Версiя для друку Обговорити в форумi

Ще у 5 класі на уроках історії я почув цікаві розповіді про козаків і колиску козацтва – Запорозьку Січ. Як же хотілося побувати на острові Хортиця й побачити одне з чудес України!
І ось моя мрія здійснилася. Наш класний керівник Надія Олександрівна Птащенко організувала у вересні цього року поїздку до Запоріжжя. З радісним настроєм в одну із субот ми вирушили в дорогу. Виїхали рано. В автобусі більшість із нас дрімала, бо не звикли прокидатися так рано у вихідні. До Джанкоя їхали в суцільному тумані й тиші. Але тільки-но минули смугу молочного туману й виглянуло сонечко, усі пожвавішали й автобус наповнився піснями.
Перша зупинка була за Мелітополем біля Кам’яної Могили. На власні очі побачили ми вікових кам’яних половецьких Баб і Кам’яну Могилу – невеликий ізольований масив піщанику, що складається з величезних кам’яних глиб заввишки до 12 метрів.
Під впливом перших вражень продовжили їхати до Запоріжжя. Нарешті ми біля річного вокзалу міста. Перша екскурсія – катером по Дніпру навколо о. Хортиця. У руслі Дніпра немає острова, рівного Хортиці ні за величиною, ні за красою, ні за цінністю природних та історичних пам’яток. Від екскурсовода ми довідалися, що назву острова пов’язують із Хорсом – божеством Сонця у слов’ян. Цю острівну землю називали по-різному, однак із середини минулого сторіччя за нею закріпилася назва «острів Байди». І знову пригадалися уроки історії, на яких наша улюблена вчителька Олена Миколаївна Шостак розповідала легенди й перекази про засновника Запорозької Січі князя Вишневецького, що в XVI столітті став козацьким ватагом. Авторитет Вишневецького-Байди у козаків був надзвичайно високий. Він став визнаним отаманом козацького війська, першим організатором козацької вільної республіки. Народ не забув героя, склав пісні й думи про нього.
Пропливаючи повз острів, милувалися берегами Дніпра, самим островом, дніпровськими порогами. І раптом постав перед нами могутній Дніпрогес! Ми бачили його багато разів на світлинах і картинах. Але це видовище нас вразило.
Після прогулянки на теплоході нам показали вечірнє Запоріжжя. Пізно ввечері поїхали в готель, що розташований на Хортиці. По дорозі до готелю екскурсовод продовжувала знайомити нас із островом і його таємницями. Розказала вона про те, що Хортицькі «думні» скелі підживлювали своєю природною силою козацьких чаклунів-характерників. Серед острів’ян і мешканців придніпровських сіл побутувало безліч таємничих і забавних історій про хортицькі скарби. Як правило, місця, де були заховані скарби, прив’язувались до могил, ярів і балок. Із стародавніх часів хортицькі скелі, балки, плавні люди пов’язують із діяльністю потойбічних істот. Народні перекази населили цю казкову Гілею чортами-очеретяниками, водяниками, русалками, вовкулаками. Наостанок екскурсовод таємниче сказала, що на острові вночі можна «побачити» вов-ків. Ми їй повірили. Тому лягли спати, як тільки поселилися в готелі.
А на ранок нас чекали екскурсії до Музею козацтва й Запорозької Січі.
Січовий комплекс на острові Хортиця, який займає площу близько трьох гектарів, – це типове фортифікаційне укріплення з усіма притаманними йому захисними спорудами. Козацьке містечко оперезане високим валом і ровом. Ще здалеку помітний рівний ряд загострених угорі колод. Побачили ми оборонні вежі, січовий храм – дерев’яну з трьома маківками Свято-Покровську церкву, січову школу. Запорозькі козаки приділяли велику увагу вихованню та освіті молодих воїнів. Нам є чому повчитись у пращурів.
Побували в домі кошового, військовій канцелярії, курені – традиційному житлі козаків. Ознайомились із ремеслами, якими володіли козаки. «І швець, і жнець, і на дуді грець», – казали про умільців, до всякої справи охочих і здібних. І в поході, і на хуторі, і в себе в курені запорожець був сам собі ловець, і швець, і тесляр, і коваль, і лимар, і гончар.
Але найцікавіше чекало в кінці нашого перебування на Січі. Справжні козаки показали козацьку зброю і своє уміле володіння нею. Протягом години ми сиділи, наче заворожені, і, розкривши роти, спостерігали за тим, що виробляли козаки. Наостанку вони на нашу честь вистрілили із гармати. Ми були в захваті!
На жаль, подорож закінчилась. Нам не хотілося повертатись додому. Але ми впевнені, що попереду нас чекають нові, не менш захоплюючі мандрівки!

Андрій МАРТИНОВ,
учень 7-А класу
СНВК «Лінгвіст»
м. Сімферополь

«Джерелята», надсилайте фоторепортажі про ваші мандрівки. Пам’ятайте: головний приз - велосипед!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2012 > Тема ""Джерельце""