Версiя для друку Обговорити в форумi

Грані Слова

Львівська письменниця Євгенія Дмитрівна Божик — авторка багатьох книжок прози, а саме: «Мій день», «Сто днів до моря», «Я — твоя остання надія», «Троянда для ровесника», «Білий Лебідь в оправі смутку», «Закохана Лучка», «З дерева любові» та багатьох інших. Цього разу вона прийшла до читача з книгою цікавих і вельми влучних афоризмів, котра має назву «Сховане у білі аркуші», або «Коротко про те, що навколо і далеко за колом» (Львів, «Сполом», 2012).
Здатність бачити повсякчас дрібне і, на перший погляд, незначне, акумулювати стислі й витончені думки з глибоким змістом, так звані крилаті вислови або афоризми, — така здатність дана небагатьом і є визначальною творчою рисою письменника. Євгенія Божик — одна з найвиразніших представниць цього унікального літературного жанру.
Роман Горак, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, у передньому слові до книжки пише: «Коли читаєш «Коротко про те...» Євгенії Божик, складається враження, що вона спеціально обрала таку форму, аби до максимуму стиснути думку і донести її до читача. Ніби письменниця поспішає: вона ще має кому говорити, її ще почують, і їй ще дозволяють говорити.
На афоризми, які переважають у цій книжці, відважується далеко не кожен письменник. Бо не кожному дано звести до мінімуму кількість слів і максимально багато тою мізерною кількістю сказати...»
І справедливо зауважує Роман Горак, що афоризмами багатий кожен письменник, але не кожен наважується винести на читацький загал цілу книжку афоризмів. Для цього потрібно, перш за все, мати такі афоризми, аби вони були справжніми, природніми, а не вигаданими, щоб прочитавши їх, читач міг замислитись над прочитаним, або вони, афоризми, спонукали його до певної думки, пробудили в його душі хвилю почуттів, покликали до чогось світлішого і добрішого, допомогли в життєвій ситуації зробити правильний вибір, вірний крок.
Я з насолодою читав, як гарний художній твір, книгу афоризмів Євгенії Божик, багато з них мені хотілося занести до свого записника, запам’ятати, щоб при нагоді скористатися ними, нагадати і собі й комусь іншому, що «ніколи не кажи «ніколи», бо хтось таки прийде і скаже: «Коли...» або в крайньому разі: «Якщо...», чи, наприклад, «Прийде час — і на кожного підлого і підступного знайдеться ще підліший і підступніший...».
Ловлю себе на думці, що таких влучних висловів у книжці Євгенії Божик — даруйте за деяку тавтологію — ціла книжка! Добре було б кожному з нас, читачів, прочитати їх, бодай деякі запам’ятати, але ж, спробуй знайди ту книжку, коли вона вийшла далеченько від Криму і, певно ж, незначним тиражем. Тож у цій ситуації найліпше порекомендувати читачам ознайомитися на газетній сторінці лише з деякими афоризмами (можливо, й не найкращими, бо на колір і смак — товариш не всяк!), котрі й склали вельми цікаву і вельми мудру книжку «Сховане у білі аркуші» письменниці-львів’янки Євгенії Божик.

Данило КОНОНЕНКО

Євгенія Божик «Сховане у білі аркуші»

