Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 23.11.2012
ГОЛОДОМОР 1932-33 РОК╤В НА П╤ВН╤ЧНОМУ КАВКАЗ╤

ГОЛОДОМОР 1932-33 РОК╤В НА П╤ВН╤ЧНОМУ КАВКАЗ╤ ЯК ГЕНОЦИД УКРА╥НСЬКО╥ СП╤ЛЬНОТИ РЕГ╤ОНУ ТА ЗАС╤Б Л╤КВ╤ДАЦ╤╥ СУБ’╢КТА КОЛЕКТИВНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ
(Зак╕нчення. Поч. у № 46)

Д╤╥, ЩО П╤ДТВЕРДЖУЮТЬ ГЕНОЦИД УКРА╥НЦ╤В ╤ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДСТВА

Численн╕ джерела не лише п╕дтверджують штучний характер голоду як св╕домо спланованого Голодомору-геноциду, а й засв╕дчують антиукра╖нську спрямован╕сть зазначено╖ безпрецедентно╖ дос╕ у св╕т╕ карально╖ акц╕╖, яку можна пор╕вняти лише ╕з комплексними д╕ями Туреччини щодо грек╕в та в╕рмен. Так, зг╕дно з досл╕дженнями Д. Б╕лого, оск╕льки вс╕ репресивн╕ обставини – Голодомор, репрес╕╖, депортац╕╖ – торкнулися в першу чергу укра╖нських район╕в, в яких укра╖нц╕ складали в╕д 30% (Тихорецький район) до 87% (Темрюцький), а загалом у с╕льськ╕й м╕сцевост╕ Кубан╕, яка була найб╕льше охоплена Голодомором, укра╖нц╕ становили 66,6%, то ╕ в╕дсоток укра╖нц╕в серед жертв досягав близько 70%15. За даними Р. Медв╓д╓ва, з Кубан╕ було депортовано населення 16 станиць загальною чисельн╕стю 200 тис. ос╕б, причому М. В. Пал╕б╕н зазнача╓, що виселялись ╕ колгоспники – середняки й б╕дняки. З огляду на це ста╓ зрозум╕ло, що наплив переселенц╕в з центральних район╕в Рос╕╖ на ц╕ територ╕╖ був набагато б╕льшим, н╕ж в Укра╖н╕. Якщо в Укра╖ну в 1933 р. 329 ешелонами було завезено 21 856 господарств рос╕йських колгоспник╕в загальною чисельн╕стю 117 149 ос╕б, то на Кубань т╕льки упродовж 1931-1932 рр. прибуло понад 500 тис. переселенц╕в з центрально╖ Рос╕╖, значну частину яких складали демоб╕л╕зован╕ червоноарм╕йц╕16. За даними С. Чорного, в╕д Голодомору на Кубан╕ загинула приблизно половина м╕сцевих укра╖нц╕в17.
Геноцид супроводжувався й л╕нгвоцидом: згортанням укра╖н╕зац╕╖, знищенням системи укра╖номовно╖ осв╕ти, преси, книговидавництва. За св╕дченнями С. М. Фатейчева, були репресован╕ л╕тератори В. Потапенко, Г. Доброскок, Т. ╤ващенко, Т. Строкун, М. Садиленко, Ю. Коржевський, М. Сало, ╤. Шаля, С. Грушевський та ╕нш╕ – майже весь актив укра╖нсько╖ письменницько╖ ╕нтел╕генц╕╖. Дек╕лька вц╕л╕лих письменник╕в або ем╕грували у роки в╕йни (В. Очерет-Барка, Д. Нитченко-Чуб, Н. Щербина), або ж були репресован╕ вже у п╕сляво╓нний час (Розум╕╓нко)18, декотр╕ розпочали писати сво╖ твори рос╕йською мовою. Було заборонено випуск двадцяти укра╖нських газет ╕ журнал╕в, припинено рад╕омовлення укра╖нською, закрито вс╕ укра╖нськ╕ школи й ВНЗ, кадровий та учн╕вський склад пед╕нституту, укра╖нського в╕дд╕лення робфаку теж було репресовано. Навесн╕ ╕ вл╕тку 1933 р. на задв╕рках станичних ╕ м╕ських б╕бл╕отек Кубан╕ заф╕ксовано масове спалення укра╖номовно╖ л╕тератури19. Цей факт засв╕дчу╓ й один ╕з сучасник╕в под╕й, надал╕ репресований директор Уманського (Лен╕нградського) педучилища ╤. Л. Полежа╓в20. Одночасно в╕дбувалось знищення укра╖нсько╖ топон╕м╕ки – перейменування виселених станиць: Полтавська стала Червоноарм╕йською, Уманська — Лен╕нградською21, назви населених пункт╕в подавались виключно в рос╕йськ╕й транскрипц╕╖ (характерно, що окрем╕ назви зал╕зничних станц╕й ╕ понин╕ зберегли укра╖нський характер, як-от, зал╕знична станц╕я «Ведмидивка» у станиц╕ Медвед╕вськ╕й Тимашевського району Краснодарського краю22, зал╕знична станц╕я «Джерелиевка»23 та ╕н.
Для кавказького укра╖нства насл╕дки безпрецедентного для всього ХХ ст. геноциду, супроводжуваного етноцидом ╕ л╕нгвоцидом, стали прогнозовано катастроф╕чними. ╤сторик ╤. М. Скиб╕цька, яку важко зап╕дозрити в упередженост╕ на користь св╕домого укра╖нства (зокрема, з огляду на ╖╖ критику громадського ком╕тету «Кубань з Укра╖ною»), ч╕тко резюму╓: «У 1932 р. «укра╖н╕зац╕я» була раптово припинена, зм╕нившись жорсткою русиф╕кац╕╓ю. Пол╕тика Стал╕на перевершила етнокультурну асим╕ляц╕ю царсько╖ влади. В результат╕ укра╖нський етнос зм╕нив свою етн╕чну самосв╕дом╕сть на рос╕йську»24. Отже, в 1932-1933 рр. остаточно реал╕зовано насильницьку зм╕ну, знищення етнон╕ма тамтешнього укра╖нського населення – на «хохл╕в», «малорос╕в»25, «нос╕╖в малорусько╖ гов╕рки», «нащадк╕в козак╕в», «руських», «перевертн╕в»26, нав╕ть «кубано╖д╕в».

