Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3713)
З потоку життя (6924)
Душі криниця (3717)
Українці мої... (1514)
Резонанс (1617)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤СТОР╤Я МИКОЛА╥ВСЬКОГО РУХУ
У монограф╕╖ висв╕тлено створення та д╕яльн╕сть Микола╖всько╖ крайово╖ орган╕зац╕╖ Руху, боротьбу...


ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 05.10.2012
ВИРОК ╤СТОР╤╥

Хто не зна╓ минулого...


К╤НОСЦЕНАР╤Й ЗА ТРИЛОГ╤╢Ю «КАРА ╤СТОР╤╥»
(Продовження. Поч. у № 38-39)

А темпи як╕! 14 травня арешт командарма Корха. 15 травня арешт комкора Фельдмана. На допитах — тортури. От скажи, що д╕╓ група ворог╕в, ╕ т╕льки так. Тод╕ ╕ смертна кара забезпечена. А Тухачевського беруть 22 травня 1937 року. А 28 травня 1937-го зг╕дно з╕ списком Ворошилова саджають вже ц╕лу групу, аж тридцять прац╕вник╕в артилер╕йського Управл╕ння Червоно╖ Арм╕╖.
— Ти, друже, не бо╖шся, що ст╕льки зна╓ш про наших правител╕в, — злякано об╕звався до московського гостя ╤лько. — Зна╓ш, що тепер роблять з багатознайками?
— Знаю. Але, — усм╕хнувся москвич, — тепер мен╕ легше. ╤ ти ж зна╓ш. Вже нас дво╓. Як заберуть, буде компан╕я... А коли серйозно, то боюсь. Прийде веч╕р, сидимо з дружиною, тривоги одне одному дода╓мо. Якось вона прийшла з роботи, розказу╓. При╖хали до них прямо в школу ╕ з учительсько╖ завпеда взяли. Поп╕д руки його ╕ повели. Та хоча б сказали, за що... Директор школи поруч сто╖ть, пополотн╕в увесь... А вноч╕ що та служба ╓жовська витворя╓... — В╕н на мить затих, а тод╕ знову заговорив, наче душу з себе вивертав. — Чи боюсь я, кажеш? А якщо з чотирьох начальник╕в в╕дд╕л╕в нашого м╕ськвиконкому двох уже забрали, то чи не будеш чекати, коли за тобою прийдуть? От ╕ стежимо за газетами. ╤ прочитали, що в╕дбулося зас╕дання В╕йськово╖ Ради 1, 3 ╕ 4 червня 1937 року. Вождь так веде пол╕тику, що судять в╕йськових сам╕ ж в╕йськов╕. А 11 червня 1937 року «Правда» надрукувала пов╕домлення про наступний судовий процес. А його ж ЦК запропонувало вс╕м республ╕кам ╕ областям орган╕зувати м╕тинги трудящих з вимогами про вищу м╕ру покарання шпигунам Тухачевському, Як╕ру, Уборевичу. Вождь був певен, що протоколи так╕ прийдуть з повною п╕дтримкою його розправи над в╕йськовими. ╤ розстр╕ляли в╕йськовик╕в т╕╓╖ ж ноч╕, не чекаючи протокол╕в.
— Яка могутня влада вождя! — аж вигукнув Тих╕н, не стримавшись. — Це ж треба. Така впевнен╕сть!
— Ми сам╕ йому створю╓мо впевнен╕сть. В╕н зна╓ про наш страх ╕ цим користу╓ться. Та в╕н, шановн╕ мо╖ друз╕, вже дума╓ про св╕тове панування. Я в цьому певен. От вказ╕вки кер╕вник╕в ╕нших держав мають бути затвердженими парламентами тих держав. Парламенти обговорюють проекти р╕шень кер╕вник╕в ╕ приймають пот╕м зг╕дно з б╕льш╕стю голос╕в. А в нас влада одн╕╓╖ людини, яка спира╓ться на силу НКВС. Сила НКВС спира╓ться на страх. В╕д страху залежн╕ вс╕. Я вам скажу, що страх висить ╕ над самим Стал╕ним. Розказують, що в╕н на сво╖й дач╕ заборонив прибирати сн╕г. Щоб вранц╕ сам м╕г впевнитись, що сл╕д╕в на сн╕гу нема╓, що н╕хто не п╕дходив.
Розпов╕в москвич ╕ про те, що одразу п╕сля розстр╕лу Тухачевського було заарештовано дев’ятсот командир╕в Червоно╖ Арм╕╖. Та що ж це д╕╓ться? А дал╕ ж як буде? Так думали ╕ Тих╕н, ╕ ╤лько. Думали, а сам╕ вже й думок сво╖х боялись. Репресивна хуртовина не в╕дшум╕ла аж до к╕нця 1937 року.
А з початком 1938-го та ж нелюдська зав╕рюха на село, на Старобеш╕вський район ╕ на всю Укра╖ну знову налет╕ла. З району в обласний центр через Федюк╕вку щоноч╕ п╕шки арештованих гнали. Це тод╕, в кв╕тн╕, й не стало батька трьох малих школяр╕в Добродух╕в. По╖хав у Стал╕не здавати бухгалтерський зв╕т ╕ додому не повернувся.

СЦЕНА СЬОМА.
В ТЮРЕМН╤Й КАМЕР╤

Чи охопив Олекс╕я тод╕ страх, коли раптом служаки ╢жова його заштовхали в нап╕втемну камеру «чорного ворона»? Н╕, цього в╕н не в╕дчував. Бо ще до цього не раз уявляв себе забраним енкаведистами ╕ вже ст╕льки передумав, ст╕льки перебоявся за свою с╕м’ю, за малих ╕ за Н╕ну, що й думок не залишилось. Под╕я — просто приголомшила. Не чекав, що його заарештують саме зараз. А воно, бач, як вийшло. ╤нших брали в селах ╕ везли в обласну в’язницю. А в╕н сам до них при╖хав.
Везли недовго. ╥х, обох затриманих, завезли в с╕ре похмуре прим╕щення прийомного в╕дд╕лення стал╕нсько╖ м╕сько╖ тюрми. Черговий писар, молодик у в╕йськов╕й г╕мнастерц╕ з наганом при боц╕, записав у товстий зошит обох, щось переписав з паспорт╕в ╕ кивнув м╕л╕ц╕онеру-охоронцев╕:
— Веди в дванадцяту.
Через дво╓ реш╕тчастих дверей наглядач╕ провели довгим коридором першого поверху, пот╕м зал╕зними сходами на другий поверх. П╕д╕йшли до дверей камери. Наглядач п╕дняв гумову засл╕нку ╕ через засклений отв╕р заглянув у камеру. Пот╕м в╕дчинив товст╕, окован╕ зал╕зом двер╕ й п╕дштовхнув обох у камеру.
Двер╕ за ними зачинилися. Вони стояли й розглядали нап╕втемне прим╕щення камери. П╕д ст╕нами з обох бок╕в стояло к╕лька дерев’яних нар, на яких сид╕ли щ╕льно, один б╕ля одного в’язн╕. З появою новеньких у камер╕ на мить стало тихо. Крайн╕й в’язень з л╕вого боку на сво╖х нарах посунувся ╕ сказав:
— Одному з вас м╕сця ще вистачить. С╕дай хтось. Колега Олекс╕я торкнувся його л╕ктя:
— С╕дайте. Ви старший мене.
Олекс╕й прис╕в. Портфель ╕з зубною пастою ╕ двома пир╕жками, загорнутими Н╕ною в домашн╕й рушничок, у нього не забрали. В╕н його поставив соб╕ на кол╕на. Пот╕м ще раз оглянув ус╕х у камер╕, натиснув защ╕пку на портфел╕ й витяг вузлик. Вс╕ в’язн╕ на нього уважно дивились.
— На вс╕х, хлопц╕, тут не вистачить, — сказав Олекс╕й. — А ти, колего, с╕дай поруч. Хоч на п╕длогу. — В╕н витяг з вузлика ╕ дав йому ╕ крайньому в’язнев╕ по пир╕жку. Н╕здр╕ вловили при╓мн╕ пахощ╕ домашньо╖ ╖ж╕. Але сам Олекс╕й до то╖ ╖ж╕ нав╕ть не доторкнувся, не м╕г. На них дивились ╕нш╕ в’язн╕. Один не витримав, сказав:
— У наших св╕женьких ╕ пир╕жки св╕ж╕. Бач, як пахнуть.
— Тут п╕сля баланди ╕ трава буде пахучою, — додав ╕нший. — Так ви, хлопц╕, хто так╕ ╕ зв╕дки?
— Я з Ясинувато╖. Працюю майстром водяних мереж.
— А ти, з пир╕жками?
— Я з Старобешево╖. Бухгалтер — я.
Одразу ж озвався сус╕д-╕нвал╕д з хворою ногою, який посунувся, щоб дати м╕сце:
— Тод╕ ми справжн╕ колеги. Я — теж бухгалтер. Красюк Юхим з шахти Кап╕тальна з Мак╕╖вки.
— Почався наступ на бумажних прац╕вник╕в.
— Це не т╕льки наступ. Це — в╕дстр╕л.
— Ви що, зна╓те вже св╕й вирок?
— Тут вирок вс╕м однаковий. П’ятдесят четверта пункт десятий або п’ятдесят четверта пункт одинадцятий Крим╕нального Кодексу.
— Ви, я бачу, ╕ в цих д╕лах дуже грамотний.
— Хе! Тут швидко навчать.
— А був уже в них? Допитували?
— Був. Це не допит, а муки. Вибивають у тебе те, що ╖м треба, — в╕н нахилився близько, поправив рукою свою хвору коротшу ногу ╕ на вухо додав: — Будьте обережн╕ в розмов╕. Тут м╕ж нас ╓ «п╕дсадн╕ качки».
Олекс╕й чув про таких провокатор╕в, як╕ пот╕м передають усе почуте начальству. Тихеньким голосом запитав:
— Ми ось з колегою вперше тут. Невже й за нами вже?..
— Та для них не ма╓ значення за ким. Ви береж╕ться.
На допит Олекс╕я повели п╕зно ввечер╕. Молодий сл╕дчий у форменному к╕тел╕ наказав розпов╕сти про себе все.
— Я, Добродух Олекс╕й Васильович, працюю бухгалтером у Старобешевському райф╕нв╕дд╕л╕. Переведений туди з Федюк╕вки два роки тому, — почав Олекс╕й.
— Служба в арм╕╖? В╕йськове звання? — запитав сл╕дчий.
— Служив у царськ╕й арм╕╖, був на в╕йн╕. Звань оф╕церських не маю. Я — солдат.
— Куркуль?
— Н╕. Середняк. В колгосп вступив разом з ус╕ма в 1930 роц╕.
— Розкаж╕ть, як ви в 1933 роц╕ роз╕брали колгоспну картоплю.
— Картопля погнила. Склали акт ╕ гнилу картоплю роздали колгоспникам. — Сл╕дчий витяг шухляду столу, подивився в якийсь пап╕р:
— Розкаж╕ть про участь у контрреволюц╕йн╕й орган╕зац╕╖. — В Олекс╕я здивовано п╕дскочили брови:
— Та про що ви? У нас тако╖ орган╕зац╕╖ не було.
— Не розписуйся за вс╕х. А банда Булатова?
— Яка банда? В╕н працював у райф╕нв╕дд╕л╕. Сл╕дчий щось занотував у протокол ╕ запитав:
— Значить, ви з ним знайом╕?
— Так. Я працював п╕д його кер╕вництвом.
— О, ще й вашим кер╕вником був?
— Так.
Сл╕дчий ╕ще щось записав.
— Тод╕ розкаж╕ть про диверс╕ю вашо╖ п╕дп╕льно╖ антирадянсько╖ орган╕зац╕╖ конкретно в радгосп╕ «Г╕рник». Як ви допомагали Булатову п╕дпалити зерносховище?
— Яке зерносховище?
— Ви, громадянине, не повторюйте мо╖ запитання, а в╕дпов╕дайте на них. — В╕н витяг з-п╕д столу гумову палицю, демонстративно поклав ╖╖ на ст╕л. Голос сл╕дчого погруб╕шав:
— Оце бачив? Будеш упиратись — по тоб╕ походить. Кажи, хто з вас заготовляв бензин? Хто обливав дах ╕ п╕дпалював? Якою машиною ви вс╕ пал╕╖ т╕кали зв╕дти? Чи ти хочеш очно╖ ставки з Булатовим?!
Олекс╕й чув, що колись у Старобешевському радгосп╕ сталася пожежа. Аж затремт╕в, невже його туди тулять? Злякано знизав плечима:
— Не знаю, яка там машина.
— Ага, значить, участь брав? Тод╕ кажи, хто з вас що робив для п╕дпалу? Коли тебе втягнув у це д╕ло Булатов?
— Та мене н╕хто не втягував.
— Значить, сам по╖хав з ними? Чого викручу╓шся? Так? — схопився рукою за наган.
Олекс╕й раптом теж в╕дчув приплив впертост╕. Подивився на шомпол ╕ вперто заявив:
— Ви, громадянине сл╕дчий, не лякайте. Не був я там, н╕чого не п╕дпалював.
— Розкажи, кого ще зна╓ш з бешевських грек╕в? Питання здивувало:
— Як це кого? Багатьох знаю.
— Кажи.
Олекс╕й назвав сп╕вроб╕тник╕в, з ким працював, хазяйку квартири, де зараз живе, двох сус╕д╕в. Пот╕м замовк, подумав, — а раптом ╕ ╖х вс╕х позапису╓? Адже й про таке розказував йому Юхим у камер╕. А сл╕дчий д╕йсно щось записував.
В╕дтак в╕дклав ручку й спок╕йно сказав:
— Другий раз викличу, т╕льки стверджуйте наш╕ записи. Це вам, громадянине Добродух, як людин╕ в л╕тах порада. ╤накше, — в╕н показав очима на шомпол, — оце бачите? За ваш╕ р╕зк╕ш╕ вибрики чи непослух — ╕ карцер буде гостр╕ший. А тепер п╕дпиш╕ть ось тут.
— Мен╕ треба прочитать.
— Радий, що грамотний? — знову визв╕рився сл╕дчий. Його губи засмикались в╕д злост╕. — Ск╕льки вчу вас, дурн╕в, бути слухняними... — В╕н р╕зко згорнув аркуш╕ протоколу, його рука зат╕палась, натиснула кнопку п╕д столом ╕ в╕н ще раз просичав прямо в обличчя Олекс╕ю: — Значить, п╕дпишеш пот╕м т╕льки раз.
╤ знову Олекс╕я стр╕ла та «своя» камера з обдертими ст╕нами, з за╜ратованим в╕концем п╕д стелею. ╤ знову той же смор╕д в╕д параш╕. ╤ знову виклики арештованих, як╕ не припинялись ╕ вноч╕. ╤ та ж сама глибока зажура на обличчях затриманих. ╤ часто повне збайдуж╕ння до под╕й, до сл╕в ╕ розмов про все, що д╕╓ться. Все, мовляв, життя ск╕нчилось.
Лише дехто не впадав у прострац╕ю чи повну апат╕ю. Лише бухгалтер з шахти Юхим Красюк таким не був. Олекс╕й впевнювався, розмовляючи з ним, що ╓ люди, як╕ саме в так╕ хвилини потряс╕нь у житт╕ повертаються до глибоких роздум╕в, напружують свою пам’ять, анал╕зують, ╕ до них в╕дгуку╓ться, п╕дтриму╓ ╖х все найважлив╕ше, колись вичитане чи почуте.
Сид╕ли чи лежали на нарах, як завжди, поруч, тихо перемовляючись. Олекс╕й насм╕лився, передав Юхимов╕ к╕лькома словами, як допитував його сл╕дчий:
«Страхом беруть нашого брата, — шепот╕в, оглядаючись на ╕нших. — Витяг ╕ поклав перед╕ мною гумову палицю. Такий гад, — аж вилаявся в╕д злост╕, — всову╓ ╕ мене в диверс╕йну орган╕зац╕ю. Сном ╕ духом н╕чого не знаю про пожежу — п╕дпиши». «П╕дписали?» — стурбовано запитав Юхим. «Н╕. Погрожу╓, що все одно п╕дпишу». «Ск╕льки зможете витримать, не п╕дписуйте. Той п╕дпис ваш — то ваш донос на самого себе. Згадайте процес над так званим правотроцьк╕стським блоком. Якими б╕лими нитками зшивали б╕льшовики крим╕нальн╕ справи на в╕дданих парт╕╖ комун╕ст╕в! А дал╕ п╕шло в 1937 р╕к. Як сн╕говий ком з гори, зб╕льшувалась к╕льк╕сть арештованих. Тод╕ покотилась хвиля арешт╕в ╕ не т╕льки безпарт╕йн╕, а й вс╕ парт╕йн╕ в╕дчували страх перед такою навалою арешт╕в». «Тод╕ боялись, — ╕ тепер ось дожили до весни 1938-го ╕ знову те ж саме. Та невже це така пол╕тика вс╕╓╖ парт╕╖?» «Саме така. Я колись читав у Лен╕на, що ця революц╕йна диктатура ма╓ п╕дтримуватись насиллям пролетар╕в над буржуаз╕╓ю, тобто владою, не зв’язаною жодними законами». «Та це ж над буржуями. Це тод╕, в час революц╕╖...»

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10842

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков