Версiя для друку Обговорити в форумi

Книжкова полиця

Залізна пальма, яку колись майстер-коваль Мерцалов зробив із звичайної рейки, стала символом Донецького робітничого краю. Рукотворну пальму на гербі Донеччини гідно доповнив девіз: «Можливість, доведена ділом». Ці слова є частиною захопленого відгуку славетного вченого Дмитра Менделєєва після огляду підприємств Джона Юза. Побачивши діючий металургійний завод у селищі Юзівці (нині — місто Донецьк), Менделєєв промовив: «Недавня пустеля ожила, результат очевидний, успіх повний, можливість доведена ділом!»
Наприкінці ХІХ століття Донецької області не існувало. Її територія була розподілена між Катеринославською, Харківською губерніями та Військом Донським. Багато адміністративно-територіальних перебудов трапилось із нашим Приазовським краєм, поки 2 липня 1932 року було прийнято чергове рішення про утворення Донецької області, що включала в себе й сучасну Луганщину. Обласним центром стало місто Сталіно, нині Донецьк. У 1938 р. велика область була поділена на дві — Сталінську та Ворошиловську, а 9.11.1961 (після визнання культу особи Сталіна Микитою Хрущовим) місто остаточно перейменовано на Донецьк.
 Урочистості з нагоди 80-річного ювілею охоплюють багато сфер життєдіяльності нашого краю. Президент Віктор Янукович, відвідавши Центр слов’янської писемності й культури у Донецьку, зазначив: «Сьогодні ми багато говоримо про іноземні інвестиції, проте саме вони колись поклали початок промислової історії Приазов’я. Англієць Джон Юз, приїхавши у Донецький степ, 140 років тому побудував тут перший металургійний комбінат. Сюди наприкінці ХІХ століття вклали свої заощадження, розум, енергію англійці, французи, бельгійці та німці. Безумовно, іноземці не досягли би намічених планів без майстерності й трудолюбства мешканців України, помноженого на величезні багатства нашого регіону. Саме цей сплав утворив феномен, який нині зветься Донбасом. Інвестори і сьогодні готові працювати над оновленням нашої промисловості, треба лише створити для них сприятливі умови».
 Крім того, хочеться розглянути досягнення Донеччини у гуманітарній сфері, зокрема, звернути увагу на велику кількість новітніх видань, які стали суттєвим подарунком до Дня народження області. Це — дитяча енциклопедія «Природа рідного краю» (упор. В. Скляренко, М. Панкова); славетні грецькі міфи, перекладені українською мовою «Одіссея. Книга VІІ» (упор. В. Степаненко). Л. Головешко у дослідженні «Минуле та сьогодення козацтва Приазов’я» (4-та книга) переконливо доводить, що українські козаки живуть на Донеччині понад 500 років та завжди відігравали важливу роль у становленні й розвитку нашої держави. Іван Костиря в «Думах о Донбассе» залишив землякам безліч яскравих легенд і переказів про шахтарський край у власному авторському сприйнятті. Кожен читач схиляє голову перед траурно-чорним виданням «Реабілітовані історією. Донецька область» (кн. 7, 8), де в алфавітному порядку надруковані короткі біографії тисяч невинно засуджених та знищених робітників вугільної промисловості за часів радянської влади.
 Ошатна книга «Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу» з’явилась у рамках проекту «Культурне обличчя Донбасу» і побачила світ з ініціативи відомого у Донецьку українського діяча, доктора технічних наук, професора, шеф-редактора наукового журналу «Схід» Володимира Білецького.
 27 зіркових імен під обкладинкою книги показують майже двохсотрічну історію Донбасу в особистостях. Хто першим вигадав саму назву Донбас і коли? Це був Євграф Ковалевський з роду української козацької старшини Запорозької Січі. У 1827 році він — випускник Гірничого кадетського корпусу в Петербурзі, гірничий інженер з Харкова — уперше виконав стратегічне і геологічне дослідження Донецького кряжа, зобразив його на карті під назвою «Донецький басейн». А далі виявляється, що не лише іноземці створювали промислову славу Донбасу. Олексій Алчевський щиро любив Україну і намагався перетворити її з аграрної житниці у промисловий район. Він був одним із перших у Російській імперії банкіром, організатором металургійних підприємств, зокрема «Руський Провіданс» у Маріуполі, засновником промислово-фінансових груп, що актуальні й досі. Його послідовниками в розвитку промисловості в різні роки були Володимир Дегтярьов, організатор економічної науки на Донбасі Микола Чумаченко, видатні вчені-хіміки Роман Кучер та Леонід Литвиненко.
 Гуманітарна складова Донеччини настільки потужна, що може похвалитися прізвищами, знаними у цілому світі. Педагоги-просвітителі-меценати — Микола Корф, Микола Чернявський, Микита Шаповал, Олекса Тихий, Віктор Шаталов. Поети, піснярі, філософи — Володимир Сосюра, Михайло Петренко, Василь Стус, Іван Дзюба, Микола Руденко та інші. Всесвітньо відомі: композитор Сергій Прокоф’єв, художник Архип Куїнджі, письменниця й маляр Емма Андієвська. Та сучасні зірки — співак Анатолій Солов’яненко, спортсмен Сергій Бубка й артист балету Вадим Писарєв.
 Але чому громада Донбасу часто-густо нічого не чула про цих видатних людей? Чому ми не знаємо імен більшості своїх земляків, які закладали фундамент та зводили стіни нашого сьогодення? Тому що більшість з цих імен не влаштовувала радянську владу. Хтось був занадто багатим, хтось мав титул барона чи дворянина, хтось занадто щиро освідчувався в любові до України, а хтось емігрував за межі СРСР... Більшість з цих людей були викреслені комуністами із пам’яті українського народу, деякі — репресовані. Лише зараз — через 20 років Незалежності імена талановитих синів і дочок України поволі повертаються до нас.
 Низький уклін усім авторам книги «Постаті» за їхню сумлінну працю. Впевнена, розповідь про знаменитих людей Донбасу буде продовжена. Чому? Тому що автори наводять чудовий вислів Максима Рильського, яким керуються у своїй діяльності:
«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.
Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».

Ірина МОЛЧАНОВА,
член НСЖУ
м. Маріуполь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2012 > Тема "Душі криниця"