"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Душі криниця"
#52 за 28.12.2012
«╤ УС╤ ЧЕКАЮТЬ НОВОР╤ЧЧЯ...»
Вадим КРИЩЕНКО
Поез╕я
НОВОР╤ЧЧЯ
Пахне в хат╕ св╕жа хвоя, За в╕кном ср╕блястий сн╕г... Ми з тобою т╕льки дво╓ — ╤ це краще вс╕х ут╕х. Сн╕жний веч╕р, тиха мова, Конфетт╕ яскрава нить. ╤ чар╕вн╕сть ялинкова Т╕шить нас ╕ бадьорить. ╤ не треба нам н╕кого, Щоб не чуть чужих порад. ╢ бокал вина легкого, Як ознака добрих свят. ╤ зда╓ться — ми з тобою Юн╕ ще у блиску св╕ч... Пахне в хат╕ св╕жа хвоя — Гарний символ Новор╕ч. Грають вогники кв╕тчаст╕ ╤ моргають у тв╕й б╕к... Дуже хт╕лося б цей настр╕й Повторити через р╕к.
МАЛЮНОК З НАСТРО╢М
╤ морозець, ╕ перший сн╕г... А на душ╕ так чисто й б╕ло. З очей похмурий кол╕р зб╕г, Вчорашн╓ все перебол╕ло. Усе прозоре й молоде У цьому св╕тлому ╓днанн╕. На чашу дня зима кладе Майстерн╕ кришталев╕ гран╕. Навколо сн╕г, ранковий сн╕г — Така нарядна однотонн╕сть. Б╕лявий св╕т ╕з б╕лих вт╕х Склада╓ б╕лу дивну пов╕сть. Лиш горобина при в╕кн╕ Ще зберегла красу вогнисту. Як научитися мен╕ Ц╕╓╖ щедрост╕ ╕ хисту?.. * * * Насипало сн╕г╕в на дв╕ зими, Що не пройти уже ╕ не про╖хать... ╤ все ж так рад╕сно, що дочекались ми Перед Р╕здвом засн╕жено╖ вт╕хи. А то дощ╕, слякотн╕сть, бруднота — Вони так надокучили, набридли... А нин╕ — сн╕г, як музика ота, Де вс╕ слова сховалися за ритми. Дерева теж одягнут╕ в кожух, ╤ на хатах неначе б╕л╕ шати... ╤ чистота — лише поглянь навкруг, Що хочеться й соб╕ чист╕шим стати.
М╤НЯЮ КАЛЕНДАР НА СТ╤НЦ╤
М╕няю знову календар на ст╕нц╕, Хоч не сп╕шить утомлена рука. ╤ вловлюю у власн╕й повед╕нц╕ Задуму, що солона ╕ г╕рка. Л╕чу л╕та... Збиваюся в рахунку ╤ сам соб╕ наш╕птую: пост╕й... Кладе мороз на шибку в╕зерунки З мо╖х чекань, з незд╕йснених над╕й.
НЕВЖЕ ТАК БУДЕ НАЗАВЖДИ?
Зробились злод╕╖ панами — Такий незрозум╕лий в╕к. А правду хтось штовхнув до ями, Щоб змив ╖╖ брудний пот╕к. Талант й порядн╕сть у людини Вже не шануються н╕де. Сприйма╓ться лише ╓дине — Хто б╕льше хитро украде. Усе купу╓ться за грош╕, Сплатив — ╕ в депутати йди. Чи ми сл╕п╕, чи ми не гож╕, Чи вже не час з╕мкнуть ряди? Х╕ба не видно хитру змову, Де кожен дба╓ про сво╓? Н╕кчема топче нашу мову Й чужинцям волю прода╓. А наша горд╕сть, що на скронях, Ср╕блилась в╕дблиском стол╕ть Перед пихат╕стю в поклон╕, Неначе наймичка сто╖ть. Гримлять палаци в╕д овац╕й — Гуля╓ панство м╕ж б╕ди... ╤ серце стука╓ в розгадц╕: Невже так буде назавжди?
МЕН╤ Ж ЗАБАГЛОСЯ...
В╕длуння вт╕х пахтить бананами, Хоча й позбавлене основ... Мен╕ ж забаглося банального У почутт╕, що звуть любов. А люди стали грошоводами — Так╕ вертк╕, як т╕ вуж╕... Мен╕ ж забаглось старомодного, Де безкорислив╕сть душ╕. Слова течуть брудними зливами... Скажи, чи вт╕шений цим ти? Мен╕ ж забаглось соромливого, Що зве серця до чистоти. Нов╕тн╕й час штовха кол╕нами, Вдяга знев╕ри пошиття... Мен╕ забаглося на╖вного, Що хоче в╕рити в життя.
МАТИ ╤ ДИТЯ
Яке блаженство мам╕, Коли дитятко в люльц╕ — ╤ цмока╓ губами, ╤ в╕ченьки см╕ються. Яке блаженство нен╕ — ╤ втома вже не мучить, Коли дитя маленьке До не╖ тягне ручки. ╤ можна недо╖сти, ╤ можна недоспати... Святим в╕длунять зм╕стом Слова «дитятко й мати». Ти материнським жестом Дитятко пригорта╓ш. Н╕, б╕льшого блаженства Для ж╕нки не бува╓. Життя жива фортеця У ╕стин╕ крилат╕й: Св╕т не переведеться, Як ╓ дитя ╕ мати.
БАТЬК╤ВСЬКА ХАТА
Де б я не був, де б не слались дороги — Гр╕╓ мене р╕дний голос матус╕. Наче в дитинство сво╓ босоноге — В батьк╕вську хату я знов повернуся. Мальви рожев╕ там кв╕тнуть повсюди, Груш╕ визбиру╓ дичка горбата... Я пам’ятаю усе, не забуду Те, що дали мен╕ батько ╕ мати. Юн╕сть мина╓ — любов не минеться, Голос далекий запиту╓: «Хто це?» Знову в╕дчув — б╕ля спраглого серця Батьк╕вська хата в╕дкрила в╕конце. Гляну в минуле — в туман╕ мовчання, Знову побачу ╕ маму, ╕ тата. Т╕шмося, друз╕, що нас десь чека╓ Св╕тла, як правдонька, батьк╕вська хата.
КОЛИШНЬОМУ ДРУГУ
В чужих краях ти власний гонор т╕шиш, Бо все знайшов на ситному стол╕. ╤ не збагнеш, що м╕ж гр╕х╕в — найб╕льший: Забуть ╕м’я праотчо╖ земл╕. Зм╕няв життя, як мовлять, без помилки, Тв╕й св╕т тепер у блисках золотих. Та десь далеко батьк╕вськ╕ могилки Чекають, щоб колись прийшов до них. Липк╕ купюри, хоч не зовс╕м чесн╕ — На них над╕в корону власних мр╕й. А голос правди, сп╕вчуття ╕ чест╕ Чи ще озветься у душ╕ тво╖й?
ГРУДНЕВ╤ ВИДИВА
Попрощалась ос╕нь неохоче ╤ п╕шла... Куди? — н╕хто не зна... П╕зн╕ ранки ╕ холодн╕ ноч╕ Грудень притуля╓ до в╕кна. На сн╕ги нахмурилося небо, Але знов прокрапало дощем... Тепла хата кличе вс╕х до себе Пригостити св╕жим калачем. На журбу часу у нас нема╓ — Ще зробити треба те ╕ се... Д╕тки ждуть Святого Миколая, В╕н для них даруночки несе. ╤ рум’янить холодок обличчя — Лише вийди у грудневу рань... ╤ ус╕ чекають Новор╕ччя З коржиком над╕й та спод╕вань.
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11224
|