Версiя для друку Обговорити в форумi

Поет і час

ДО 100-ЛІТТЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА ГРИГОРІЯ ТРИЛІСЬКОГО

Українська поезія 30-х років ХХ ст. — одна з найдраматичніших сторінок в історії нашої культури. Затиснена в лещата сталінського режиму, вона змушена була відображати ненависну їй комуністичну ідеологію, в якій жила. Ця система знищувала яскраві таланти спочатку морально, а потім, як виявилось, і фізично. Серед молодої літературної парослі передвоєнної пори особливо вирізнялася постать донецького поета Григорія Триліського (1912-1942), вірші якого активно публікувалися майже в усіх українських журналах. Звичайно, будучи дитям своєї епохи, поет не міг уникнути «романтизму соціалістичного будівництва», але в кращих своїх творах виявив безперечно глибокий ліричний талант, яскраву образність, чистоту поетичної мови, глибину думки. Триліський — виразний представник молодого покоління нашої літератури, яке, не розквітнувши, не дійшовши до золотої пори зростання, стало жертвою злочинної системи. І хоча поет залишив нам невелику за обсягом спадщину, і не вся вона тепер виявилась повноцінною, все ж краще з того, що він створив, повинно увійти до золотої скарбниці української поезії.
Біографічні відомості про поета дуже скупі. Знаємо тільки, що Григорій Іванович Триліський походив з Шевченківського краю, де народився 12 листопада 1912 року в невеликому придніпровському селі Омельгород (тепер Олександрівський район Кіровоградської області) в селянській родині. Після закінчення місцевої семирічки (1926 р.) Григорій деякий час жив на селі, допомагаючи батькам по господарству. У цей же час він активно працював сількором молодіжних харківських та київських газет («На зміну», «Молодий більшовик»), де й опублікував перші свої вірші («Увечері», «Вітер» та ін.) 1929 року. А наступного року, поповнюючи ряди численної молоді, яку система гнала в «комуністичне майбутнє», Г. Триліський їде на Донбас, де працює обліковцем на ст. Ясинуватій. Нові умови вимагають уже «виробничої тематики» і пейзажна лірика, якою дебютував поет, відходить на другий план. Саме в Ясинуватій його й «відкрив» молодий тоді ще поет Микола Рудь, який 1931 року приїхав сюди в пошуках «ударників у літературі». Захоплений віршами Г. Триліського,   М. Рудь запрошує його відвідувати творчі вечори донецьких молодняківців, уводить його в літературне життя столиці Донбасу. А незабаром Г. Триліський і сам переїздить до м. Сталіно (колишня назва Донецька), де стає членом «Молодняка», а потім працює літературним консультантом при кабінеті молодого автора. «Він якось відразу, — пише у своїх спогадах М. Рудь, — увійшов до кола донецьких письменників, і хоча числився в молодих, все ж справляв враження уже зрілого літератора, на що давали підстави його талановиті вірші та запальні виступи в літературних дебатах» (Архів автора).
Григорій Триліський друкується в газеті «Комсомолец Донбасса» (газета публікувала й українські твори), а потім активно виступає зі своїми поезіями в таких журналах, як «Литературный Донбасс», «Штурм», «Молодняк», «Літературний журнал», а також у «Літературній газеті», «Вістях», літературних альманахах «Ми — радянські патріоти») та ін. Цікаво, що з Г. Триліським рахувалися навіть уже досвідчені поети, зокрема К. Герасименко, Ю. Черкаський, а також московський критик О. Селівановський (наїздив до Донбасу).
Ось як згадує про Г. Триліського інший його сучасник Петро Сєвєров, який на той час працював у Донбасі: «Зустрічалися ми найчастіше в редакції журналу «Литературный Донбасс», в кабінеті редактора Федора Байдаченка. Запам’яталось виразне українське обличчя. Світлий шатен, середнього зросту. Григорій був надзвичайно добродушним і привітним. Але найбільше, мабуть, він відзначався серед усіх нас своєю граничною скромністю. Його майстерне читання віршів, майже ораторський талант під час наших дискусій я, очевидно, не забуду ніколи» (Там само).
Не належачи до категорії крикливих поетів, Г. Триліський не поспішав з виданням першої книжки, хоча працював багато. Лише на початку 1937 року відбулося обговорення його віршів, про що писала навіть «Літературна газета». На прохання своїх колег він все ж таки подає до друку свою першу збірку віршів. А невдовзі його приймають кандидатом до Спілки письменників. Однак цій книжці не судилося побачити світ: 26 грудня 1937 року він був заарештований НКВС і звинувачений у шпигунстві на користь Японії (дивовижнішого за своїм блюзнірством звинувачення щодо поета, мабуть, і вигадати важко). Після слідства він був засуджений на 15 років позбавлення волі, щоправда, пізніше термін було скорочено до восьми років. Своє заслання поет відбував на золотих копальнях Златоуста на Уралі. Яка зла іронія долі! Талановитого поета, шукача словесних перлин було кинуто на золоті копальні, де він, стоячи по коліна у воді, змушений був промивати пісок, щоб знайти зернятка золота. Виявилося, що звичайне золото в цій країні цінувалося куди вище, ніж золото поезії. Не витримавши жахливих умов праці, знесилений фізично, поет помер на засланні 27 вересня 1942 року на тридцятому році життя. Реабілітований лише 29 вересня 1989 року прокуратурою Київського військового округу.
Становлення поета Григорія Триліського відбувалося уже в часи, коли відшуміли літературні дискусії, коли згорталися письменницькі угруповання й поволі уже розкручувався маховик сталінської репресивної машини. Все це ніяк не сприяло зростанню обдарованого поета. І все ж у перших віршах Г. Триліського не можна не помітити залюбленості в народно-поетичне слово, тяжіння поета до класичної манери письма. Органічне й глибоке засвоєння фольклорних скарбів естетично формувало молодого поета й дозволило йому встояти перед натиском цілого ряду формалістичних віянь. Отже, в основі його поезії були народно-пісенна творчість та класична література (Т. Шевченко, І. Франко, О. Пушкін).
Але, потрапивши на Донбас, Г. Триліський швидко перебудовується як тематично, так і ідеологічно. Основні риси його перших донбасівських віршів — це експресивність, динамізм, схильність до маршових ритмів. Його поезія стає більш предметною, з’являються портрети «героїв нового дня» («Залізниця», «Концедалов виходить на гора», «Бригадир» тощо). І все ж, незважаючи на наявність у цих поезіях оспівування «величі епохи», його вірш майже завжди йде від ліричного переживання. Крім того, в його творчості утверджується жанр балади, з тяжінням до експресії виразу та до карбованих, а часом і пластичних ритмів, де ми, без сумніву, відчуваємо благотворний вплив молодого М. Бажана: «Ти знову бачиш розходилось море // І буйні хвилі піняться, як дим. // І берегів ніяк не переборять // Важкі удари чорної води» («Моряк»).
Але з середини 30-х років, коли в радянській поезії з’являються мотиви фольклору та тяжіння до класики (цьому чимало сприяли ювілеї О. Пушкіна та інших письменників), в поезії Г. Триліського ще більше звучить ліричне начало, відбувається поступове повернення поета до пейзажної та любовної лірики. Поволі в нього окреслюється стильова своєрідність. Вірші цього періоду характерні емоційною напругою, культурою ритму: «Я думав лице твоє так змогло // Лише від фарби горіть, — // Воно ж поза хмарами налилось // Рум’яним огнем зорі» («Зустріч»).
Замість голосних декларацій ми зустрічаємо в нього цікаві роздуми, пейзажні малюнки. Триліський уміє барвистим словом змалювати точний у деталях і емоційно насичений пейзаж: «Над ґанками, гойдаючись без вітру, // Увесь в дзвіночках ллється хміль густий. // Медовий присмак носиться в повітрі // І сад в плодах утомлено застиг» («Серпень»).
Поетична палітра Г. Триліського збагачується на яскраві художні тропи («жито дзвенить», «квіти, мов розсипи жару», «промінь догорів», «розридалося небо»), психологічно значущі деталі, промовисті штрихи, насичені барви. Завжди свіжий і майстерно винахідливий у своїй системі тропів Триліський залишається все ж традиційним поетом. Але часом він може вражати новаторською самобутністю, емоційною напругою, пломенистими барвами. Він може навіть у непомітному, здавалося б, факті побачити сутність: «Сад. І груші опадають в трави, // Струшуючи прохололі роси. // Йдуть дядьки і стиха: // — Справді брава, // В сонці вся. Струнка. Густоволоса» («Ранок»).
Як бачимо, пластична опуклість образів     Г. Триліського розгортається здебільшого на мальовничому пейзажному фоні. Григорій Триліський — співець природи, причому вона в нього не існує сама по собі, а в органічній єдності з людиною. Так, у поезії «Дощ» він дає майстерний малюнок, коли «вітри несуть дощу ласкаві сиві коси», яких чекає бригадир, бо: «…все дививсь, як райдуга цвіте, // Як стигне колос щедрим урожаєм».
Глибоким і взаємно зумовленим процесом у поезії Г. Триліського постають образи людини, природи і Вітчизни («Тетяна», «Сніг переможний», «Україна»), які взаємопов’язані. Основний мотив цих поезій — переконаність у величі людини, прагнення злитися з нею. Навіть у цих публіцистичних віршах Г. Триліський був поетом барвистим, з великим зарядом емоційної напруги. Він вірив у можливості свого народу, хоча, можливо, й не усвідомлював усього того жахіття, яке він мав пережити. Ось рядки з його поезії «Тетяна»: «Я її у всьому упізнаю: // Що не робить — золота рука, // Де не пройде — все кругом співає. // Ось у мене дівчина така».
Як уже зазначалося, поезія Г. Триліського наскрізь пройнята глибоким ліризмом, мелодійним ритмом. Вірш у нього пливе досить легко, ніби срібними переливами, що вказує на його неабияку образність. Важливим чинником цього ліризму поета є звукова організація вірша. Впадає в око численне багатство звукових словесних асоціацій. Ось приклад його алітерації в поезії «Моряк»: «Там лин лінивий ліпить з глини хату» або: «Внизу човни чорніють на причалі». Триліський любить слово, він вміє відчути його запах і барви. Це, зокрема, помітно в його талановитих етюдах («Ранок», «День», «Вечір») та ін.
Уже в середині 30-х років Григорій Триліський сформувався у цікавого ліричного поета, майстра чітких ритмів, карбованого слова, поета з власним поетичним стилем. Його поезія відзначалася багатством віршованих форм, жанровою різноманітністю. Він був майстром розгортання ліричного сюжету, який рухає розвиток образу («Сніг переможний»), публіцистичної оповіді («Бригадир», «Моряк»). Його поезії був притаманний також змістовний поліфонізм вираження, що добре помітно у вірші «Поет»: «По Донбасу ходять шуми. Ходить шум по Україні. // Бризка сонце. Сяють шиби. Виграє погожа днина…»
Цікавою сторінкою в творчій діяльності Г. Триліського була його перекладацька робота, якій він надавав важливого значення. Його чудові переклади з О. Пушкіна, М. Лермонтова та інших поетів відзначалися точністю, культурою мови і ритму. Деякі з них, як на наш погляд, не втратили своєї своєрідності й сьогодні. Неабиякі можливості були в нього і в галузі літературної критики. Його цікаві критичні статті про Т. Шевченка, І. Франка, О. Пушкіна, численні рецензії на вірші сучасних йому поетів свідчили про неабиякі знання Г. Триліського в історії літератури, про аналітичний склад його мислення, культуру мови.
На жаль, широку й багатогранну літературну діяльність Г. Триліському не судилося розвинути повною мірою. Йому не пощастило дійти до золотої пори зростання. Всі контури його широкого творчого чину вже були накреслені. І коли б сталінські душогуби не перетнули золоту нитку його творчого життя, ми б чекали від нього великої літератури. Григорій Триліський — одна з невідшкодованих втрат нашої культури. Він був і залишиться шукачем золотого зерна нашої літератури, чудовим творцем коштовних образів. Жодна система не спроможна затаїти, замурувати талант, який, можливо, і з великим запізненням, та все ж проб’ється до людського серця.

Іван ЛИСЕНКО,
заслужений діяч мистецтв України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Українці мої..."