УСВ╤ДОМЛЕННЯ ЗЛОЧИНУ ТА ЙОГО ВИНУВАТЦ╤В З БОКУ ЖЕРТВ

Сприйняття вц╕л╕лою сп╕льнотою чи ╖╖ рештками самого факту й характеру репресивних д╕й щодо себе, ╖х належно╖ пол╕тико-правово╖ оц╕нки як злочину проти людства, а також адекватне визнання ╕ проголошення сп╕льнотою винуватц╕в цих д╕й – ма╓ важливе значення не лише власне для встановлення винуватц╕в ╕ ступеня ╖хньо╖ вини, а й для розум╕ння постгеноцидно╖ сутност╕ соц╕ально╖ групи: збереження чи втрати нею ознак (а отже, ╕ статусу) колективного суб’╓кта права на самовизначення, а також права на належну компенсац╕ю за геноцидн╕ д╕╖, аж до в╕дновлення попереднього до геноциду становища. Тут потр╕бно наголосити, що визнання ╕ специф╕чне сприйняття винуватц╕в геноциду ╓ характерним для вс╕х без винятку його жертв. В╕домою вс╕м залиша╓ться позиц╕я в╕рмен ╕ грек╕в щодо Туреччини, яка не потребу╓ зайвих коментар╕в. Так само для ╓вре╖в беззаперечним ╓ усв╕домлення вини державного апарату Н╕меччини у вчиненн╕ Голокосту, а також причетност╕ до нього (чи, принаймн╕, злочинно╖ безд╕яльност╕) усього н╕мецького народу. Так, п╕сля Голокосту все н╕мецьке асоц╕ювалось для ╓вре╖в ╕з жахом нацизму. Тож нав╕ть перше покол╕ння ╕зра╖льтян – вих╕дц╕в з Н╕меччини в╕дмовилось в╕д будь-якого збереження н╕мецькомовно╖ спадщини, зокрема, ╖хн╕ д╕ти вже не знали ан╕ н╕мецько╖ мови, ан╕ культури; непотр╕бними стали й н╕мецьк╕ книги, як╕ продавались в ╤зра╖л╕ за безц╕нь або й взагал╕ викидались на см╕тник27. Прагну довести, що зазначене усв╕домлення винуватц╕в Голодомору ╓ характерним ╕ для укра╖нства, зокрема, Кубан╕ як етно╕сторичного ядра укра╖нського населення П╕вн╕чного Кавказу.
Асим╕льоване укра╖нське населення Кубан╕ так само, як ╕ мешканц╕ б╕льш св╕домо╖ в нац╕ональному сенс╕ Центрально╖ Укра╖ни, ц╕лковито визна╓ факт Голодомору та дуже однозначно визнача╓ прихован╕ його причини й так чи ╕накше причетних до геноциду суб’╓кт╕в, зокрема ╕ колективних. Так, на думку багатьох очевидц╕в, якби в «чорноморських» станицях зах╕дних округ╕в Кубан╕ переважало неукра╖нське населення, покарання голодом було б не наст╕льки страшним. Визна╓ться також, що в╕йська Червоно╖ Арм╕╖ закривали доступ передус╕м до укра╖номовних козацьких станиць28. ╤нш╕ досл╕дники засв╕дчують надзвичайно напружен╕ стосунки в ус╕х сферах сусп╕льного життя (економ╕чн╕й, осв╕тн╕й, мовн╕й) м╕ж постраждалими в╕д голоду станичниками-укра╖нцями та прибулими на м╕сце загиблих рос╕янами. Тут варто згадати статтю рос╕йського д╕яча Г. Померанца щодо змушування д╕тьми, як╕ були нащадками кубанських укра╖нц╕в, сво╖х однол╕тк╕в (з новоприбулих рос╕йських колон╕ст╕в) до сп╕лкування ще пан╕вною тод╕ на Кубан╕ укра╖нською мовою29. Так само ╕ в╕дносини м╕ж дорослими представниками кор╕нного укра╖нського населення та при╖жджих рос╕ян характеризувались ворож╕стю, недов╕рою та в╕двертим протистоянням, яке не вщухло й станом на 1989 р.30 Прикметно, спланований характер Голодомору як геноциду передус╕м укра╖нсько╖ сп╕льноти Кубан╕ визна╓ться також ╕ представниками рос╕йського народу, як╕ були очевидцями тих под╕й. Так, за спогадами матер╕ Анатол╕я Долгальова, з дванадцяти тисяч жител╕в станиц╕ Шкуринсько╖ в 1932-1933-х рр. вмерло з голоду ш╕сть тисяч етн╕чних укра╖нц╕в (козак╕в): «вимерли Корн╕╓нки, Дриги, Серг╕╓нки, Пилипенки…», в той час як етн╕чн╕ рос╕яни залишились живими, оск╕льки отримували пайки та певну ╖жу31.
На жаль, перебування Кубан╕ поза межами Укра╖ни, значний р╕вень асим╕ляц╕╖ тамтешнього населення, а головне – сучасна державно-пол╕тична кон’юнктура в Рос╕╖ ╓ тими чинниками, як╕ фактично унеможливлюють централ╕зований зб╕р св╕дчень геноциду, як╕ мали б вагоме юридичне значення. Разом ╕з тим ╕ нин╕ можливим ╓ зб╕р не просто спогад╕в постраждалих мешканц╕в, але насамперед св╕дчень, тобто в╕домостей т╕льки ╕ передус╕м про те, що постраждал╕ знають з╕ свого власного досв╕ду.
Характерно, що на в╕дм╕ну в╕д асим╕льованих в╕рмен ╕ грек╕в сучасно╖ Туреччини асим╕льоване укра╖нство П╕вн╕чного Кавказу вбереглося в╕д ц╕лковитого злиття ╕з рос╕йською б╕льш╕стю. Рос╕йський науковець Д. Н. Н╕кола╓нко, анал╕зуючи кубанську статистику етнограф╕чних досл╕джень В. М. Кабузана, стверджу╓: знищення укра╖нсько╖ само╕дентиф╕кац╕╖ рег╕ону не передбачало негайну готовн╕сть розчинитися у склад╕ великорос╕в, – а радше означало зм╕ну приналежност╕ ус╕╓╖ групи шляхом ╖╖ входження (при збереженн╕ внутр╕шньо╖ ц╕л╕сност╕) до «рос╕ян» як наднац╕онально╖ категор╕╖, ╕дентично╖ в ╖хньому розум╕нн╕ пол╕тон╕му «радянськ╕ люди»32.

В╤ДПОВ╤ДАЛЬН╤СТЬ ЗА ГЕНОЦИД ТА ╤НШ╤ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДСТВА

Питання пол╕тико-правово╖ в╕дпов╕дальност╕ колективних суб’╓кт╕в м╕жнародного права (держав ╕ народ╕в) на сьогодн╕ залиша╓ться не вивченим. Для нього передус╕м характерна складн╕сть визначення суб’╓кт╕в ╕ порядку ц╕╓╖ в╕дпов╕дальност╕ за злочини геноциду й ╕нш╕ злочини проти людства33, а також – фактично ц╕лковита в╕дсутн╕сть загальновизнаних ╕ нормативно закр╕плених чи хоча б наявних у доктрин╕ стандарт╕в тако╖ в╕дпов╕дальност╕. Це поясню╓ться низкою причин: пор╕вняною р╕дк╕стю таких випадк╕в (усього впродовж ХХ ст. було в╕дпов╕дально, ╕з належним об╜рунтуванням, заявлено лише про злочини геноциду щодо циган, ╓вре╖в, в╕рмен, укра╖нц╕в; у Босн╕╖ ╕ Герцеговин╕, Руанд╕, Камбодж╕; пропону╓ться визнати ╕ геноцид грек╕в), екстраординарн╕стю в╕дпов╕дальност╕, що зумовлю╓ неможлив╕сть ╖╖ ун╕версального нормативного врегулювання. Як правило, вона наступа╓ за результатами збройних конфл╕кт╕в ╕ ма╓ характер втручання до внутр╕шньо╖ пол╕тики держав, що програли у конфл╕ктах (як-от, Туреччина, Н╕меччина – за насл╕дками св╕тових во╓н).
Разом ╕з тим розр╕знене вивчення низки п╕сляво╓нних пол╕тичних прецедент╕в ╕ м╕жнародних договор╕в, на сьогодн╕ не досл╕джуваних у контекст╕ в╕дпов╕дальност╕, показу╓ прецеденти санкц╕й як несприятливих насл╕дк╕в для винно╖ в геноцид╕ держави та ╖╖ народу: як правило, на користь постраждало╖ сп╕льноти (Туреччина ╕ В╕рмен╕я, Республ╕ка Сербська ╕ Федерац╕я Босн╕╖ ╕ Герцеговини), але й також на користь певного ╕ншого суб’╓кта м╕жнародного права (Н╕меччина ╕ Польща). Вар╕анти можливих санкц╕й не ╓ категоричними ╕ в╕днаходитимуть сво╓ п╕дтвердження з часом. На сьогодн╕ ж в╕дом╕ санкц╕╖:
* Взяття державою на себе зобов’язання вс╕ляко сприяти в╕дновленню прав ╕ чисельност╕ постраждало╖ сп╕льноти на сво╖й територ╕╖, тобто фактично д╕я принципу «позитивно╖ дискрим╕нац╕╖» (як-от, пово╓нна пол╕тика ФРН щодо ╓вре╖в), прийнятн╕сть та правом╕рн╕сть яко╖ визна╓ться нав╕ть доктриною найб╕льш радикально налаштованих щодо Укра╖ни рос╕йських шов╕н╕ст╕в34;
* Зм╕на кордон╕в винно╖ держави та позбавлення ╖╖ власно╖ територ╕╖ (втрата Н╕меччиною 25% сх╕дних етн╕чно н╕мецьких земель)35;
* Обмеження права сп╕льноти на самовизначення ╕ проживання на певн╕й територ╕╖, розм╕р╕в ╖╖ державно╖ й етн╕чно╖ територ╕╖ (н╕мц╕ Чех╕╖, Польщ╕). Так, на Лозаннськ╕й конференц╕╖ 1923 р. великими державами було в╕дкинуто вимоги звинувачено╖ у геноцид╕ грек╕в ╕ в╕рмен турецько╖ сторони щодо самовизначення турецького населення Зах╕дно╖ Фрак╕╖36;
* Визнання за сп╕льнотою права на самовизначення аж до в╕докремлення й створення власно╖ держави – як виняткового прецеденту, зумовленого геноцидом (фактично «нагорода за оп╕р геноциду») й ╕ншими злочинними д╕ями щодо дано╖ сп╕льноти (аргументац╕я самовизначення Косова37, а також аргументи Рос╕╖ щодо визнання Абхаз╕╖ та П╕вденно╖ Осет╕╖)38.
Як бачимо, така пол╕тична в╕дпов╕дальн╕сть на практиц╕ реал╕зу╓ться шляхом зменшення територ╕╖ держави, кер╕вництво яко╖ визнано винним у геноцид╕, або ж у контекст╕ негативних санкц╕й для соц╕альних груп (етн╕чних меншин, ╕редентних груп тощо), як╕ п╕дтримували кер╕вництво держави. Тож якщо обм╕н населенням м╕ж УРСР та Польщею мав за мету передус╕м припинення збройних конфл╕кт╕в ╕ не мав характеру санкц╕й супроти виключно одн╕╓╖ сторони конфл╕кту, то виселення до 5 м╕льйон╕в австр╕йських н╕мц╕в з Чех╕╖, а також кор╕нного населення з н╕мецьких територ╕й С╕лез╕╖, Померан╕╖ та Прусс╕╖ за подальшо╖ передач╕ територ╕й Польщ╕ може бути лиш дуже умовно пояснено необх╕дн╕стю забезпечення соц╕ального миру, ╕сторичними правами Польщ╕ на ц╕ земл╕. Отже, так╕ д╕╖ щодо Н╕меччини й н╕мецькомовних ╕редентних сп╕льнот (зокрема австр╕йц╕в) можуть бути правом╕рними лише у раз╕ визнання ╖х формою екстраординарно╖, лег╕тимовано╖ м╕жнародним правом, пол╕тично╖ в╕дпов╕дальност╕ етн╕чних н╕мц╕в за злочини проти людства. В ╕ншому ж раз╕ очевидним ╓ брутальне порушення доктринальних та щойно закр╕плених на той час (1944-1946 рр.) принцип╕в м╕жнародного права щодо суверен╕тету, непорушност╕ державно╖ територ╕╖ ╕ реал╕зац╕╖ права нац╕й на самовизначення – за такого п╕дходу р╕шення Версальсько╖, Ялтинсько╖ ╕ Потсдамсько╖ конференц╕й автоматично ╓ неправовими, ╕ з огляду на насл╕дки (занепад н╕мецько╖ культури, багатотисячн╕ жертви депортац╕╖) – злочинними!
Максимально злободенним, наближеним до нас у час╕ та найб╕льш показовим прецедентом в╕дновлення правового статусу та повного обсягу прав сп╕льноти, що потерпала в╕д злочин╕в супроти людяност╕ (в╕дновлення «status quo»), ╓ досв╕д розбудови державно-територ╕ального устрою пово╓нного ╤раку протягом 2003-2008 рр. Зокрема, до остаточно╖ редакц╕╖ Конституц╕╖ нового ╤раку, схвалено╖ на всенародному референдум╕ 15.10.2005, на вимогу постраждало╖ в╕д багатор╕чних репрес╕й та етноциду курдсько╖ сп╕льноти було додано спец╕альну ст. 140, за якою виконавча влада ╤раку зобов’язана вжити необх╕дних заход╕в з виконання припис╕в ст. 58 Тимчасового адм╕н╕стративного закону (Transitional Administrative Law), затвердженого Радою з Управл╕ння ╤раком 8.03.2004. Зокрема, йшлося про заходи з «нормал╕зац╕╖», проведення перепису населення та референдуму щодо правового статусу (територ╕ально╖ приналежност╕) рег╕ону, постраждалого в╕д злочин╕в проти людяност╕39. Кр╕м того, приписи статт╕ ╓ значною м╕рою ун╕кальними, адже в зазначен╕й ст. 58 на найвищому р╕вн╕ влади сучасного ╤раку було законодавчо визнано глибок╕ демограф╕чн╕ та територ╕альн╕ ман╕пуляц╕╖, як╕ порушили права людини, зокрема, пол╕тичн╕ права та колективн╕ права нац╕ональностей й етн╕чних меншин. Саме тому правов╕ заходи, передбачен╕ ст. 58 Закону сп╕льно з╕ ст. 140 Конституц╕╖ передбачали заходи з╕ швидкого та безкомпром╕сного усунення несправедливост╕ час╕в режиму С. Хусейна. Так, передбачалось «вжити заход╕в ╕з подолання несправедливост╕, спричинено╖ д╕яльн╕стю попереднього режиму щодо зм╕ни демограф╕чного характеру певних рег╕он╕в, у тому числ╕ К╕ркуку, депортац╕╖, вигнання ос╕б з м╕сць ╖хнього проживання, форсування м╕грац╕╖ до рег╕ону та за його меж╕, поселення в рег╕он╕ ос╕б, ворожих до рег╕ону, а також позбавлення мешканц╕в роботи та коригування ╖хньо╖ нац╕ональност╕40. Отже, насл╕дки зазначених д╕й ворожого курдам сун╕тського арабського режиму С. Хусейна, що мали вс╕ ознаки злочину супроти людяност╕, було визнано такими, що п╕длягають усуненню й виправленню. Саме на под╕бний ун╕кальний прецедент ╕ повинно ор╕╓нтуватись укра╖нство у контекст╕ насильницько╖ зм╕ни нац╕онального складу населення П╕вн╕чного Кавказу, дезорган╕зац╕╖ ╕ знищення укра╖нсько╖ сп╕льноти рег╕ону внасл╕док Голодомору-геноциду й депортац╕й.
З урахуванням ус╕х прецедент╕в в╕дпов╕дальност╕ та само╖ сусп╕льно╖ обстановки на час вир╕шення под╕бних питань ста╓ зрозум╕лою принципова неможлив╕сть розгляду питання Голодомору нев╕дривно в╕д пол╕тики, що означало б штучну й неприйнятну спробу в╕дмежуватися в╕д насл╕дк╕в геноциду, в╕д його впливу на сучасн╕ сусп╕льно-пол╕тичн╕ й м╕жнародн╕ процеси, а також в╕д громадсько╖ думки в Укра╖н╕, Рос╕╖ та св╕т╕ щодо Голодомору, в╕д сучасно╖ пол╕тики Рос╕╖ як правонаступниц╕ СРСР тощо.
Досв╕д держав, народ╕в та окремих соц╕альних груп св╕дчить про ╖хн╓ бажання домогтися компенсац╕╖, зокрема й на державно-пол╕тичному р╕вн╕, за пережите, а також про готовн╕сть св╕тового сп╕втовариства – з м╕ркувань перш за все пол╕тично╖ доц╕льност╕ — надати ╖м таку компенсац╕ю. Тут визначальну роль в╕д╕гра╓ чинник збереженост╕ сп╕льноти: зрозум╕ло, що на м╕жнародному р╕вн╕ н╕хто не зможе забезпечити в╕дновлення ф╕зично знищено╖ соц╕ально╖ групи; н╕хто й не стане вимагати повернення територ╕╖ та надання матер╕ально╖ компенсац╕╖ дезорган╕зованому населенню, що втратило ознаки суб’╓кта. Так само зрозум╕ло, що в жодному раз╕ не може йтися про таку можливу пол╕тичну колективну в╕дпов╕дальн╕сть Китаю за знищен╕ м╕льйони сво╖х громадян чи Камбодж╕ – за д╕яння режиму П. Пота. Св╕това практика не зна╓ прецедент╕в покарання народу за його злочин супроти себе – можна вести мову лише про злочин режиму супроти власного народу або ж одного народу супроти ╕ншого.
 Саме тому представники сусп╕льно-пол╕тично╖ ел╕ти й широкого загалу Рос╕╖ так прагнуть остаточно асим╕лювати Кубань, ведуть мову про геноцид «козацтва», знищення «рос╕йсько╖ Ванде╖»41 – тобто роблять усе, щоб не лише закр╕пити ╕снуючий на сьогодн╕ стан асим╕ляц╕╖ укра╖нства Кубан╕ як суб’╓кта самовизначення, але й екстраполювати такий стан на весь пер╕од слов’янсько╖ колон╕зац╕╖ Кубан╕, викреслюючи з досл╕дницьких ╕ публ╕цистичних (значною м╕рою шов╕н╕стичних) праць саму згадку про укра╖нц╕в42. Радянськ╕ вчен╕, можновладц╕, митц╕ тривалий час заперечували Голодомор укра╖нц╕в як факт, ц╕лковито оминаючи його увагою. Сучасн╕ ж «науковц╕» Рос╕╖ безапеляц╕йно й категорично заперечують укра╖нський характер населення зах╕дно╖ Кубан╕ та ╕сторичну приналежн╕сть чорноморського козацтва до укра╖нського етносу.

Беззаперечна впродовж б╕льш н╕ж ста рок╕в концепц╕я приналежност╕ населення Чорномор╕╖ до укра╖нства визна╓ться рос╕йськими «досл╕дниками» козацтва як «околонаучная точка зрения, полностью отрицающая этническую, социальную, культурную и языковую самобытность кубанского казачества», яка «в корне неверна, ибо она совершенно не соответствует действительности»43. Зрозум╕ло, при цьому ан╕ про етнограф╕чн╕ карти й статистичн╕ дан╕ мовного складу, ан╕ про злочини Голодомору й етноциду – згортання укра╖н╕зац╕╖, ан╕, зрештою, про спалення укра╖номовних книжок – не згаду╓ться.
 Так само й рос╕йськ╕ державно-пол╕тичн╕ д╕яч╕ заперечують Голодомор як геноцид укра╖нц╕в, п╕дкреслюючи його загальносоюзний характер44, а найб╕льш радикальн╕ ╖хн╕ представники взагал╕ в╕дмовляють укра╖нцям у визнанн╕ ╖х як окремого народу45. Це легко пояснити у контекст╕ в╕дпов╕дальност╕ за геноцид: допоки ╕сну╓ незалежна держава Укра╖на та самост╕йний укра╖нський народ, допоки на р╕вн╕ св╕тово╖ сп╕льноти збер╕гаються в╕домост╕ про проживання в минулому на П╕вн╕чному Кавказ╕ автохтонного укра╖нського населення, достатньо орган╕зованого для захисту сво╖х прав та пол╕тичних вимог, – доти потенц╕йно збер╕гатиметься перспектива пол╕тично╖ в╕дпов╕дальност╕ Рос╕╖ за геноцид укра╖нського народу загалом ╕ Кубан╕ та всього П╕вн╕чного Кавказу зокрема, аналог╕чна в╕дпов╕дальност╕ Туреччини, Н╕меччини та сербських держав.

ВИСНОВКИ:

1. Ч╕тко заявлене та ╕нтенсивно обстоюване прагнення народу до реал╕зац╕╖ права на самовизначення (особливо у випадку ╕редентних народ╕в) неможливо ╕гнорувати. Воно може або визнаватись метропол╕╓ю, або ж втратити актуальн╕сть ╕з л╕кв╕дац╕╓ю його нос╕я, що може досягатись як ф╕зичним знищенням народу, так ╕ його дезорган╕зац╕╓ю, асим╕ляц╕╓ю як сп╕льноти – суб’╓кта певних прав.
2. На в╕дм╕ну в╕д Голокосту, що передбачав ф╕зичне знищення ╓врейського та циганського народ╕в, метою турецько╖ держави та СРСР було позбавлення етномовних груп свого статусу потенц╕йного нос╕я права на самовизначення.
3. З огляду на наведен╕ статистичн╕ дан╕ й св╕дчення Голодомор 1932-1933 рр. на Кубан╕ й усьому П╕вн╕чному Кавказ╕, попри численн╕ жертви серед ╕нших народ╕в, ╓ геноцидом укра╖нсько╖ б╕льшост╕ рег╕ону, що супроводжувався етноцидом укра╖нського етносу ╕ знищенням укра╖нсько╖ мови (л╕нгвоцидом) ╕ культури. Саме тому в╕н повинен розглядатися нев╕дривно в╕д Голодомору як геноциду в Укра╖н╕ 1932-1933 рр., що зумовлю╓ необх╕дн╕сть внесення в╕дпов╕дних зм╕н до Закону Укра╖ни «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Укра╖н╕».
4. Вц╕л╕ле асим╕льоване укра╖нське населення Кубан╕ зберегло в╕дчуття в╕дособленост╕ в╕д титульно╖ нац╕╖ рос╕йсько╖ держави, яка санкц╕онувала геноцид, а також ма╓ ч╕тке усв╕домлення винуватц╕в у злочин╕.
5. Остання обставина залиша╓ можлив╕сть порушувати в майбутньому питання про в╕дпов╕дальн╕сть Рос╕╖ як правонаступниц╕ СРСР та РРФСР за злочин геноциду – шляхом його оф╕ц╕йного визнання Рос╕йською Федерац╕╓ю, а також активних позитивних д╕й щодо усунення негативних насл╕дк╕в геноциду, в╕дродження укра╖нсько╖ громади Кубан╕ й П╕вн╕чного Кавказу та визнання за нею всього обсягу в╕дпов╕дних колективних прав людини: прав нац╕ональних меншин ╕ кор╕нних народ╕в аж до права на самовизначення.

Олекс╕й КУР╤ННИЙ,
старший викладач кафедри м╕жнародного права ╕ спец╕альних правових наук факультету правничих наук Нац╕онального ун╕верситету «Ки╓во-Могилянська академ╕я», директор програми «Права нац╕й, нац╕ональних меншин та кор╕нних народ╕в за нац╕ональним ╕ м╕жнародним правом» Центру м╕жнародного захисту прав людини НаУКМА

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА Л╤ТЕРАТУРИ:

 М╕жнародно-правов╕ акти й нац╕ональне законодавство:

 1. М╕жнародний пакт про громадянськ╕ ╕ пол╕тичн╕ права (1966) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043 .
 2. М╕жнародний пакт про економ╕чн╕, соц╕альн╕ ╕ культурн╕ права (1966) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995043&p=1096981968368068 .
 3. Конвенц╕я про незастосування строку давност╕ до во╓нних злочин╕в ╕ злочин╕в проти людства (1968) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_168 .
 4. ╢вропейська конвенц╕я про незастосування строк╕в давност╕ до злочин╕в проти людяност╕ та во╓нних злочин╕в (1974) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_125 .
 5. The Constitution of Iraq, adopted on 15 October 2005 // http://www.uniraq.org/documents/iraqi_constitution.pdf

 Спец╕альна л╕тература:

 6. Бараниченко В.Е. Схватка над бездной: история кубанского казачества в контексте мировой истории: факты и версии / В.Е. Бараниченко. – Краснодар: Сов. Кубань, 1999. – 640 с.
 7. Б╕лий Д. Зм╕ни у склад╕ укра╖нського населення Кубан╕ в 1932 – 33 рр. // Донецький в╕сник Наукового товариства ╕м. Шевченка. т.2 – Донецьк: Укра╖нський культуролог╕чний центр, Сх╕дний видавничий д╕м. – 2002. – 220 с. (www.ruthenia.info/txt/donvisn/t2/index.html).
 8. Баулин П. Приказано уничтожить (Сокращение населения Украины произошло на 80 % за счет русских) // Завтра. – 16.03.2003. – № 12 (487).
 9. Бо╓чко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони Укра╖ни: ╤сторична ретроспектива та сучасний стан. – К.: Основи, 1994. – 168 с.
 10. Громыко А. Ящик Пандоры VS волшебная лампа Аладдина // Международная жизнь. – 2008. – №5. – С. 90-94 – С. 92. (http://www.ieras.ru/pub/gromyko/2.pdf).
 11. Дирксен фон Г. Москва, Токио, Лондон. Двадцать лет германской внешней политики Пер. с англ. Н. Ю. Лихачевой. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — 445 с. (http://militera.lib.ru/research/dirksen_h/07.html).
 12. Захаров ╢. Чи можна квал╕ф╕кувати Голодомор 1932 – 1933 рок╕в в Укра╖н╕ та на Кубан╕ як геноцид? – Харк╕в: Права людини, 2008. – 48 с.
 13. Захарченко В.Г. Народные песни Кубани. – Вып. 2. Песни черноморских казаков / Центр нар. культуры Кубани; Сост., примеч. ст. В.Г.Захарченко. – Краснодар, 1997. – 586 с.
 14. Задохин А.Г., Низовский А.Ю. Пороховой погреб Европы. — М.: Вече, 2000. — 416 с. (http://militera.lib.ru/h/zadohin_nizovsky/05.html).
 15. Ильин В. О праве наций на самоопределение // Просвещение. – 1914. – № 4 – 6 (http://libelli.ru/works/25-9.htm).
 16. Кабузан В.М. Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы ХVШ века – 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса. – М.: Наука, 2006. – 658 с.
 17. Краснов П.Н. Всевеликое войско Донское // Белое дело: Избранные произведения в 16 книгах. Дон и Добровольческая армия. – М.: Голос, 1992. – 416 с.
 18. Лавер О. Динам╕ка чисельност╕ сх╕дно╖ укра╖нсько╖ д╕аспори в ХХ стол╕тт╕ та ╖╖ роль в майбутньому Укра╖ни // Проблеми ╕стор╕╖ Укра╖ни: Факти, судження, пошуки. – К., 2004. – Вип.12. – С.326. (http://www.history.org.ua/JournALL/pro/12/14.pdf).
 19. Найдич Л. Новая алия сохраняет русский // Отечественные Записки. – 2005. – №2.
 20. Николаенко Д.В. Логика принятия решений и освоения территорий // Сочинения. 3-е издание на CD-ROMю - СПБ: Амадеус, 2002. (http://www.hiv-aids-epidemic.com.ua/past-0138.htm).
 21. Палий О. Украинский взгляд из России // Новый мост. – 26.08.2008. (http://www.new-most.info/stories/interview/5895.htm).
 22. Плиева Ф.А. Федерализм как форма реализации права на самоопределение // Федерализм и регионализм: приоритеты XXI века. – Владикавказ, 2007 – 322 с.
 23. Пол╕тична система для Укра╖ни: ╕сторичний досв╕д ╕ виклики сучасност╕ / Гол. ред. В. М. Литвин; авт. кол.: О. Г. Аркуша, С. О. Б╕ла, В. Ф. Верстюк та ╕н.; НАН Укра╖ни. ╤нститут ╕стор╕╖ Укра╖ни; ╤нститут пол╕тичних ╕ етнонац╕ональних досл╕джень ╕м. ╤. Ф. Кураса. – К.: Н╕ка-Центр, 2008. – 988 с.
 24. Полян П. Не по своей воле… История и география принудительных миграций в СССР – М.: О.Г.И — Мемориал, 2001 – 351 с. (http://memo.ru/history/deport/polyan1.htm).
 25. Померанц Г. Догматы полемики и этнический мир // Звезда. – 2003. – №6. (http://magazines.russ.ru/zvezda/2003/6/pomer.html).
 26. Савка Я. Рос╕йщення Кубан╕ – п╕вденно-сх╕дного баст╕ону Укра╖ни // Рос╕йщення Укра╖ни: Науково-популярний зб╕рник / Гол. ред. Л. Полтава. – К.: Видання укра╖нського кон╜ресового ком╕тету Америки ради оборони ╕ допомоги Укра╖н╕, 1992. – 408 с. – С. 214. (http://historyso.narod.ru/).
 27. Скибицкая И.М. «Кубань с Украиной»?: или кто раскачивает политическую лодку сегодня / И. М. Скибицкая // Кубань-Украина. Вопросы историко-культурного взаимодействия. – Краснодар, 2007. – Вып. 2. – С. 169–177.
 28. Тарасов О. Право народов на самоопределение как фундаментальный демократический принцип // Свободная мысль-XXI – 2002. – №9.
 29. Укра╖на в ХХ стол╕тт╕ (1900-2000): Зб. документ╕в ╕ матер╕ал╕в / Упор.: А.Г. Слюсаренко, В.╤. Гус╓в, В.Ю. Король та ╕н. – К.: Вища шк., 2000. – 351 с.
 30. Фролов Б.Е. Национальный состав Черноморского казачьего войска (1787-1860 гг.) // Культурная жизнь Юга России. – Краснодар, 2002. – № 2. – С. 41-48. (http://www.yuga.ru/kazaki/history/?id=4354).
 31. Чумаченко В.К. Казачья литературная Голгофа (писатели, историки и журналисты – жертвы политических репрессий) // Третьи кубанские литературно-исторические чтения: Материалы научно-теоретической конференции (доклады, научные сообщения, публикации) / Науч. ред. В.К. Чумаченко. – Краснодар, 2001. – 289 с. – С. 255-267.
 32. Хубова Д.Н. Голод 1932 – 1933 годов, рассказы очевидцев // Голод 1932-1933 годов: Сборник статей и документов / Под общей редакцией Ю.Н. Афанасьева. – М.: Российский государственный гуманитарный университет, 1995. (http://bibliotekar.ru/golodomor/index.htm).
 33. Широпаев А.А. Тюрьма народа – Русский взгляд на Россию. – М.: ФЭРИ-В, 2001. – 144 с.
 34. Martin T. The Affirmative Action Empire: Nations and Nationalism in the Soviet Union, 1923–1939. – NY.: Ithaca, 2001. – 496 pp.
 35. O’Leary B. Article 140: Iraq’s Constitution, Kirkuk and the Disputed Territories. – 07/05.2008. // http://www.kurd.org/doc/OLeary_Paper.pdf

 Електронн╕ ресурси:

 36. Долгальов А. Голодомор – св╕дчення кубанського рос╕янина // http://memorial.kiev.ua/content/view/536/149/ .
 37. Заявление Президента России о признании независимости Южной Осетии и Абхазии от 26.08.2008 // http://www.1tv.ru/news/polit/126962
 38. Обращение Совета Федерации Федерального Собрания РФ к Президенту Российской Федерации Д.А.Медведеву о признании независимости Южной Осетии и Абхазии // Парламентская хроника. – 25.08.2008. (http://www.council.gov.ru/inf_ps/chronicle/2008/08/item7997.html)
 39. Развитие образования и культуры на Кубани // http://kraj-kuban.by.ru/culture2.htm .
 40. Экскурс в литературу Кубани (Из опыта работы учителя русского языка и литературы МОУСОШ №68 г. Краснодара С.Н. Фатейчева) // http://school68.kubannet.ru/index.files/Page2838.htm
 
 СПИСОК ПОСИЛАНЬ:
 1 Конвенц╕я про незастосування строку давност╕ до во╓нних злочин╕в ╕ злочин╕в проти людства (1968)
 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_168 .
 2 М╕жнародний пакт про громадянськ╕ ╕ пол╕тичн╕ права (1966) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043 ; М╕жнародний пакт про економ╕чн╕, соц╕альн╕ ╕ культурн╕ права (1966) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995043&p=1096981968368068 .
 3 Плиева Ф.А. Федерализм как форма реализации права на самоопределение // Федерализм и регионализм: приоритеты XXI века. – Владикавказ, 2007 – 322 с. (www.viu-online.ru/science/conf/conferencia/page22.html).
 4 Ильин В. О праве наций на самоопределение // Просвещение. – 1914. – № 4 – 6 (libelli.ru/works/25-9.htm).
 5 Тарасов О. Право народов на самоопределение как фундаментальный демократический принцип // Свободная мысль-XXI – 2002. – №9. (http://left.ru/2002/22/tarasov72.html).
 6 Зокрема, за картограф╕чними працями П. Чубинського (1872), О. Р╕тт╕ха (1875), Л. Н╕дерле (1909-1912), Н. Дурново (1914, уточнена 1927 року) та за даними всерос╕йського перепису населення в╕д 1897 р.
 7 Нота Генерального Секретар╕ату Рад╕ Народних Ком╕сар╕в в╕д 4.12.1917 // Укра╖на в ХХ стол╕тт╕ (1900-2000): Зб. документ╕в ╕ матер╕ал╕в / Упоряд.: А.Г. Слюсаренко, В.╤. Гус╓в та ╕н. – К.: Вища шк., 2000. – 351 с. – С. 43.
 8 Краснов П.Н. Всевеликое войско Донское // Белое дело: Избранные произведения в 16 книгах. Дон и Добровольческая армия. – М.: Голос, 1992. – 416 с. – С. 108. (http://az.lib.ru/k/krasnow_p_n/text_0130.shtml).
 9 Фролов Б.Е. Национальный состав Черноморского казачьего войска (1787-1860 гг.) // Культурная жизнь Юга России. – Краснодар, 2002. – № 2. – С. 41-48. (http://www.yuga.ru/kazaki/history/?id=4354).
 10 Бо╓чко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони Укра╖ни: ╤сторична ретроспектива та сучасний стан. – К.: Основи, 1994. – 168 с. – С. 149.
 11 Кульчицький С.В. Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: труднощ╕ усв╕домлення. — К.: Наш час, 2008. — 424 с. – С. 287-288. Цит. за Захаров ╢. Чи можна квал╕ф╕кувати Голодомор 1932 – 1933 рок╕в в Укра╖н╕ та на Кубан╕ як геноцид? – Харк╕в: Права людини, 2008. – 48 с. – С. 11. (www.khpg.org/index.php?id=1221206914).
 12 Див.: Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы ХVШ века – 1989 год… / В.М. Кабузан ; Ин-т рос. истории РАН. – М.: Наука, 2006. – 658 с. – С. 629 – 631.
 13 За книгою: Martin T. The Affirmative Action Empire: Nations and Nationalism in the Soviet Union, 1923–1939. – NY.: Ithaca, 2001. – 496 pp.
 14 Пол╕тична система для Укра╖ни: ╕сторичний досв╕д ╕ виклики сучасност╕ / Гол. ред. В.М. Литвин; авт. кол.: О.Г. Аркуша, С.О. Б╕ла, В.Ф. Верстюк та ╕н.; НАН Укра╖ни. ╤нститут ╕стор╕╖ Укра╖ни; ╤нститут пол╕тичних ╕ етнонац╕ональних досл╕джень ╕м. ╤. Ф. Кураса. – К.: Н╕ка-Центр, 2008. – 988 с. – С. 525.
 15 Б╕лий Д. Зм╕ни у склад╕ укра╖нського населення Кубан╕ в 1932 – 33 рр. // Донецький в╕сник Наукового товариства ╕м. Шевченка. Т.2 – Донецьк: Укра╖нський культуролог╕чний центр, Сх╕дний видавничий д╕м. – 2002. – 220 с. (www.ruthenia.info/txt/donvisn/t2/index.html).
 16 Полян П. Не по своей воле… История и география принудительных миграций в СССР – М.: О.Г.И — Мемориал, 2001. – 351 с. – С. 78. (http://memo.ru/history/deport/polyan1.htm).
 17 Лавер О. Динам╕ка чисельност╕ сх╕дно╖ укра╖нсько╖ д╕аспори в ХХ стол╕тт╕ та ╖╖ роль в майбутньому Укра╖ни // Проблеми ╕стор╕╖ Укра╖ни: Факти, судження, пошуки. – К., 2004. – Вип.12. – С.326.
 18 Экскурс в литературу Кубани (Из опыта работы учителя русского языка и литературы МОУСОШ №68 г. Краснодара С.Н. Фатейчева) // http://school68.kubannet.ru/index.files/Page2838.htm .
 19 Савка Я. Рос╕йщення Кубан╕ - п╕вденно-сх╕дного баст╕ону Укра╖ни // Рос╕йщення Укра╖ни: Науково-популярний зб╕рник / Гол. ред. Л. Полтава. – К.: Видання укра╖нського кон╜ресового ком╕тету Америки ради оборони ╕ допомоги Укра╖н╕, 1992. – 408 с. – С. 214. (http://historyso.narod.ru/).
 20 Чумаченко В.К. Казачья литературная Голгофа (писатели, историки и журналисты – жертвы политических репрессий) // Третьи кубанские литературно-исторические чтения. – Краснодар, 2001. – 289 с. – С. 255-267.
 21 Хубова Д.Н. Голод 1932 – 1933 годов, рассказы очевидцев // Голод 1932-1933 годов: Сборник статей и документов / Под общей редакцией Ю.Н. Афанасьева. – М.: РГГУ, 1995. (bibliotekar.ru/golodomor/index.htm).
 22 Атлас железных дорог СССР. Пассажирское сообщение / Ст. ред. В.Н. Белоглазова. – М.: ГУГК, 1982. – 188 с. – С. 82.
 23 http://moscow-poezd.ru/map457847_0_0.htm ;
 24 Скибицкая И.М. «Кубань с Украиной»?: или кто раскачивает политическую лодку сегодня / И. М. Скибицкая // Кубань-Украина. Вопросы историко-культурного взаимодействия. – Краснодар, 2007. – Вып. 2. – С. 169–177.
 25 Марчук
 26 Захарченко В.Г. Народные песни Кубани. – Вып. 2. Песни черноморских казаков / Центр нар. культуры Кубани; Сост., примеч. ст. В.Г.Захарченко. – Краснодар, 1997. – 586 с.
 27 Найдич Л. Новая алия сохраняет русский // Отечественные Записки. – 2005. – №2.
 28 Палий О. Украинский взгляд из России // Новый мост. – 26.08.2008.
 29 Померанц Г. Догматы полемики и этнический мир // Звезда. – 2003. – №6.
 30 Хубова Д.Н. Голод 1932 – 1933 годов, рассказы очевидцев // Голод 1932-1933 годов: Сборник статей и документов / Под общей редакцией Ю.Н. Афанасьева. – М.: Российский государственный гуманитарный университет, 1995. (http://bibliotekar.ru/golodomor/index.htm).
 31 Долгальов А. Голодомор – св╕дчення кубанського рос╕янина // http://memorial.kiev.ua/content/view/536/149/
 32 Николаенко Д.В. Логика принятия решений и освоения территорий // Сочинения. 3-е издание на CD-ROMю - СПБ: Амадеус, 2002. (http://www.hiv-aids-epidemic.com.ua/past-0138.htm).
 33 п.1 ст.1 ╢вропейсько╖ конвенц╕╖ про незастосування строк╕в давност╕ до злочин╕в проти людяност╕ та во╓нних злочин╕в (1974) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_125 .
 34 Див. Баулин П. Приказано уничтожить (Сокращение населения Украины произошло на 80 % за счет русских) // Завтра. – 16.03.2003. – № 12 (487).
 35 Дирксен фон Г. Москва, Токио, Лондон. Двадцать лет германской внешней политики — Пер. с англ. Н. Ю. Лихачевой. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — 445 с. (http://militera.lib.ru/research/dirksen_h/07.html).
 36 Задохин А.Г., Низовский А.Ю. Пороховой погреб Европы. — М.: Вече, 2000. — 416 с. – С. 254.
 37 Громыко А. Ящик Пандоры VS волшебная лампа Аладдина // Международная жизнь. – 2008. – №5. – С. 92.
 38 Обращение Совета Федерации Федерального Собрания РФ к Президенту Российской Федерации Д.А.Медведеву о признании независимости Южной Осетии и Абхазии // Парламентская хроника. – 25.08.2008 ; Заявление Президента России о признании независимости Южной Осетии и Абхазии от 26.08.2008.
 39 The Constitution of Iraq, adopted on 15 October 2005 // http://www.uniraq.org/documents/iraqi_constitution.pdf
 40 O’Leary B. Article 140: Iraq’s Constitution, Kirkuk and the Disputed Territories. – 07/05.2008. // http://www.kurd.org/doc/OLeary_Paper.pdf
 41 Широпаев А.А. Тюрьма народа – Русский взгляд на Россию. – М.: ФЭРИ-В, 2001. – 144 с. – С. 106.
 42 Бараниченко В.Е. Схватка над бездной: история кубанского казачества в контексте мировой истории: факты и версии / В.Е. Бараниченко. – Краснодар: Сов. Кубань, 1999. – 640 с.
 43 Захарченко В.Г. Народные песни Кубани. – Вып. 2. Песни черноморских казаков / Центр нар. культуры Кубани; Сост., примеч. ст. В.Г.Захарченко. – Краснодар, 1997. – 586 с.
 44
45 Впродовж 1990-х рр.. у Державн╕й Дум╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ було оф╕ц╕йно заре╓стровано низку законопроект╕в, як╕ називали укра╖нц╕в (мешканц╕в як Рос╕╖, так ╕ незалежно╖ Укра╖ни) малоросами й включали ╖х до складу ╓диного рос╕йського народу.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11062

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков