Версiя для друку Обговорити в форумi

Насправді річний цикл — це зовсім небагатечко часу. Ніби ще учора вшановували переможців ІІІ етапу конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика і вболівали щодо їхніх шансів бути поміченими на всеукраїнському етапі, як ось вже знову схвильовані діти зібралися у сімферопольській школі № 33 в надії, що цього разу їм обов’язково поталанить.
На жаль, конкурсанти приїхали не всі — хтось захворів, когось налякала кількагодинна зимова дорога. Бо знають же за досвідом минулих років — тільки-но назвуть переможців, як вже й почне сутеніти. А четвертокласниці Маші Царьовій їхати аж до Керчі, а Ксенії Кацал — до Красноперекопська.
Та діти полюбили цей конкурс, і щороку надходить все більше і більше заявок від бажаючих взяти в ньому участь. І вони не хочуть усвідомлювати, що людське життя — це теж насправді не такий вже й довготривалий цикл і що щиросердний меценат Петро Яцик, який прагнув, аби маленькі українці стали справжніми знавцями своєї мови і полюбили її, відійшов у вічність, але, дивлячись на його уважне обличчя на шкільному екрані, хочуть, аби він був ними задоволений, і не тому, що прагнуть заохочень, а тому, що так уже склалося, отже, і має бути.
Кажуть, колись Лігою меценатів у цей конкурс вкладалися неабиякі кошти, і хоча основна їхня частина осідала невідомо де, але й вистачало на подарунки і вчителям, і учням. Дехто з педагогів зберігає позолочені годинники, у когось на антресолях припадає пилом дуже яскрава парасолька з написом: «Я люблю українську мову». Саме тому і припадає, бо, кажуть, якщо нею користуватися, то можуть і побити. Але все це вже в минулому. Кілька років тому, не очікуючи поки матеріально знекровлений конкурс згасне сам по собі, влада хотіла взяти ініціативу в свої руки і присвятити його святу Соборності та Шевченківським дням. Але не склалося. Діти полюбили невідомого їм Петра Яцика, якого живцем у очі не бачили і в школі про якого не вивчали, бо підсвідомо відчували — його любов до них була такою великою, що навіть смерть для неї не перешкода. Тож конкурс і триває.
І знову, як завжди, імена переможців виголошують поміж концертними номерами, аби всі були дотичними до свята: і ті, хто на сцені, і ті, хто в залі. А розпочинається воно з виходу маленьких барабанщиць. Вже потім лунає шкільний гімн трьома мовами. Директор школи Людмила Іванівна Горб по секрету зізнається, що до створення його української частини довелося долучитися і їй. Далі ініціативу в свої руки взяли шестикласники. «Перлина — Україна, на весь світ одна-єдина!» — виспівували вони, і це так було співзвучно із улюбленим гаслом Партії регіонів: «Крим — перлина України». Тож Крим, виявляється, перлина у квадраті.
Дітей, що одержали ІІІ місце, нагороджує знана вчителька української мови та літератури Тетяна Захарова. Серед них і керчанка Марія Царьова. А ще — Олена Куліш (с. Журавлівка Сакського р-ну), Енвер Суф’янов (м. Сімферополь), Єлизавета Цицюрська (с. П’ятихатка Красногвардійського р-ну), Діляра Ромазанова (смт. Совєтське), Арина Ткачова (м. Сімферополь), Ольга Мельник (смт. Гвардійське Сімферопольського р-ну), Рафаель Бабаєв (Сімферопольський юридичний технікум) та інші.
Тих, хто посів друге місце, грамотами і подарунками нагороджувала Ірина Павлівна Карнацька, головний спеціаліст управління загальної середньої освіти Міністерства освіти, науки, молоді та спорту АРК. Серед переможців — Марія Красногорова (Бахчисарайський р-н), Мілена Ванічкіна (м. Євпаторія), Нарек Енгібарян (м. Сімферополь), Юра Швідь (м. Євпаторія), Віка Церкуник (м. Ялта), Іра Бєлоусова (м. Сімферополь), Оксана Назаренко (Сімферопольське вище професійне училище будівництва та комп’ютерних технологій), Таня Кубай (Сімферопольське вище професійне училище електронного і промислового устаткування).
А тим часом наближався момент нагородження найкращих. Та перш ніж він настав, присутні послухали чудову пісню, з якої дізналися, що «краща мова єднання — це українська, краща мова кохання — це українська». А Людмила Іванівна Горб, показавши на смагляву 11-класницю Лалє Білялову, яка теж стала «срібною» призеркою, зізналася, що дівчина вважає себе не татаркою, а українкою. І це викликало у мене досить суперечливі почуття: одразу ж пригадалося, як мої малолітні родички, стопроцентні українки, одержуючи паспорти, позаписувалися росіянками, та ще й наді мною, «хохлушкою», глузували. А втішила себе тим, що Лалє просто жартує.
Та ось вже на сцену піднявся член Ліги меценатів Михайло Вишняк, і урочисте нагородження продовжилося. Особливо пораділа за учениць 33-ої школи. І що не переможниця, то і відома на усе місто вчителька, і сама переможниця в різноманітних конкурсах. Тут сміливо можна перефразувати вислів: скажи, хто твоя вчителька, і я скажу тобі, хто ти є сам. І якщо у Ксюші Жукової вчителька — Віра Миколаївна Поченок, то немає нічого дивного в тому, що вітають сьогодні дівчинку за її успіхи. Наступною на сцені з’являється Настя Голумбйовська, а у залі схвильовано за нею спостерігає її вчителька Галина Петрівна Бригун. То скільки ж можна хвилюватися, адже не вперше вже стає її учениця кращою серед кращих! Але щоразу — як вперше, і звикнути до цього неможливо. А що вже говорити про Ганну Йосипівну Ястреб, якщо її учениця Хоссейн Басіра Саїд вже кілька років поспіль робить учительку іменинницею! Ми якось розповідали про цю афганську дівчинку, яка не має в школі собі рівних зі знання української мови, хоча нею її батьки не можуть сказати і трьох слів. Унікальна дитина!
А ще до числа найкращих увійшли Наташа Салова (смт. Гвардійське Сімферопольського р-ну), Роман Колесник (м. Сімферополь), Вероніка Маслій (м. Саки), Євгенія Глухий (м. Саки), Юля Ратинська (м. Феодосія), Настя Шарова (м. Ялта), Анжеліка Зоря (м. Ялта) та позашкільна молодь: Олександра Качан (Сімферопольське вище професійне училище сфери обслуговування і будівництва), Олександра Уманець (Кримський медичний коледж), Наталя Круглякова (Прибрежненський аграрний коледж), Василь Дмитренко (Калинівське професійно-технічне аграрне училище) та студенти Кримського інженерно-педагогічного університету Лілія Абібулаєва і Наріман Алієв.
Тут і географія широка, і навчальні заклади досить різноманітні, все, як у людей. Хоча не визнають-таки за рівню кримських дітей на підсумковому етапі у Києві. І це дуже ображає наших вчителів, які й досі не можуть переконати: кримські діти не потребують жодних поблажок.
До речі, під час підбиття підсумків конкурсу знавців української мови оприлюднило своїх переможців і видавництво «Граніт», яке проводило конкурс на кращий прозовий твір. Третє місце поділили Керіме Мамбетова та Дмитро Пальчуков, друге — Наталя Салова і Ярослав Стус, а найвдалішою було визнано прозу сімферопольця Мирослава Резника. Всі переможці одержали дипломи та подарунки.
Цього дня розділити з дітьми їхнє свято прийшли і ті, хто ні на мить не втрачає цю школу із поля зору. По-перше, як таку, де по крихтах накопичується безцінний досвід, гідний для запровадження і в інших шкільних колективах, а по-друге, як школу, де при нагоді просто хочеться побувати знову і знову, насичуючись її особливою позитивною енергетикою.
А конкретна справа тут завжди знайдеться кожному. Г. В. Маханова взяла на себе обов’язки голови оргкомітету. Н. І. Рашпіль стала заступником голови журі, яке очолив Василь Васильович Деркач, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології ТНУ. А ще до журі увійшли вчителі Тетяна Захарова, Ірина Глухова, Ніна Примак та інші заслужені педагоги-україністи.
Про Наталю Іванівну Рашпіль, методиста навчально-методичної лабораторії освіти КРІППО гріх було б не згадати окремо, бо вона — не тільки знавець новітніх навчальних методик, але й просто людина, подібна промінчику сонця, яка всюди несе за собою позитив і свято. Значно серйозніше виглядає начальник відділу діловодства і контролю Міністерства освіти, науки, молоді та спорту Ольга Русланівна Доненко, та все одно, знаючи її багато років, ледь стримуюся, щоб не звернутися до титулованих освітянок, як до молодших подружок: «Дівчата!». А ось проректора з навчальної роботи і атестації КРІППО Ірину Костянтинівну Денисенко бачу вперше. Але з усіма ними ми тепер близько пов’язані цією спільно пережитою годиною чи двома радості і піднесення, які подарував нам Петро Яцик. Це на його честь співали учнівські гурти «Соловейки», «Жайвір», танцювала молодь «Полонез Огінського», це йому зізнавалися діти у своїй любові до Батьківщини: «Це — моя земля, це — моя країна, тут моя сім’я, тут моя родина!».
І не може бути, щоб він не чув ці дзвінкі щасливі голоси…

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Урок української"