Версiя для друку Обговорити в форумi

Він прийшов у редакцію «Кримської світлиці» і відрекомендувався:
— Українець з американським паспортом. Мабуть, не було ще у вас такого?
Ми чесно сказали, що, справді, не було.
— Я про вашу газету вперше почув у Вашингтоні, — продовжив гість. — В Інтернеті прочитав, як її хотіли закрити. А вона і сьогодні виходить.
Він поклав на стіл коробку з двома компакт-дисками:
— Це записи моїх пісень та музичних обробок народної творчості. Не для реклами, а як підсумок мого життя.
Так розпочалося наше знайомство з Вадимом Смогителем. Він народився у 1939 році в Одесі. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, а батько на фронті потрапив у румунський полон, мати, яка родом з Черкаської області, переїжджає з сином у 1943 році до чоловікової родини в Жмеринку Вінницької області.
— Малим бачив німців у міській гімназії № 1, — розповідає В. Смогитель. — Дід мене не пускав, але ми все одно ходили з хлопцями туди і міняли у німців яблука на шоколад.
У ту ж гімназію Вадим пішов до першого класу в 1945 році, коли повернувся з війни батько, і вони так і залишилися жити в Жмеринці. У школі хлопець грав на акордеоні, тож після її закінчення поїхав у Київ вступати до музичного училища ім. Р. Глієра. Акордеоністів тоді там не набирали і йому запропонували баян. Після училища продовжив навчання на диригентсько-хоровому факультеті Київської консерваторії, яку закінчив у 1964 році.
Організував ансамбль камерної музики, однак постійної роботи не мав. А після того, як відбув три роки, з 1977 до 1980 року, в ув’язненні за хуліганську бійку неподалік від своєї квартири в Києві, яку мій співрозмовник назвав спеціально підстроєною спецслужбами за його радикальні українські настрої і погляди, у нього розпочалися проблеми і з концертною діяльністю. Написані ним пісні вилучалися з репертуару виконавців. Народна артистка України Ніна Матвієнко, наприклад, коли заспівала з хором хлопчиків «Дударик» та оркестром у його обробці народну пісню «Роде мій красний» у Львівському театрі опери і балету (пан Вадим наполіг, щоб у пісні звучала фраза — «бо багацько нас є!»), зал встав «на біс». Однак у наступних концертах ця пісня перестала звучати, а Н. Матвієнко згодом повернулася до її попереднього, родинного варіанту («не багацько нас є...»).
Смогитель і далі прагнув займатися музичною творчістю, однак після смерті дружини виїжджає у 1989 році спочатку в Канаду, а через місяць — у США. Ким тільки він там не працював: і учнем майстра в готелі, і ремонтував старовинні лампи. А якось навіть грав на акордеоні закарпатські коломийки поблизу Білого дому у Вашингтоні. За дві години заробив 60 доларів. Він кілька років викладав за контрактом українську і російську мови в Дипломатичній школі. Навчав американських дітей грі на фортепіано та акордеоні — це 20-30 доларів за урок, і сам грав у столичних ресторанах — 100 доларів за вечір. Так і заробив на власну музичну студію — за кілька десятків тисяч доларів.
Син Володимир, який через два роки перебування батька в США з його рідною сестрою приїхав до нього в гості, тоді не залишився з ним. У Союзі була дівчина, — сказав. Однак у другий свій приїзд він вступив до університету в штаті Меріленд і нині працює в США спеціалістом в установі, що пов’язана з космосом. А старший Смогитель навпаки зібрався у 2004 році в дорогу у протилежному від американського континенту напрямку — в Україну, в якій не був чотирнадцять років. Прилетів літаком у Франкфурт-на-Майні в Німеччині, а звідти автобусом через Польщу — у Київ.
— Гарна країна Америка, але не моя, — сказав.
І не повернувся більше назад. Купив будинок у Жмеринці, де проживає багато його родичів, їхніх дітей та онуків, відкрив свою музичну студію і займається творчістю.
— А більше мені нічого і не треба, — говорить. — Нам за кордоном рідна земля ввижається здаля. І я не хочу, щоб вона згадувалася мені, як сон. Я повернувся, щоб щось зробити.
Коли записував на диски у власній студії свій музичний літопис, використовуючи рядки з віршів Тараса Шевченка, Павла Тичини, Василя Симоненка, Івана Драча і Леоніда Первомайського, твори української баладної поезії, народний фольклор різних регіонів України і власні віршовані тексти, не сподівався побачити цю роботу закінченою.
— Думав, не дадуть мені випустити, — говорить. — І тільки як поклав весь тираж — п’ятсот дисків у машину, зрозумів, що люди зможуть почути і прочитати в двох художніх альбомних додатках до них такого ж формату все, що було у мене на душі в Америці. Це — не музика, це — моя сповідь.
Пісні В. Смогителя виконують Ніна Матвієнко, Дебра Лауренс, Юля Єльченко, Аліна Барановська, Іся Пришляк і сам автор.
— Знаєте, за кордоном співають англійською чи іншою своєю мовою пісні і зовсім не цікавляться, що співаємо ми в Україні, — сказав він. — Чув, що виключно українською мовою за кордоном співає вокально-інструментальна група «Ukrainians» із Лондона.
На його думку, немає нині в Україні кращої співачки за Віку Врадій, яка на одному з перших фестивалів «Червона рута» в Чернівцях стала переможцем у категорії рок-виконавців. Сам він планує створити оперу про Агапія Гончаренка, українського священика, який у 1848–1860 роках здійснював молебні в США англійською, українською та російською мовами. Це був перший політичний емігрант з України. А щоб швидше реалізувати цей задум, хоче залучити до покладення на музику свого лібрето композитора Василя Пилипчака.
У Криму В. Смогитель почув, за його словами, багато української музики по радіостанції «Орфей» у Феодосії, де відпочивав нинішнього літа. У редакції «Кримської світлиці» він підійшов до фортепіано, заграв віртуозно інструментальну композицію, а потім заспівав. Було щось у його співі від дум кобзарів, а в сучасній баладі звучало, як набат про касти, шахові фігури на політичному помості і майбутнє української нації, яка, на його думку, має будуватися за єдністю принципів щоденного життя і моральних ідеалів.
Ось такий незвичайний гість побував у нашій «Світлиці». Його дводискова літописна сповідь — у редакції. Кому цікаво почути голос і думки українця з американським паспортом і гартом — звертайтеся!

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2012 > Тема "Українці мої..."