Версiя для друку Обговорити в форумi

Григорій Антонович Нудьга — український письменник, фольклорист, літературознавець, історик української літератури.
Народився 21 січня 1913 року в с. Артюхівка Сумської області. Помер 14 березня 1994 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Початкову освіту здобув у рідному селі, далі навчався у семирічній трудовій школі сусіднього села Глинська, 1931-го закінчив Гадяцький педагогічний технікум і почав працювати учителем в Артюхівці. Восени 1933-го вступив на філологічний факультет Харківського університету, згодом перейшов до Київського, який закінчив у 1938 році. Кандидатська дисертація «Пісні українських поетів першої половини XIX ст. і народні переробки їх» (1956). Член Національної спілки письменників України, Почесний член НТШ.
Деякий час працював у Полтаві викладачем педагогічного інституту, звідки у 1941 р. пішов на фронт. Під Харковом потрапив в оточення, опинився у німецькому таборі для військовополонених і в тюрмі. Вирвавшись, поневірявся на окупованій території. 1944-го знову призваний до Червоної армії, але незабаром відкликаний на наукову роботу у Львівське відділення Інституту літератури АН України.
10 травня 1945 року, напередодні захисту кандидатської дисертації, заарештований у Києві. Засуджений військовим трибуналом на 10 років позбавлення волі та на п’ять років обмеження громадянських прав з конфіскацією майна – за стандартним звинуваченням в «антирадянській агітації». Був звільнений наприкінці 1951 р. без права працювати за професією і проживати у великих містах. Після смерті Сталіна добився зняття судимості й обмеження в правах, 1955 року поселився у Львові, працював у редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»).
В Інституті з 1957 року — молодший науковий співробітник відділу літератури. Хоча у 1967 р. офіційно реабілітований, але ім’я вченого з чорного списку не виводили. Над ним тривала постійна «опіка» та пов’язані з нею гласні і негласні прояви. Незважаючи на великий творчий доробок і поважний авторитет у науковому світі, Г. Нудьзі так і не вдалося піднятися з посади молодшого наукового співробітника. У 1973 році відправили його на пенсію. Найкоротше про долю цього вченого сказав колись Ростислав Братунь: «Він працював за цілий інститут, а одержував менше за двірника».
На початку 1993 р. учений зазнав радості широкого пошанування його з 80-річчям. Але здоров’я і сили покидали його. Трагічно закінчилося висування на Шевченківську премію. Одразу після оприлюднення результатів голосування, коли вкотре знайшли більш достойного та потрібного, вчений перестав говорити, а за кілька днів (14 березня 1994 року) помер.
У галузі літературознавства цінним є його внесок у дослідження жанрів української літератури, початку нової української літератури передшевченківської доби, походження українських пісень.
За сприяння Міжнародного фонду «Відродження» у 1997 р. фундація імені Г. Нудьги видала працю його життя — 2-томну монографію під назвою «Українська дума і пісня у світі» і хотіла представити її на здобуття тієї ж Шевченківської премії, проте їй відмовили, хоча на той час не існувало формальних обмежень щодо книг покійних авторів. На основі багатого фактичного матеріалу, здебільш маловідомого, в ній предметно розповідається про поширення і культурний резонанс пісенних надбань українського народу серед інших народів світу.

uk.wikipedia.org

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2013 > Тема "Українці мої..."