"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Душі криниця"
#5 за 01.02.2013
ПЕРШЕ КОХАННЯ НА ╤М’Я ЛЕСЯ
Л╕тература
За Нац╕ональною програмою «Укра╖нська книга» нещодавно побачила св╕т художньо-документальна пов╕сть про Агатангела Кримського.
Б╕лоусов ╢. В. Агатангел Кримський – учений та письменник. – Художньо-документальна пов╕сть для д╕тей. – С╕мферополь: Таврида, 2012, – 280 с.: ╕л., 3000 прим.
Пов╕сть розпов╕да╓ про життя та творч╕сть видатного укра╖нського вченого, письменника, сходознавця, ╕сторика укра╖нсько╖ мови, одного з фундатор╕в Академ╕╖ наук Укра╖ни, академ╕ка Агатангела Юхимовича Кримського (1871-1942 рр.). Новий тв╕р ╢вгена Б╕лоусова продовжу╓ багатотомний авторський проект «В╕дом╕ та знаменит╕». Пов╕сть ╢. Б╕лоусова висунуто на здобуття л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Агатангела Кримського. Пропону╓мо уваз╕ читач╕в уривок з пов╕ст╕ «Перше кохання на ╕м’я Леся».
╢вген Б╤ЛОУСОВ ПЕРШЕ КОХАННЯ НА ╤М’Я ЛЕСЯ
Ки╖в. Колег╕я Павла Галагана. Того дня старший товариш Агатангела студент Павло Тучапський ховав за спиною невелик╕ листочки: – Вгадай ╕з трьох раз╕в, що я маю? Кримський спробував п╕дглед╕ти: – Нов╕ в╕рш╕? Почерк не тв╕й… – Тепло! – Автор в╕домий? – Ще тепл╕ше. Я тоб╕ про нього розпов╕дав. Додам, що його твори я вже к╕лька раз╕в тоб╕ читав! – Не може бути! Друже, це Леся! Благаю, покажи! Як безц╕нний скарб Агатангел взяв у руки листочки з рукописним текстом. Вчитувався в рядки ╕ раптом притис до грудей: – Який переклад! Яка рима! – Правду кажеш! Це переклад з Генр╕ха Гейне, – погодився Тучапський. – Ти хоч уявля╓ш, що це? Уявля╓ш? – Друже, заспокойся! – Ти лише вслухайся… ╤ Агатангел тремтячим в╕д хвилювання голосом почав декламувати: – Чого так побл╕дли т╕ рож╕ ясн╕, Скажи, моя люба, мен╕, Чого у зелен╕й трав╕ запашн╕ Блакитн╕ ф╕алки – сумн╕? Чого жайворонок так сумно сп╕ва, Так жал╕бно в неб╕ ясн╕м. Кримський раптом зупинився, подивився в оч╕ другов╕: – Велику справу зробила Леся. Гейне – св╕товий поет. Десятки раз╕в у десятках кра╖н перекладали його. А Леся зробила це укра╖нською! Розум╕╓ш? Ук-ра-╖н-сько-ю!!! В╕н читав ще ╕ ще. Примружував короткозор╕ оч╕, наче хот╕в побачити м╕ж рядками переклад╕в якийсь пота╓мний зм╕ст: – Яка рад╕сть! Пот╕м не витримав ╕ каже: – Дай мен╕, я перепишу! – Якщо так просиш, то тримай. Того ж дня у Колег╕╖ Кримський декламував в╕рш╕ товаришам. – Почитай ще, Агатангеле! – Як╕ тексти! – Як майстерно! А ввечер╕ колег╕анти були зайнят╕ вкрай важливою справою. Вони переписували Лесин╕ в╕рш╕. Так було ╕ того дня, ╕ наступного. В Агатангела розпитували про незнайому поетесу. А той н╕яков╕в ╕ пригадував ус╕ подробиц╕, що чув в╕д старшого на два роки Павла. Дехто з хлопц╕в заучував в╕рш╕. Дехто читав вголос. А один нав╕ть поклав на музику. ╤ сп╕вали вс╕ разом: – Чого так побл╕дли т╕ рож╕ ясн╕, Скажи, моя люба, мен╕… Спок╕йно ╕ тихо лилася коридорами Колег╕╖ Павла Галагана п╕сня. Та не тихо ╕ зовс╕м не спок╕йно було у Ки╓в╕. Тривожн╕ то були часи. В╕д руки терориста загинув цар Олександр II. – Пок╕нчити з в╕льнодумством! – Сьогодн╕ п╕сн╕ сп╕вають, завтра ╖м ╖хню мову подавай! – Придушувати будь-як╕ прояви свободи! – наказували жандарми. Саме в укра╖нських п╕снях, книжках, театральних виставах, сам╕м ╕снуванн╕ укра╖нсько╖ мови вбачав царський уряд загрозу сво╓му ╕снуванню. Та попри вс╕ негаразди жили у Ки╓в╕ родини, як╕ вважали неприпустимим, щоб ╕нтел╕генц╕я розмовляла ╕ншою мовою, н╕ж народ. Одна з таких родин – Лисенки. В╕домим музикантом ╕ композитором був батько – Микола В╕тал╕йович. Ще одна – родина Косач╕в. Мати – л╕тератор Олена Пч╕лка рад╕ла усп╕хам доньки, майбутньо╖ письменниц╕ Лес╕ Укра╖нки. Одного разу сталася велика под╕я: – Влада дозволила концерт Лисенка! – В театр╕ «Бергонь╓» виступа╓ Микола В╕тал╕йович! Пощастило колег╕антам. Агатангел разом ╕з друзями зайняв м╕сце на гальорц╕. От пригасло св╕тло у зал╕. Стих гом╕н, ╕, затамувавши подих, Агатангел дивився на сцену. Раптом оплески. На середину сцени вийшов Лисенко. Прив╕тався з публ╕кою, п╕д╕йшов до фортеп╕ано. Зачекав хвилинку, в╕дкинув поли фрака, с╕в ╕… в зал╕ запанувала тиша. Кримському здалося, що чу╓, як гучно стука╓ серце. Пролунали перш╕ акорди, ╕ в зал линула п╕сня. Злагоджено звучав хор. ╤ разом ╕з насп╕вом наче розлилися залом пахощ╕ р╕дного краю. Агатангел не м╕г поворухнутися. В╕н слухав, а серце, здавалося, сп╕ва╓ разом з виконавцями: – …В Укра╖ну ╕д╕ть, д╕ти! В нашу Укра╖ну… ╤ друга, ╕ третя п╕сн╕ з╕рвали оплески. На оч╕ накотилася сльоза: – Невже я сп╕ваю разом ╕з хором? Мелод╕я неслася театральною залою. А ще були вигуки схвалення ╕ знову неск╕нченн╕ оплески. Це був щирий прояв шаноби до хору, до Лисенка ╕ до його таланту. Композитора оточили, понесли на руках. А в╕н все прикладав руку до грудей. Пот╕м в╕н знову вклонявся, щось говорив ╕… витирав хустинкою зволожен╕ оч╕. Агатангел спустився з гальорки. Побачив у натовп╕ Тучапського. Заповненими проходами партеру проштовхнувся ближче до товариша: – Павле! Ти бачив? Ти чув? – Згоден, друже! Який виступ! Який талант! Уже за хвилину розмова друз╕в перекинулася на поез╕ю: – А чи зна╓ш, що в╕рш╕ Лес╕ у Колег╕╖ утворили? – Що? Ану розкажи! – здивувався Тучапський. – Спочатку я ╖х переписав. Пот╕м друзям почитав. ╤ що тут почалося… В╕д збудження Агатангел почав розмахувати руками: – Таке! Таке почалося! Уяви, я переписав! Уяви, я декламував! А вони… – Що вони? – Аркуш╕ в мене в╕д╕брали. – Як це так, в╕д╕брали? – Ну не так, щоб силою, н╕. Упросили мене в╕ддати. ╤ почали переписувати! – ╤ що дал╕? – Попереписували! Ц╕ в╕рш╕ такий усп╕х мають! Деяк╕ учн╕ заучують напам’ять. – Та невже? – Кажу тоб╕, заучують. А ще слова на музику поклали! Ц╕ в╕рш╕ справжн╕й фурор зробили! – Оце ти мене пот╕шив, друже. А п╕сня добра вийшла? – Кажу тоб╕, добра. Погану х╕ба сп╕вали б? – Стривай! А дай я поведу тебе до Лесино╖ матер╕. – Це ж нав╕що? – Бо ╖й буде любо це почути. – А чи зручно? – Чому б н╕. Така новина про доньку! – Ну, раз так… – Так, так. Т╕льки посп╕шати треба, бо вона може п╕ти. Тучапський схопив товариша за руку: – Скор╕ше, сх╕дцями на сцену! На простор╕й сцен╕ групами стояли шанувальники Лисенка, його друз╕. Тучапський рвучко попрямував до привабливо╖ ╕нтел╕гентно╖ дами, прив╕тався: – Шановна Олено Петр╕вно! Дозвольте в╕дрекомендувати вам мого приятеля з Колег╕╖ Павла Галагана Агатангела Кримського. Агатангел вклонився, а Тучапський продовжив: – Олено Петр╕вно, Лесин╕ в╕рш╕ таке враження справили, що в Колег╕╖ ╖х ус╕ сп╕вають. – Невже так ус╕ справд╕ захоплюються? – Це суща правда. Ми ╖х уже попереписували та дещо вивчили. А ще й сп╕ва╓мо. – А що ж з написаного б╕льш до вподоби? – Олено Петр╕вно, це «Чого так побл╕дли т╕ рож╕ ясн╕»! Обличчя гарно╖ л╕тньо╖ ж╕нки випром╕нювало рад╕сть. Вона роздивилася навкруги, покликала худорляву д╕вчину: – Лесю! Йди-но сюди, доню! ╤ до Агатангела: – Ну, а коли вам так той в╕рш сподобався, то ось вам ╕ авторка. Познайомтесь! До них легкою ходою п╕дходила чар╕вна б╕лявка. Обличчя св╕тилося пота╓мною внутр╕шньою красою. Агатангел подивився у велик╕ оч╕ без смутку ╕ печал╕. ╤ в╕дчув… В╕н в╕дчув, що червон╕╓. Червон╕╓ так, як цього не було н╕коли у житт╕. Що це з╕ мною? В╕дпов╕сти соб╕ не встиг. ╥хн╕ погляди зустр╕лися, ╕… Леся опустила оч╕. Гомон╕ла публ╕ка на сцен╕, щось говорив Тучапський. ╤ т╕льки дв╕ людини на всьому св╕т╕ цього не чули. Що це було? А що бува╓ у людей з першого погляду? Та ви й сам╕ зна╓те. Вже будучи л╕тньою людиною, маючи майже с╕мдесят рок╕в, академ╕к Агатангел Кримський згада╓ ту першу зустр╕ч: «Обидва ми дуже зн╕яков╕ли ╕ т╕льки п╕сля нагадування Олени Петр╕вни подали одне одному руки… Ми були близькими друзями протягом багатьох рок╕в, до останнього дня життя Лес╕ Укра╖нки. Вона дов╕ряла мен╕ сво╖ твори ран╕ше, н╕ж друкувати ╖х»...
«АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ — УЧЕНИЙ ТА ПИСЬМЕННИК»
Постать Агатангела Кримського на тл╕ укра╖нсько╖ культури пос╕да╓ особливе м╕сце. В╕н належав до числа тих людей, як╕ формували к╕стяк укра╖нсько╖ ел╕ти. Не можна не схилити голову перед його ╕нтелектом, г╕гантською працездатн╕стю ╕ духовним багатством. Видатний ор╕╓нтал╕ст, авторитетний ф╕лолог-укра╖н╕ст, талановитий художник слова, духовний побратим Лес╕ Укра╖нки — ц╕ та ╕нш╕ його ╕постас╕ спробував подати для юного читача в╕домий укра╖нський письменник з Феодос╕╖ ╢вген Б╕лоусов. Цей нам╕р заслугову╓ вс╕лякого схвалення, оск╕льки наша юнь вкрай потребу╓ ор╕╓нтир╕в у час становлення. Водночас задум ╢вгена Б╕лоусова напрочуд складний — зробити доступним для дитячого сприйняття образ неперес╕чно╖ особистост╕ А. Кримського. Сл╕д визнати, що авторов╕ вдалося досягти довол╕ ц╕л╕сного образу Агатангела Кримського, що нагаду╓ р╕знобарвну фреску. Основна ц╕нн╕сть запропонованого художнього матер╕алу поляга╓ у пол╕культурност╕ як пров╕дному дискурс╕ книги. З перших стор╕нок рукопису захоплю╓ яскравий колорит кримськотатарського осереддя початку XX ст. Але поступово нац╕ональна пал╕тра сюжету конусопод╕бно розроста╓ться. ╢вген Б╕лоусов добротно вивчив ╕ узагальнив тему осв╕ти к╕нця XIX — початку XX ст., що ма╓ велику п╕знавальну ц╕нн╕сть для юного читача. Та передус╕м тв╕р об’╓дну╓ мандр╕вний пафос: ╕стор╕я хлопчика, жад╕бного до знань, який п╕дн╕ма╓ться, немов по сходинках, до висот науки. Перед ним в╕дкрива╓ться св╕т, спочатку через прочитан╕ книги (б╕бл╕отечний лейтмотив ╓ одним ╕з найвдал╕ших у книз╕), а дал╕ завдяки далеким мандрам та здатност╕ подорожувати в уяв╕, як у простор╕, так ╕ в час╕. Культуроцентризм книги зумовлю╓ ряд складних конфл╕кт╕в, зокрема ╕стор╕ософського характеру. Однак пафос книги проявля╓ться у глибок╕й поваз╕ до народу — нос╕я культури, задля якого зобов’язаний працювати осв╕чений ╕ гуманний ╕нтел╕гент. Не менш важливий ще один висновок: людина повинна бути в╕дкритою до ╕нших культур, ╕, збагатившись ними, поповнювати скарбницю досягнень свого краю, нац╕╖, кра╖ни. Виховний ╕ п╕знавальний потенц╕ал книги не виклика╓ сумн╕ву. Безперечно, тема феномена Кримського не вичерпана до к╕нця. Проте авторов╕ вдалось переконливо розкрити ун╕кальн╕сть письменника та вченого ╕ довести мовою дитячо╖ книги загальнов╕дому тезу Омеляна Пр╕цака: «Найкращий кримський подарунок Укра╖н╕ — Агатангел Юхимович Кримський».
Св╕тлана КОЧЕРГА, доктор ф╕лолог╕чних наук, професор, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11349
|