|
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2003 > Тема "Крим - наш дім"
#30 за 25.07.2003
Винороб
Петро ГАРМАШ, журналіст
ЛЮДИ в поїздах знайомляться швидко, і вже через декілька хвилин я знав, що мій співрозмовник із сусіднього купе теж був у відрядженні в Києві й повертається додому, в Сімферополь. А ще я дізнався, що він - Володимир Олексійович Дацько - винороб, хоча посада його звучить дещо інакше - головний інженер Кримрадгоспвинпрому.
Отож не дивно, що розмова наша пішла про вино. Тим більше, що я - кримчанин, то ж вважав, що про вино знаю майже все. Виявилося, проте, що знання мої про цей чудотворний напій були надто поверхові, дилетантські. Здивувало, однак, не те, що мій співрозмовник так багато повідав мені того, що я, виявляється, не знав, а те, як, з яким натхненням й захопленням розповідав він про вино.
Потім розмова набула іншого напрямку - йшлося про розвиток виноградарства і виноробства в Криму, який на той час досяг великого розмаху. Було далеко за північ, коли ми, нарешті, розійшлися по купе.
Зустріч ця сталася понад тридцять років тому. З часом я все більше пізнавав цю незвичайну людину, що була фанатично захоплена своєю справою. Разом з цим переді мною розкривалися його духовні якості, що були нормою його життя: чесність, доброта, правдивість, працелюбність. Отож не дивно, що знайомство наше переросло в чоловічу дружбу, що зв'язувала нас до останніх днів його життя.
В липні цього року йому виповнилося б вісімдесят. Із семидесяти чотирьох, що прожив, п'ятдесят присвячено виноробству, в основному кримському.
В чудовій плеяді кримських виноробів Дацько займає гідне місце. Його ім'я добре відоме не тільки в Україні, а й серед виноробів республік колишнього Союзу та інших країн. Учень відомих всьому світові вчених-виноробів-корифеїв вітчизняного виробництва професорів М. О. Герасимова та А. М. Фролова-Багрєєва і засновника кримської школи виноробів О. О. Єгорова, він був талановитим фахівцем-виноробом, який багато чого зробив для відродження в повоєнні роки зруйнованого у війну виноградного господарства Криму та його подальшого розвитку.
Це була людина, до кінця віддана своїй справі, своєму народові. Він і помер під час роботи. Увечері раптово став почувати себе погано, й, підвівшись з-за столу, попросив викликати "швидку допомогу". Лікарі виявилися безсилими...
Народився Володимир Олексійович Дацько 23 липня 1923 року в родині сільських учителів на Полтавщині, в селі, що носить поетичну назву, - Надія... Однак надію на світле майбутнє не подавав уже початок життєвого шляху. Володя рано втратив батька, який в тридцяті роки був заарештований і розстріляний. В роки голодомору, щоб не вмерти з голоду, пішов з дому в місто. Бродяжив з такими ж, як сам, підлітками. Вижив...
Негаразди не тільки не зламали його, а навпаки, загартували, рано навчили бути самостійною людиною. Йому доводилося часто голодувати, а разом з тим він із золотою медаллю закінчив школу, а потім поступив в Московський технологічний інститут харчової промисловості і в 1948 році закінчив його з відзнакою за фахом інженер-винороб. Ще під час навчання йому запропонували залишитися на кафедрі, поступити в аспірантуру. Відмовився - вирішив присвятити себе виробництву.
За розподілом молодий фахівець потрапляє туди, куди й мріяв, - в Крим, у винокомбінат "Масандра". До того ж - під безпосереднє підпорядкування головного інженера-винороба О. О. Єгорова, визначного винороба-вченого, про якого він так багато чув ще під час навчання в інституті.
Трудову діяльність в "Масандрі" Володимир Дацько почав... бондарем. Така була школа Єгорова: майбутній винороб мав пройти і добре знати всі процеси виробництва високоякісного вина. Потім - бригадирська посада, а згодом був призначений начальником цеху № 1. Останні дев'ять років працював начальником виробничо-технічного відділу комбінату і заступником головного інженера О. О. Єгорова.
Отримані неабиякі знання й досвід знадобилися під час прийому знаменитої масандрівської винотеки, точніше, енотеки, яка під час війни була вивезена в глибокий тил країни. Коли винотека повернулася в "Масандру", виявилося, що документація на багато вин була втрачена. І довелося разом з Єгоровим, під його керівництвом, визначати тип, марку, навіть рік врожаю винограду, з якого виготовлено вино. Мабуть, не варто підкреслювати, що таку незвичайну, складну роботу могли виконати тільки висококласні фахівці, витончені знавці кримських вин.
Пізніше В. О. Дацьку було довірено брати участь в підборі елітних вин для поповнення колекції енотеки - гордості "Масандри". В цій національній скарбниці, яка не має аналогів у світі, колекціонують рідкісні вина найвищої проби.
- Енотека, - говорив Володимир Олексійович, - це національне багатство, той же музей, що має рідкісні, унікальні експонати, колекцію яких можна порівняти хіба що зі скарбами Ермітажу, бо вони безцінні. Тож і відношення до них повинно бути таким же...
Пізніше, коли економічне становище "Масандри" погіршилося, найбільш знамениті вина енотеки почали з'являтися в Лондоні, на відомому аукціоні "Сотбіс". Володимир Олексійович болісно реагував на продаж вин музейної масандрівської колекції.
В 1960 році В. О. Дацько був призначений головним інженером - заступником начальника управління виноробної промисловості Кримського раднаргоспу. З його ім'ям пов'язано створення і становлення потужної технічної бази з переробки винограду, оснащення сучасним устаткуванням промислових підприємств області.
З 1963 по 1968 рік - робота в Києві головним спеціалістом по виноробству Украднаргозу, потім заступником начальника Укрголоввино.
Кримчани старшого покоління пам'ятають, якого розмаху наприкінці п'ятидесятих - початку шістдесятих років минулого століття набув в Кримській області інтенсивний розвиток садівництва та виноградарства, що супроводжувався гаслом: "Перетворимо Крим в область садів та виноградників!" Крим ставав провідною областю виноградарства та садівництва України.
З року в рік збільшувався збір винограду, а разом з цим виникали труднощі з його переробкою. І в цей час В. О. Дацько одержав запрошення повернутися в Крим, аби очолити виноробство області.
Це були роки бурхливого розвитку виноробства на півострові, і головний інженер Кримрадгоспвинпрому не засиджувався в кабінеті, а був там, де потрібна була його допомога. А успіхи кримських виноробів в ті роки просто вражають: в семидесяті роки кримські винзаводи почали виробляти вина в тридцять п'ять разів більше, ніж в п'ятдесяті! Половина десертних вин, що вироблялися в Радянському Союзі, були з маркою кримських винзаводів.
Дацька турбувало не тільки зростання виробництва вина, йому як виноробові боліло насамперед підвищення якості вин та розширення їх асортименту. Ще коли працював з О. О. Єгоровим, він брав участь в розробці сьогоднішнього асортименту знаменитих масандрівських вин та їх технології.
"Наука створення рідкісних вин - мистецтво, і люди, що опанували цю майстерність, певна річ, - поети", - писав О. О. Єгоров. "Поетом вина" був і В. О. Дацько. Він витончено відчував таємниці виноградної ягоди. За його участі і керівництва були створені такі нові марки кримських вин, як "Горный родник", "Звёздное", мадера "Таврида", портвейн "Таврида", "Бахчисарайський фонтан".
У Володимира Олексійовича було надзвичайно розвинуте почуття справедливості; йому були притаманні й такі риси, як внутрішня порядність, чесність й надзвичайна скромність. Його мало цікавили нагороди, особиста популярність, хоча його дуже поважали люди, з якими йому довелося працювати. Присвячена йому стаття в журналі "Сад, виноград і вино України" так і озаглавлена: "Він був совістю виноробства".
Автор статті В. О. Фуркевич, перший заступник генерального директора корпорації "Укрвинпром", людина, що працювала поруч з Дацьком не один десяток літ, відзначає, що м'який за натурою Володимир Олексійович був жорстко принциповим, коли справа торкалася вина, його якості.
Попереду були нові здобутки. І тут насунулася пресловута антиалкогольна кампанія, що розпочалася після того, як в 1985 році була прийнята постанова ЦК КПРС "Про заходи з подолання пияцтва та алкоголізму". Для Володимира Олексійовича вона стала й особистою трагедією.
В Криму почалося масове знищення виноградників, виноробні заводи перепрофілювалися на випуск соків. В. Дацько ніяк не міг зрозуміти, навіщо треба ліквідувати виробництво виноградного вина, помірне вживання якого людині приносить лише користь. І стверджував: не буде натурального вина - будуть різноманітні сурогати, підробки.
На його протести ніхто не звертав уваги. В обкомі партії перший секретар В. Макаренко сказав йому коротко: або виконуйте рішення партії, або партійний квиток - на стіл!
А це, як відомо, означало і звільнення з посади. Винороб Дацько не міг знищувати своїми руками те, що створював сам, чому присвятив все своє життя. І подав заяву про звільнення.
Він пішов на пенсію, але продовжував працювати тепер уже начальником відділу нормативних документів Укрсадвинпрому при Державному проектно-конструкторському технологічному інституті. І продовжував захищати інтереси держави, гостро виступаючи проти всього, що заподіювало шкоду галузі, країні. В. О. Дацько був, наприклад, завзятим поборником державної монополії на алкогольну продукцію
В квітні 1991 року в зв'язку з прийняттям закону "Про підприємництво" він звернувся з листом до колишнього Голови Верховної Ради УРСР Л. М. Кравчука, в якому гаряче доводив, що відмова від державної монополії на виробництво і торгівлю алкогольною продукцією призведе до негативних наслідків, "до значних втрат бюджету та появи масової фальсифікації вин...". Не раз виступав на цю тему і в центральній пресі.
В. О. Дацько дуже переживав, усвідомлюючи, до чого призведе руйнування галузі, що почалася ще в сумне післяперебудовне десятиріччя. І все ж він був впевнений, що кримські винороби, серед яких було немало його учнів і послідовників, знову відродять колишню славу й гордість Криму - його виноградарство та виноробство...
Володимир Дацько до кінця свого життя слугував своєму народові, своїй Україні, яку так щиро любив. Любов ця була не показовою, не гучною, просто для своєї Батьківщини він робив все, що міг, що було в його силах. Він був справжнім українцем. Українцем насамперед душею, в своїх почуттях, справах, думах, переживаннях.
Так склалося, що майже все життя йому не доводилося спілкуватися з людьми рідною мовою. Але у вільній Україні він швидко опанував, точніше, повернув материнську мову. Бувало, при зустрічах просив: "Розмовляймо рідною". Небайдужий до долі України, до того, що діється навколо, він брав активну участь в заходах, що проводилися українськими громадськими організаціями, турбувався про майбутнє держави.
У Володимира Олексійовича, людини, творчої по духу, було багато задумів, планів. На жаль, не все, що хотілося, про що мріялося, він встиг зробити, але й те, що ним зроблено, - значний внесок в розвиток виноробства Криму і України в цілому.
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2003 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1108
|
ДЕМОНТАЖ КУПОЛА УКРА╥НСЬКОГО СОБОРУ У КРИМУ:
