Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 01.08.2003
ЖАХЛИВИЙ СПОМИН МОГО ДИТИНСТВА
Катерина КРИЧЕВСЬКА-РОСАНДІЧ

До 70-річчя великого голоду в Україні

Коли мені було шість років, в Україні почався голод. Харчів все меншало... Наша робітниця Пріся мила лушпиння з картоплі і варила якийсь кандьор. Батько працював на кінофабриці в Києві і кожен день мусив йти пустирем повз Лук'янівську в'язницю, а тоді їхав трамваєм до кінофабрики. Якось, коли він повертався додому, на тому пустирі побачив гурт людей коло мертвої коняки, яка була ще тепла. Люди відрізували шматки м'яса. У батька не було ножа, але якась добра душа позичила йому і батько одрізав 3 - 4 кілограми м'яса і одну нирку. Я досі не можу забути неприємний запах нирки, яку Пріся варила, і досі в рот не беру зробленого з нирки.
Селяни приходили в Київ у пошуках їжі і вмирали на вулицях.  Звертати увагу на цих людей було небезпечно. Батько казав, що спеціальні вантажні авто збирали померлих. Було тяжко проходити і не реагувати.
До нас у двір прийшла селянка з дівчинкою років дванадцяти і просила хліба. Ні у кого хліба не було. Вони сиділи на землі, а вранці я побачила з вікна, що вони уже лежали, не рухаючись. Я почула, як мама сказала Прісі, що вони, бідні, померли.
Моєї мами матір, баба Маруся, жила в селі Казимирівці. Там їй самій залишатись було дуже небезпечно, особливо після того, як ми почули жахливу історію від однієї молодої вчительки, батьки якої жили чи в Казимірівці, чи в якомусь сусідньому селі, я не пам'ятаю. Ця жінка поїхала на село дізнатись, що з її батьками і братом. Коли вона зійшла з пароплава, на пристані побачила знайомого селянина, сусіда її батьків. Він підвіз її в село. Дорогою вчитель-ка розпитувала про своїх бать-ків і брата. Селянин щоразу переводив розмову на щось інше. Коли вони в'їхали в се-ло, цей селянин сказав, що, мовляв, як їй треба буде якась допомога, то до його хати ду-же близько - через поле, навпростець.
Вчителька зайшла до хати, але там нікого не було. Вона ходила по хаті і заглядала в кутки. Заглянула в комору, де стояли діжки з покришками. Вона підняла покришки - там було засолене м'ясо. Це її трохи здивувало, адже свиней, курей, корови уже давно не було. Звідки ж узялося м'ясо? В другій діжці теж було м'ясо, збоку вона побачила шматок м'яса з шкірою і бородавкою на ній. У вчительки щось заворушилося в голові і... раптом вона зрозуміла! Шкіра з бородавкою - це рука її батька! М'ясо - це її батьки!
Вона похолола, вискочила з комори. В сінях стояв брат. Щоб його не сполохати, вона привітно з ним привіталась і спитала, де батьки? Брат відповів, що батьки поїхали на ярмарок. Який може бути ярмарок в такий час?!
Тоді вона пригадала, що селянин-сусід сказав - мовляв, його хата дуже близько, навпростець, через поле. Все стало ясно, їй треба тікати, доки брат не запідозрив, що вона знає правду.
Погляд брата був дивний, він якось скоса дивився, уникав її погляду. Брат сказав, що буде варити вечерю і мусить принести дрова. Через вікно вчителька побачила, що брат точив сокиру. Вчителька вилізла через вікно задньої кімнати, яка виходить вікнами в поле, і побігла до сусіда, який їй тоді розповів, що всі в селі знали - брат збожеволів і зарізав батьків. В той день вчителька повернулась до Києва і оповіла нам цю страшну історію.
До Казимирівки мій батько мусив добиратися різними способами, але більше - пішки. Пароплави уже не ходили, Дніпро замерз. З різними пригодами батько забрав і привіз бабу Марусю до нас. Вона оповідала, як спеціальні загони ходили в селі і забирали все, що було їстівне. Уся худоба була забрана раніше. У баби Марусі в печі був малий горщик з гречаною кашею - забрали і це.
До нас приходив батьків приятель - художник Сашко Саєнко. Він завжди старався мені щось принести. Це була дуже мила і добра людина, але я, як дитина, боялась його, бо він був глухонімий. Якось він приніс мені одну цукерку, загорнуту в кольоровий папір. Цукерка була тверда - монпансьє. Я її "їла" 10 днів, лизала вранці і ввечері з гарячою водою.
Моя мама через Союз художників, одержала замовлення на плакати для Червоної армії. Платили їй грішми, але головне - давали обід. Мама брала обід додому і вся наша родина, п'ятеро осіб, їли цю одну порцію. Обід був дуже простий, але поживний і щедрого розміру. Мама старалась продовжити роботу якнайдовше, але після трьох тижнів це стало викликати підозри і мама мусила закінчити плакати.
Для того, щоб додатково "видушити" з населення золото і срібло, в Києві відчинили крамниці "Торгсин", тобто "Торгівля з іноземцями". Там за золото, срібло можна було купити харчові продукти. У нас були мій золотий хрестик, тоненький мамин браслет. У мами були золоті коронки в роті. Батько з труднощами вийняв ці коронки і молотком їх розплескав. Батьки згадали, що в льоху була закопана старовинна ікона, велика, зі срібними ризами. Я пам'ятаю, як батько приніс з льоху ікону і ввечері, за закритими завісами, на столі знімав срібло з ікони. Він розбив його, зробив грудку, щоб не можна було пізнати, що це було. Баба Маруся і Пріся втирали сльози. Батько дізнався, що в старих монетах було багато срібла. Він розбив кілька монет, які у нас були, поробив грудки і все відніс в "Торгсін".
Я дуже добре пам'ятаю, як мама мене розбудила (я вже спала) і повела до їдальні. Досі не забуду цю чудову картину - на столі було відразу Різдво, Великдень, іменини - все разом! Сулія з олією грала проти світла золотими зірочками. Велика хлібина, піраміда цукру, торба борошна і велика ковбаса - усе це було на столі. Я попросила, щоб мені дали покришеного хліба з олією! Яка насолода!
Коли уже потепліло надворі, наша сусідка прийшла до нас показати чудовий разовий хліб, який продавався без карток за комерційними, дуже високими цінами. Всі нюхали і посміхались. Офіційно голоду в Україні не було, колективізація селян була успішно закінчена, а ті мільйони, які загинули, звичайно, не рахувались і не згадувались.

Монтен В'ю, Каліфорнія

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2003 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1113

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков