Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Валентина Федорівна Гриціва народилася у місті Первомайську Одеської області (нині Миколаївської). Батьки — Ніна Яківна та Федір Ілліч — щирі українці. Дід, материн батько, був священиком. Після закінчення школи вступила до Сімферопольського педагогічного інституту імені М. В. Фрунзе (нині ТНУ ім. В. І. Вернадського) на філологічний факультет. Навчалася на відділенні української філології, який тоді щойно відкрився, у хороших викладачів. У 1966 році закінчила інститут і за направленням приїхала до Сімеїзу викладати українську мову і літературу в школі. Саме тоді в Криму тільки починали вивчати українську мову, треба було молодій вчительці зуміти викликати цікавість, інтерес до української культури, знайти підхід до дітей та батьків.
— Готуючись до першого уроку, — пригадує Валентина Федорівна, — дуже хвилювалася, всю ніч не спала. Був восьмий клас, діти не звертали увагу. Тоді вирішила говорити тихо, почали прислухатися, замовкли.
— Ми всі — люди: ви — молодші, я — старша, закінчила інститут, — говорила вона до дітей. І діти слухали, ставилися з повагою. А вона ніколи не ображала їх ні словами, ні вчинками. Завжди знаходила до них підхід. Усе своє трудове життя Валентина Федорівна віддала Сімеїзькій школі, її учням, улюбленій справі виховання і навчання.
Крім основної роботи в школі вела гурткову, з учнями здійснювала театралізовані постановки творів українських письменників, готувала концертні та конкурсні програми. Виступи гуртківців у Сімеїзькому клубі медпрацівників завжди збирали повний зал, особливо, коли ставили Шевченкову «Наймичку». Тоді у ролі наймички виступала Олена Іванищенко, талановита дівчинка, яка своєю грою змушувала глядачів і плакати, і сміятись. Багато було творчо обдарованих дітей, яскравих талантів серед гуртківців. Свої постановки показували в Ялті, багатьох селищах на узбережжі. «В усьому дуже допомагали батьки, — пригадує Валентина Федорівна, — юним акторам самі шили костюми».
Вчителька піклувалася про те, щоб учні любили і знали рідний край, його історію та культуру. Постійно організовувала подорожі по Криму та за його межі. Возила дітей до Севастополя, Сімферополя, Євпаторії, у Саки, Керч, побували у Києві, Москві, Ленінграді, Одесі та інших містах, відвідували літературні музеї, визначні місця.
Крім того, Валентина Федорівна організувала дітей для створення музею М. М. Коцюбинського в Сімеїзі та проведення там екскурсій. Учні зацікавилися (були і хлопчики, і дівчатка), їм дуже подобалось проводити екскурсії для школярів та відпочиваючих. У музеї були оформлені стенди, зібрана література. Серед активістів вчителька пригадує Наталю Устянську, Надію Гордєєву та інших вихованців. Тоді музейна кімната була майже порожня, і вчительці разом з учнями довелося очолити справу створення експозиції. Музей і тепер збагачує свої фонди, розширює експозицію, займається дослідженням життя і творчості українського письменника М. М. Коцюбинського, приймає відвідувачів. Тоді за музейною кімнатою доглядала працівник бібліотеки. Тепер Валентина Федорівна щиро радіє з того, що музей постійно працює, розвивається, поповнюється новими матеріалами — справа продовжується.
Сімеїз… Тут пройшло життя, яке вчителька віддала школі і дітям. Тут склалася дружна сім’я. Чоловік, Микола Степанович, родом із Львівщини, був музикантом, грав на трубі у духовому оркестрі в клубі медпрацівників, брав участь у всіх святкових заходах. Виростили трьох дітей. Дочка Ніна та син Віктор із сім’ями живуть у Сімеїзі. Сама ж Валентина Федорівна, вийшовши на пенсію, поїхала на Миколаївщину до матері, де тепер і мешкає, доглядає батьківську садибу.
А коли є нагода відвідати Сімеїз, буває і в школі, і в музеї, яким віддала стільки творчих сил і наснаги. І колишні учні, і вчителі Сімеїзької школи щиро й радісно зустрічають вчительку та колегу з глибокою вдячністю за її сумлінний труд.

Надія КОСТЯНЕЦЬ
Сімеїзький музей М. М. Коцюбинського

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2012 > Тема "Душі криниця"