Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3382)
З потоку життя (6597)
Душі криниця (3569)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1518)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1688)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ШАХТАР ОШТРАФОВАНО ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ НА СТАД╤ОН╤ РОС╤ЙСЬКОЮ МОВОЮ
Про це пов╕домля╓ сайт "Футбол 24".


НЕМА╢ Н╤ЯКОГО СЕПАРАТИЗМУ
Нещодавно я прочитав першу частину книги б╕йця добровольчого батальйону особливого призначення...


В╤ТАННЯ З МИНУЛОГО – З В╤РОЮ У МАЙБУТН╢!
Цей «в╕тальний з г╕рчинкою» в╕рш севастопольського поета ╕ журнал╕ста ╤вана Левченка...


Серг╕й Дзюба, Артем╕й К╕рсанов, автори сценар╕ю та книги «Заборонений»: СТУС В ХХ СТОР╤ЧЧ╤ – Ф╤ГУРА НЕ МЕНША ЗА ШЕВЧЕНКА
В укра╖нський к╕нопрокат 5 вересня 2019 року виходить б╕ограф╕чна стр╕чка...


ЗДОЛАТИ РОС╤Ю
Нещодавно ки╖вське видавництво «Холодний Яр» випустило в св╕т другу книгу сер╕╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2012 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 14.09.2012
В╤Н ЗАПОВ╤В НАМ СМ╤Х!

Слово - зброя!

У 80-90-╕ РОКИ ХХ СТОЛ╤ТТЯ ГУМОРЕСКИ ПАВЛА ГЛАЗОВОГО ЗВУЧАЛИ З ЕСТРАДИ НА СТОЛИЧН╤Й СЦЕН╤ ТА В С╤ЛЬСЬКИХ КЛУБАХ, ПО РАД╤О ╤ ТЕЛЕБАЧЕННЮ. БЕЗ НИХ НЕ ОБХОДИВСЯ ЖОДЕН КОНЦЕРТ НА ДЕРЖАВНОМУ Р╤ВН╤ ТА ЧИТЦ╤В-АМАТОР╤В. ╥Х ВИКОНУВАЛИ НАРОДН╤ АРТИСТИ УКРА╥НИ АНАТОЛ╤Й ЛИТВИНОВ ТА АНАТОЛ╤Й ПАЛАМАРЕНКО. А ХТО НЕ ПАМ’ЯТА╢ СМ╤ШНИХ ╤ ГОСТРИХ ВИСТУП╤В АНДР╤Я СОВИ ЧИ ШТЕПСЕЛЯ ╤ ТАРАПУНЬКИ? Ц╤ М╤Н╤АТЮРИ СТВОРЮВАВ ДЛЯ НИХ ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ. ╥ХН╤ ПОВЧАЛЬН╤ Ф╤ЛОСОФСЬКО-МОРАЛЬН╤ ВИСНОВКИ В К╤НЦ╤ БАЙОК ТА УСМ╤ШОК ЦИТУВАЛИ В С╤М’ЯХ БАТЬКИ Д╤ТЯМ ЯК ЗАСТЕРЕЖЕННЯ, ЩО НЕ МОЖНА РОБИТИ ╤ ЯК НЕ ПОТРАПИТИ В ХАЛЕПУ ЧИ КУМЕДНУ СИТУАЦ╤Ю. ЦЕ БУВ П╤К ПОПУЛЯРНОСТ╤ ВИДАТНОГО УКРА╥НСЬКОГО ПОЕТА-ГУМОРИСТА ╤ САТИРИКА.

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селищ╕ Новоскелюватка Казанк╕вського району Микола╖всько╖ област╕ в с╕м’╖ хл╕бороба. Навчався в Новомосковськ╕й педагог╕чн╕й школ╕ на Дн╕пропетровщин╕, а п╕сля в╕йни, демоб╕л╕зований з арм╕╖, став студентом Кривор╕зького педагог╕чного ╕нституту. Там в╕н познайомився з письменником-сатириком Остапом Вишнею ╕ за його рекомендац╕╓ю для розвитку художн╕х нахил╕в до гумористичного жанру л╕тератури був переведений у Ки╖вський педагог╕чний ╕нститут. П╕сля зак╕нчення в 1950 роц╕  ф╕лолог╕чного факультету б╕льше десяти рок╕в працював заступником головного редактора журналу «Перець», а пот╕м – у редакц╕╖ журналу «Мистецтво».
Без гуморесок П. Глазового не виходив у той пер╕од жоден з номер╕в цих журнал╕в. Його художн╓ слово см╕шило ╕ висм╕ювало з добрим серцем, а було й, як зброя – гостре, влучне, ╕нод╕ ╕ дошкульне, розв╕нчувало все негативне ╕ потворне, що заважало нам у житт╕. В╕н жартував з ╕рон╕╓ю до себе ╕ любов’ю до людей:
Я так люблю веселий см╕х,
Веселий см╕х, що гр╕╓ вс╕х.
Переливаю в слово рад╕сть,
Яку в душ╕ сво╖й збер╕г.
╤ я щасливий, що пишу
Хорошим людям на пот╕ху.
Ловлю в очах ╕скрини см╕ху
╤ довго в серц╕ ╖х ношу.
Павло Глазовий називав щирий см╕х, який люблять ус╕ – в╕д малого до старого, чудесною штукою в житт╕ ╕ для життя, мистецтвом ╕ наукою. Зв╕дки ж береться такий см╕х, який раду╓ ╕ т╕шить, в╕д якого подих ста╓ чист╕шим?
На л╕тературно-музичному вечор╕ «См╕ятися – лиха не боятися», присвяченому 90-р╕ччю з дня народження П. Глазового, що в╕дбувся в Кримськ╕й республ╕канськ╕й ун╕версальн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м.  ╤. Франка, його орган╕затори – прац╕вники Всеукра╖нського ╕нформац╕йно-культурного центру, кафедри укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ Кримського ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету та б╕бл╕отеки сп╕льно з╕ студентами с╕мферопольських вуз╕в зд╕йснили не лише ретроспективу творчо╖ спадщини гумориста, а й проникли вглиб його см╕холог╕╖.
Зав╕дувач кафедри Н╕на Грозян, науковим ╕нтересом яко╖ ╓ фразеолог╕я, зробила досл╕дження фразеолог╕чних одиниць гумору П. Глазового, назвавши його ком╕чний струм╕нь та етнограф╕чний колорит, по╓днаний з особист╕стю автора, багатим матер╕алом для наукових л╕нгв╕стичних роб╕т студент╕в. На конкретних прикладах цитат ╕з сюжет╕в поета вона проанал╕зувала використання ╕ вправне об╕гравання ним натяковост╕ стрижневих компонент╕в та образ╕в традиц╕йних фразеолог╕чних вислов╕в, присл╕в’╖в ╕ приказок у нових лакон╕чних словотворах, як╕ викликають см╕х, ╕рон╕ю, сатиру ╕ сарказм.
Артист розмовного жанру Аркад╕й Вакуленко, який багато рок╕в виконував на естрад╕ гумор П. Глазового ╕ був знайомий з ним особисто, розпов╕в:
— Я при╖жджав до Павла Прокоповича додому з магн╕тофоном ╕ читав вголос на кухн╕ його гуморески та байки, а в╕н слухав ╕ см╕явся, аж сльози текли з очей.
Цьому народному укра╖нському гумору в обробц╕ великого майстра аплодували в Москв╕ та Прибалтиц╕, на багатьох сценах Укра╖ни ╕  Криму. П. Глазовий надав А. Вакуленку право бути першим виконавцем гуморески про пут╕вку в Рим. ╥╖ в╕н ╕ прочитав на вечор╕, в╕дкривши сво╓р╕дний марафон гумору П. Глазового перед м╕крофоном. Його твори декламували сп╕вроб╕тник Кримського республ╕канського ╕нституту п╕слядипломно╖ педагог╕чно╖ осв╕ти Павло Власенко ╕ студентка режисерського факультету Кримського ун╕верситету культури, мистецтв ╕ туризму Алла Узлова, а студентка естрадного в╕дд╕лення цього ун╕верситету Ольга Ткаченко ╕ доцент Кримського агротехнолог╕чного ун╕верситету Анатол╕й Ковальський не лише прочитали весел╕ усм╕шки, а й виконали улюблен╕ п╕сн╕ Глазового – «Ой за га╓м, га╓м» та «╤з сиром пироги».
См╕х, за словами Михайла Вишняка, доцента кафедри укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ К╤ПУ, ╓ нев╕д’╓мною складовою частиною укра╖нського народу. Неперевершений народний гумор вт╕лювали в см╕х л╕тературний багато поет╕в ╕ проза╖к╕в, починаючи з ╤вана Котляревського.
— Я теж з╕ студентських рок╕в почав «гр╕шити» ним, — сказав в╕н. – Завдяки Петру Киричку, професору Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. Вернадського,  познайомився в Ки╓в╕ з Павлом Глазовим. Високий, статний, величний, з усм╕шкою в очах, в╕н став для мене вз╕рцем у творчост╕.
М. Вишняк прочитав к╕лька сво╖х нових м╕н╕атюр з майбутньо╖ книги гумору ╕ сатири. Виступаюч╕ на вечор╕ говорили про велику житт╓ву ф╕лософ╕ю байкограф╕╖ П. Глазового, його усм╕шок, що видан╕ зб╕рками «См╕йтеся, друз╕, на здоров’я», «Щоб вам весело було», «Веселий св╕т ╕ чорна книга» та ╕нш╕. Вони демонструвалися на оформлен╕й у б╕бл╕отец╕ виставц╕. Стояла серед них на полиц╕ ╕ книга прози «Листи до друга в США». Це розпов╕дь про дружбу з доктором медицини ╢вгеном Стецьк╕вим, зятем укра╖нського композитора Василя Безкоровайного, який у пер╕од Друго╖ св╕тово╖ в╕йни ем╕грував за кордон ╕ в останн╕ роки свого життя працював ╕ творив музику в США. Познайомив П. Глазового з ним народний артист Укра╖ни Дмитро Гнатюк. ╤ з того часу ╢. Стецьк╕в, який заочно давно був шанувальником творчост╕ видатного укра╖нського гумориста, став ╖╖ популяризатором серед укра╖нсько╖ д╕аспори св╕ту. За це його, л╕каря-анестез╕олога, називали см╕хотерапевтом.
У С╕мферопольському науково-творчому товариств╕ композитора Василя Безкоровайного ╓ три компакт-диски ╕з записами гуморесок Павла Глазового у виконанн╕ ╢вгена Стецьк╕ва, сказав мен╕ його голова, заслужений прац╕вник культури Укра╖ни Богдан Безкоровайний. ╥хня дружба тривала чотирнадцять рок╕в – з 1990 до 2004 року. ╢вген ╕ Неон╕ла Стецьк╕ви зберегли понад 160 лист╕в поета до них ╕ п╕сля його смерт╕ передали ╖х ориг╕нали у М╕жнародний фонд ╕м. Павла Глазового в Ки╓в╕.
Якщо поет╕в називають солов’ями, то себе П. Глазовий упод╕бню╓ з грибом, «який порою грозовою серед дороги вироста, асфальт лама╓ головою, гудрон плечима розгорта».
Коли у мене на могил╕
Чудесний виросте будяк,
Хот╕в би я, щоб друз╕ мил╕
Про мене згадували так:
Ти пам’ята╓ш Глазового?
Невже забув? Це ж той Павло,
Який життя прожив для того,
Щоб людям весело було.
Творч╕сть видатного сатирика ╕з скарбами розмовно╖ мови, перлинами народно╖ мудрост╕ та рисами анекдоту ╕ нин╕ сучасна, в╕добража╓ веселу вдачу ╕ влучний гумор укра╖нського народу.

Валентина НАСТ╤НА

Павло Глазовий
ГУМОРЕСКИ

МОВА ╤ ЯЗИК
Розмовля╓ наша Мова
З Русск╕м Язиком.
— Мы с тобой, — Язик говорить, —
Не в ладах живем.
Опечален мой двуглавый,
Мой родной орел
Тем, что ныне в Украине
Мало русских школ.
Малышей русскоязычных
Надобно беречь.
Ты же знаешь, как их портит
Неродная речь.
— Отако╖! — каже Мова. —
Я ж сестра твоя,
То чому ж рос╕йським д╕ткам
Шкодитиму я?
╤ чого тод╕ сваритись
Мов╕ з Язиком?
— Да пойми, — Язик говорить, —
Речь же не о том.
Ты же знаешь, сколько русских
В Украине есть.
И других русскоязычных,
Всех не перечесть.
— А вони, — пита╓ Мова, —
Зв╕дки прибули?
Ми сюди ╖х вербували,
Чи за чуб тягли?
Чом тво╖ рос╕йськомовн╕
Прагнули весь час,
Щоб не стали ╖хн╕ д╕тки
Схожими на нас?
В╕д столиц╕ Укра╖ни
До найдальших с╕л
Залишалось менше й менше
Укра╖нських шк╕л.
— Ну так что ж? — Язик пита╓.
— Я для всех родной.
Я — Тургенев, Достоевский,
Пушкин и Толстой.
— Не хвилюйся, — каже Мова, —
Ми шану╓м ╖х.
Ти поглянь на руськомовних
Д╕точок сво╖х.
Подивися на модерну
Молодь у м╕стах
Та послухай кра╓м вуха,
Що в них на устах.
Що ╖м Пушк╕н? Що Турген╓в?
Що для них Толстой?
Та для них уже й Чапа╓в
Б╕льше не герой.
Зна╓ш, ск╕льки тут про нього
Наплели гидот?
Петька, Анка ╕ Чапа╓в —
Пошлий анекдот.
Про Турген╓ва й Толстого
Нав╕ть р╕ч пуста.
Де ти бачиш ╖хн╕ книги?
Хто тут ╖х чита?
В╕д еротики й порнухи
Аж тр╕щать ларки.
Все ж то творять доморосл╕
Наш╕ «русаки».
Ти у нас рос╕йськомовну
Пресу переглянь.
Чим натоптана й набита
Та газетна дрянь?
Уяви, що тв╕й Турген╓в
Прочитав би те,
Що братва рос╕йськомовна
Про ж╕нок плете.
Як смаку╓ походеньки
Безсоромних дам.
В╕н сказав би: — Это мерзость,
Это стыд и срам...
— Ты права, — Язик промовив.
— Слушай мой ответ.
Мне от этих щелкоперов
Тоже жизни нет.
Прикрываясь русской речью,
Этот гнусный сброд
Презирает в равной мере
Мой и твой народ.
Я скажу тебе по-братски,
Истину любя:
Ты, сестра, от этой мрази
Береги себя.
Защищайся, отбивайся,
А не то — капут...
И тебя они угробят,
И меня сожрут.
— Ну спасиб╕, — каже Мова, —
За так╕ слова.
Триста л╕т мене давили.
Але я — жива,
Бо мене обер╕га╓
Божа благодать.
Правду кажуть: Бог не видасть —
Свин╕ не з’╖дять.

КУХЛИК

Д╕д при╖хав ╕з села,
Ходить по столиц╕.
Ма╓ грош╕ — не мина
Жодно╖ крамниц╕.
Попросив в╕н: — Покаж╕ть
Кухлик той, що скраю.
Продавщиця: — Што? Ч╓во?
Я не пан╕маю.
— Кухлик, люба, покаж╕ть,
Той, що збоку смужка.
— Да какой же кухл╕к здесь,
╢сл╕ ето кружка!
Д╕д у руки кухлик взяв
╤ насупив брови:
— В Укра╖н╕ живете
Й не зна╓те мови...
Продавщиця теж була
Гостра та б╕дова.
— У м╓ня ╓сть свой язик,
Н╕ к ч╓му мне мова.
╤ сказав ╖й мудрий д╕д:
— Цим пишатися не сл╕д,
Бо така сама б╕да
В мо╓╖ корови:
Ма╓, б╕дна, язика –
╤ не зна╓ мови!

САМОВБИВЧА КРИТИКА

Як з╕бралися мисливц╕
на сво╓му зльот╕
похвалитися, що мають
усп╕хи в робот╕,
хтось притяг туди на шворц╕
зайчика живого
╕ в презид╕╖ куточок
в╕двели для нього.
Посадили для пот╕хи,
мов якусь персону.
А зайчисько, опинившись
б╕ля м╕крофону,
взяв та й крикнув:
— Я всю правду
викажу на зборах!
Витрача╓те даремно
ви державний порох,
бо на вовка бо╖теся
вийти полювати.
Вам би т╕льки шкуру здерти
з б╕дного зайчати...
Тут презид╕я гукнула:
— Все це не до д╕ла! —
А увечер╕ зайчиська
колективно з’╖ла.
Перед тим, як кухар з нього
мав зробить биточки,
в╕н вигукував: — За правду
постраждав, браточки!
Все це так воно, звичайно.
Т╕льки ж мало толку —
говорити тому правду,
хто ма╓ двостволку.

ЛИХА ЛИЧИНА

— Де тоб╕ найкраще жити? —
вовк тхора пита╓.
— Чи у горах, чи на пол╕,
чи в зелен╕м га╖?
Той отв╕тив: — Гай ╕ гори —
то м╕сця все гарн╕,
та найкраще поселятись
поблизу пташарн╕.
Так м╕рку╓-метику╓
╕ лиха личина:
де набити пельку легше —
там ╕ батьк╕вщина.

УВ’ЯЗНЕННЯ

Тягне дама зоопарком
на шнурку барбоса.
Став барбос той б╕ля вовка,
подивився скоса:
— Так ╕ знав, що ти у кл╕тку
вскочиш, розбишако!
Я ж на вол╕, ╖м що хочу
╕ сплю соб╕ м’яко.
Вовк зубами клацнув люто:
— Н╕чого гордиться!
Межи мною ╕ тобою
незначна р╕зниця.
Я живу в кутузц╕,
а ти — на мотузц╕.

ПРИСЛУЖНИЦТВО

Хворий вовк побиту пику
виткнув з лободи
╕ заскиглив до овечки:
— Принеси води!
Занедужав я, потрапив
у лиху б╕ду.
Дай напитися, а ╖жу
я вже сам знайду...
— Бе! — овечка в╕дказала. —
Д╕ло це ясне:
як нап’╓шся — знайдеш ╖жу:
проковтнеш мене...
Ворогам служити може —
додамо в к╕нц╕ —
той, у кого менше мозку
ан╕ж у в╕вц╕.

ГАСЛА

Запишалась чорна ╜ава:
бутерброд у не╖ ╓!
Примостилась на г╕лляц╕,
булку з маслечком клю╓.
Раптом виб╕гла лисиця
╕з зеленого гайка,
заховалася в травиц╕
╕ торжественно гука:
— Хай живе любима ╜ава!
Смерть орлам, а ╜ав╕ слава! —
Гава слуха╓, рад╕╓,
вгору дзьоба задира,
╕, не знаючи, що д╕╓,
враз як вигукне: Ур-ра!
Булка з маслом з г╕лки ляп!
А лисиця ╖╖ хап!..
Хто кричати вм╕╓ гасла,
не сид╕тиме без масла.

ВИСОКА ЦИФРА

— Чом ти, п╕внику, пов╕сив
голову свою?
— Утомився, —
каже п╕вник,
— рано устаю.
Наш завфермою
аж в область
двинув пап╕рець,
що одержить в╕д несучки
дв╕ст╕ штук я╓ць.
Що йому? Писнув бумажку
та прибив печать,
а мен╕ трудитись треба
щоб не п╕дкачать.

ПОГРОЗА

Каже галка солов’╓в╕:
— Вчора ти не тьохкав,
а кув╕кав поросятком,
верещав та рохкав...
Соловей признавсь: — Бува╓
всяке на естрад╕.
Я учора на свиняч╕й
виступав нарад╕.
Кнур сказав мен╕:
— Як т╕льки
не таке щось тьохнеш,
я тоб╕ такого всиплю,
що на м╕сц╕ здохнеш.
Я кув╕кав, рохкав, хрюкав,
верещав щосили,
╕ концерт пройшов нормально —
свин╕ похвалили.

НЕ ВМЕР ДАНИЛО

Раз Данилов╕ товариш
Каже: — Оце ма╓ш!
Оженився ╕ сам соб╕
Штани зашива╓ш.
— Що? — обурився Данило.
Ти верзеш дурницю!
Де штани? Я зашиваю
Ж╕нчину сп╕дницю.

СЕМЕНОВЕ СОБАЧА

— Мав я, куме, собача —
Ну, на всю округу!
Узнавало по очах
Злод╕я, хапугу.
Як зустр╕не десь того,
Хто хапа╓, краде —
Загарчить, аж зашкварчить,
Тут же ╕ насяде.
— А куди ж те собача
Д╕ли ви, Семене?
— Та продав, бо почало
Кидатись на мене.

СПИ СПОК╤ЙНО

╤шов п’яний через цвинтар
Та згадував маму,
╤ ляпнувся, заз╕вавшись,
У св╕женьку яму.
Повернувся вправо, вл╕во,
Мацонув руками.
— ╫валт! Рятуйте! — розкричався.
— Витягайте з ями!!!
Мимо тупав по стежин╕
Хтось ╕ще п’ян╕ший.
— Держи, — кричить, — хв╕ст трубою
╤ носа не в╕шай!
З ями голос умоля╓:
— Я ж тебе благаю...
Кинь мотузку!
Тут же сиро!
Я ж тут замерзаю...
Верхн╕й в яму загляда╓:
— Що ти розходився?
Вр╕зав дуба — спи спок╕йно!
Чого ж ти розрився?

ЛЕЛЕКА

З пологового будинку
Повернулась мати.
— Тоб╕, синку, — пита батько, —
Сестру показати?
— Зв╕дк╕ля ж вона взялася? —
Пита╓ хлоп’ятко.
— Нам прин╕с ╖╖ лелека, —
Поясню╓ татко.
Хлопчик дивиться сп╕длоба,
Крутить головою:
— Зв╕дк╕ля ж у нас
лелеки
В╕зьмуться зимою?
Вс╕ лелеки полет╕ли
В Африку далеку...
Краще, татку, ти спочатку
Покажи лелеку...

ДЕ БЕРУТЬСЯ Д╤ТИ

— Де взялися ми? — онуки
Спитали в бабус╕.
А бабуся пояснила
В старовинн╕м дус╕:
— Тебе знайшли у капуст╕,
Тебе — в барабол╕.
Тебе знайшли п╕д вербою,
Тебе — на топол╕.
Тебе знайшов на солом╕
Б╕ля клун╕ татко...
╤ тут раптом об╕звалось
Якесь онучатко:
— От с╕мейка, так с╕мейка!
Хоч т╕кай ╕з дому!
Хоч би одне появилось
На св╕т по-людському...

ЯК ДВ╤ КРАПЛ╤

В зоопарку кажуть бабц╕
Весел╕ внучата:
— Ота мавпа дуже схожа
На нашого тата.
— Не балакайте такого,
Бо буде вам лихо!
— Але ж мавпа не почула,
Ми казали тихо...

ПРЯНИК

— У вас зуби ╓, д╕дусю? —
Онучок пита╓.
Д╕д журливо посм╕хнувся:
— Вже давно нема╓...
Це почувши, хлопченятко
Зрад╕ло без краю:
— Тод╕ пряник потримайте,
А я пострибаю!

╤МЕНИНИ

З╕бралися якось гост╕
В Козолупа Мини —
Випивали, в╕дзначали
Його ╕менини.
Вийшов Мина ╕з-за столу,
Взяв за руку т╕тку,
Та й пустився вибивати
Громову чеч╕тку.
Раптом хлопчик-п’ятил╕ток
Вскочив у к╕мнату.
— Там тебе до телефону
Викликають, тату!
— Бач, синочку, вс╕ в╕тають
Мину Козолупа!
— Н╕... Питають, який дурень
У п╕длогу гупа!

КОП╤╢ЧКА

Прийшла в гост╕ до нев╕стки
Сердита свекруха.
Сидить, бурчить, набрида╓,
Як ос╕ння муха.
— Ой, невдале, нев╕сточко,
У тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате,
Н╕ме, як телятко.
Вже ж йому десятий м╕сяць,
А ще не балака.
Даю йому коп╕╓чку —
Воно каже: «кака»!
А нев╕стка в╕дказу╓:
— Чого ж дивуваться?
Хто ж тепер вам за коп╕йку
Скаже, що ви цяця?

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2012 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10749

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков