Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КУДИ ДИВИТЬСЯ М╤СЯЦЬ...
23 жовтня — свято ╢вламп╕я ╕ ╢вламп╕╖


ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: ╥ДУ В ГОСТ╤!
Сьогодн╕ господинею Л╕тературно╖ стор╕нки КС ╓ в╕дома кримська укра╖нська поетеса пан╕ Галина...


ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 28.12.2012
В Н╤Й ╤ БЕЗСМЕРТЯ, ╤ НАД╤Я: ГОРТАЮ, ПЛАЧУ ╤ РАД╤Ю...

Не у кожного ╓ можлив╕сть переживати хоча б часточку свого життя знову ╕ знову. ╤ справа не у спогадах: в них ми бачимо минуле через призму сьогодення, озбро╓н╕ знанням насл╕дк╕в того чи ╕ншого вчинку або ж под╕╖. А ось коли я гортаю п╕дшивку сво╓╖ газети, то, мов на килиму-л╕таков╕, повертаюся в минуле ╕ переживаю т╕ ж сам╕ почуття, як╕ були поштовхом для написання того чи ╕ншого рядка.
Ось газета за 23 грудня, ╕ знову, як ╕ р╕к тому, глибоко╖ ноч╕ (а вона ста╓ такою вже п╕сля 5-╖ години) я повертаюся з конкурсу краси ╕ культури. Прохолодно ╕ волого. Мене п╕дганя╓ страх, що зап╕знилася на останню маршрутку. Але встигла, бо за плечима, зда╓ться, тр╕почуть крила. Це тому, що переможницею в конкурс╕ стала наша укра╖ночка, тому що на конкурс╕ ╕ за його межами панувало поважне, добре ставлення до культур ус╕х народ╕в Криму та ╖хн╕х нос╕╖в, тому що я теж доторкнулася до всього цього ╕ маю над╕ю передати тепло дотику й нашим читачам.
А ось дивиться на мене з фотограф╕╖ наша славетна вишивальниця В╕ра Серг╕╖вна Ро╖к. Вона жива, як ╕ тод╕, у 2008 роц╕. ╤ знову я чекаю в╕д не╖ дзв╕нка й думаю про чергову нашу зустр╕ч, бо пишу про не╖ книгу.
Розгорнувши п╕дшивку, маю змогу знову посп╕лкуватися з╕ сво╖ми друзями ╕ товаришами, бо ╖х чимало живе на газетних шпальтах. Тут живуть ╕ под╕╖, що хвилюють, як ╕ ран╕ше, бо потребують не лише оц╕нки, але ╕ втручання. А це — помаранчевий Майдан, ╕ ще н╕хто не зрадив його ╕деали…
Отже, у будь-який момент можна наблизити до себе щось ╕з того, що перебува╓ на двадцятир╕чн╕й в╕дстан╕ в╕д сьогодення. Щоправда, дуже давн╕ почуття ╕ враження оживають неохоче — реан╕мац╕╖ п╕длягають лише найяскрав╕ш╕ ╕з них.
Дивлюся на фото в газет╕ ╕ згадую наш найперший редакц╕йний колектив. Ми — це ненормальн╕ патр╕оти-мр╕йники, готов╕ на велик╕ жертви ради сво╓╖ держави. ╤ те, що важко прийняти розумом, ми п╕дсолоджу╓мо думками про радянську неволю, й ще нескоро з╕зна╓мося соб╕, що потрапили ╕з вогню та в полум’я. Особливо некритичними до пострадянського життя були люди, яким довелося попрацювати у радянськ╕й журнал╕стиц╕. Згадуючи т╕ часи, я завжди бачу перед собою Василя Кириловича Богуцького, нашого в╕дпов╕дального секретаря. За сво╖м впливом на оточення в╕н був схожий на енергетичний вулкан. Одн╕╓ю ╕з головних його претенз╕й до радянського минулого було те, що, виявля╓ться, за колишн╕х час╕в, будуючи дачу, не можна було в╕дхилятися в╕д певних параметр╕в, аби вона не перетворилася на зам╕ський палац. У п╕двал╕ Василя Кириловича збер╕галося тод╕ понад тисячу банок консервац╕й, ╕ його, як людину в╕дносно заможну, дратували радянськ╕ забаганки. Та чи м╕г в╕н хоча б подумати, що, коли будь-як╕ обмеження в╕д╕йдуть у минуле, йому з того вже не буде жодного зиску, бо, живучи на жалюг╕дну пенс╕ю, в╕н не будуватиметься, а його старшого сина викинуть ╕з в╕кна квартири, яку хлопець здав в оренду п╕дпри╓мцев╕, що не бажав за не╖ платити, сам же Василь Кирилович, сповнений горя ╕ безнад╕╖, задихнеться в╕д чаду на т╕й же недостатньо презентабельн╕й дач╕, ╕ це буде не випадков╕стю.
Недарма ж наш╕ пол╕тики чекають-не дочекаються, коли ж, нарешт╕, в╕д╕йде у минуле покол╕ння людей, як╕ мають можлив╕сть пор╕внювати. ╤нша справа молодь, народжена за сучасност╕, вона сприйматиме за належне сво╖ матер╕альн╕ труднощ╕, що теж породжують несвободу, та кричущу нер╕вн╕сть й не робитиме з цього трагед╕╖.
Поступово ╕ в нашому колектив╕ епоха революц╕йного романтизму зм╕нювалася на б╕льш прагматичне ╕ тверезе життя. Цьому сприяли й м╕зерн╕ зарплати, як╕ переважно виплачувалися ╕з затримкою (найб╕льша — у с╕м м╕сяц╕в). При цьому ми н╕коли не знали, чи буде вона взагал╕, чи газета просто припинить сво╓ ╕снування. А трималися ╕ працювали т╕льки завдяки нашим читачам. Ц╕ люди були нашою великою родиною, вони переймалися нашими проблемами, а ми ладн╕ були на все, аби не розчарувати ╖х результатами сво╓╖ прац╕. ╤ тут уже не було жодного прагматизму, лише бажання нести ╖м те, чого бракувало ╕ нам самим: в╕ру у краще майбутн╓, у те, що Укра╖на таки розкв╕тне ╕ стане мат╕р’ю для кожного, хто ╖╖ любить.
Тод╕ ми мали великий колектив, ╕ молодь, яка не «перехвор╕ла» державною незалежн╕стю, не зазнала великих втрат у цьому процес╕, ╕нод╕ не розум╕ла душу «Кримсько╖ св╕тлиц╕», сповнену любов’ю до свого народу ╕ болем через його траг╕чну ╕стор╕ю та насправд╕ неоднозначн╕ перспективи. Так╕ в газет╕ не затримувалися, ╕ н╕хто за ними особливо не сумував.
Мандруючи двома останн╕ми десятил╕ттями, не можу не згадати про нашого головного редактора впродовж тривалого часу — В╕ктора Володимировича Качулу. Кажуть, нема╓ незам╕нних людей. Можливо, так воно ╕ ╓. Але ╕нша людина робитиме свою справу вже по-╕ншому, а якщо говорити про газету, то вона робитиме ╕ншу газету, ╕ не в╕домо ще, чи змогли б ╖╖ полюбити читач╕. «Кримська св╕тлиця» останнього десятил╕ття була не лише патр╕отичною, закоханою в р╕дну мову, але й п╕сенною, з ц╕кавими конкурсами, вечорницями, ╖╖ можна було не просто читати, але й жити з нею одним життям.
Не викреслити з╕ «св╕тлично╖» ╕стор╕╖ й той час, коли на м╕сц╕ В╕ктора Володимировича за бажанням ки╖всько╖ влади опинилася ╕нша людина, здавалося б, ц╕лком достойна, що мала журнал╕стськ╕ ╕ письменницьк╕ здобутки. Але газета незабаром припинила сво╓ ╕снування, померла зовс╕м юною, як кажуть, — у розкв╕т╕ сил. Я р╕дко пригадую т╕ часи — надто боляче, бо життя мо╓ без «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ставало порожн╕м ╕ безглуздим. Та нехай би соб╕ ╕ без не╖, але ж усв╕домлювати, що ╖╖ нема╓ взагал╕, було нестерпно. ╤ якби не В╕ктор Володимирович, ми б тепер не святкували свого двадцятил╕ття.
А цей м╕й екскурс у минуле – саме з нагоди «св╕тличного» юв╕лею. Сьогодн╕ нас лишилася третина. Це — ╤ра Миткалик, починаю перел╕к саме ╕з не╖, бо вона у нас — за двох, ╕ за себе, ╕ за свого батька, попереднього головного редактора Володимира Сильвестровича Миткалика. Знаю, що ╤ра усв╕домлю╓ цю свою важливу м╕с╕ю, ╕ шкодую, що, працюючи л╕тературним редактором, вона р╕дко береться за перо. А батько, якби був з нами, думаю, порад╕в би за не╖, аби вона при╓дналася до журнал╕стського цеху.
Працю╓ в газет╕ фотокореспондентом й ватажок молод╕жно╖ орган╕зац╕╖ укра╖нських нац╕онал╕ст╕в Олекса Носаненко. Народжений на Херсонщин╕, свого часу в╕н самотужки опанував укра╖нську мову ╕ послугову╓ться нею у будь-якому середовищ╕. Нещодавно Олекса вперше став батьком. Його дружина Оксана подарувала Укра╖н╕ ╕ще одного козака — Святослава. Олекса серйозно захоплю╓ться фотограф╕╓ю, ╕, попри сво╖ дв╕ вищ╕ осв╕ти, серед яких нема╓ дотично╖ до газетно╖ справи, сво╓ життя пов’язав ╕з «Кримською св╕тлицею».
А без нашого оператора комп’ютерного набору Олени Кел╕мово╖ бува╓ ╕ зовс╕м скрутно, життя н╕бито завмира╓, бо набрати великий текст без в╕дпов╕дних навичок — справжн╓ випробування. А ще Олена у нас — в╕дпов╕дальна за м╕жнац╕ональн╕ стосунки. Вона, ставши дружиною кримськотатарського хлопця, пром╕няла комфортне життя у м╕ськ╕й квартир╕ на пост╕йну боротьбу ╕з побутовими труднощами в прим╕ському сел╕, поки що далекому в╕д цив╕л╕зац╕╖. А це означа╓, що кохання таки ╓, ╕ воно — поряд.
З л╕та цього року працю╓ в редакц╕╖ в╕дпов╕дальним секретарем Люба Совик. А взагал╕ вона з нами вже десять рок╕в, з невеличкою перервою. Люб╕ дуже пасу╓ ╖╖ ╕м’я, бо саме такою вона ╓ для оточення. Люба — наша добра «св╕тлична» господиня, а ще людина, яка ма╓ великий потенц╕ал ╕ в╕ддане «Кримськ╕й св╕тлиц╕» серце. Ось ╕ вс╕ т╕, кого можна щоденно побачити в ст╕нах редакц╕╖.
Ма╓мо ще к╕лькох творчих прац╕вник╕в, як╕ не шкодують для читач╕в сво╖х зусиль ╕ талант╕в. Це Валентина Наст╕на, Серг╕й Лащенко ╕ Микола Владз╕м╕рський. То невже це ╕ вс╕?!
Але ж таки не вс╕! Бо н╕як не можемо забути про заступника директора газетно-журнального видавництва В╕ктора Володимировича Пасака. Це в╕н при╖жджав ╕з Ки╓ва в╕дчиняти для нашого колективу опломбован╕ двер╕ редакц╕йного оф╕су. Маючи з ким пор╕внювати, ми усв╕домлю╓мо — ╕ з другим В╕ктором Володимировичем нам також дуже пощастило! Гр╕х було б не згадати ╕ генерального директора НГЖВ Олесю Олександр╕вну Б╕лаш, бо без цих людей газета б не воскресла. Вони пов╕рили в нас, у нашого головного редактора, попри той негатив, який поширювали ╖хн╕ попередники, ╕ захистили, п╕дтримали редакц╕ю, давши ╖й можлив╕сть нормально працювати.
Ось за тако╖ ситуац╕╖ ми зустр╕ча╓мо сво╓ двадцятил╕ття, ╕ дай Бог, щоб воно було не останн╕м.
Спод╕ваюся, що згодом, гортаючи п╕дшивку, хтось пригада╓ ╕ нас, а тим кращим, що ми несли людям, збагатить свою житт╓ву програму.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11217

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков