Версiя для друку Обговорити в форумi

Щасливий той, кому доля подарувала веселково-трепетне бачення світу. До таких належить і Тамара Іванівна Кисільова, яка закохана в красу художнього слова! Саме завдяки їй український читач і знайомиться із кращими зразками західноєвропейської літератури.
Нещодавно у видавництві "Брама" побачила світ збірка високохудожніх перекладів Тамари Кисільової "Вечірній дзвін".
Це неординарне явище високо оцінив кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури та компаративістики Черкаського державного університету Анатолій Володимирович Градовський у статті "Краса заповнить всі глибини" ("Всесвітня література і культура" № 2, 2003 р.), зазначивши: "Боляче спостерігати, як рідко сьогодні можна знайти нове видання художнього слова українською мовою серед куп низькопробного російськомовного чтива, яким завалені вуличні лотки і книжкові крамниці".
Можна по-доброму позаздрити перекладачці, котра має можливість розгадувати таїну таких поетів, як Томас Мур, Вільям Блейк, Вальтер Скотт, Персі Біші Шеллі, Данте Габрієл Россетті, Уїльям Вордсворт, Теофіль Готьє та багатьох інших.
Тамара Кисільова - професійний перекладач. Вона закінчила факультет англійської мови Черкаського педагогічного інституту, а згодом - Вищі курси перекладачів при Московському інституті іноземних мов. Звичайно, недостатньо знати мову оригіналу, а потрібно й володіти технікою перекладу, щоб відчути не тільки те, що написав поет, а його настрій, колорит епохи.
Тамара Кисільова володіє талантом "відчувати дихання" тексту, вмінням зберігати не тільки його зміст, але й розмір. Її переклади часто з'являються на шпальтах газет, журналів, зокрема таких, як "Місто", "Нова доба", "Всесвітня література і культура", в альманаху "Холодний яр".
Промовисту і легкокрилу назву має збірка "Вечірній дзвін". Вечірніми сутінками, тихим зорепадом, мерехтливістю місяця і легким подихом вітру віє від перекладів. Хай ніколи не замовкає звучання срібного дзвону світової поезії, котра стає нам рідною, бо до неї доторкнувся чарівною паличкою майстерності справжній митець.
Пропоную до уваги шанувальників художнього слова добірку перекладів Тамари Кисільової.

Вільям БЛЕЙК
Із "Манускрипта Пікерінга"

Усмішка

Є усмішка кохання гіркого,
Є усмішка обману лихого,
А є посмішка справді всесильна -
Двоє стрілися в пору весільну.

Є усмішки зневаги і люті,
Коли інші чуття вже забуті;
Як збереш їх у пам'яті разом,
То не зможеш забути і з часом.

В серце б'ють їхні стріли безжальні,
Залишаючи рани кинджальні;
І від них не буває спасіння.
На душі тільки туга осіння.

Томас МУР
ВІДГУК МИНУЛИХ ДНІВ

Часто у лагідну ніч,
Поки ще сон не прийшов,
Поки не склеплю я віч,
Згадую молодість знов.

Сльози, кохання і сміх -
Все промайнуло давно.
Очі бажань і утіх
Сплять безпробудним вже сном.

Отже, у лагідну ніч,
Поки ще сон не прийшов,
Поки не склеплю я віч,
Згадую молодість знов.

Друзі веселі, ви де?
В осінь самотньо бреду.
Скоро зима вже прийде,
Листя кружляє в саду.

Зали бенкетні пусті,
В люстрах погасли вогні.
Квіти... зав'яли і ті.
Сумно, самотньо мені.

Отже, у лагідну ніч,
Поки ще сон не прийшов,
Поки не склеплю я віч,
Згадую молодість знов.

Метью АРНОЛД
РЕКВІЄМ (1853)

Даруй їй троянди, троянди,
А не лавровий вінок;
Спить міцно вона, дебютанте,
Її не розбудить дзвінок.

Лунав її сміх над юрбою,
У славі купалась щодня;
Та серце журбою, журбою
Скувало, неначе броня.

Вона все кружляла, кружляла
У вихорі світла й тепла,
Душа її тиші жадала...
І тиша її прийняла.

І дух її зараз благає
Ковтнути повітря, життя,
Та в тиші на неї чигає
Вночі оцей склеп забуття.

Теофіль ГОТЬЄ
АПОЛЛОНІЯ

Люблю ім'я твоє співуче,
Долини грецькі крізь віки
У гармонійному співзвуччі
Сестрою Бога нарекли.

І в звуках ліри величаве
Ім'я ти чуєш мимохіть,
Прекрасне, як кохання й слава,
Й приймає дзвінко відзвук мідь.

Ім'я класичне, навіть ельфи
Несуть в озерну глибину,
Могла б лиш Піфія у Дельфах
Його пізнати таїну.

Сіда велично в білих шатах
На золотий триніжок знов
Провісниця в своїх палатах,
Чекає Бога для розмов.

ДИМ
Там, під деревами узлісся,
Горбата хижка є одна,
Прогнувся дах і мох розрісся,
І вся у тріщинах стіна.

З вікна стирчить якесь ганчір'я,
В халупі холод до кісток.
І з рота пара - на подвір'я,
А від труби - аж до зірок.

І, наче пробочник, із диму
Струмочок в'ється у блакить,
І від душі для всіх незриму
Несе до Бога вість в цю мить.

Перекладала Тамара КИСІЛЬОВА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2003 > Тема "Душі криниця"