"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Душі криниця"
#45 за 09.11.2012
ОДНА НА Ц╤ЛИЙ СВ╤Т
З ╤СТОР╤╥ П╤СЕНЬ
Теплого л╕тнього ранку неподал╕к в╕д м╕ста Обухова, на дороз╕, обрамлен╕й високими зеленими яворами, зупинився автобус. З нього вийшов ставний, середнього зросту чолов╕к. Погляд розумних темно-карих очей надавав сво╓р╕дно╖ краси його мужньому укра╖нському обличчю ╕з суворими козацькими рисами. Та т╕льки чомусь в╕н не п╕шов униз до м╕ста, де пом╕ж просв╕тами явор╕в проглядалися будинки, а попрямував до пагорб╕в, що височ╕ли навпроти. Звивистою вологою стежиною, що не встигла просохнути в╕д н╕чного дощу, спершу повол╕ п╕днявся на невеличкий пагорб, а пот╕м — на найвищий. Тут довго стояв п╕д високим небом. Воно здалося йому велетенським осяяним блакитним дзвоном, у якому рад╕сно висп╕вував жайв╕р. Чолов╕к розчулено дивився на звичайн╕с╕ньку стежину, вимиту дощами, що б╕гла пом╕ж поодиноких кущ╕в шипшини, а дал╕ губилась, зникала в заростях густих чагарник╕в. Все дивився на не╖, н╕би намагався назавжди ув╕брати в себе ранкову красу передм╕стя. Зв╕дкись раптово пов╕яв легкий та св╕жий в╕тер. Сво╖ми невидимими пальцями струсив краплини роси з тенд╕тних пелюстк╕в кв╕т╕в та ╕з стеблинок трави. Чолов╕к згадав щось близьке, посм╕хнувся, глянув на джерельце, що видзвонювало незабутню мелод╕ю його далекого дитинства. ╤з хлопцями-пастушками в╕н пив не раз ╕з нього прохолодну смачну воду. ╤ зараз йому знову захот╕лося напитися з нього. П╕д╕йшов, низько нахилився. Все пив ╕ пив холодну воду, аж терпли зуби, й не м╕г напитися, бо то була ц╕люща вода його дитинства ╕ юност╕. Нарешт╕ п╕дв╕вся. З тихим смутком в очах, неквапно попрямував стежкою обаб╕ч явор╕в до м╕ста. Довго ходив б╕ля одного будинку, н╕би нер╕шучий закоханий. П╕д╕йшов до дерев’яних вор╕т, за якими видн╕лася на подв╕р’╖ серед кучерявого споришу с╕ра стежка. К╕лька хвилин стояв замислений, гладив долонею перекладинку вор╕т. Пот╕м, притулившись до не╖ спиною, вийняв записник та ручку. Писав швидко. ╤з сус╕днього подв╕р’я стежили за ним д╕ти. Це писав б╕ля колишнього об╕йстя сво╖х батьк╕в ╖хн╕й знаменитий земляк, улюблений талановитий поет-п╕сняр Андр╕й Сам╕йлович Малишко. В╕н уважно прочитав написане, якесь слово закреслив ╕ написав нове, краще. Ще раз уважно подивився на подв╕р’я, де мешкали незнайом╕ люди, ╕ п╕шов до автобусно╖ станц╕╖. ╤шов неквапно ╕ про себе повторював рядки: Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серц╕ ст╕льки л╕т Ота стежина в наш╕м краю Одним-одна б╕ля вор╕т. Це був один з останн╕х в╕рш╕в поета про його р╕дний край, який включено до зб╕рки л╕ричних в╕рш╕в з назвою «Дорога п╕д яворами» (1963). У 1970 роц╕, на п’ятдесят восьмому роц╕, не стало видатного укра╖нського поета Андр╕я Сам╕йловича Малишка, в╕н спить в╕чним сном у столиц╕ на Байков╕м цвинтар╕ поруч з ген╕альним поетом Укра╖ни Володимиром Миколайовичем Сосюрою. Його чудов╕ твори залишилися для сучасник╕в та для майбутн╕х покол╕нь ново╖ незалежно╖ Укра╖ни. Дуже важко переживав втрату свого найближчого друга в╕домий укра╖нський композитор Платон ╤лар╕онович Майборода. Саме цей дует самобутн╕х творц╕в створив ц╕лий напрямок у сучасному укра╖нському п╕сенному жанр╕. У народ╕ стали улюбленими ╖хн╕ твори — «Ки╖вський вальс», «П╕сня про вчительку», «Ми п╕дем, де трави похил╕», «Р╕дна мати моя» («П╕сня про рушник») та ╕нш╕ популярн╕ п╕сн╕. Кожна з цих п╕сень — дивовижна перлина, в як╕й з глибоким л╕ризмом в╕дтворено найкращ╕ риси нашого народу: в╕рн╕сть, чистоту, красу душ╕ людсько╖, палку любов до р╕дно╖ матер╕ ╕ батьк╕вського краю. Ц╕ твори з часом не втратили сво╓╖ актуальност╕, сво╓╖ св╕жост╕, ╖м випало довге життя, як ╕ нов╕й п╕сн╕ «Моя стежина», музику до яко╖ було створено через к╕лька рок╕в п╕сля смерт╕ Андр╕я Малишка. Платону Майбород╕ замовили написати музику до художнього к╕ноф╕льму «Аб╕тур╕╓нтка» (1979 р.) за сценар╕╓м видатного укра╖нського письменника Олеся Гончара. Ось тод╕ Платон ╤лар╕онович згадав про в╕рш Андр╕я Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю». Ц╕каво, що поет цей тв╕р подарував сво╓му другу Майбород╕. ╤ композитор написав до нього чудову мелод╕ю, дав назву сво╖й п╕сн╕ «Моя стежина». Майборода запропонував режисеру майбутнього ф╕льму послухати його нову п╕сню. Вона йому сподобалася. ...З к╕ноф╕льму «Аб╕тур╕╓нтка» почалося самост╕йне життя ц╕╓╖ п╕сн╕. В╕дразу вона знайшла щирий в╕дгук у людських серцях. ╥╖ п╕дхопили не лише в╕дом╕ артисти в Укра╖н╕, але й самод╕яльн╕ виконавц╕ в багатьох селах ╕ м╕стах. Отже, насп╕вн╕сть, задушевн╕сть, щемк╕, зворушлив╕ слова тексту ╖й принесли заслужений усп╕х. Вона отримала високе визнання — стала народною улюбленою. П╕сня «Моя стежина» особливо близька тим людям, хто з р╕зних причин залишив село сво╓, стежку свого дитинства, юност╕ сво╓╖. Вона вчить нас любити ╕ н╕коли не забувати р╕дного краю. ╥й притаманний глибокий ф╕лософський роздум про житт╓ву дорогу, яку шука╓ ╕ прагне мати кожна людина на б╕лому дивному св╕т╕.
Володимир КАПУСТ╤Н, поет, публ╕цист, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серц╕ ст╕льки л╕т Ота стежина в наш╕м краю Одним одна б╕ля вор╕т. Ота стежина в наш╕м краю Одним одна, одним одна Б╕ля вор╕т. ПРИСП╤В: Де ти, моя стежино, Де ти, моя стежино, Ота стежина в наш╕м краю Одним одна, одним одна Б╕ля вор╕т. На вечоров╕м виднокруз╕, Де обр╕й землю обн╕ма, Нема к╕нця ╖й в темн╕м луз╕, Та й повороту — повороту теж нема. ПРИСП╤В. Дощами мита-перемита, Сн╕гами знесена у даль, М╕ж круглих сонях╕в ╕з л╕та М╕й ревний б╕ль, М╕й ревний б╕ль ╕ ревний жаль. ПРИСП╤В. Моя над╕╓чко, я знаю, М╕й крик життя на ц╕лий св╕т, Ота стежина в р╕дн╕м краю Одним одна, одним одна Б╕ля вор╕т. ПРИСП╤В.
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11000
|