Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 01.02.2013
ПЕРШЕ КОХАННЯ НА ╤М’Я ЛЕСЯ

Л╕тература

За Нац╕ональною програмою «Укра╖нська книга» нещодавно побачила св╕т художньо-документальна пов╕сть про Агатангела Кримського.

Б╕лоусов ╢. В. Агатангел Кримський – учений та письменник. – Художньо-документальна пов╕сть для д╕тей. – С╕мферополь: Таврида, 2012, – 280 с.: ╕л., 3000 прим.

Пов╕сть розпов╕да╓ про життя та творч╕сть видатного укра╖нського вченого, письменника, сходознавця, ╕сторика укра╖нсько╖ мови, одного з фундатор╕в Академ╕╖ наук Укра╖ни, академ╕ка Агатангела Юхимовича Кримського (1871-1942 рр.). Новий тв╕р ╢вгена Б╕лоусова продовжу╓ багатотомний авторський проект «В╕дом╕ та знаменит╕». Пов╕сть ╢. Б╕лоусова висунуто на здобуття л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Агатангела Кримського. Пропону╓мо уваз╕ читач╕в уривок з пов╕ст╕ «Перше кохання на ╕м’я Леся».

╢вген Б╤ЛОУСОВ
ПЕРШЕ КОХАННЯ НА ╤М’Я ЛЕСЯ

Ки╖в. Колег╕я Павла Галагана.
Того дня старший товариш Агатангела студент Павло Тучапський ховав за спиною невелик╕ листочки:
– Вгадай ╕з трьох раз╕в, що я маю?
Кримський спробував п╕дглед╕ти:
– Нов╕ в╕рш╕? Почерк не тв╕й…
– Тепло!
– Автор в╕домий?
– Ще тепл╕ше. Я тоб╕ про нього розпов╕дав. Додам, що його твори я вже к╕лька раз╕в тоб╕ читав!
– Не може бути! Друже, це Леся! Благаю, покажи!
Як безц╕нний скарб Агатангел взяв у руки листочки з рукописним текстом. Вчитувався в рядки ╕ раптом притис до грудей:
– Який переклад! Яка рима!
– Правду кажеш! Це переклад з Генр╕ха Гейне, – погодився Тучапський.
– Ти хоч уявля╓ш, що це? Уявля╓ш?
– Друже, заспокойся!
– Ти лише вслухайся…
╤ Агатангел тремтячим в╕д хвилювання голосом почав декламувати:
– Чого так побл╕дли т╕ рож╕ ясн╕,
Скажи, моя люба, мен╕,
Чого у зелен╕й трав╕ запашн╕
Блакитн╕ ф╕алки – сумн╕?
Чого жайворонок так сумно сп╕ва,
Так жал╕бно в неб╕ ясн╕м.
Кримський раптом зупинився, подивився в оч╕ другов╕:
– Велику справу зробила Леся. Гейне – св╕товий поет. Десятки раз╕в у десятках кра╖н перекладали його. А Леся зробила це укра╖нською! Розум╕╓ш? Ук-ра-╖н-сько-ю!!!
В╕н читав ще ╕ ще. Примружував короткозор╕ оч╕, наче хот╕в побачити м╕ж рядками переклад╕в якийсь пота╓мний зм╕ст:
– Яка рад╕сть!
Пот╕м не витримав ╕ каже:
– Дай мен╕, я перепишу!
– Якщо так просиш, то тримай.
Того ж дня у Колег╕╖ Кримський декламував в╕рш╕ товаришам.
– Почитай ще, Агатангеле!
– Як╕ тексти!
– Як майстерно!
А ввечер╕ колег╕анти були зайнят╕ вкрай важливою справою. Вони переписували Лесин╕ в╕рш╕. Так було ╕ того дня, ╕ наступного.
В Агатангела розпитували про незнайому поетесу. А той н╕яков╕в ╕ пригадував ус╕ подробиц╕, що чув в╕д старшого на два роки Павла.
Дехто з хлопц╕в заучував в╕рш╕. Дехто читав вголос. А один нав╕ть поклав на музику. ╤ сп╕вали вс╕ разом:
– Чого так побл╕дли т╕ рож╕ ясн╕,
Скажи, моя люба, мен╕…
Спок╕йно ╕ тихо лилася коридорами Колег╕╖ Павла Галагана п╕сня. Та не тихо ╕ зовс╕м не спок╕йно було у Ки╓в╕. Тривожн╕ то були часи. В╕д руки терориста загинув цар Олександр II.
– Пок╕нчити з в╕льнодумством!
– Сьогодн╕ п╕сн╕ сп╕вають, завтра ╖м ╖хню мову подавай!
– Придушувати будь-як╕ прояви свободи! – наказували жандарми.
Саме в укра╖нських п╕снях, книжках, театральних виставах, сам╕м ╕снуванн╕ укра╖нсько╖ мови вбачав царський уряд загрозу сво╓му ╕снуванню.
Та попри вс╕ негаразди жили у Ки╓в╕ родини, як╕ вважали неприпустимим, щоб ╕нтел╕генц╕я розмовляла ╕ншою мовою, н╕ж народ.
Одна з таких родин – Лисенки. В╕домим музикантом ╕ композитором був батько – Микола В╕тал╕йович.
Ще одна – родина Косач╕в. Мати – л╕тератор Олена Пч╕лка рад╕ла усп╕хам доньки, майбутньо╖ письменниц╕ Лес╕ Укра╖нки.
Одного разу сталася велика под╕я:
– Влада дозволила концерт Лисенка!
– В театр╕ «Бергонь╓» виступа╓ Микола В╕тал╕йович!
Пощастило колег╕антам. Агатангел разом ╕з друзями зайняв м╕сце на гальорц╕.
От пригасло св╕тло у зал╕. Стих гом╕н, ╕, затамувавши подих, Агатангел дивився на сцену.
Раптом оплески. На середину сцени вийшов Лисенко. Прив╕тався з публ╕кою, п╕д╕йшов до фортеп╕ано. Зачекав хвилинку, в╕дкинув поли фрака, с╕в ╕… в зал╕ запанувала тиша.
Кримському здалося, що чу╓, як гучно стука╓ серце.
Пролунали перш╕ акорди, ╕ в зал линула п╕сня. Злагоджено звучав хор. ╤ разом ╕з насп╕вом наче розлилися залом пахощ╕ р╕дного краю.
Агатангел не м╕г поворухнутися. В╕н слухав, а серце, здавалося, сп╕ва╓ разом з виконавцями:
– …В Укра╖ну ╕д╕ть, д╕ти!
В нашу Укра╖ну…
╤ друга, ╕ третя п╕сн╕ з╕рвали оплески. На оч╕ накотилася сльоза:
– Невже я сп╕ваю разом ╕з хором?
Мелод╕я неслася театральною залою. А ще були вигуки схвалення ╕ знову неск╕нченн╕ оплески. Це був щирий прояв шаноби до хору, до Лисенка ╕ до його таланту.
Композитора оточили, понесли на руках. А в╕н все прикладав руку до грудей. Пот╕м в╕н знову вклонявся, щось говорив ╕… витирав хустинкою зволожен╕ оч╕.
Агатангел спустився з гальорки. Побачив у натовп╕ Тучапського. Заповненими проходами партеру проштовхнувся ближче до товариша:
– Павле! Ти бачив? Ти чув?
– Згоден, друже! Який виступ! Який талант!
Уже за хвилину розмова друз╕в перекинулася на поез╕ю:
– А чи зна╓ш, що в╕рш╕ Лес╕ у Колег╕╖ утворили?
– Що? Ану розкажи! – здивувався Тучапський.
– Спочатку я ╖х переписав. Пот╕м друзям почитав. ╤ що тут почалося…
В╕д збудження Агатангел почав розмахувати руками:
– Таке! Таке почалося! Уяви, я переписав! Уяви, я декламував! А вони…
– Що вони?
– Аркуш╕ в мене в╕д╕брали.
– Як це так, в╕д╕брали?
– Ну не так, щоб силою, н╕. Упросили мене в╕ддати. ╤ почали переписувати!
– ╤ що дал╕?
– Попереписували! Ц╕ в╕рш╕ такий усп╕х мають! Деяк╕ учн╕ заучують напам’ять.
– Та невже?
– Кажу тоб╕, заучують. А ще слова на музику поклали! Ц╕ в╕рш╕ справжн╕й фурор зробили!
– Оце ти мене пот╕шив, друже. А п╕сня добра вийшла?
– Кажу тоб╕, добра. Погану х╕ба сп╕вали б?
– Стривай! А дай я поведу тебе до Лесино╖ матер╕.
– Це ж нав╕що?
– Бо ╖й буде любо це почути.
– А чи зручно?
– Чому б н╕. Така новина про доньку!
– Ну, раз так…
– Так, так. Т╕льки посп╕шати треба, бо вона може п╕ти.
Тучапський схопив товариша за руку:
– Скор╕ше, сх╕дцями на сцену!
На простор╕й сцен╕ групами стояли шанувальники Лисенка, його друз╕. Тучапський рвучко попрямував до привабливо╖ ╕нтел╕гентно╖ дами, прив╕тався:
– Шановна Олено Петр╕вно! Дозвольте в╕дрекомендувати вам мого приятеля з Колег╕╖ Павла Галагана Агатангела Кримського.
Агатангел вклонився, а Тучапський продовжив:
– Олено Петр╕вно, Лесин╕ в╕рш╕ таке враження справили, що в Колег╕╖ ╖х ус╕ сп╕вають.
– Невже так ус╕ справд╕ захоплюються?
– Це суща правда. Ми ╖х уже попереписували та дещо вивчили. А ще й сп╕ва╓мо.
– А що ж з написаного б╕льш до вподоби?
– Олено Петр╕вно, це «Чого так побл╕дли т╕ рож╕ ясн╕»!
Обличчя гарно╖ л╕тньо╖ ж╕нки випром╕нювало рад╕сть. Вона роздивилася навкруги, покликала худорляву д╕вчину:
– Лесю! Йди-но сюди, доню!
╤ до Агатангела:
– Ну, а коли вам так той в╕рш сподобався, то ось вам ╕ авторка. Познайомтесь!
До них легкою ходою п╕дходила чар╕вна б╕лявка. Обличчя св╕тилося пота╓мною внутр╕шньою красою.
Агатангел подивився у велик╕ оч╕ без смутку ╕ печал╕. ╤ в╕дчув… В╕н в╕дчув, що червон╕╓.
Червон╕╓ так, як цього не було н╕коли у житт╕. Що це з╕ мною?
В╕дпов╕сти соб╕ не встиг.
╥хн╕ погляди зустр╕лися, ╕… Леся опустила оч╕.
Гомон╕ла публ╕ка на сцен╕, щось говорив Тучапський. ╤ т╕льки дв╕ людини на всьому св╕т╕ цього не чули.
Що це було?
А що бува╓ у людей з першого погляду?
Та ви й сам╕ зна╓те.
Вже будучи л╕тньою людиною, маючи майже с╕мдесят рок╕в, академ╕к Агатангел Кримський згада╓ ту першу зустр╕ч: «Обидва ми дуже зн╕яков╕ли ╕ т╕льки п╕сля нагадування Олени Петр╕вни подали одне одному руки… Ми були близькими друзями протягом багатьох рок╕в, до останнього дня життя Лес╕ Укра╖нки. Вона дов╕ряла мен╕ сво╖ твори ран╕ше, н╕ж друкувати ╖х»...

«АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ — УЧЕНИЙ ТА ПИСЬМЕННИК»

Постать Агатангела Кримського на тл╕ укра╖нсько╖ культури пос╕да╓ особливе м╕сце. В╕н належав до числа тих людей, як╕ формували к╕стяк укра╖нсько╖ ел╕ти. Не можна не схилити голову перед його ╕нтелектом, г╕гантською працездатн╕стю ╕ духовним багатством. Видатний ор╕╓нтал╕ст, авторитетний ф╕лолог-укра╖н╕ст, талановитий художник слова, духовний побратим Лес╕ Укра╖нки — ц╕ та ╕нш╕ його ╕постас╕ спробував подати для юного читача в╕домий укра╖нський письменник з Феодос╕╖ ╢вген Б╕лоусов. Цей нам╕р заслугову╓ вс╕лякого схвалення, оск╕льки наша юнь вкрай потребу╓ ор╕╓нтир╕в у час становлення. Водночас задум ╢вгена Б╕лоусова напрочуд складний — зробити доступним для дитячого сприйняття образ неперес╕чно╖ особистост╕ А. Кримського.
Сл╕д визнати, що авторов╕ вдалося досягти довол╕ ц╕л╕сного образу Агатангела Кримського, що нагаду╓ р╕знобарвну фреску. Основна ц╕нн╕сть запропонованого художнього матер╕алу поляга╓ у пол╕культурност╕ як пров╕дному дискурс╕ книги. З перших стор╕нок рукопису захоплю╓ яскравий колорит кримськотатарського осереддя початку XX ст. Але поступово нац╕ональна пал╕тра сюжету конусопод╕бно розроста╓ться. ╢вген Б╕лоусов добротно вивчив ╕ узагальнив тему осв╕ти к╕нця XIX — початку XX ст., що ма╓ велику п╕знавальну ц╕нн╕сть для юного читача. Та передус╕м тв╕р об’╓дну╓ мандр╕вний пафос: ╕стор╕я хлопчика, жад╕бного до знань, який п╕дн╕ма╓ться, немов по сходинках, до висот науки. Перед ним в╕дкрива╓ться св╕т, спочатку через прочитан╕ книги (б╕бл╕отечний лейтмотив ╓ одним ╕з найвдал╕ших у книз╕), а дал╕ завдяки далеким мандрам та здатност╕ подорожувати в уяв╕, як у простор╕, так ╕ в час╕.
Культуроцентризм книги зумовлю╓ ряд складних конфл╕кт╕в, зокрема ╕стор╕ософського характеру. Однак пафос книги проявля╓ться у глибок╕й поваз╕ до народу — нос╕я культури, задля якого зобов’язаний працювати осв╕чений ╕ гуманний ╕нтел╕гент. Не менш важливий ще один висновок: людина повинна бути в╕дкритою до ╕нших культур, ╕, збагатившись ними, поповнювати скарбницю досягнень свого краю, нац╕╖, кра╖ни.
Виховний ╕ п╕знавальний потенц╕ал книги не виклика╓ сумн╕ву. Безперечно, тема феномена Кримського не вичерпана до к╕нця. Проте авторов╕ вдалось переконливо розкрити ун╕кальн╕сть письменника та вченого ╕ довести мовою дитячо╖ книги загальнов╕дому тезу Омеляна Пр╕цака: «Найкращий кримський подарунок Укра╖н╕ — Агатангел Юхимович Кримський».

Св╕тлана КОЧЕРГА,
доктор ф╕лолог╕чних наук, професор, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11349

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков