Версiя для друку Обговорити в форумi

СЬОГОДНІ — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ

Хоч і маю педагогічну освіту, але так склалося життя, що почався мій трудовий шлях не в школі, а в редакції єдиної україномовної газети «Кримська світлиця», яка відразу ж стала для мене рідною у російськомовному Криму. Адже тут я могла бути собою — українкою, розмовляти рідною мені мовою і допомагати «Світлиці» по-учительськи «сіяти розумне, добре і вічне», але вже не на шкільну, а набагато більшу аудиторію.
Втім, попрацювати у школі мені все ж довелося. Коли у долі нашої «Світлиці» трапилася та чорна смуга, що майже на півтора року зупинила її випуск, я й згадала про свій учительський диплом і пішла викладати українську мову та літературу в сімферопольський НВК «Лінгвіст». Тут я на власному досвіді переконалася, яка самозречена і виснажлива праця вчителя, якщо, звичайно, викладатися сповна. А педагоги у «Лінгвісті» інакше і не можуть! До того ж директор цього елітного, з поглибленим вивченням англійської мови, навчального закладу Наталія Дмитрівна Куликова дбає про те, щоб умови для навчання дітей і праці педагогів у «Лінгвісті» були якнайкращими, і це їй добре вдається. Заходиш до школи — і поринаєш в атмосферу домашнього затишку. Школа невелика, розміщена в приміщенні дитсадка, який також функціонує, сюди ходять менші братики та сестрички старшокласників. У цій школі всі одне одного добре знають. Вчителі, працівники, учні, маленькі вихованці дитсадка — це одна велика родина.
Школа до того ж гарно оснащена. Кожен кабінет оформлено тематичними стендами, майже в усіх є великі монітори, на яких учителі демонструють відеоуроки, фільми, презентації.
Та все ж не монітори і стенди — найбільша гордість школи, а її педагоги! Надія Олександрівна Птащенко — учителька з 35-річним педагогічним стажем, один з кращих педагогів «Лінгвіста», вчитель-методист української мови та літератури — була моєю наставницею, порадницею, рідною душею, про яку тепер, після мого повернення до «Світлиці», хочу розповісти.
Народилась Надія Птащенко на Чернігівщині, в селі Сальне Ніжинського району. Маленькою часто хворіла, батьки змушені були віддати свою донечку родичам на лікування в Криму. А коли настав час іти до школи, то вони записали її до Інтернату з українською мовою навчання, бо на той час дівчинка з українського краю зовсім не знала російської мови. За рік вона освоїла російську мову, і тоді її перевели до звичайної сімферопольської школи № 14. Так Надійка й залишилася жити в родичів, у яких не було своїх діток, тому вони її любили і виховували, як рідну. І вона почала називати їх мамою і татом — ось так у Надійки стало дві мами і два тата.
У школі її улюбленою вчителькою була Катерина Степанівна Виниченко, вчителька початкових класів. Саме вона помітила у своєї учениці педагогічні здібності, і вже після закінчення 7 класу запропонувала влітку поїхати з нею працювати вожатою в одному з дитячих таборів у Євпаторії. Наступного року Надя працювала вожатою вже самостійно.
Після закінчення школи у 1973 році, не вагаючись, вирішила вступити на українське відділення філологічного факультету Сімферопольського державного університету імені М. В. Фрунзе (тепер ТНУ ім. В. І. Вернадського). Вже після четвертого курсу студентку, свою колишню ученицю, запросили викладати українську мову та літературу в школі № 14. Директором школи була вчителька української мови і літератури Лариса Романівна Тузкова, яка допомагала, радила, підказувала, Надія ходила до неї на уроки, вбирала усе найкраще. Минали роки наполегливої праці, і ось настав той час, коли Надія Олександрівна вже сама почала давати свої відкриті уроки для вчителів з Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти. Пропрацювала в своїй школі 14 років, причому з 1983 року — заступником директора з виховної роботи.
Потім 10 років вчителювала у школі № 29, де стала «Відмінником освіти України».
А в навчально-виховний комплекс «Лінгвіст» Надію Олександрівну як творчого, знаючого,  професійного вчителя покликала працювати у 2004 році заступник директора з навчально-виховної роботи Олена Миколаївна Шостак, з якою вони починали свій педагогічний шлях у школі № 14.  Тут Надія Олександрівна має прекрасний кабінет, оснащений усім необхідним: науково-методичною літературою, стендами, таблицями, портретами письменників. Увійшовши до її класу, одразу відчуваєш тут присутність української душі: вишиті рушники, віночки, ляльки в українському вбранні, керамічні фігурки в народному стилі, державні символи, великий вишитий портрет Тараса Шевченка, який подарувала бабуся одного з учнів. Тож розумієш, що тут виховують дітей громадянами, патріотами своєї держави. А щоб ближче показати своїм вихованцям їхню велику і прекрасну Батьківщину, Надія Олександрівна в позаурочний час зі своїм  7-А класом багато подорожує не тільки Кримом, а й усією Україною: побували вже в Євпаторії, Білогірську, Севастополі, Балаклаві, Львові, Одесі, Києві...
Вона напрочуд добра і лагідна жінка, може по-материнськи і пригорнути, й розцілувати своїх вихованців, але на уроках дуже вимоглива, якщо не вивчиш вірш чи правило, то начувайся! Учні люблять свою вчительку. Коли взимку через травму вона змушена була тривалий час лікуватися і уроки української мови та літератури заміняв педагог з іншої школи, діти рахували дні й з нетерпінням чекали на повернення своєї улюбленої вчительки. І коли довідались, що Надія Олександрівна вийде на роботу напередодні 8 березня, влаштували справжнє свято: прикрасили клас кульками, квітами, намалювали плакат і навіть спробували скласти вірша:

Как чудесно, что Вы снова с нами,
В нашем самом лучшем в школе классе!
Поняли мы, что нам без Вас никак,
Даже не с кем по душам «порозмовляти».
Просим Вас мы только об одном:
Больше так надолго нас не покидайте!
Не болейте! И уж точно знайте:
Даже когда балуемся мы, Вас любим все равно!

У 2004 році чорна смуга перетнула життя Надії Олександрівни — не стало її чоловіка Анатолія Яковича Птащенка. Коли вони познайомилися, він уже був майстром спорту зі спортивної гімнастики, жив у Полтаві, та заради коханої переїхав до Криму.
— Це було в середині навчального року, — пригадує Надія Олександрівна, — тому не міг знайти роботу в спортивній школі, довелося йти працювати вчителем фізкультури в школі № 8. Він був прекрасною людиною, завжди розумів мене та підтримував. У 1986 році, коли сталася Чорнобильська катастрофа, його як військового запасу послали на ліквідацію. Після цього довго хворів... 1 вересня 2004 року він був на святковій лінійці, а 3 вересня — пішов з життя…
Залишилося двоє чудових синів. Старший Сашко закінчив Харківську академію залізничного транспорту, одружився, разом з дружиною працює на залізниці у Сімферополі. Молодший Андрій ще вчиться у тій самій академії. Вони піклуються про неї, дають сили жити далі.
А ще у Надії Олександрівни є улюблена робота, школа та учні, з якими завжди відчуваєш себе молодою. Вона дає гарні знання своїм вихованцям, а вони радують свою вчительку, перемагають в різноманітних конкурсах, посідають призові місця в олімпіадах, здають успішно ЗНО. Деякі її учениці стали, як і вона, вчителями української мови, наприклад, Наталя Зоря, Оксана Храмцова, Тетяна Могильницька, а дехто навіть обіймає посади директорів шкіл.
Надію Олександрівну вже кілька останніх років запрошують до Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти як старшого екзаменатора для перевірки творів. За високий рівень здійснення організаційних заходів щодо підготовки та проведення Зовнішнього незалежного оцінювання у 2012 році вона отримала подяку.
…Поруч з такою наставницею легко і затишно, з неї хочеться брати приклад, бути такою, як вона. Якби не рідна моя «Світлиця», яка першою увійшла в мою долю… Ми погортали нашу газету — нашу, бо Надія Олександрівна називає її учительською — за літературні, народознавчі, мистецькі матеріали, за сторіночку з поезією її улюбленої поетеси Ліни Костенко. І учнівською — за наше «Джерельце», за «велосипедний» і «комп’ютерний» конкурси, за можливість дітям проявити свої літературні, журналістські таланти. Пообіцяла, що її учні обов’язково напишуть до «Джерельця» репортаж про наступну поїздку до Хортиці. Додала, що з жовтня вже отримуватиме «Світлицю» — передплатила!
Світло стає на душі після таких зустрічей… Зі святом, Надіє Олександрівно, з Днем Учителя Вас! Нехай же це світло й добро, яке Ви несете щодня своїм школярикам у клас, від-платиться сторицею і зробить цей світ кращим!

Любов СОВИК

Від «Кримської світлиці» ми подарували Надії Олександрівні зроблену власноруч ляльку-мотанку — нехай допомагає берегти світло й добро, все те «розумне, добре й вічне», що так щедро сіється в цій школі!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2012 > Тема "Українці мої..."