* * *
Не варто гаяти час на обговорення інших.
* * *
Життя велике, але коротке.
* * *
Кохання — це чужий сад, і для сторонніх там нема ні стежок, ні квітів, ні плодів.
* * *
У черзі дві жінки стояли за мною і обмовляли мене. Оглянулася — мене не впізнали, бо не знали в лице, а я попросила: «Будь ласка, голосніше — не все чути, а мені так цікаво».
* * *
Якщо ви сьогодні вчините підло щодо іншого, то завтра так хтось учинить щодо вас.
* * *
Коли чоловік закохується, любові до дітей замало, щоб його втримати в сім’ї.
* * *
Кохання можна привести до води, але не можна змусити його пити.
* * *
Найбільше, що чоловік може зробити для своїх дітей, — це любити їхню матір.
* * *
Вона хотіла жити з ним разом, а він теж хотів жити з нею. Тільки — поруч.
* * *
Якщо вам конче треба виправдатись за незугарний вчинок чи не до місця мовлене слово, скажіть, що тоді ви були п’яні. Вам з радістю всі повірять.
* * *
— Інтелектуалка? Жінка, що не вміє ні прати, ні пекти, ні варити. Хто ж цього не знає?!
* * *
Мудра жінка може вести за собою слона на єдиній тонкій волосинці.
* * *
Мінімально освічені і мало досвідчені люто ненавидять всіх, хто знає більше від них.
* * *
Заздрість — несвобода для людини.
* * *
Часто серце знає, а розум забуває.
* * *
Щоб уникнути удару, не підставляйся.
* * *
Брехня стає правдоподібною, коли в неї починають вірити.
* * *
Живіть з надією, що попереду ще буде щось добре.
* * *
Квітку можеш обійняти, можеш зірвати, навіть — зламати, та її пахощів нікому не відібрати.
* * *
Нарешті продер очі, здивовано пооглядався і запитав:
— Який сьогодні день?
— Понеділок.
— А що — суботи і неділі не було?
* * *
— Дійшло до того, що вже кілька разів я хотіла його вбити.
— То залиште його, киньте.
— Ніколи!!! Це мій хрест, і я його не звалю на плечі іншої... нещасної.
* * *
Щоб знайти, спочатку мусиш загубити.
* * *
Бог дає багато горіхів тим, що не мають зубів, — і навпаки.
* * *
— Зупиніться! Народ — не барабан, у який вдаряють із двох боків.
* * *
Обминайте замерзлі калюжі: на них — або послизнетеся, або проламаєтеся...
* * *
Не знаю, коли і хто сказав, але сказав мудро: «Жодні високі зв’язки, шалені гроші, ні дорогі пластичні операції не можуть зробити ніжку маленькою, душу доброю, а серце великим». Отож.
* * *
Ніколи не зачиняй дверей, яких не зможеш потім одчинити.
* * *
У неї було добре серце, але з великим замком.
* * *
Іноді семи разів таки замало. Щоб ще раз не помилитися, перетерпи якийсь час і аж тоді відмірюй восьмий раз. Сімка — не для всіх щасливе число.
* * *
Спільнота поділена: вибрані — недоторкані, всі інші — доторкані. Тільки невідомо, по який бік безпечніше?
* * *
— Ви пішли б за мною на край світу?
— Навіщо так далеко? У нашому супермаркеті «Чотири пори року» є все, чого душа забажає...
* * *
Краса — це дарунок Творця. І до неї треба ставитися шанобливо, а не з похвальбою.
* * *
Дорогу здолає не той, хто йде, а кого ще й Господь веде.
* * *
Кожен вводить себе в оману залежно від можливостей своєї уяви.
* * *
Прийде час — і на кожного підлого і підступного знайдеться ще підліший і підступніший.
* * *
Людей багато, і для всіх любові не вистачає.
* * *
Якщо не можеш знайти дороги до людей, — шукай стежку до себе.
* * *
Зірки теж впадають у сплячку.
* * *
Ніколи не кажи «ніколи», бо хтось таки прийде і скаже: «Коли...» або в крайньому разі: «Якщо...»
* * *
І в дурнів є зуби мудрості.
* * *
— Ви — бізнесмен?
— Хто тепер без гріха...
* * *
— Чи вмієте ви кохати?
— Це не так цікаво, як вам здається.
* * *
На чоловіковій шиї — краватка, а на жіночій — усе плюс чоловік з краваткою.
* * *
Невиховано дивитися на жінку, яка жадібно наїдається.
* * *
Можна виходити заміж і з розрахунку. Тільки треба добре розумітися на рахунках.
* * *
Самотність освіжає пам’ять.
* * *
Живемо не так, як хотілося б, а як доводиться.
* * *
Мистецтво жінки: примусити чоловіка полюбити себе.
* * *
Щоб плавати серед акул, треба мати зуби.
* * *
Що за мана: слова українські, а мова — іноземна.
* * *
Дурних професорів такий самий відсоток, як і дурних студентів.
* * *
Життя — це прямий ефір: що зроблено — то зроблено.
* * *
— Мені 45 років! А вам, пані?
— Не журіться. І вам буде...
* * *
Нагодована влада взялася в боки і нагадала голодному народові:
— Але ж, любі друзі, зате ви живете в демократичній країні. От і свобода слова поліпшилася...
* * *
Спочатку знайдіть людину з серцем, а вже потім розкажіть їй, як болить воно, ваше серце.
* * *
Якщо вам виповнилося шістдесят, не вірте, що хтось, якщо навіть і навколішки, клянеться тому, що чекає на вас, — а не чогось від вас.
* * *
— Бабусю, а що таке корупція?
— Корупція — це наше безправ’я.
— ?
— Від пологового будинку до місця вічного спочинку — одне і те ж: куку — в руку!
— У чию руку?
— Рука щоразу інша, а ми ті самі.
* * *
— А ви змінилися.
— Вас я теж не впізнала.
* * *
Телеграма з курорту: «Все одно люблю тільки тебе. Твоя...»
* * *
— Не хочу вас лякати, але...
— Але ж, лікарю, ви вже це зробили...
* * *
Говорити людина вчиться два роки, а мовчати — впродовж усього життя.
* * *
Довго шукала спонсора, не знайшла. Видно, ніхто не загубив.
* * *
Більшість людей бачить те, що хоче.
* * *
Знати і вірити в це — аж ніяк не одне і те ж.
* * *
Жити за порадами інших — все одно, що підніматися сходами на милицях.
* * *
Чоловіка вона давно розлюбила. Та не могла зважитися признатися в цьому. Тому звістку про його зраду вхопила в обійми, як рятівний круг.
* * *
Час не летить, а повзе лише тоді, коли нетерпляче когось чи чогось чекаємо.
* * *
Якщо ваш поїзд відійшов, то вже немає значення — коли: хвилину тому чи годину.
* * *
Клястися у вічному коханні — все одно, що обіцяти жити вічно. Хоч бувають і винятки: деякі кохають довго і пам’ять про них живе у віках.
* * *
Яка мова, яка музика звідусіль звучить, така влада в цій країні.
* * *
Жінці личить будь-який вік, коли вона знає, що з ним робити.
* * *
Усі знають, як жити, а живуть так паскудно.
* * *
Поведінку чоловіка часто визначає поведінка жінки.
* * *
Похиле дерево вгору не росте.
* * *
Є миті, коли навкруг — заледенілі сніги, а душа твоя купається в яблуневому цвіті.
* * *
Якщо з’явилися проблеми з дружиною, треба покінчити з подругою.
* * *
Він сказав:
— Яка вже тепер любов: старість наступає.
Вона зітхнула:
— Тому й наступає так поспішливо, бо нема любові.
* * *
— Вечорами допізна працюєш, усі вихідні — на роботі, а за роботу заміж не вийдеш...
* * *
Жінка — найзагадковіша планета. І лиш обраним вдається розгадати її протягом життя. Іноді це трапляється надто пізно...
* * *
Хто вміє щось робити, той те і робить, а хто нічого не вміє, той вчить інших усьому.
* * *
Перукар шліфує свою майстерність на чужій голові.
* * *
— Це черга по щастя?
— Так. Будете за мною. Тільки майте на увазі: завезли лише два комплекти і то один бракований.
— Але ж...
— Так. Переді мною шестеро. Та вони зовсім не мають шансів дочекатися, — придивіться по скільки їм років...
* * *
Не страшно вмерти — страшно жити хворіючи.
* * *
— Пане депутате, скажіть, будь ласка, як на сповіді: що вас найбільше турбує?
— Все!
— Пане депутате, правду! Ви ж присягали!
— По-перше, турбує власне благополуччя.
— А по-друге?
— Яке друге? Дні короткі, час стертий, я й так сплю по кілька годин...
* * *
Ніколи не пов’язуйте краватку в горошок до сорочки в смужку. Не видавайте себе.
* * *
Творчість митця не годує, але вона його живить.
* * *
Прийшов час, коли не стало моральних обмежень ні в літературі, ні в кіно, ні в житті. Ніхто нікого не соромиться. Навпаки, усі, задіяні у цьому ремеслі, безсоромно хизуються.
* * *
Стереотип: брехати — це нормально.
* * *
Минулим коханням неможливо насолодитися.
* * *
Люби так, щоб твоя любов нікому не заважала.
* * *
Заміж треба виходити так, щоб вдруге не захотілося.
* * *
Не завжди говори те, що знаєш, але завжди знай те, що говориш.
* * *
Краще вмерти від спраги, ніж пити з калюжі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 16.11.2012 > Тема "Душі криниця"