Версiя для друку Обговорити в форумi

Краєзнавство

Серед мальовничих лісів Волинського Полісся між селами Красноволя, Нічогівка та Велика Осниця розташувалося село Тельчі Маневицького району. Перша писемна згадка про село датована 1577 роком. Тобто селу всього-на-всього 435 років. Але немає жодного сумніву, що поселення західнослов’янського племені волинян там існувало задовго до того, як про це було засвідчено письмово. У селі, наприклад, й досі збереглася його, так би мовити, праісторична частина, що має красномовну назву – Селище. А сусідні Колки, як городище Колк, в писемних пам’ятках згадуються ще у Х-ХI ст., тобто в добу Київської Русі. Загальноприйнятим є висновок, що пам’ятки просвіти та самостійної писемності на Волині з’явилися лише в ХI ст. Але ж відсутність писемних згадок, чи навіть відсутність писемності, не означає відсутність життя. Не так давно світу стало відомо про індіанців племені амондава, які живуть вже багато століть, а може, й тисячоліть, у джунглях річки Амазонки. У них відсутнє поняття «час», у мові не має слів «тиждень», «місяць», «рік», «календар», але це не заважає їм жити і продовжувати історію свого племені.
Тельчі – село невеличке, всього (станом на 3 липня 2012 року) у ньому мешкало близько шестисот, а точніше – 592 людини. Розташовано село на висоті 169 (за Вікіпедією – 171) м. над рівнем моря. Поблизу села протікає неширока річка, що має назву Кормин і яка впадає у річку Стир. Через село проходить дорога Луцьк — Кузнецовськ. Колись дворів було багато, і людей жило значно більше, для дорослих були робочі місця. Ще якихось п’ятдесят років тому село оточували густі ліси та важкопрохідні болота, де гніздилися чорні лелеки, дикі качки й птахи з дивною назвою «книга». У сімдесяті роки ХХ ст. влада болота бездумно осушила (меліорувала), вікові дерева в лісах зрізали, книги полетіли до інших країв, а молодь поїхала до міста.
Що ж до етимології цього рідкісного слова «тельчі», то у більшості джерел, зокрема й у Вікіпедії, знаходимо коротенький (всього три з половиною рядки) запис про те, що назва села походить від стародавнього слова «течі», тобто течія. З посиланням на невідомих старожилів (?) вказується, що з давніх-давен поблизу села протікала невеличка річечка, а після весняної повені утворювалися швидкоплинні рівчаки, по-староукраїнські «течі». Течії, так течії, хоча на Волині щодо рівчаків і струмків більш уживаним є слово «біжить». А «тече» – це річка, діжка чи бочка. Крім того, не зрозуміло, звідки взялося те змістовно й структурно не логічне «ль» у середині слова?
Офіційне, так би мовити, тлумачення походження назви села єдине та таке, що ніким і ніколи не ставилося під сумнів. Відсутність всебічних та більш глибоких досліджень і альтернативних думок щодо етимології назви села Тельчі можна пояснити його заштатністю, а також тим, що у ньому не відбувались якісь загальновідомі чи значущі історичні події. Відсутні в селі й будь-які, що заслуговують на увагу, історичні споруди. Поки що не народилися і не проживали в ньому й історично відомі постаті, хоча уродженці села розсіяні по всьому світу. Звичайне поліське село, яких на Волині багато. От тільки назва села, навіть з огляду на старослов’янську мову, незвична, одна єдина в Україні. І в межах кордонів колишнього Радянського Союзу ця назва теж була одна-єдина. І вже цим вона заслуговує на увагу, зокрема, щодо змісту назви та її походження.
Наприклад, навіть щодо загальноусталеної (правда, без письмового підтвердження – Р.С.) точки зору, точніше легенди, про походження назви столиці України від імені одного з братів полянських князів – Кия існує й інша, зовсім несподівана версія. Нібито назва Києва походить від слів до «кийова», що в перекладі з татарської (тюркської) означає – до «зятя». Дійсно, князі слов’янського племені полян не тільки воювали з Ордою, хозарами і татарами, але й родичалися з ними. Ми й сьогодні достеменно не знаємо, хто за походженням і якого роду були жінки князя Олега (Віщого), а тим більше його попередників, тих же князів полянських.
Отже, на нашу думку, можлива й друга, дещо інша, а точніше, зовсім інша версія етимології слова та походження назви села Тельчі.
Як годиться, почнемо з історії, дуже далекої. Як свідчать письмові джерела, у 869-870 рр. слов’янські просвітителі та проповідники християнства Кирило і Мефодій домоглися дозволу на організацію у західнослов’янській Великоморавській державі незалежної від германського єпископату слов’янської церкви. Пізніше, на початку ХVI ст. Моравія (до того – Богемія) перебувала під владою імперії Габсбургів, до якої входила і частина сучасної Західної України. Дореволюційний вчений-історик П. Лавровський зазначає, що коли Великоморавську державу було розгромлено, то її населення пішло в інші слов’янські землі. (Лавровский П.А. Кирилл и Мефодий как православные проповедники у западных славян в связи с современною им историею церковных несогласий между Востоком и Западом. – Харьков, 1863. – С. 245. Цит. за: Великая Моравия, ее историческое и культурное значение. – Москва «Наука», 1985. – С. 286).
Додаткове підтвердження та уточнення цього історичного факту знаходимо й на сторінках інших письмових джерел (Наприклад, див.: Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. – С.-Петербург, 1888. – С. 14-15), де з посиланням на «Очеркъ исторіи православной церкви на Волыни» П. Карашевича, въ «Христианскомъ Чтеніи» за 1855 г., ч. 1, стор. 13 і 14, вказується, що «з іншого боку (крім Константинополя – Р.С.), православна віра проникала на Руську землю й з заходу, з Великої Моравії. Адже східні кордони єпархії св. Мефодія проходили по річках Західний Буг і Стир і цілком могли займати західну частину Волині. Коли наприкінці IX ст. (точніше, 908 р. – Р.С.) царство Моравське занепало, багато слов’ян, які сповідували Христову віру, залишивши Моравію, розсіялися по сусідніх землях, серед яких слід вважати й теперішню Волинь».
Наша версія полягає у тому, що саме слов’яни – вихідці з Моравії (сучасної Чехії), прийшовши на землі Волині, поряд з місцевими заснували свої поселення, надавши їм відповідно свої назви. Так, у тому ж Маневицькому районі є села з назвою Рудки і Нова Руда, у Рожищенському – Рудка Козинська і Рудня, а ruda у перекладі з чеської означає красна, червона. Є також село з назвою Гута-Лісівська. До речі, в Україні чотирнадцять населених пунктів мають назву Гута і ще близько тридцяти – подвійну назву, де першою є саме Гута. У перекладі з чеської, Huta – завод, наприклад, Huta skelna – скляний завод. Існує сусіднє з Тельчами село Гута Рівненської області, яке заснували і де, навіть у роки Другої світової війни, ще проживали чеські колоністи. Є й інші населені пункти Волині та Полісся, в назві яких вгадується чеська (моравська, богемська) основа.
До речі, у сучасній Чехії, а саме в південній частині Чесько-Моравського підвищення існує невелике (всього 7 тисяч мешканців) стародавнє моравське місто з назвою Тельч (Telc). Якщо ж повернутися до етимології слова та назви села Тельчі, то тeleci (телечі) – у перекладі з чеської означає… «телячий». Можливо, для декого навіть «телятко» звучить не дуже симпатично, але, як кажуть, – істина дорожче. І в цьому сенсі афоризм нашого першого Президента – доречний: «Маємо те, що маємо».
На Волині й сьогодні збереглося багато населених пунктів, назва яких має «тваринне» або ж «звірине» походження: Жабче і Жабка, Козятин і Козлів, Видричі й Видраниця, два Вовчицька і двоє Козлинич, Козовата і Козін, Туровичі, Турін і Туропін, Заячиці, Звірів, Щенятин і Щурин та ін. Думається, що всі ці стародавні назви місць свого поселення для племені волинян, або ж народу «валінана», про який писав ще у Х ст. арабський історик, географ і мандрівник Масуді, були природними та звичними, знаковими і символічними. А тому першородність назви для історії, географії, краєзнавства, зокрема, топоніміки є дуже важливими. Для тельчан – також.

Роман САВОНЮК
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2012 > Тема ""Білі плями" історії"