Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#42 за 19.10.2012
ВИРОК ╤СТОР╤╥
Василь ДЕРГАЧ

Хто не зна╓ минулого...

К╤НОСЦЕНАР╤Й ЗА ТРИЛОГ╤╢Ю «КАРА ╤СТОР╤╥»
(Продовження. Поч. у № 38-41)

СЛАВА ╤ ПРОКЛЯТТЯ

П’ята сер╕я

СЦЕНА ПЕРША.
╤ ВЛАДНИКИ НЕ В╤ЧН╤

В одн╕й ╕з к╕мнат ближньо╖ дач╕ Стал╕на прямо на п╕длоз╕ лежить сам господар. Одразу видно, що в╕н втратив св╕дом╕сть. Його т╕ло нерухоме, рука безв╕льно в╕дкинута на край килима.
Ззовн╕ б╕ля дверей цього прим╕щення стоять дво╓ його особистих охоронц╕в. На обличчях — тривога, розгублен╕сть. Заходити в к╕мнату хазя╖на без його дозволу ╖м суворо заборонено, а сам в╕н уже ось ц╕лих дв╕ години на подв╕р’╖ не з’явля╓ться. А щодня вранц╕ вождь виходив на прогулянку. Солдати розмовляють:
ПЕРШИЙ: — Чого це в╕н так довго не виходить? — тихо ронить слово.
ДРУГИЙ: — Дивно. Що це з ним сталось?..
ПЕРШИЙ: — Може, скажемо начальников╕?
ДРУГИЙ: — Н-не знаю... (Обидва помовчали. Поруч на соснин╕ каркнув ворон).
ПЕРШИЙ: — Ти же зна╓ш. Старий в╕н уже, хвор╕╓ часто. М╕сяцями в той св╕й Кремль зовс╕м не ╖здить. Давай, мабуть, телефонуй.
ДРУГИЙ: — Гаразд. Скажу начальнику. Хай ╖де сам сюди.
ПЕРШИЙ: — Аби ж то... В╕н сюди когось ╕з Пол╕тбюро привезе. Бо теж бо╖ться.
ДРУГИЙ (говорить в телефонну трубку): — Товаришу начальник! Я — Кротов. Чу╓те? Вже десять годин, а хазя╖н на подв╕р’я все не з’явля╓ться... Що-що? Та вчора були у нього Бер╕я, Маленков. Але вони по╖хали зв╕дси ще об одинадцят╕й вечора. (Щось ╕ще послухав, а тод╕ до товариша). — Сказав, жд╕ть, при╖демо.
ПЕРШИЙ: — Я ж тоб╕ казав (дал╕ ще тих╕ше), до Хазя╖на тепер сам н╕хто не п╕де. Бояться. Наш Хазя╖н тепер сам став жертвою ним же насадженого страху.
ДРУГИЙ: — Ходив завжди, як ╕ндик, надутий.
ПЕРШИЙ: — Отож... Один ск╕льки вже ось тут живе. ╤ н╕ р╕дних, н╕ друз╕в тут у нього... Та в╕н ╕ сво╖х соратник╕в готовий покосить. За розмовами генерал╕в дуже стежить, п╕дслуховування поставив (нахиля╓ться до товариша ╕ продовжу╓ ще тих╕ше). Та в нього зараз принцип: щоб вони, т╕, що перемогу у в╕йн╕ здобули, не скинули його з трону, то краще в╕н ╖х ран╕ше познищу╓.
ДРУГИЙ: — Був би людиною, то, може, хоча б р╕дн╕ д╕ти та внуки сюди при╖здили... А то ж, бач, завжди один-одн╕с╕нький.
ПЕРШИЙ (тихо до другого): — Давай ╕ ми будемо обережними (огляда╓ться довк╕л), щоб такого при тузах наших не ляпнуть.
Через дек╕лька хвилин сюди ж прибули Бер╕я ╕ Маленков. До охоронц╕в п╕дходить Бер╕я. На ньому шляпа насунута на пенсне, за яким очей майже не видно. Обидва охоронц╕ виструнчились.
БЕР╤Я: — Що тут у вас? Знову пан╕ку╓те?!
ОХОРОНЕЦЬ ПЕРШИЙ (розгублений): — Чогось Стал╕н не виходить ще од самого ранку з к╕мнати.
БЕР╤Я: — А спав в╕н п╕сля того, як ми по╖хали?
Маленков теж сумно подивився на обох сторож╕в, щось хот╕в сказати.
ОХОРОНЦ╤ (обидва разом): — Та ми ж не зна╓мо...
БЕР╤Я (бере п╕д л╕коть Маленкова): — П╕шли до нього. Але п╕демо разом, подивимось, що там з ним.
Два л╕дери компарт╕╖ разом з охоронцями заходять в к╕мнату. Там вождь св╕тового пролетар╕ату лежить на широкому килим╕, з-п╕д штанини видно пляму. Френч його з╕м’ятий, картуз поруч на дол╕вц╕. Оч╕ у вождя закрит╕.
БЕР╤Я (нахилився до грудей Стал╕на. Прислухався до його дихання. Випростався, подивився на вс╕х трьох): — Чого ви так перелякалися? Та в╕н просто спить! Бер╕ть його, хлопц╕, перенес╕ть на диван.
МАЛЕНКОВ: — А може... (глянув на Бер╕ю ╕ запнувся в╕д його суворого погляду).
Обидва охоронц╕ з Бер╕╓ю разом переносять Стал╕на на диван.
БЕР╤Я: — Отак. Нехай од╕спиться...
В цей час у дверях з’явля╓ться начальник охорони Вождя: — То що з ним?
БЕР╤Я: — Ти пита╓ш? Та ти сам перш за все знати повинен! Спить в╕н. Чув? Тепер подивився ╕ йди, не заважай.
НАЧАЛЬНИК ОХОРОНИ (рад╕сно з╕тхнувши): — Я так ╕ подумав! (ще раз подивився на Стал╕на). А може, л╕каря викликати?..
БЕР╤Я: — Нав╕що. Хай спить. А ви тут наглядайте за ним.
П╕сля цих сл╕в найближчий земляк Вождя направля╓ться до дверей. Маленков не посп╕ша╓, сто╖ть посеред к╕мнати без руху, намага╓ться ще щось сказати. Але Бер╕я схопив його за ком╕р, випхав за двер╕ ╕ вийшов з к╕мнати сам. А вже на вулиц╕ р╕шучий член Бюро Презид╕╖ Ради М╕н╕стр╕в СРСР заштовхав Голову Ради М╕н╕стр╕в у свою машину, с╕в поруч з ним на задньому сид╕нн╕ ╕ наказав вод╕╓в╕:
— ╥демо!

СЦЕНА ДРУГА.
АГОН╤Я ГР╤ШНИКА

П╕сля невелико╖ паузи на екран╕ знову к╕мната на ближн╕й дач╕ Стал╕на. В╕н сам лежить на диван╕. Оч╕ закрит╕. Його губи легенько ворушаться, ╕нколи хоче п╕д╕йнятись його рука. В агон╕╖ з його губ зл╕тають обривки фраз, слова:
— Недобитки... М╕зер╕я... Москва кишить ворогами... Молотов — зрадник... Бер╕я — узурпатор... Л╕ками мене убити хочуть... Св╓та, передай матер╕ вибачення...
В його несв╕домих уривчастих фразах охоронц╕ ╕ прац╕вники дач╕ почули те, що колись в╕дчували тисяч╕ ним обездолених або геть знищених людей. Тут можна було почути двурушн╕сть ╕ владник╕в, ╕ вс╕╓╖ парт╕╖, ╕ ╖╖ вождя. Тут можна було розр╕знити ╕ слова про тортури над заарештованими. А найб╕льша його агон╕я через два дн╕ викрила його як головного вбивцю тих змучених, як╕ будували ╕ заводи Уралу ╕ Б╕ломорканалу. Вони були рабами, вони кричали йому: «Слава!», а в╕н ╖х затискував ╕ травив отрутою ненавист╕ ╕ злост╕. Страшн╕ший ус╕х демон╕в, як╕ колись завдавали людям морального горя ╕ ф╕зичних мук, зараз в╕н сам опинився у становищ╕ зневажених ним же. Якась позанебесна сила з’явилась, наче сам Всевишн╕й, ╕ спрямувала його терор на нього самого.
Стражденн╕ були ц╕ уривчаст╕ звуки. Наче сама ╤стор╕я всього людства з╕брала вс╕ його провини ╕ вир╕шила покарати цю мучениками табор╕в прокляту людину.

СЦЕНА ТРЕТЯ.
Д╤ЖДАЛИСЬ

Один за одним з вулиць Москви до Кремля з’╖жджаються блискуч╕ легковики головних д╕яч╕в радянсько╖ держави.
В каб╕нет Стал╕на заходять Бер╕я, Маленков, Булган╕н, Хрущов. Т╕льки тут нема╓ самого господаря каб╕нету.
Дво╓ з тих, що зайшли, Булган╕н ╕ Хрущов прис╕ли в кр╕сла. А Бер╕я з Маленковим так ╕ залишились стояти, наче доводили цим, що потр╕бно посп╕шати.
— Товариш╕! — до вс╕х звернувся Бер╕я. — Бачимо, що Стал╕н вже оджив. Давайте подума╓мо, хто з нас за що буде в╕дпов╕дати. Я пропоную Головою Раднаркому призначити Маленкова. — Бер╕я запитливо подивився в оч╕ кожному: — Яка буде думка?
Обидва, т╕, що сид╕ли, кивнули.
МАЛЕНКОВ: — А першим заступником мо╖м, я пропоную, буде Лаврент╕й Павлович. Хто що скаже?
ХРУЩОВ: — Я — за. Заперечень не маю.
БУЛГАН╤Н: — П╕дтримую таку пропозиц╕ю.
МАЛЕНКОВ: — Слабий у нас зараз голова КДБ. Гадаю, зробимо так, що Бер╕я одночасно також вестиме ╕ справи КДБ. Яко╖ ви думки?
БУЛГАН╤Н: — Правильно.
ХРУЩОВ: — Згоден.
БЕР╤Я: — Тод╕ так. В╕тати тебе, Георг╕ю, будемо п╕зн╕ше, вже як станеться те, чого ждемо. А ти берись за д╕ло одразу, не в╕дкладай у довгий ящик.
МАЛЕНКОВ: — Давайте подума╓мо про похорон. Хто буде Головою ком╕с╕╖ похоронно╖?
БУЛГАН╤Н: — Та це вже тоб╕, Лаврент╕ю, треба.
БЕР╤Я: — Я згоден. Об’явимо про це пот╕м, як помре. — В╕н пиховито оглянув ус╕х присутн╕х, помовчав трохи, а тод╕ продовжував: — Так, так. Ком╕с╕я зробить все, що потр╕бно. ╤ взагал╕ нам треба п╕дготуватись до оф╕ц╕йного зас╕дання Пленуму ЦК. Варто мати нам ╓дину думку, яку запропону╓мо членам ЦК. Та й про ╕нше треба подумати. — В╕н ще раз суворо глянув на присутн╕х, витягнув з кишен╕ аркуш паперу ╕ почав читати: — Ми будемо продовжувати велик╕ накреслення Стал╕на ╕ в якост╕ ╓диного пол╕тичного кер╕вника вносимо так╕ зм╕ни. Бюро ╕ Презид╕ю ЦК КПРС з’╓дну╓мо в один орган Презид╕ю ЦК КПРС. Отже, декого, — хто нам заважа╓, скажу вам не для преси, — ми спок╕йно виведемо з Презид╕╖, бо к╕льк╕сть член╕в ╖╖ буде зменшена наполовину. До складу Презид╕╖ вводимо Маленкова, Бер╕ю, Ворошилова, Хрущова, Булган╕на, Кагановича, М╕кояна, Сабурова, Первух╕на. Молотов буде м╕н╕стром закордонних справ, Булган╕н — збройних сил. П╕дготу╓мось ╕ саме в такому ключ╕ проведемо новий Пленум.
Бер╕я зак╕нчив говорити ╕ в╕дразу почувся голос Хрущова:
— Так. Саме так╕ призначення нам необх╕дн╕. Треба зберегти нашу, стал╕нську, ╓дн╕сть парт╕йних лав.
Так сказав Хрущов, а сам подумав: «╤ чому Стал╕н на Дев’ятнадцятому з’╖зд╕ перед вс╕ма делегатами сказав, що зараз у нас розкол в парт╕╖?». Йому не хот╕лось, щоби ц╕й сукупност╕ людей щось загрожувало. Було б краще, аби вона залишилась м╕цною. Але вона була крихка, дуже р╕зна, бо складалася з людей з р╕зною психолог╕╓ю. Ентуз╕азму, кр╕м газетних заклик╕в, у член╕в парт╕йних орган╕зац╕й не було. Вс╕ вони були стулен╕ докупи або необх╕дн╕стю, або страхом ╕ тепер являли собою дуже непевну ╓дн╕сть.
А доля само╖ компарт╕╖ Союзу РСР, фортуна цього «передового» загону пролетар╕ату, мабуть, не п╕клувалась про майбутн╓, бо 5 березня 1953 року забрала з кер╕вних лав парт╕╖ ще й «наймудр╕шого» Стал╕на.

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА.
НЕ ПРО╫АВИТИ!

Лаврент╕й цього разу не був схожим на себе.
«Що з тобою?» — неначе сам чув голос сво╓╖ молодо╖ коханки. В ╕нтонац╕╖ вчувались невесел╕ нотки. Та й чи буде задоволена його н╕чна русалочка, коли ось вже к╕лька дн╕в в╕н неначе забув про ╖╖ ╕снування. Вона його таким ще н╕коли не бачила. Як╕ б явища та под╕╖ в його житт╕ та п╕сляво╓нн╕й пол╕тиц╕ не штормували, в╕н завжди був з нею гарячий, спраглий, пристрасний.
А зараз, захоплений сво╓ю боротьбою за владн╕ повноваження, в╕н н╕ про що ╕нше не дума╓. Ось вона, та мить. П╕сля багатол╕тньо╖ борн╕ вона прийшла до нього, прилет╕ла. Але ця мить — як хижа орлиця. Якщо в╕н не встигне ╖й крила зборкати, то вона його клюне. Ким же в╕н тод╕ залишиться, якщо про╜авить, не зум╕╓ скористатися цим випадком!? В╕н тод╕ провалиться в╕д свого сорому, — н╕, в╕н ножа стромить соб╕ в горло. Хай кров його грузинська залл╓ йому вс╕ леген╕ й печ╕нки, якщо впустить оцю золоту п╕дмогу самого провид╕ння!
Не в╕дпов╕даючи на здивований голос коханки, в╕н мовчки п╕днявся, одягнувся ╕ покинув ╖╖. Дома в╕дразу зайшов у св╕й каб╕нет ╕ с╕в за письмовий ст╕л. Думки гнались одна за ╕ншою. Аж кричала головна, заглушуючи вс╕ ╕нш╕: «П╕сля Стал╕на владником Союзу буде т╕льки в╕н! Т╕льки так! В╕н так вир╕шив ще за життя Коби. ╤ жодно╖ ╕ншо╖ мети! Т╕льки ця!».
Схопився, був, за прямий телефон Маленкова. Той його завжди п╕дтриму╓. Т╕льки йому, Маленкову, Лаврент╕й дозволив соб╕ слово сказати, що це в╕н, Лаврент╕й Бер╕я, прибрав Кобу, позбавивши Вождя медично╖ допомоги ц╕лих двадцять годин. Отож Георг╕й не просто не хоче з╕ мною гризтись до приходу ╕нших член╕в Презид╕╖, а таки мене п╕дтриму╓. Але... Необх╕дно вс╕х до цього п╕дготувати. Бо хто-хто, а Микита обов’язково щось утне.
Дал╕ перебрав думкою вс╕х. Молотов — в╕н тепер п╕сля Стал╕на за старшого давнього революц╕онера буде. До чого т╕ колишн╕ революц╕онери — не зрозум╕ло. Але Коба держав ╖х при соб╕, то хай ╕ при мен╕ будуть. Тим б╕льше, що я на його пом╕чний голос сам спод╕ваюсь. Ворошилов — хоч ╕ стара ганч╕рка, але хай буде, цей жодно╖ крапки не поставить. Булган╕н, Каганович, Первух╕н, Сабуров — цих остер╕гатись н╕чого, ц╕ завжди п╕дуть за б╕льш╕стю.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10905

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков