Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 09.11.2012
ЧАР╤ВНИК ПОЕТИЧНОГО СЛОВА

Ось де, люди, наша слава!

14 ЛИСТОПАДА — 100 РОК╤В В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТА АНДР╤Я МАЛИШКА

Щоб добре знати поета, треба п╕ти в його кра╖ну... Приблизно так висловив знаменитий Гете думку про те, що велик╕ народн╕ поети сво╓ю душею ╕ думкою нев╕дривно зв’язан╕ з батьк╕вщиною, р╕дним кра╓м, ╕з землею, на як╕й сп╕вець народився ╕ зр╕с.
Андр╕й Сам╕йлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в сел╕ Обухов╕ Ки╖всько╖ област╕ в багатод╕тн╕й б╕дняцьк╕й с╕м’╖. Щоб прогодувати одинадцятеро д╕тей, батько не лише займався шевцюванням, а й в особливо тяжк╕ роки ходив на зароб╕тки в п╕вденн╕ област╕ Укра╖ни. Дитинство майбутнього поета було таким же, як у багатьох тисяч б╕дняцьких д╕тей у т╕ роки.
З перекинутою за спину полотняною торбою з книжками хлопчик б╕гав до с╕льсько╖ школи-семир╕чки. П╕сля ╖╖ зак╕нчення Андр╕й Малишко вступив до Ки╖всько╖ медично╖ школи, але незабаром, в╕дчуваючи потяг до л╕тератури, до писання в╕рш╕в, перейшов на л╕тературний факультет Ки╖вського ╕нституту народно╖ осв╕ти, який ╕ зак╕нчив у 1932 роц╕. Деякий час в╕н працював учителем мови та л╕тератури в м╕ст╕ Овруч╕, пот╕м у газет╕ «Радянське село». У 1934 роц╕ його було призвано в арм╕ю, яка теж стала важливою житт╓вою школою.
Перш╕ в╕рш╕ А. Малишка з’явилися в газетах ╕ журналах ще в 1930 роц╕, а через к╕лька рок╕в вийшла невеличка зб╕рочка «Дружба» трьох молодих автор╕в, де було вм╕щено ╕ твори А. Малишка.
Ранн╕ в╕рш╕ А. Малишка (починаючи з 1936 року, поет друкував ╖х у зб╕рках «Батьк╕вщина», «Л╕рика», «Народження син╕в», «Березень», «Жайворонки» та ╕нших) чарують ╕ приваблюють простотою ╕ безпосередн╕стю св╕тосприймання, св╕тлим ╕ щирим поглядом на життя. Основний мотив його л╕рики — рад╕сне здивування перед багатством земно╖ ╕ людсько╖ краси. ╤ поет немовби посп╕ша╓ схопити, запам’ятати серцем, передати словом ту красу, н╕чого не пропустити, взяти в свою поез╕ю все, чим багате життя. Мотив радост╕ ╕ молодого щастя так ╕ б’╓ з переповненого серця поета. Прозор╕, св╕тл╕ картини, прост╕, сп╕вуч╕ слова, щир╕, неп╕дроблен╕ почуття — так╕ риси ранньо╖ творчост╕ Андр╕я Малишка.
Найдорожч╕ чуття, найсвят╕ш╕ слова А. Малишко в╕дда╓ р╕дн╕й земл╕, В╕тчизн╕, яка дала йому щастя в╕льно жити ╕ працювати для народу:
Ти мене з дитинства п╕д╕ймала,
Хл╕б дала з п╕снями солов’я,
В╕двела дор╕г мен╕ немало
Земле, зореносице моя!
...Ми знялися гордо ╕ крилато,
Бачим св╕т ╕ небо молоде,
Той, кого навчила ти л╕тати,
З п╕днебесся зроду не впаде!
...В╕д чужо╖ кул╕, п╕д заграви,
Може, десь поляжу у бою...
Та за ц╕ врожа╖ й тих╕ трави,
За людей гартовано╖ слави,
За В╕тчизну — молод╕сть мою.
В роки Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни в╕рш╕ А. Малишка переповнюються чуттями й переживаннями, яких не знала ран╕ше його прозора, сонячна поез╕я. На перших порах — це почуття гострого болю за сплюндрований фашистами р╕дний край, за зн╕вечену красу р╕дно╖ земл╕, за смерть д╕тей ╕ муки народн╕. Почуття болю по╓днуються з праведним гн╕вом ╕ ненавистю до лютого ворога, що вдерся в мирне життя народу, готовн╕стю в╕ддати всього себе до останньо╖ крапл╕ кров╕, щоб в╕дстояти щастя В╕тчизни. Творч╕сть А. Малишка сповню╓ться глибоким драматизмом:
На дн╕провськ╕й долин╕
ромашка з╕в’яла побита,
Тополина скрипить.
Догоря╓ м╕й батьк╕вський д╕м.
╤ не хочу я в╕тром
лягати п╕д к╕нськ╕ копита,
Соловейком сп╕вати
на чорному гор╕ тво╖м.
Буду дихати, падать,
рости й воювать до загину,
Бо великий наш гн╕в,
бо дорога р╕вн╕шою ╓.
Я в╕зьму твого смутку
╕ горя важку половину
У розтерзане, горде,
нескорене серце мо╓!
Дово╓нний А. Малишко — це сп╕вець краси природи ╕ доброго, щасливого людського серця. Тепер в╕н — сурмач великого походу проти фашистсько╖ навали:
Не мало ми воювали,
стоптали чоб╕т рудих,
╤ якщо згадати мертвих, —
то я зажурюсь по них.
╤ якщо живих згадати, —
нехай зан╕м╕╓ плач,
Бо друз╕ ╕дуть полками,
╕ я серед них сурмач!
З перших дн╕в в╕йни Андр╕й Малишко — на фронт╕: головним чином працю╓ кореспондентом в╕йськових газет. Одна за другою виходять зб╕рки його в╕рш╕в: «До бою вставайте!» (1941), «Понад пожари» (1942), «Укра╖но моя» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944). Багато в╕рш╕в, статей, нарис╕в поет друку╓ в газетах ╕ журналах.
Малюючи у в╕ршах фронтов╕ будн╕, щоденн╕ подвиги во╖н╕в, Малишко з любов’ю ╕ захопленням в╕дтворю╓ живих людей, товариш╕в по збро╖. Вершиною творчост╕ про в╕йну стала поема «Прометей». З’явилася вона друком уже п╕сля Перемоги, в 1946 роц╕, однак сво╖м зм╕стом ╕ пафосом, суворим геро╖чним звучанням тв╕р прямо примика╓ до л╕рики пер╕оду в╕йни.
1948 року вийшла друком поема «Це було на св╕танку», де поет знов поверта╓ться до теми людського безсмертя. На в╕дм╕ну в╕д «Прометея», тут зображу╓ться мирна трудова д╕яльн╕сть народу. Серед книг, написаних у середин╕ 50-х рок╕в, незвичайною розкут╕стю л╕ричного почуття ╕ наснажен╕стю, живим матер╕алом, взятим ╕з життя, вид╕ля╓ться зб╕рка Малишка «Що записано мною».
У 1961 роц╕ вийшла зб╕рка «Полудень в╕ку» — книга л╕ричних роздум╕в поета про свою сучасн╕сть — середину великого ╕ гр╕зного, суворого ╕ рад╕сного ХХ стол╕ття. Середина в╕ку ХХ-го входить у св╕дом╕сть ╕ серце поета передус╕м як час видатних звершень ╕ над╕й.
Середина двадцятого в╕ку, ╕ди
╤ постукай людин╕ в незамкнену хату
Не злов╕сним пожаром, не криком б╕ди
╤ не клекотом бою у н╕ч роз╕п’яту.
Сонце краще горить — серединою дня,
Досп╕вають сади — серединою л╕та.
Творч╕сть А. Малишка останн╕х рок╕в позначена типовими рисами ╕ особливостями л╕тературного пер╕оду: глибоким усв╕домленням гуман╕стичного зм╕сту всенародно╖ боротьби за збереження миру на земл╕, загостреним почуттям громадянсько╖ в╕дпов╕дальност╕, новаторськими творчими знах╕дками. Нового ступеня творчо╖ майстерност╕ поет сяга╓ в зб╕рках: «Прозор╕сть» (1962), «Далек╕ орб╕ти» (1964), «Син╕й л╕топис» (1968).
А. Малишко у р╕зн╕ роки написав десятки п╕сень, як╕, покладен╕ на музику П. Майбородою та ╕ншими композиторами, стали широко в╕домими ╕ улюбленими в народ╕. Згадаймо лише «П╕сню про рушник», яка облет╕ла всю Укра╖ну ╕ весь св╕т, «Б╕л╕ каштани», «Ки╖вський вальс», «Ми п╕дем, де трави похил╕», «П╕сню про вчительку»... Кожен рядок його твор╕в пройнятий т╕╓ю особливою мелод╕йн╕стю, душевною н╕жн╕стю ╕ задумлив╕стю, як╕ властив╕ народн╕й л╕риц╕, фольклоров╕.
Отже, народна п╕сня ╓ також одним ╕з найважлив╕ших джерел, як╕ живили творч╕сть А. Малишка. «Я перейняв... п╕сень веселих, щоб нашу землю славить ╕ любить», — писав в╕н у одному з перших юнацьких в╕рш╕в. Ще на св╕танку свого творчого шляху молодий поет мр╕яв:
╤ якщо п╕сня вийде в люди,
То плом╕нь серця не згашу, —
Впаду земл╕ на тепл╕ груди,
Ново╖ сили попрошу.
Мр╕я поета зд╕йснилася. П╕сня його ма╓ дуж╕ крила, високо п╕днялася вона над р╕дною землею, щоб радувати, зворушувати ╕ веселити серця людей.
Помер Андр╕й Сам╕йлович Малишко 17 лютого 1970 року.
Андр╕й Малишко був художником велико╖ ерудиц╕╖, р╕зноб╕чних знань. Зокрема, в╕н зробив великий внесок у збагачення нац╕онально╖ культури як перекладач, особливо з рос╕йсько╖, б╕лорусько╖ та ╕нших мов. В╕н обирався депутатом Верховно╖ Ради УРСР. За видатн╕ заслуги в галуз╕ л╕тератури та участь у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕ поет був нагороджений орденами ╕ медалями. Книга Андр╕я Малишка «Далек╕ орб╕ти» в╕дзначена Шевченк╕вською прем╕╓ю.

В╕ктор ╤ВАНИСЕНКО

Андр╕й МАЛИШКО
«Р╤ДНА МАТИ МОЯ,
ТИ НОЧЕЙ НЕ ДОСПАЛА...»
* * *
Згадайте, Максиме, як у Роман╕вц╕ добр╕ люди, не маючи на чому грати, на м╕дних трубах з╕грали нам «Рушничка», ╕ ви заплакали...
За роман╕вським небом —
 син╕ причали,
За роман╕вським полем —
гуси кричали.
Поп╕д хати слалася м’ята чиста,
Та ще грала музика урочиста.
Серед темно╖ ноч╕
б╕ля Рильського хати
«Рушничка» нам на трубах
 почали вигравати;
╤ сп╕вали соняхи, й н╕чка запала:
— Р╕дна мати моя,
Ти ночей не доспала!
╤ лет╕в б╕ля матер╕ голуб сивий,
╤ сид╕в Максим Рильський,
як завжди, — красивий...
1964 р.

П╤СНЯ ПРО РУШНИК

Р╕дна мати моя,
 ти ночей не доспала
╤ водила мене у поля край села,
╤ в дорогу далеку
ти мене на зор╕ проводжала,
╤ рушник вишиваний
 на щастя дала.
╤ в дорогу далеку
 ти мене на зор╕ проводжала,
╤ рушник вишиваний
 на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цв╕те
 росяниста дор╕жка,
╤ зелен╕ луги, й солов’╖н╕ га╖,
╤ твоя незрадлива
 материнська ласкава усм╕шка,
╤ засмучен╕ оч╕ хорош╕ тво╖.
╤ твоя незрадлива
 материнська ласкава усм╕шка,
╤ засмучен╕ оч╕
 хорош╕ блакитн╕ тво╖.
Я в╕зьму той рушник,
простелю, наче долю,
В тих╕м шелест╕ трав,
в щебетанн╕ д╕бров.
╤ на т╕м рушничков╕
 оживе все знайоме до болю:
╤ дитинство, й розлука,
╕ в╕рна любов.
╤ на т╕м рушничков╕
оживе все знайоме до болю:
╤ дитинство, й розлука,
й твоя материнська любов.
1959 р.

МИ П╤ДЕМ, ДЕ ТРАВИ ПОХИЛ╤

Ми п╕дем, де трави похил╕,
Де зор╕ в ясн╕й далин╕,
╤ кар╕╖ оч╕, ╕ рученьки б╕л╕
Ночами насняться мен╕.
За р╕чкою за голубою
Дв╕ чайки у хмару зл╕та,
В краю придн╕провськ╕м
Ми стр╕лись з тобою,
Веселко моя золота.
Над полем зарошен╕ в╕ти
Зелене верх╕в’я звело.
У пар╕ з тобою ми будем любити
Усе, що на душу лягло.
╤ стеляться обр╕╖ мил╕,
╤ веч╕р в ясн╕й далин╕,
╤ кар╕╖ оч╕, ╕ рученьки б╕л╕
Ночами насняться мен╕.
1959 р.

ВЧИТЕЛЬКА

Сонечко вста╓, ╕ в рос╕ трава,
Б╕ля школи в нас зацв╕тають в╕ти,
Вчителько моя, зоре св╕това,
Де тебе питать,
Де тебе зустр╕ти?
На стол╕ лежать зошитки мал╕,
╤ роботи час проганя╓ втому,
╤ летять-летять в неб╕ журавл╕,
╤ дзвенить дзв╕нок
Хлопчику малому.
Ск╕льки п╕дросло й полет╕ло нас
В молод╕й весн╕,
 в колосист╕м пол╕,
А у тебе знов та ж дор╕жка в клас,
Той же яв╕р наш
П╕д в╕кном у школ╕.
Двох син╕в тво╖х узяли фронти,
Бо на р╕дний край
 впала чорна злива,
В партизанську н╕ч посив╕ла ти,
Як в тяжкий мороз
Непожата нива.
Знов щебече юнь ╕ цв╕те трава,
П╕знаю тебе в постат╕ несхил╕й.
Вчителько моя, зоре св╕това,
Раднице моя
На Вкра╖н╕ мил╕й!
1960 р.

БУСЕЛ

В╕н прил╕та╓ з далекого краю,
Не спочиваючи, лине, лине,
Зда╓ться, на св╕т╕ мил╕ш нема╓,
Чим наше подв╕р’я, стара яворина.
Сто╖ть вона здавна, листом багата.
Бува зашумить, а бува, не шелесне.
╤ от в╕н шука╓ ╖╖, ╕ хату,
╤ те, що прожито, як сон чудесний.
Спочине звечора в темному луз╕,
Де в син╕й завод╕ чайка кигиче,
А пот╕м купа╓ться соб╕ в галузз╕,
Гн╕здо лашту╓, буслиху кличе.
Давно спарувались, як птиц╕ гоже,
П╕р’я назносять, кладуть м╕ж в╕ток,
╤ хлопц╕ вже чули (чи брешуть, може),
Як розмовляли вони про д╕ток.
Таким його знаю. Люблю недаром
За крила м╕цн╕ чи за бистре око
(Вбива╓ гадюку одним ударом,
А пот╕м в неб╕ кружля╓ високо).
Чи, може, за те, що у час негожий
Летить у гн╕здо, забуваючи втому?
Не см╕йтесь, я теж на бусела схожий
Такою ж любов’ю до отчого дому.
1940 р.

ГАРМОН╤СТ

Бував я гармон╕стом
на вес╕ллях великих,
Грим╕в ладами високо
в долинному краю.
А небо виливало дощ╕в
зелений келих,
Щоб остудити голову
збентежену мою.
╤ знову на околиц╕
 пала шипшина дика,
Д╕вчата поз╕ходяться
╕з чотирьох дор╕г.
— ╤ де це запод╕вся
 малий отой музика,
Лади попересохли
 чи, може, занем╕г?
Затанцювать метелицю,
а чи гордисту горлицю,
А в╕н забув чи ви╖хав,
чист╕с╕нька б╕да!
╤ мила, не танцюючи,
до милого пригорнеться
╤ на друг╕й хвилин╕
 про мене не згада.
А я зберу гармон╕й
 п’ятсот, якщо не мало,
Пройду ус╕ околиц╕ ╕ росян╕ сади,
Щоб гармон╕сти юн╕
 вес╕льну знов заграли,
Мою зелену молод╕сть,
поклавши на лади!
1940 р.
* * *
Не скажу я, що у мене книжн╕сть
В окулярах ходить за пером,
Слово ласка — переводжу в н╕жн╕сть,
Н╕жн╕сть називаю лиш добром;
Найскуп╕ш╕ та мал╕ прив╕ти,
Як под╕ю, часто бережу,
Посм╕шц╕ людськ╕й встеляю в╕ти
Так, як дуб на осен╕ межу.
╤ легку, не зраджену розлуку,
М╕ж ╖╖ буденних, тихих справ
В╕ддаю на нев╕дому муку,
Де б хто ╕нший слово не сказав.
╤ душа чутливо-невтишима
В тишин╕ вчува╓ бур мотив...
Хлопчику з монгольськими очима,
Десь ти, мабуть, серце натрудив.
1961 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10998

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков