Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
9 жовтня у С╕мферопол╕, в Кримськ╕й ун╕версальн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤. Я. Франка, в╕дбувся...


«ФРАНКО» ╤З АМЕРИКИ
В Музе╖ укра╖нсько╖ д╕аспори в Ки╓в╕ продовжу╓ експонуватися виставка «Нью-Йорк –...


ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ: РОМАНТИК ТА ╤ДЕАЛ╤СТ
╤м’я Олега Ольжича (1907-1944) – в╕домого пол╕тичного д╕яча, державника, нац╕онал╕ста...


ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ
7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка.


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2003 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 08.08.2003
ВІН ЗАХИЩАВ ВІРУ НАШИХ БАТЬКІВ
Ярослав СТЕХ

До 150-річчя від народження Володимира КОРОЛЕНКА

До постатей, які могли б і конче повинні бути в реєстрі нашої культурної історії, але їх поглинула великодержавна російська стихія, належить і Володимир Короленко - один з найвизначніших письменників-гуманістів на переломі XIX і початку XX століття.

Він народився 15 липня 1853 року в Житомирі, в українсько-польській родині. Мати Евеліна (1833 - 1903) - римо-католичка, вийшла заміж за Галактіона (1810 - 1868) - православного українця. В домі Короленків панувала релігійна толеранція: діти були хрещені у батьковій вірі. Батьківський родовід Короленка виводив-ся із запорозького козацького роду.
В домі Короленків чулася мовна польсько-українсько-російська мішанина, та після русифікаційного тиску одного дня батько, державний чиновник, сказав до дружини і дітей: "Щоб я не втратив державної посади, відтепер
в домі повинна звучати тільки російська мова". Такою самою жертвою русифікації став весь український народ в імперії. Володимир Короленко ще з молодих років помітив цю велику несправедливість і тому згодом приєднався до студентських заворушень, за що був засланий в Сибір.
У житомирській гімназії Короленко вчився три роки - він назвав їх періодом "обрусіння". Там постійно хтось на когось доносив, вічно хтось в чомусь був підозрюваний, добрих вчителів, які не володіли російською мовою, звільняли з роботи - словом, атмосфера була надзвичайно тяжкою.
На вакації Короленко виїжджав до родичів матері, які жили в селі Гарний Луг Ровенського повіту. Тут він жваво цікавився життям українських селян, радо спілкувався з ними. Першими читаними книжками Короленка були, в основному, твори польських письменників "української школи" - С. Гощинського, М. Грабовського,
Б. Залеського, Т. Падура, М. Чайковського та інших.
У 1868 році вмирає батько Короленка, не залишивши ніяких заощаджень для родини. У важких матеріальних умовах Володимир продовжує науку в гімназії, відчуваючи на собі тиск русифікаційної політики, який після придушення польського повстання 1863 року значно зріс. Все ж навіть у цій задушливій атмосфері він у 1871 році закінчив гімназію з відзнакою. В тому ж році він мав змогу зустрітися з київським студентом, українським патріотом Піотровським, який привіз для випускників гімназії підпільну літературу українською мовою. Тоді ж зустрівся Короленко з молодим професором Михайлом Драгомановим, який також приїхав з Києва до Рівного відвідати гімназію та свого друга вчителя О. Андруського. Драгоманов зробив на Короленка надзвичайно позитивне враження. І він пізніше, з великим респектом в "Історії мого сучасника" аналізуючи причини вбивства Олександра II народовольцями, говорить, що серед російської еміграції був тільки один орган, що відстоював необхідність конституції для Росії, це "Вільне Слово" в Женеві 1880 - 1883 років, редаговане Драгомановим. Після закінчення гімназії Короленко студіював у Петербурзі, в Технологічному інституті, а 1874 року приїхав до Москви і вступив у Петровську сільськогосподарську академію. Там приєднався до студентських протестів проти російського режиму і за те був у 1876 році виключений з академії та засланий у Вологодську губернію. Після заслання повертається до Петербурга і починає студії в гірничому інституті. В 1879 році його знову заарештовано і вислано у В'ятську губернію, а звідти, за відмову присягнути на вірність Олександрові III, був засланий на чотири роки в Якутський край під поліційний нагляд. В Якутії Володимир займався хліборобством та шевством і написав п'ять оповідань: "Сон Макара", "Соколинець", "Убивець" та "Марусина заїмка" (про позитивні риси української жінки-засланки в Сибіру), "В поганому товаристві" (спогади про переслідування уніатів на Волині).
Під час заслання він мешкав у Нижньому Новгороді, де в 1885 році одружився з росіянкою Євдокією Івановською. Тут також написав багато оповідань. Крім того, співпрацював з газетою "Волжский Вестник", водночас був відповідальним редактором "Северного Вестника" в Петербурзі.
Будучи письменником-реалістом, Короленко багато подорожував, знайомлячись з життям у великій російській імперії, а також їздив за кордон (у Швецію, Англію, Америку, Францію, Румунію, Польщу, на Балкани). Як кореспондент журналу "Русское богатство" відвідав світову виставку в Чикаго, а через два роки написав книжку "Без языка" - про українську еміграцію в Америці. На жаль, свої твори писав російською мовою, хоч належав до відомої "української школи", яка мала завдання поширювати українську тематику. У листі до Гната Хоткевича (26 вересня 1902 р.)
В. Короленко пояснює: "...Не пишу по-українськи, задля першої причини, що достатньо не знаю української мови, щоб вільно передати нею свої думки й почуття. А ламати себе й псувати мову не бажаю". Будучи членом української громади в Петербурзі, він був обраний до складу організаційного комітету для відзначення 33-х роковин з дня смерті Тараса Шевченка. Під впливом українського діяча М. Сосновського Короленко повертається в Україну. Поселився недалеко Миргорода, в селі Хатки над річкою Псел.
Перебуваючи на Полтавщині, Короленко дописував до газети "Полтавщина", був головним засновником публічної бібліотеки в Полтаві, виступав з доповідями. Зав'язав тісні зв'язки з такими українськими письменниками, як М. Коцюбинський, X. Алчевська, П. Мирний, Г. Хоткевич, І. Тобілевич, І. Нечуй-Левицький, з літератором С. Єфремовим, з артистами
П. Саксаганським, М. Заньковецькою, з громадською діячкою С. Русовою, етнографом Ф. Вовком (Кондратовичем) та іншими. Він брав активну участь у відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві у 1903 році. І вже за української гетьманської держави в 1918 році допомагав відкрити українську гімназію в Полтаві. Працював
в організації "Ліга спасіння дітей". Після відкриття пам'ятника Котляревському написав цінну статтю "Котляревський і Мазепа", виступивши в ній палким оборонцем української мови й культури. Був на відкритті пам'ятника М. Гоголю у Великих Сорочинцях в 1911 році. Не пропустив жодного свята, присвяченого Шевченкові, любив твори І. Франка, в різних умовах обороняв українську мову, вважав, що "...вона м'яка, виразна, сильна, багата".
У праці "Вера отцов" автор виступає  оборонцем греко-католицького обряду, заборонюваного в Росії. У статті "Заточение графа Шептицкого" він виступає на захист українського митрополита Андрея, якого під час окупації Галичини російськими військами було арештовано. Згодом С. Єфремов писав: "...Короленко убрав у себе кращі української народної стихії сторони, зібрав немов у фокусі типові риси національної творчості й надзвичайно яскраво одбив їх у своїй особистій творчості". За життя не завжди знаходив він розуміння серед окремих діячів української культури. Тому на схилі літ почував себе самотнім. Дуже тяжко пережив Короленко смерть свого зятя К. Ляховича, закатованого у більшовицькій тюрмі в 1921 році. З того пережиття письменник розхворівся і 25 грудня 1921 року помер. Поховано його в Полтаві.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2003 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1135

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков