Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
9 жовтня у С╕мферопол╕, в Кримськ╕й ун╕версальн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤. Я. Франка, в╕дбувся...


«ФРАНКО» ╤З АМЕРИКИ
В Музе╖ укра╖нсько╖ д╕аспори в Ки╓в╕ продовжу╓ експонуватися виставка «Нью-Йорк –...


ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ: РОМАНТИК ТА ╤ДЕАЛ╤СТ
╤м’я Олега Ольжича (1907-1944) – в╕домого пол╕тичного д╕яча, державника, нац╕онал╕ста...


ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ
7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка.


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 24.08.2012
ДУХОЗОРЕЦЬ В╤ЧНОСТ╤

Джерела

РЕДАКЦ╤╥ ГАЗЕТИ «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ»
На знак п╕дтримки Вашо╖ свято╖ боротьби за р╕дну мову, розбудову нашо╖ нац╕╖, за укра╖нський Крим посила╓мо Вам щойно випущену нами публ╕цистичну книгу «Сад╕вник щастя» п╕д дев╕зом «Сковорода як дзеркало Укра╖ни». Будемо рад╕, якщо книга стане корисною для активно╖ д╕яльност╕ славно╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
З повагою, Володимир СТАДНИЧЕНКО,
Леон╕д АНДР╤╢ВСЬКИЙ (Видавництво «Криниця»)
*   *   *
Книга «Сад╕вник щастя» — щира й чесна авторська спроба виписати об’╓мний образ Григор╕я Сковороди — видатного укра╖нського ф╕лософа, письменника, морал╕ста. Постать мислителя з╕ткана стереоскоп╕чно: з мандр╕вних дор╕г Сковороди Укра╖ною ╕ св╕том, ╕з проекц╕й його творчо╖ спадщини на наш час, з прямого дотику його вчення й моральних припис╕в до тривожних виклик╕в XXI стол╕ття. Зв╕дси несучий стрижень книги — орган╕чне по╓днання сковородин╕всько╖ науки про щастя людини, природжен╕сть ╖╖ до прац╕ на земл╕ ╕з глобальною вимогою сучасност╕ — сталим (гармон╕йним) розвитком сусп╕льства. Рель╓фний обрис мислителя вдало доповнюють спогади людей, що обрали в житт╕ сковородинську стезю. Високий образ поета Сковороди вивершу╓ л╕ричне мереживо в╕рш╕в поет╕в минулого й сучасних. Книга звернена до вдумливого читача, який в╕дчува╓ потребу при╓днатися до сучасного сковородин╕вського руху, зробити св╕й внесок у духовну сковородин╕зац╕ю Укра╖ни як тест на майбутн╓ нашо╖ нац╕╖.
*   *   *
Ось таку ун╕кальну книгу отримала нещодавно в дарунок «Св╕тлиця»! Сердечно дяку╓мо ╖╖ творцям Володимиру Стадниченку та Леон╕ду Андр╕╓вському за духовну п╕дтримку редакц╕╖ ╕ наших читач╕в! Пропону╓мо уваз╕ «св╕тличан» для ближчого знайомства з цим твором вступну статтю Л. ╤. Андр╕╓вського.

ДУХОЗОРЕЦЬ В╤ЧНОСТ╤
ВОЛОДИМИР СТАДНИЧЕНКО

САД╤ВНИК ЩАСТЯ
Сковорода як дзеркало Укра╖ни

З чистим серцем п╕д простою с╕рою свиткою, ╕з торбиною через плече ╕ соп╕лкою в н╕й вирушив у св╕т здобувати знання далекого 1734 року 12-р╕чний хлопчина — уродженець сотенного села Чорнухи, що належало за тод╕шн╕м адм╕н╕стративним под╕лом до полкового м╕ста Лубни, — майбутн╕й великий укра╖нський мислитель ╕ ф╕лософ св╕тово╖ величини Григор╕й Сковорода. Спочатку навчався у Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖ як учень початкових клас╕в, а пот╕м ╕ як студент, п╕зн╕ше потрапив до Петербурга, де в 1742—1744 роках був сп╕ваком при двор╕ ╕мператриц╕ ╢лизавети. В 1744 роц╕, п╕сля подорож╕ ╢лизавети на п╕вдень, в Укра╖ну, Григор╕й Сковорода, який у склад╕ придворно╖ капели супроводжував ╕мператрицю, залиша╓ться в Ки╓в╕, щоб продовжити навчання в академ╕╖. Зв╕льнення з капели в╕н отримав ╕з чином придворного уставщика. Але академ╕ю Г. Сковорода не зак╕нчив ╕ невдовз╕, бажаючи поглибити сво╖ знання за кордоном, вирушив з ком╕с╕╓ю генерала Ф. Вишневського в тод╕шню Австро-Угорщину, в угорське м╕сто Токай (1745—1750).
Там в╕н в╕дв╕дував навколишн╕ м╕ста й навчальн╕ заклади в них, волод╕ючи н╕мецькою, латинською та грецькою мовами, знайомився з╕ скарбами ╖хн╕х б╕бл╕отек. П╕сля повернення Сковорода деякий час знову навчався в академ╕╖, а пот╕м був учителем поез╕╖ в Переяславському училищ╕, для якого написав «Рассуждение о Поэзии и руководство к искусству оной» (1751). Ориг╕нальн╕сть ╕ новизна прийом╕в викладання не сподобались ╓пископу Никодиму Ср╕бницькому, ╕ Сковорода змушений був залишити викладацьку справу, але не в╕дмовився в╕д сво╖х переконань, не п╕шов на компром╕с з╕ сво╓ю сов╕стю. Востанн╓ в╕н повернувся до академ╕╖ та навчався з перервами у клас╕ ф╕лософ╕╖ у 1751 — 1753 роках. В цей час в╕н терп╕в нестатки ╕ крайню нужду у сво╖х потребах. Митрополит Тимоф╕й Щербацький порекомендував його як високоосв╕чену ╕ достойну людину на м╕сце вчителя для сина пом╕щика Степана Томари, що мешкав у сел╕ Каврай б╕ля Переяслава. Отож 1753—1759 роки, з перервою, Сковорода був домашн╕м учителем Василя Томари в сел╕ Каврай, де в╕н к╕лька л╕т мав необх╕дн╕ умови займатися самовдосконаленням ╕ богомисл╕╓м та почав писати св╕й незр╕внянний «Сад Божественних п╕сень». Коли молодий вихованець завершив початковий круг навчання, Григор╕й знову оселився в друз╕в у Переяслав╕.
Але незабаром з ╕н╕ц╕ативи Б╕лгородського ╓пископа ╤оасафа Миткевича, випускника Ки╓во-Могилянки, та за рекомендац╕╓ю ╕гумена Гервас╕я Якубовича, який добре знав ще з Переяслава про глибоку вчен╕сть Сковороди, в╕н був запрошений учителем поез╕╖ в Харк╕вський колег╕ум на 1759—1760 навчальний р╕к, а п╕зн╕ше за власним вибором в╕н викладав там курс синтаксими та грецько╖ мови. ╤ тут Григор╕й з╕ткнувся з обмовами, заздр╕стю, змушений був на деякий час залишити викладання. У 1768 роц╕ йому доручили викладати етику, «правила благонрав╕я» у так званих Додаткових класах цього колег╕уму; для цього в╕н написав ╕ прочитав ц╕лком ориг╕нальний курс лекц╕й, що в╕дом╕ нин╕ п╕д назвою «Начальная дверь ко христианскому добронрав╕ю». Багато що з написаного ним викликало незадоволення, церковники твердили, що його тлумачення десяти запов╕дей та основ в╕ри суперечить церковн╕й догм╕, ╕ лекц╕╖ були заборонен╕ до викладання.
Сковорода змушений був зв╕льнитися й знову, спираючись лише на п╕дтримку добрих знайомих та друз╕в, вести мандр╕вне життя, переходячи ╕з хутора в хут╕р, живучи то в монастирях, то у бдж╕льниках, то в л╕сових сторожках, то в невеликих ма╓тках, час в╕д часу в╕дв╕дуючи друз╕в у Харков╕. Та й сам Григор╕й Сковорода зазначав: «Життя ж наше — мандр╕вка». Обмежуючи себе в житт╓вих потребах, задовольняючись лише найнеобх╕дн╕шим з ╖ж╕ та одягу, в╕н переходить ╕з одного дому в ╕нший, навча╓ д╕тей ╕ дорослих прикладом непорочного життя ╕ пода╓ ╖м житт╓в╕ настанови, по-простому, образно й доступно навча╓ в╕чних ╕стин. Як от у сво╖х знаменитих «Байках Харк╕вських», як╕ поширювалися у численних списках, чи у сво╖х п╕снях, як╕ вже в той час почали виконувати кобзар╕. На Харк╕вщин╕, усам╕тнюючись, в╕н почав створювати сво╖ ф╕лософськ╕ д╕алоги, притч╕, трактати. Вони поширювалися у списках серед людей осв╕чених, серед колишн╕х учн╕в Сковороди. Повага до Григор╕я Сковороди ширилась, вважалось за особливе благословення Боже тому дому, в якому поселився в╕н хоч на к╕лька дн╕в. Григор╕й Сковорода м╕г би жити в достатку, з╕брати великий статок ╕з подарунк╕в, як╕ йому дарували, але в╕н в╕дмовлявся, кажучи: «Дайте не╕мущому!» (Див.: Большая Энциклопед╕я / Под ред. С. Н. Южакова. Т. XVII. С.-Петербург, 1904. — С. 481). Саме його життя стало повчальним для багатьох сучасник╕в ╕ для наступних покол╕нь, стало натхненням для написання твор╕в про самого Сковороду, як ось ╕ для письменниц╕ Тетяни Майданович воно послужило ╕мпульсом до написання запов╕тного в╕рша вже п╕д час редакторського опрацювання рукопису Володимира Стадниченка «Сад╕вник щастя»:
У дозорах висто╖ть,
Бо козак з рода,
Духозорець в╕чност╕ —
Наш Сковорода.
...Брань у богомисл╕╖
Аж до ранн╕х з╕р
В╕н вершив — як мисленний
Лицар-богатир. [...]
Щоб у щаст╕ й г╕дност╕
Бути нам завжди,
Повчимось пом╕рност╕
У Сковороди. [...]
Словом-сп╕вом кличе нас
У щасливий хор —
Духозорець в╕чност╕,
Серця духозор.
Творч╕сть ╕ життя Г. Сковороди упродовж стол╕ть подвигнули багатьох поет╕в викарбувати його образ в поетичному слов╕ ╕ залишити по соб╕ пам’ять, по╓днану з╕ Сковородинським духом. В╕дгукнулися на цю тему й сучасн╕ поети. Четвертий зшиток сво╓╖ книги «Сад╕вник щастя» В. Стадниченко робить в╕ршованим, ╕ в ньому Сковорода поста╓ перед нами вир╕зьблений поетичним рядком. Знаходить В. Стадниченко ╕ спос╕б як представити автор╕в поетичного слова про Сковороду: в╕н розташову╓ ╖х за алфав╕том. Перед Сковородою вс╕ р╕вн╕. А в╕рш про нашого Духозорця в╕чност╕ в цьому ряду найнов╕ший за датою народження (12 грудня 2012 року).
Григор╕я Сковороду дехто зараховував до масонства, але в╕н н╕коли до нього не належав, хоча вир╕с ╕ виховувався в т╕й атмосфер╕, яка живила рос╕йське масонство. У вищезгадан╕й енциклопед╕╖ написано, що м╕ж ним ╕ масонством знаходяться сп╕льн╕ точки дотику у вигляд╕ особливого ставлення до ветхозав╕тних книг, м╕стичного ╖х тлумачення, байдужост╕ до догматично╖ сторони християнства, дотримання строго-аскетичного способу життя ╕ «стремлен╕я учен╕емъ о нравственности и личною нравственною жизнью поднять нравственный уровень общества». Зазнача╓ться тут для широкого кола читач╕в, що окр╕м ф╕лософсько-богословських твор╕в Г. Сковороди в╕дом╕ його байки, притч╕, в╕рш╕ ╕ духовн╕ канти для сп╕ву; до сво╖х поетичних твор╕в в╕н складав музику ╕ сам ╖╖ виконував. Вказано там же його прац╕, назви деяких ╕з них дещо в╕др╕зняються в╕д кодиф╕кованих в сучасних академ╕чних виданнях: «Басни Харьковск╕я», «Наркись или разсужден╕е о самопознан╕и», «Книга Асхань, о познан╕и себя самого», «Дружеск╕й разговоръ о душевном мире и Алфавитъ мира», «Израильск╕й Зм╕й», «Жена Лотова», «Брань архистратига Михайла съ сатаною», «Д╕алогъ или разглаголъ о древнемъ м╕ре», «Благодарный Ерод╕й», «Убог╕й Жайворонокъ» та ╕нш╕, очевидно як найв╕дом╕ш╕, що починаючи з 1833 ╕ по 1895 роки були опубл╕кован╕ в багатьох тогочасних рос╕йських пер╕одичних виданнях чи окремими книгами. Щоправда, як досл╕див Д. Дудко, «Нарк╕с», без зазначення авторства ╕ скорочено, п╕д назвою «Дружн╕ бес╕ди. Бес╕да перша: про п╕знання себе», надрукував ще 1798 року М. Антоновський у невеликому зб╕рнику «Б╕бл╕отека духовна». А в журнал╕ «Сионский вестник» (1806) побачив св╕т курс лекц╕й «Начальная дверь ко христ╕анскому добронрав╕ю». Та й сам шанувальник Сковороди Михайло Антоновський — ун╕кальна людина, справжн╕й козарлюга, що був морським бойовим оф╕цером, а потому працював б╕бл╕отекарем Публ╕чно╖ б╕бл╕отеки в Петербурз╕, написав «╤стор╕ю про Малу Рос╕ю», де висв╕тлив под╕╖ XVI—XVIII стол╕ть за козацькими л╕тописами.
Н╕ один ╕з твор╕в Г. Сковороди при житт╕ не був надрукований. В╕н задовольнявся коп╕ями, як╕ робив власноруч; чимало списк╕в виготовили його друз╕, про що детально розпов╕да╓ нам В. Стадниченко в одн╕й ╕з сво╖х розв╕док. Його твори написан╕ сво╓р╕дною розк╕шною, поетичною давньоукра╖нською мовою, як пояснював нам знавець творчост╕ Сковороди Серг╕й Гальченко, влаштувавши Володимиру Стадниченку ╕ мен╕ перегляд автограф╕в ╕ списк╕в твор╕в Григор╕я Сковороди у в╕дд╕л╕ рукопис╕в ╤нституту л╕тератури ╕м. Т. Г. Шевченка НАНУ восени 2011 року.
Мене дуже вразили слова Григор╕я Сковороди, як╕ заф╕ксовано у лист╕ до Михайла ╤вановича Ковалинського — автора «Життя Григор╕я Сковороди», що в╕н «зазнав ст╕льки ворожнеч╕, з╕ткнувся з такими наклепами, з такою ненавистю». Ось як поясню╓ це сучасний ф╕лософ В╕ктор Гадяцький: «Сковороду не визнавали за життя не т╕льки тому, що боялись його ╕накодумства, а й тому, що заздрили. Григор╕й Сковорода був б╕льмом на оц╕ боягузам ╕ н╕кчемам. ... ╥х дратував незалежний характер Сковороди, вони заздрили сил╕ його духу. ╢ретик був ближче до Христа, тод╕ як вони, рел╕г╕йн╕ функц╕онери, — до антихриста. Для самоствердження ╕ самовиправдання ╖м треба було принизити його у власн╕й св╕домост╕. ... Казенне християнство ╕гнорувало, замовчувало Сковороду» (Див.: Гадяцький В. Дисидент Сковорода ╕ конформ╕ст Каструля // Дзеркало тижня. — 2004. — 9 жовтня). Сковорода виявився сильн╕шим за свого земляка М. Гоголя. Травля, як╕й було п╕ддано М. Гоголя з боку реакц╕онер╕в, примусила його покинути Рос╕ю. Гоголь був вражений обвинуваченнями — л╕тературними ╕ пол╕тичними, — що сипались проти нього. В╕н прийшов до висновку, що рос╕йське сусп╕льство не дозр╕ло ще до розум╕ння ╕стинних завдань комед╕╖ ╕ л╕тератури взагал╕. «Сумно, коли бачиш, в якому стан╕ перебува╓ у нас письменник, — пише в╕н М. П. Погод╕ну 15 травня 1836 р.» (Слон╕мський О. Прим╕тки. Драматичн╕ твори // Гоголь М. В. Твори. В 3-х т. Т. 2. — К.: Держвидхудл╕т., 1952. — С. 442-443). Додамо, що як тод╕, так ╕ п╕зн╕ше, включаючи ╕ радянську систему, ╕ тепер╕шню неототал╕тарно-маф╕озну, повторюються спроби забалакати духовн╕ вольност╕ Григор╕я Сковороди пустопорожн╕ми похвалами на його адресу.
В музе╖ П. Тичини, на в╕дкритт╕ виставки твор╕в, присвячених Сковород╕, кореспондент телебачення запитала мене, як я ставлюся до «рос╕йського Сократа» Григор╕я Сковороди. Я в╕дпов╕в, що Сократ — це Сократ, а наш укра╖нський мудрець Григор╕й Сковорода — ╓диний у св╕т╕ так всеб╕чно обдарований мислитель ╕ поет, сп╕вак ╕ музикант, ╕ мандр╕вний ф╕лософ-просв╕тник, як в╕н себе сам назвав — «учитель в╕чност╕», й ╕ншого такого представника практично╖ морально╖ ф╕лософ╕╖ нема╓. Коли В. Гадяцький ставить Сковороду в ряд ╕з Сократом, то в╕н в╕дзнача╓, що з позиц╕╖ обивательсько╖ й чиновницько╖ Сократ, Сковорода та й б╕льш╕сть справжн╕х мислител╕в були «кон-фл╕ктними». А дал╕ так поясню╓ знамениту Сковородинську еп╕таф╕ю «Св╕т ловив мене, але не сп╕ймав»: «Це — загорнутий в ╕рон╕чну форму заклик не бути «ручним», не зраджувати сво╖х переконань. ... Вт╕м, стають модою ╕ походи до Сковороди — як прив╕д для п╕кн╕ка. Але по-справжньому йти до Сковороди — це п╕дн╕матися до його г╕дност╕, до «хвате й вас!..» (Там же). ╤ нарешт╕ розум╕╓ш неперех╕дну актуальн╕сть «колючого» афоризму Григор╕я Савича Сковороди: «Не смешно ли, что все в пекле, а боятся, чтоб не попасть?».
Духовн╕ природн╕ основи Григор╕ю Сковород╕, безперечно, дав Бог, ╖х укр╕пили ╕ наситили особливим зм╕стом ╕ земля, де народився, ╕ батьк╕вська хата — тобто, традиц╕╖ ╕ генетика роду, а ще Б╕бл╕я, яку поглиблено вивчав ╕ з якою не розлучався все життя, пост╕йно цитував, адже в Б╕бл╕╖ закладена Божа мудр╕сть. Духовний розум його був в╕дформатований життям ╕ п╕дкр╕плений знаннями, набув конкретних прояв╕в на грунт╕ класично╖ осв╕ти, яку давала Ки╓во-Могилянська академ╕я. До реч╕, тут чимало читалося ориг╕нальних курс╕в лекц╕й, як╕ готувалися м╕сцевими викладачами. Ки╓во-Могилянська ф╕лософська школа в межах бароково╖ схоластики по╓днала в соб╕ елементи античних, ренесансних, реформац╕йних ф╕лософських учень в ╖хн╕й в╕тчизнян╕й, укра╖нськ╕й рецепц╕╖. Ус╕ набут╕ знання Григор╕й Сковорода не т╕льки творчо опрацьовував, як це робили й ╕нш╕ видатн╕ вихованц╕ Академ╕╖, — в╕н освятив ╖х сво╓ю особливою духовн╕стю.
Характерн╕ риси ф╕лософських твор╕в Г. Сковороди — д╕алог╕чн╕сть ╕ символ╕чно-образний стиль мислення; в морально-гуман╕стичному спрямуванн╕ сво╓╖ творчост╕ в╕н спирався на укра╖нську тогочасну мислительську традиц╕ю, що мала не науково-просв╕тницьке, а етико-гуман╕стичне спрямування. Тут Сковорода продовжив здобутки св╕тового вим╕ру, як╕ нагромадили його попередники у сво╖х р╕зноман╕тних творах, пропов╕дях та ф╕лософсько-богословських трактатах: Нестор-л╕тописець, митрополит ╤лар╕он, Володимир Мономах, Кирик Новгородець, Серап╕он Володимирський, Лукаш з Нового М╕ста, Стан╕слав Ор╕ховський-Роксолан, ╤ван Вишенський, Памва Беринда, Кирило Транкв╕л╕он-Ставровецький, Петро Могила, ╤нокент╕й Г╕зель, ╢п╕фан╕й Славинецький, ╤оаник╕й Галятовський, Димитр╕й Туптало — митрополит Ростовський, Антон╕й Радивиловський, Лазар Баранович, Симеон Полоцький, Феофан Прокопович, Пилип Орлик, Стефан Яворський, ╤ван Величковський, Стефан Калиновський, Григор╕й Кониський, Осип Кононович-Горбацький, Олександр Кроковський, Симеон Кулябка, Григор╕й (Георг╕й) Щербацький та ╕нш╕. Я нав╕в цей широкий список в╕тчизняних мислител╕в, щоб нагадати, що ╕ще до початку просв╕тницько╖ д╕яльност╕ Григор╕я Сковороди богословсько-ф╕лософська та пропов╕дницька творч╕сть, яка використовувала так╕ л╕тературно-художн╕ жанри, як в╕рш╕, п╕сн╕, байки, легенди, притч╕, листи ╕ т. п., мала значн╕ здобутки, ╕ ф╕лософськ╕ погляди та художн╕ засоби ╖х вираження у Сковороди сформувалися не на порожньому м╕сц╕.

Леон╕д АНДР╤╢ВСЬКИЙ,
народний художник Укра╖ни, лауреат Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, заступник голови Укра╖нського фонду культури

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10671

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков