Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З╤ СВЯТОМ!
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку поез╕й Я. Шумляк╕всько╖, як╕ ран╕ше публ╕кувалися у...


ТРИ СВЯТА ПОКРОВИ
14 жовтня - свято Покрови Пресвято╖ Богородиц╕.


«МАР╤ЙКА ╤ КОСТИК»: ПЕРШИЙ ПОС╤БНИК З╤ ЗНАННЯ ЛЮДСЬКИХ СЕРДЕЦЬ ╤ ВИТОК╤В ПОЧУТТ╤В
Вс╕, кому близька проза Степана Процюка, звикли до глибоких ╕ складних матер╕й на стику художньо╖...


У ПОШУКУ СВО╢╥ АГАПЕ
Поетична матер╕я у проз╕ Петра Кухарчука


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Хтиво похиту╓ жад╕бн╕сть стегнами, дурня збагачу╓ думка, пер╕одичними модними трендами жаба в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 24.08.2012
«ПОКЛИК РОДУ»

Слово - зброя!

Надзвичайна концентрац╕я думки й образу, як╕ просто вистр╕люють ╕ влучають у ц╕ль, пробуджуючи св╕дом╕сть сплячих, — така поез╕я Руслана Морозовського. Вона звучить, як стародавня кобзарська дума. Парадоксальн╕сть пор╕внянь оголю╓ ту неймов╕рну пр╕рву, яка пролягла м╕ж давн╕м геро╖чним чином укра╖нських лицар╕в ╕ д╕яльн╕стю сьогодн╕шн╕х демократ╕в, л╕берал╕в та ол╕гарх╕в, як╕, втративши сором, кидають нашу об╕драну державу в пащу св╕тових глобал╕затор╕в. Автор хоче до кожного укра╖нського серця донести болючу Правду про зраду Р╕дних Бог╕в, щоб воскресити прагнення в╕дродити Р╕дну В╕ру. Така громадянська позиц╕я засв╕дчу╓ виняткову рису особистост╕ поета, а саме — сувору чолов╕чу мужн╕сть, ум╕ння в╕дверто дивитися правд╕ у в╕ч╕, щоб поборювати негативн╕ прояви рабського мислення, як╕ були нав’язан╕ нашим слов’янським Предкам тисячол╕ття тому... Пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в з книги Р. Морозовського «Поклик роду».

Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ
«ПОКЛИК РОДУ»

ВЕРБОВА ДОЛЯ

В╕три вербу ╜валтують лугову.
Ос╕нн╕й лист ╖╖ — останн╕й сором
З╕рвався й л╕г в оглушену траву.
В╕три вербу ╜валтують
 п’яним хором.
Не кличе порятунку, не клене,
Ще й, мов би провокуючи наругу,
Зелене лоно, наче мул╕не,
Одну б╕ду нанизу╓ на другу.
Вс╕м курявам доступна,
 вс╕м в╕трам,
Байдужа до людського лихосл╕в’я,
Розв╕шала принади, наче крам,
На ярмарок, на ╜валт, на безгол╕в’я.
Наповнен╕ дощами, як торби,
Женуться над лугами
 хмари дран╕, —
Зда╓ться часом, не було б верби,
То й не було б на св╕т╕ ураган╕в!
Ген буреломи дик╕ та крут╕,
Рят╕вника ж н╕ зл╕ва, ан╕ справа...
╤ не втекти вербов╕й простот╕
В╕д наглого,
 насильницького права.
За смерчем, смерч.
 За ╜валтами — журба.
Сп╕шать стих╕╖, мов голодн╕,
 жерти,
Але весною знов шумить верба,
Неначе наречена, а не жертва!
Така сердешн╕й доля —
юний в╕к —
Болюч╕ рани го╖ти на т╕л╕.
Весною зламле всякий чолов╕к
Пучок верби до Вербно╖ нед╕л╕!
Гей, Укра╖но, ти х╕ба верба,
Укв╕тчана весняними кв╕тками,
Що так безумно губиш, мов раба,
Красу та честь
 перед ╜валт╕вниками?


ОД╤СЕЙ

Невгамовн╕ в╕три
 напинають в╕трила...
╤ куди потягло
 мандр╕вних с╕ромах?
Вороги нам давно
 забуття сотворили,
Але жде Пенелопа ╕ син Телемах.

╤ верста╓ться л╕т
 вже не перший десяток,
Як В╕тчизна сама
 без вождя та керма.
Пенелопа моя
 все за ткацьким верстатом,
А мене, Од╕сея, — мене все нема.

╤ заповнили д╕м женихи-ол╕гархи,
╤ продажних рабинь
 запопадливий см╕х.
╤ безчестять народ
 кандидати в монархи
╤ мене, Од╕сея, ╕ р╕дних мо╖х.

Н╕би й н╕кому вже
 в╕днайти мого лука,
Приладнати стр╕лу,
 тятиву нап’ясти,
Та за попрану честь
 оголити шаблюку,
╤ в╕ддати врагу запов╕тно╖ мсти.

Бо б╕йц╕в н╕ Циклоп не пожер,
 ан╕ води
Не поглинули вс╕х
 ╕ не збили з пуття.
Ми до берега йдем
 п╕д зорею Свободи,
╤ крутих крут╕╖в не спасе каяття.

Ми уникли сирен
 милозвучно╖ тризни,
Ми втекли в╕д кохань
 чужоземних наяд,
Бо ча╖ний рефрен
 в голос╕нн╕ В╕тчизни
Вив╕ря╓ нам курс, як в туман╕ маяк.

Т╕льки витримай ти
 атмосферу мерзотну, —
Вже мене п╕зна╓
 найв╕рн╕ший м╕й пес...
Батьк╕вщино моя,
 Пенелопо скорботна,
В мандр╕вн╕м убранн╕
 тв╕й спаситель воскрес!
*    *    *
Ми все життя боролися за мову.
Вони — боролись т╕льки за права,
В них кап╕тал╕в наших —
 як полови.
У нас, як завжди, —
 в нас одн╕ слова.
╤ телесм╕х у них на тему траха
З деб╕льними кривляннями
«кум╕в».
Все робиться, щоб руський
 с╕ромаха
Користуватись мозком не ум╕в,
Щоб в╕н ╕ мислив, ╕ крутився зд╕бно
Лиш т╕льки в межах торби
 та тюрми,
╤, що найголовн╕ше, —
 ╖м потр╕бно,
Щоб в╕д земл╕ в╕дмовилися ми.
За те, що вчасно
 не здолали скверни,
Спокуту╓м ╕ кару, ╕ вину....
╤ до з╕рок йдемо не через терни,
А до Шевченка — через Бузину.


МУРИ ДУХУ

Як укра╖нська стр╕неться тоб╕
Душа, що потребу╓ допомоги,
Спаси ╖╖ в житт╓в╕й боротьб╕,
За це спас╕ння матимеш в╕д Бога.
Спаси ╖╖ за будь-яку ц╕ну,
Заблудшу душу з тупик╕в обману,
Зацьковану нуждою, хоч одну
Не здай н╕ юд╕, ан╕ бусурману.

Змуруй в ╖╖ сумл╕нн╕ цитадель,
Модерн╕шу за винах╕д Прокруста,
Аби не звабив душу н╕ бордель,
Н╕ наркота, н╕ розуму розпуста,

Бо т╕льки так ми зможемо спасти
Сам╕ себе в╕д супостата злого,
Бо т╕льки так збуду╓мо мости
До мур╕в укра╖нсько╖ залоги,

Як╕ нащадк╕в ор╕╖в спасуть
В╕д само╖дства та чужого трунку.
╤ ми, нарешт╕, зрозум╕╓мо суть
Вза╓мно╖ потреби порятунку, —

Потреби, що Конфуц╕я сини
Углед╕ли на р╕вн╕ ватерпасу
З Велико╖ Китайсько╖ Ст╕ни,
Яка спаса╓ дос╕ жовту расу.

Ми чули щось про Зм╕╓в╕ Вали,
╤ про кургани дещо нам в╕домо,
Але, щоб ╕ надал╕ ми були,
Змуруймо Мури Духу Молодого!

ВИРУЧАЙМО КОЗАК КОЗАКА

Укра╖нц╕, ми публ╕ка чемна,
╤ тому в нас пану╓ лихвар.
А нахабна брехня чужоземна —
Це для нас наймодн╕ший товар.
По житт╓в╕й дороз╕ до моргу
Нас веде псевдов╕ра сл╕па,
Ми м╕ня╓м попа на парторга,
А парторга ╕знов на попа.
Нам обман, як на чоботи вакса,
Як лампаси на син╕ штани.
Ми м╕ня╓м ╤суса на Маркса,
Нам обидва — ╕кони вони.
Нам потр╕бн╕ гареми турецьк╕,
Бо куди б ми здавали сестер,
Поки хитр╕ юфи та жванецьк╕
Обхохмили нас, наче тетер?
Н╕би й справд╕, для того з народу
Лився поту кривавий пот╕к,
Щоб який-небудь зайда-заброда,
Обшахра╖вши нац╕ю, вт╕к...
На козацьк╕м, на р╕дн╕м простор╕
Бусурман демонстру╓ нам честь —
В╕н залазить на Ки╖вськ╕ гори,
В╕н буду╓ на горах мечеть.
Навчання нам до м’якого м╕сця,
Ми не хочемо вчитись, хоч плач,
Нам би дрантя з чужого охв╕стя,
Та на шию чужий налигач.
Обдеруть нас хай банки та трасти,
Бо для того й ╕снують вони,
А дозволять нам тр╕шечки красти —
Ми щаслив╕ тод╕, як слони.
Без чужинця не зробимо кроку,
Служим в╕рним йому холу╓м,
А якщо ╕ народим пророка —
Ми негайно його прода╓м.
Не потр╕бно нам Р╕дно╖ В╕ри,
Не потр╕бен прадавн╕й обряд...
╤ тому нас жеруть бузув╕ри
Ц╕лу тисячу рок╕в п╕дряд.
Але нав╕ть беззахисн╕ в╕вц╕
Чують нюхом ходу хижака.
Схамен╕ться, брати укра╖нц╕,
Виручаймо козак козака!
╤ громи розумово╖ битви
Виб’ють клином безвиход╕ клин.
╤ збагне рят╕вн╕ алгоритми
Укра╖нсько╖ матер╕ син.

ШАНУЙМО ОДИН ОДНОГО

«╤ на оновлен╕й земл╕
Врага не буде, супостата,
А буде син, ╕ буде мати,
╤ будуть люде на земл╕».
Тарас Шевченко
Нас хочуть в╕д╕рвати в╕д р╕дн╕, —
В╕д батька хлопця, д╕вчину в╕д мами.
Уже нам сотворили чорн╕ дн╕,
╤ чужину наповнили синами.
Не слухаймо брехн╕ про козак╕в,
Неправда це, що наша хата скраю.
Я голосно покличу земляк╕в,
╤ в р╕дн╕м кол╕ тихо засп╕ваю:
╤ день за днем, ╕ в ноч╕ грозов╕
М╕ркуймо, родичаймося, кохаймо!
Шануймо одне одного, жив╕,
╤ супостата п╕длого долаймо.

Хто в комун╕стах був, а хто в УПА,
Старих не нагн╕тай страхополох╕в,
Бо вража зграя, лют╕стю тупа,
Перетворити хоче нас на лох╕в, —
То на хрестовий тягне нас пох╕д
╤ бреше нам,
 що там добудем нафти,
То нас на зах╕д пха╓, то на сх╕д,
Щоб ми позбулись ╕ земл╕, ╕ хати.
Тому ╕ вдень, ╕ в ноч╕ грозов╕
Мир╕мось, родичаймося, кохаймо!
Шануймо одне одного, жив╕,
╤ супостата п╕длого долаймо.

Хто нищить нас сьогодн╕ — саме т╕
Червоношк╕ру винищили расу.
Прикиньмо, козаки, на самот╕,
Чи нам потр╕бна доля Гондурасу?
Рятуймо р╕д в ╕м’я святих Бог╕в,
Знев╕реним розв╕ймо
 чорний смуток.
Спасем д╕тей в╕д лютих ворог╕в,
А матер╕в — в╕д дол╕ проституток.
╤ день за днем, ╕ в ноч╕ грозов╕
М╕ркуймо, родичаймося, кохаймо!
Шануймо одне одного, жив╕,
╤ супостата п╕длого долаймо.

М╕ркуймо вс╕, щоб кодло Кабали
Нас не губило фронтом
чи морозом.
Щоб ми жили ╕ в╕льними були —
Нас поряту╓ т╕льки р╕дний розум.
Не слухаймо брехн╕ про козак╕в,
Неправда це, що наша хата скраю.
Я голосно покличу земляк╕в
╤ в р╕дн╕м кол╕ тихо засп╕ваю:
╤ день за днем, ╕ в ноч╕ грозов╕
Мир╕мось, родичаймося, кохаймо!
Шануймо одне одного, жив╕,
╤ супостата п╕длого долаймо.

БЛУКАЮЧИЙ СТРУМ

Я — блукаючий струм.
Де м╕й плюс, де м╕й м╕нус —
Я н╕коли не знав,
Але силонька ╓.
Я д╕рявлю метал,
Я — спов╕льнена м╕на,
А напруга моя
Нав╕ть рейки жу╓.

Я — блукаючий струм.
У сир╕м п╕дземелл╕
Я тво╓, пане Ом,
Позашлюбне дитя.
Я притягую гр╕м.
Я буравлю панел╕.
Що живим — небуття,
Те для мене — життя.

Я — блукаючий струм.
Там, де цинков╕ труни
╤ кислотн╕ дощ╕ —
Найчудов╕ший кайф.
Т╕льки кепсько мен╕
Там, де вруняться вруна,
Де металу нема,
Хоч п╕д хмару вт╕кай.

Я — блукаючий струм.
╤ дахи, ╕ криниц╕
Неодм╕нно ус╕
Обкружляю п╕дряд;
Може, стр╕ну яку
Кульову блискавицю
Чи утну трив╕альний
Коронний розряд.

Я — блукаючий струм,
В╕д неробства дур╕ю,
Як фанат╕в юрба
П╕д вищання г╕тар.
Т╕льки часом сяйне
Надокучлива мр╕я...
Зац╕дити хоч раз
Ол╕гарха в л╕хтар!

А ХТО В НАС ХУ?

Чого ╕ще? Кому тепер не ясно,
Що наше не належить нам давно.
Вп’ялися клешн╕
 в т╕ло неньки класно,
╤ св╕т регоче з нашого к╕но.

Цин╕чно, прим╕тивно, трив╕ально...
А хто в нас ху — вже бачать ╕ сл╕п╕.
За феросплав гризуться
 натурально,
Бо м╕й завод потр╕бен шантрап╕.

На весь кагал розкручена ловитва,
Куражиться над лохами братва.
Якщо й гримить над св╕том
 люта битва,
То аж н╕як не за мо╖ права,

А за котяче право на м’ясниц╕
╤ парт╕╖ зчепились, ╕ попи.
А я броню леговано╖ криц╕
Тепер просити мушу в шантрапи.

Оце вам, лохи,
 власник ефективний.
Оце вам Зах╕д
 (П╕вн╕ч, П╕вдень, Сх╕д...)
Ринковий лад
 конкретно-дефективний
╤ пост╕ндустр╕альний перех╕д.

М╕й президент стоятиме,
 мов блазень,
На паперт╕. Простягнута рука...
А сталевар, як безпорадний в’язень
Озброюватиме чуж╕ в╕йська.

Зате гуркоче з телека фанера
╤ «в╕дморозок» локшину ч╕пля...
Вставай, Богдан,
Богун, вставай, Бандера!
Це вас гука окрадена земля!

БАРАНЯЧА ДЕМОКРАТ╤Я

Коли гризуни зас╕дали в жур╕,
М╕сця кер╕вн╕ позаймали щур╕.
А як барани пос╕дали в жур╕,
На ╕нш╕ м╕сця перес╕ли щур╕.
А перш╕ м╕сця зайняли хижаки:
Удави, шакали, г╕╓ни, вовки.
Чому хижаки перемог досягли?
Бо т╕ барани демократи були.

БОМЖ╤ НА МЕЖ╤

Збирались бомж╕ на меж╕
Черств╕ споживати корж╕.
Гукали до них сторож╕:
«Анумо, бомж╕, в╕д меж╕!»
В╕д ляку хололи бомж╕,
Неначе голодн╕ морж╕.
Бомжам би втекти в╕д меж╕,
Та луки навколо чуж╕,
Чуж╕ рубеж╕, гараж╕
Ще й ╕кла собак, мов нож╕.
Плазуйте, бомж╕, як вуж╕,
Але ╕ л╕си вам чуж╕,
Байраки, шовки ковили —
Бо землю бомж╕ продали.

«ПРОФЕС╤ОНАЛИ»

Не хочу пити, ан╕ ╖сти,
А хочу знати т╕льки суть —
Юристи та економ╕сти
Яку нову б╕ду несуть?
Бо ще недавно комун╕сти
Пролетар╕в та нацменшин,
Як натуральн╕ утоп╕сти, —
Тягли до сонячних вершин.
Коли ж вершини в╕дс╕яли,
В╕дмайор╕ли, як мара,
Взялися «профес╕онали»
Реформи перти на-гора.
Вони брехали, що ринкова —
Це економ╕ка «на ять»!..
╤ нас, мов язиком корова,
Злизала м╕л╕он╕в п’ять.
Реформували кер╕вництво —
Став ╖хн╕м рупором гарант,
Металобрухтом — виробництво
╤ «п╕дпри╓мцем» — спекулянт.
Вони кричали про закони,
Щось белькот╕ли про режим;
А золота накрали — тонни! —
Не в Ки╖в, а в ╢русалим!
Якого ще на вуха «╕зму»
Вчепити мусить нам шпана —
Л╕берал╕зму? Екстрем╕зму?
Монд╕ал╕зму? Глобал╕зму?
Яку голодоморну кл╕зму?
Щоб стало ясно —
Це — В╤ЙНА!

ГУКНЕМО МАХНА!

Кротам та черв’якам не треба неба.
╥м краще те, що в ям╕ зогнило.
Культури теж населенню
 не треба —
У нього ╓ реклама на бухло.
Як ╕ тор╕к, так ма╓ бути на р╕к —
Не ╤васюк гукне мистецьку рать.
На Новий р╕к
 утне блатняцький Гар╕к
Потрясний х╕т
про «номер сорок п’ять».
А як талант прорветься
 громадянський
В сатирика, актора, сп╕вака,
Його мерщ╕й
 просунутий Роднянський
До якост╕ Сердючки опуска.
Нема н╕ Солов’яненка, н╕ Гмир╕,
Бо супостат дорвався до керма...
╢ чад попси та рок-енд-рольн╕ гир╕.
Табачник ╓ — Тютюнника нема.
А хохмачам — ан╕ тюрми, н╕ страху.
Хихика тупо наша простота...
А що В╕тчизна кинута на плаху —
На те хохмач уваги не зверта.
См╕шний майдан
 щось прокричав про нари
╤, хрестячись на ╖хн╕й ╤ордан,
Примножив Коломойському
 доляри,
Бо в’язнем став не Кучма,
 а Богдан*.
Якого ще чека╓м аргумента?
Чи створять нам нового пахана,
Чи знову нам отруять Президента?
Чи нам гукнути батечка Махна?
*    *    *
То нищимо хрести,
То знову воздвига╓м.
О, Господи, прости,
А що ми з того ма╓м?
А ма╓м те, що кожен раз
Мес╕╖ обдирають нас.

ЕП╤ТАФ╤Я

Що зум╕в — зрозум╕в,
 бо побачив:
Все, що буде ╕ ╓ — вже було.
Вибачайте, кому не в╕ддячив.
За добро. Особливо за зло.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10677

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков