Версiя для друку Обговорити в форумi

Слово про Вчителя

Вчитель-методист вищої категорії Алла Полікарпівна Отрищенко — одна з чотирьох «корифеїв», як каже про найдосвідченіших учителів-словесників міста методист Севастопольського інституту післядипломної освіти Валентина Лопатюк. Вперше в місті у загальноосвітніх школах № 32 і № 16 почали вивчати українську мову і літературу. Як згадує педагог, вона до цього, ще у 1989 році почала факультативно викладати українську мову — тоді цьому посприяв директор гімназії № 1 Віктор Оганесян.
У ті часи багато що відбувалось вперше, наприклад, створений Аллою Отрищенко перший український шкільний ансамбль в місті «Пролісок». Учні виступали на кораблі «Славутич», у Нахімовському вищому військово-морському училищі, посідали перші місця в міських конкурсах фольклорних ансамблів. Це вже потім була створена «Веснянка», з’явились ансамблі в інших школах. А «Пролісок»… так сталось, що забрали музичного працівника і цей проект припинив своє існування у 2004 році. Але його колишні учасники з теплотою згадують спільний спів і відзначають велике виховне значення шкільного ансамблю.
У 1998 році меценат з Канади Марія Фішер-Слиж була у складі делегації Канадського товариства приятелів України на відкритті українсько-канадської бібліотеки в Севастополі, і голова севастопольського «Союзу українок» Богдана Процак запросила їх відвідати відкритий урок з української літератури Алли Полікарпівни Отрищенко. Вчителька показала й оформлений нею всіма традиційними експонатами та атрибутами кабінет народознавства. Гості були задоволені і на знак вдячності подарували кошти на тканини для костюмів ансамблю.
За відмінне виконання обов’язків і завдань та визначні успіхи у 1999 році А. П. Отрищенко була нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України».
Їй щиро хочеться, щоб учні досконало знали предмет, не ставились до нього скептично, і тому докладає для цього максимум зусиль. «Не можу сказати, що я маю від своєї роботи задоволення — я цим живу», — каже Алла Полікарпівна.
На її думку, в українській літературі простежується все українське життя. Там стільки емоцій, що, коли вона читає літературний твір, діти радіють, сміються і плачуть разом з нею. Зрозуміло, що діти від цих духовних вправ стають кращими.
Улюблена письменниця вчительки — Леся Українка, і вона насамперед цінує в її життєвому шляху і творчості щирість, інтелігентність, суворість і волю. Це український феномен, і таких жінок у світі важко віднайти. Ці ж риси та порядність і чесність вона виховує в своїх учнях і вважає, що основним засобом для донесення знань є людське спілкування і правильна мова, коли слова відповідають суті. Одним із головних завдань вважає прищепити учням любов до книги і навчити читати й думати самостійно. Пишається тим, що після закінчення школи її учні вступають до вищих навчальних закладів без репетиторів.
Несправедливість в житті переживає важко й емоційно. І завжди називає її, бо впевнена, що назване зло вже втрачає свою силу.
У важкі періоди життя їй допомагала рідна сестра — народна артистка Росії, заслужена артистка України Валентина Попова, яка навчила долати труднощі. Мабуть, звідси і любов до театру. А сили триматися в житті дають улюблені онуки.

* * *

Після того, як ми закінчили розмову і вийшли з класу, у фойє школи зустріли директора ЗОШ № 32 Ленуру Ніязіївну Білялову, яка позитивно відгукнулась про педагога:
— Алла Полікарпівна — високопрофесійний вчитель. І, мабуть, коли кажуть про золотий фонд школи, то вона саме і є ним. Вона першою в місті починала викладати українську мову і літературу, вела за собою педагогів, багато чому навчила своїх колег. Педагог вона системний і вимогливий не лише до колег і учнів, а й до себе. Та повага, яку вона має в нашій школі, і пов’язана з тим, як вона сама ставиться до свого предмета, як вона його любить і знає та хоче, щоб знали його інші. Рівень знань її учнів традиційно високий — звідси і результати іспитів, ЗНО, тестування, мовних конкурсів та олімпіад. Я очолюю школу чотири роки, і ще не було такого, щоб ми не мали призерів у змаганнях з української мови і літератури. А одним із показників рівня школи є результативність у всеукраїнських змаганнях.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

На фото: Марія Фішер-Слиж вітає педагога і учнів

ЗАВЖДИ ПІДНЕСЕНА

Хочеться розпочати розповідь про відомого в Севастополі українського словесника Аллу Полікарпівну Отрищенко словами з книги письменника В. Соловейчика «Вічна радість»: «Учитель — артист, але його глядачі й слухачі не аплодують йому. Він — скульптор, але його праці ніхто не бачить. Він — лікар, але його пацієнти рідко віддячують йому за лікування й далеко не завжди хочуть лікуватися. Де ж взяти йому сили для натхнення? Тільки в самому собі, тільки в усвідомленні величі своєї праці. Повсякденність захлестує його — план, журнал, оцінки, батьки, медичні комісії, директор, інспектор, дрібні балачки в учительській… А йому треба все залишити біля порога класу й увійти до дітей з піднесено настроєною душею…». Так, жодного разу не дозволяє собі Алла Полікарпівна переступити поріг рідної загальноосвітньої школи № 32 без настрою, не задоволеною, заклопотаною. Навпаки вона завжди піднесена, з усмішкою, завжди з іскрометним почуттям гумору. Її учні з нетерпінням очікують від неї імпровізації. І треба сказати, що постійно сподівання дітей справджуються, вони в захваті від її акторських і режисерських здібностей, від її уміння пристрасно-натхненно читати й поезію, і прозу, а також уміння організувати обмін враженнями від прочитаного, почутого.
Мені пощастило бути не раз присутньою на уроках літератури Алли Полікарпівни. Згадую, яка виникала атмосфера співпереживання усіх присутніх зі світом думок і почуттів виучуваного художнього тексту, якими прекрасними поставали Леся Українка, Максим Рильський, Василь Симоненко, Олександр Довженко… І я безмірно вдячна Аллі Полікарпівні за цікаві мандрівки літературними стежками, за можливість доторкнутись до українського мистецтва слова, одержати високе натхнення, невичерпну мудрість й естетичну красу. Саме це повинно бути на сучасному уроці літературі, бо вражає, дає змогу осмислити себе, своє місце у світі, тому й запам’ятовується назавжди.
А ще дякую моїй колезі за тісну співпрацю, яка вже сягне в 2013 році двадцяти років. Алла Полікарпівна залюбки погодилась очолити міське методичне об’єднання вчителів української мови й літератури, яким керувала більше 10 років. Чимало загальноміських гарних справ було сплановано і втілено з метою піднесення престижу української мови й культури серед севастопольської учнівської молоді. Спочатку це перший конкурс читців творів Тараса Шевченка (що триває й досі!), а потім різноманітні конкурси декламаторів творів митців красного письменства, і конкурси інсценівок, фольклорні фестивалі, на яких виступав також ансамбль Алли Полікарпівни «Пролісок», тощо.
Вагомий її внесок у справу плекання не тільки своїх вихованців, а й молодих фахівців, словесників-початківців міста. Завжди дохідливо й легко на засіданні школи молодого вчителя вона переповідала секрети вдалої організації навчальної діяльності, намагалася донести головні ідеї своєї улюбленої поетеси Лесі Українки (до речі, з якою народилася в один день): збудити в людині людину, «своїм життям до себе дорівнятись», розкрити в кожній особистості приховані творчі можливості.
Щиро радію, що сьогодні Алла Полікарпівна продовжує працювати в школі й щодень у полоні нових відкриттів. Таки немає цікавішої професії, ніж професія вчителя.

Валентина ЛОПАТЮК,
методист Севастопольського інституту післядипломної освіти

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2012 > Тема "Українці мої..."