"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2012 > Тема "Крим - наш дім"
#38 за 21.09.2012
ПОДОРОЖ В ОКСАМИТОВИЙ ВЕРЕСЕНЬ
╤сторико-культурний туризм з п╕дйомом у гори по╓днали сп╕вроб╕тники Всеукра╖нського ╕нформац╕йно-культурного центру в день здоров’я, який традиц╕йно проводиться в установ╕ щороку з ╕н╕ц╕ативи профсп╕лково╖ орган╕зац╕╖. За кошти в╕д сплати внеск╕в членами профсп╕лки прац╕вник╕в культури ми побували у попередн╕ роки в музе╖ всесв╕тньо в╕домого марин╕ста ╤вана Айвазовського в Феодос╕╖, будинку поета ╕ художника Максим╕л╕ана Волошина в Коктебел╕, на бал╕ хризантем у Н╕к╕тському ботан╕чному саду, про╖хали вздовж П╕вденного узбережжя Чорного моря ╕ милувалися його панорамою, що в╕дкрива╓ться зору з оглядових майданчик╕в Байдарських вор╕т ╕ Форосько╖ церкви, зд╕йснили по╖здку на Кам’яну Могилу – св╕тову пам’ятку давньо╖ культури Укра╖ни поблизу Мел╕тополя Запор╕зько╖ област╕. Цей пагорб тисячол╕ттями служив людям в╕втарем для в╕дправлення рел╕г╕йних обряд╕в, м╕стить к╕лька тисяч ун╕кальних стародавн╕х наскельних зображень-петрогл╕ф╕в. Як застиглу кам’яну симфон╕ю оглядали ми складний шестиповерховий лаб╕ринт найпротяжн╕шого в Криму печерного комплексу Кизил-Коба, що в переклад╕ з тюркських мов означа╓ Червон╕ печери. В╕н розташований у невелик╕й замкнен╕й ущелин╕ з п╕дземними р╕ками, проточними озерами ╕ сифонами на в╕дстан╕ 3,5 к╕лометра в╕д села Перевальне ╕ простяга╓ться б╕льш як на двадцять к╕лометр╕в. З кам’яного схилу, де знаходиться вх╕д у печери, спустилися до водопаду Су-Учхан (вода, що летить), ╕ за теч╕╓ю г╕рсько╖ р╕чки вийшли л╕совою стежкою вниз у живописну долину неподал╕к траси С╕мферополь — Алушта.
НАЗУСТР╤Ч СОНЦЮ ╤ БРИЗУ
Новою туристичною точкою на карт╕ Криму стала для нас нещодавно Масандра. Не до╖жджаючи до Ялти, наш автобус повернув праворуч ╕ вузькою асфальтованою дорогою, звивистою, як стр╕чка серпантину, п╕днявся до л╕систих схил╕в г╕р. Ми виходимо з автобуса ╕ дал╕ к╕лькасот метр╕в йдемо п╕шки. Нарешт╕ очам в╕дкрива╓ться простора зелена галявина з двома г╕гантськими стол╕тн╕ми секвойями, висота яких близько п’ятдесяти метр╕в, а за ними видн╕╓ться казково╖ краси палац. З 30-х рок╕в Х╤Х стол╕ття на цьому м╕сц╕ стояв будинок генерал-губернатора Новорос╕йського краю М. Воронцова, власника Масандр╕вського ма╓тку. В к╕нц╕ 1870-х рок╕в д╕м зазнав руйнувань в╕д бур╕, ╕ син графа – Семен Воронцов вир╕шив збудувати тут палац. Проект у романтичному дус╕ розробив французький арх╕тектор М. Бушар. У зовн╕шньому вигляд╕ палацу було багато ознак раннього ренесансу, однак дв╕ кругл╕ башти надавали йому вигляд середньов╕чно╖ споруди. Палац почали будувати в 1881 роц╕, проте смерть власника призупинила вс╕ роботи. Таким недобудованим в╕н простояв десять рок╕в. Продовжив добудовувати палац та оформлювати ╕нтер’╓р рос╕йський зодчий, академ╕к М. Месмахер. В╕н збер╕г середньов╕чн╕ детал╕ старо╖ споруди ╕ вв╕в багато барочних елемент╕в. У к╕нцевому вар╕ант╕ палац набув рис арх╕тектури раннього бароко – стилю Людов╕ка Х╤╤╤. В╕н немов розкрився назустр╕ч природ╕, сонцю, пов╕трю. В оформленн╕ ╕нтер’╓р╕в палацу за модою того часу використан╕ елементи р╕зних стил╕в – романського, готичного, бароко, рококо, класицизму, — розпов╕ла нам екскурсовод. Кожн╕й з к╕мнат надано св╕й художн╕й образ: приймальн╕ – строг╕сть, каб╕нету – урочист╕сть, в╕тальн╕ – нарядн╕сть, а м╕сцям для в╕дпочинку – ╕нтимн╕сть. Як старовинний рицарський зал оформлено ╖дальню – один з кращих ╕нтер’╓р╕в палацу, в якому по╓днуються р╕зьблене дерево р╕зних пор╕д ╕з складним рель╓фним л╕пленням, мармуром кам╕н╕в, червоною ╕ жовтою м╕ддю обшивки прор╕з╕в ╕ декоративною аквареллю панно. Палац не призначався для урочистих прийом╕в, тому прим╕щення в ньому невелик╕ за розм╕ром, а гармон╕я художнього оформлення створю╓ атмосферу сво╓р╕дност╕ л╕тнього в╕дпочинку. П╕сля зак╕нчення буд╕вництва палацу в 1902 роц╕ йому довго не могли знайти застосування. Зрештою в╕н став виконувати роль «дорожнього». Сюди п╕д час сво╖х в╕зит╕в у Крим ╕мператорська с╕м’я Романових при╖жджала лише для денного в╕дпочинку в л╕с╕, горах, п╕д час п╕кн╕к╕в ╕ полювання. Палац був немебльованим ╕ багато ╕з задуманого Месмахером так ╕ залишилося лише в його проектах. П╕сля нац╕онал╕зац╕╖, з 1929 до 1941 року, в╕н використовувався як санатор╕й для хворих на туберкульоз. П╕д час проведення Ялтинсько╖ конференц╕╖ глав трьох союзних у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕ держав – СРСР, США та Великобритан╕╖ у лютому 1945 року у палац╕ жив Й. Стал╕н. У п╕сляво╓нн╕ роки йому надали статус державно╖ дач╕. З 1991 року палац став ф╕л╕╓ю Алупк╕нського державного палацово-паркового запов╕дника ╕ з 1 червня 1992 року в╕дкрився як музей. На третьому поверс╕, де розташовувалися дитяч╕ к╕мнати, мебл╕ з яких не збереглися, нин╕ демонструються живописн╕ та скульптурн╕ витвори радянського мистецтва 1940-1950-х рок╕в п╕д назвою «Як ми жили». Ун╕кальний палац та оточуючий його парк з р╕дк╕сними деревами, газонами, кущами троянд викликають захоплення. Його дивно╖ краси арх╕тектурн╕ елементи оздоблення фасад╕в немов вторять природ╕, гармон╕йно зливаються з нею. Зв╕дси не хот╕лося йти. Хот╕лося побути ще, помилуватися з висоти чудовим видом на морське узбережжя. Однак наша подорож тривала не вниз, до моря, а ще вище – в гори.
НА ПРИВАЛ╤ В ГОРАХ Б╤ЛЯ ПАРАГ╤ЛЬМЕНА
Автобус, про╖хавши в╕д Ялти в б╕к Алушти, зупинився б╕ля позначки «Виноградне». Ми беремо з собою рюкзаки, сумки ╕ п╕шки вируша╓мо вгору ╜рунтовою дорогою, всипаною др╕бним кам╕нням. Йдемо групою з двадцяти чолов╕к. Пот╕м туристичний ланцюг почина╓ розриватися на ланки по три-п’ять чолов╕к. Не звикл╕ до високого п╕дйому починають в╕дставати, робити зупинки для перепочинку. У цей момент дехто з нас пожалкував, що не взяв з собою велосипед, як тро╓ мандр╕вник╕в, що зустр╕лися нам по дороз╕. Однак п╕сля першого короткого привалу у вс╕х з’явилося «друге» дихання ╕ через п╕вгодини ми вийшли до живописного г╕рського озера, к╕нцевого пункту п╕дйому завдовжки близько к╕лометра. В його дзеркал╕ в╕дображалися висок╕ буки ╕ величезн╕ обкатан╕ валуни. Про ╖хн╓ походження неважко було здогадатися. Зл╕ва в╕д озера на висот╕ два к╕лометри на п╕вн╕ч в╕д села Малий Маяк добре видно було гору Параг╕льмен, що в переклад╕ з грецько╖ мови означа╓ «виходить за меж╕ чогось». Це найвищий вапняковий в╕дторженець Головно╖ гряди, заввишки 871 метр. З боку моря ця гора схожа на велику трапец╕ю. На ╖╖ вершин╕ ростуть два вертикальних тиси. Д╕аметр одного з них – близько с╕мдесяти сантиметр╕в, а могутн╕ г╕лки розпласталися в р╕зн╕ боки на с╕м-в╕с╕м метр╕в. Цей тис-г╕гант не поступа╓ться за розм╕ром сво╓му тисячол╕тньому побратиму на Ай-Петр╕. Всього ж на Параг╕льмен╕ росте близько тридцяти вид╕в дерев ╕ кущ╕в, десять з яких занесен╕ в Червону книгу. Через не╖ по древн╕й в’ючн╕й стежц╕ проляга╓ нин╕ один з популярних маршрут╕в п╕дйому на гору Роман-Кош (1525 метр╕в) – найвищу точку Криму. Тут проводять традиц╕йн╕ зльоти ╕ змагання туристи Велико╖ Алушти, а к╕нематограф╕сти зн╕мали романтичн╕ сцени для пригодницьких ф╕льм╕в, зокрема «Серця трьох». Ми пройшли живописними стежками навколо озера, намагаючись розгадати, як╕ ж та╓мниц╕ прихову╓ Параг╕льмен, цей кам’яний велетень м╕ж берегом ╕ обривами г╕рсько╖ гряди. Старанно обходять його альп╕н╕сти та археологи. Хоч ╕ невисока гора, а кому завгодно запал охолодять ╖╖ прямовисн╕ схили. Т╕льки й можна пробратися на вершину по одн╕й крут╕й стежц╕. А ще, кажуть, закопав на н╕й недалеко в╕д найб╕льшого тиса у пер╕од облоги м╕сцевого поселення п╕ратами сво╖ скарби Кривий Суфрак╕с. Не знайшовши н╕чого ц╕нного, вороги в безсил╕й лют╕ рубали плодов╕ дерева, витоптували поля, руйнували будинки. Багато рок╕в минуло, перш н╕ж люди змогли забрати заховане в горах майно. Лише сини постар╕лого Cуфрак╕са не змогли знайти на м╕сцевост╕ колишн╕ батьков╕ ор╕╓нтири тайника. ╤ тепер, якщо ви побачите на Параг╕льмен╕ св╕жовириту яму, не дивуйтеся, — говорять м╕сцев╕ жител╕. Значить, ще один нащадок Суфрак╕са розгаду╓ сплет╕ння його карти схованки ╕ шука╓ св╕й шлях до глечика з золотом ╕ д╕амантами. Ми не стали шукати скарби, а отримали ╖х ц╕лу порц╕ю у вигляд╕ п╕кн╕ка на г╕рському озер╕, фотосес╕╖ на фон╕ чудових кра╓вид╕в ╕ ц╕лющо╖ води з двох джерел – Б╕юк-Ай-Л╕я та Кучук-Ай-Л╕я. Дорогу до них показав нам ╓гер п╕дпри╓мства «Таврида», у власност╕ якого перебува╓ озеро. Без нього ми б ╖х не в╕дшукали, хоч знаходяться вони недалеко, всього в двадцяти хвилинах ходьби в╕д озера. В╕н же сво╖м службовим легковим автомоб╕лем в╕дв╕з к╕лькох наших мандр╕вник╕в вниз до траси, де на нас чекав автобус. Решта групи спуск з гори подужала, як ╕ п╕дйом, за п╕вгодини. Вечор╕ло. Внизу по вс╕й л╕н╕╖ горизонту видн╕лося море, в дзеркальн╕й глад╕ якого в╕дбивався оксамит голубого безхмарного неба ╕ яскравий смарагд г╕рських вершин. Л╕тн╕ барви природи на узбережж╕ перекочували в м’яку, лаг╕дну пал╕тру вересня. ╤ вона, повна вражень теплих, сонячних дн╕в, в╕дсува╓ дал╕ багряно-жовтий сухоцв╕т – передв╕сник осен╕. А в пов╕тряному простор╕ звучить неповторна музика, в як╕й по╓днуються шелест трав, сп╕в птах╕в ╕ шум прибою. Ця атмосфера дивним способом може п╕дняти настр╕й, заспоко╖ти ╕ ощасливити. Не упускайте цю мить!
Валентина НАСТ╤НА
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2012 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10782
|