Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2262)
З потоку життя (5395)
Душі криниця (3085)
Українці мої... (1396)
Резонанс (1362)
Урок української (978)
"Білі плями" історії (1580)
Крим - наш дім (526)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (231)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (96)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАМ'ЯТ╤ БАТЬКА-ФРОНТОВИКА
14 травня у С╕мферопол╕, в Кримськ╕й республ╕канськ╕й ун╕версальн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤....


ПОМЕР ОДИН ╤З Л╤ДЕР╤В НОРИЛЬСЬКОГО ПОВСТАННЯ ПРОТИ ГУЛАГУ ПОЛ╤ТВ'ЯЗЕНЬ ╢ВГЕН ГРИЦЯК
Наша газета встигла присвятити к╕лька публ╕кац╕й ╢вгену Степановичу Грицяку ще за його життя....


НА ЛЬВ╤ВЩИН╤ 2017-Й Р╤К ОГОЛОШЕНО РОКОМ РОМАНА ШУХЕВИЧА, УПА ТА ╤ВАНА НИЗОВОГО
Ц╕ р╕шення прийнят╕ на сес╕╖ Льв╕всько╖ ОДА 11 травня


НЕ СТАЛО БОРИСА ОЛ╤ЙНИКА…
В╕домого поета поховали на Байковому кладовищ╕.


ПАМ’ЯТ╤ АНАТОЛ╤Я КРИЛОВЦЯ, ПЕДАГОГА, ПОЕТА, ЖИТТ╢ЛЮБА
1983 року ╕з в╕дзнакою зак╕нчив укра╖нську ф╕лолог╕ю в Р╕вненському пед╕нститут╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 17.08.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 17.08.2012
ЗБЕРЕЖЕНИЙ БОГОМ ДЛЯ ПРИМНОЖЕННЯ КРАСИ

Кримський сад╕вник Ахтем Ал╕╓в, який мр╕╓ укв╕тчати Крим трояндами (про нього неодноразово писала «Кримська св╕тлиця»), не ╓диний такий на св╕т╕. Принаймн╕ на Волин╕ у нього ╓ однодумець, та ще й який! Вперше про його «дв╕йника» я д╕знався майже р╕к тому – прочитав невеличку публ╕кац╕ю в газет╕ «День». Редакц╕я допомогла зв’язатися з подвижником, якого багато людей знають п╕д пр╕звиськом Василь «Чорнобривець». Прилипло воно до талановитого скульптора ╕ художника саме через палку любов останнього до ц╕╓╖ кв╕тки. Чорнобривц╕ (один ╕з символ╕в Укра╖ни) Василь висаджу╓ скр╕зь, де т╕льки вони можуть радувати око. Але найб╕льше – вздовж волинських трас. Другою любов’ю Василя ╓ соняшник. ╤ тому в багатьох м╕сцях соняшников╕ гол╕вки також приязно кивають вод╕ям ╕ пасажирам. Запрошував мене Василь до себе ще у вересн╕ минулого року, але т╕льки нещодавно з’явилася можлив╕сть з’╖здити до Луцька.
Не розчарував скульптор – йому вже п’ятдесят, але рок╕в 10-15 можна см╕ливо скидати, бо за сво╓ю статурою, за р╕внем оптим╕зму та молодечо╖ енерг╕╖ Василь Чорнобривець «заткне за пояс» багатьох нин╕шн╕х тридцятил╕тн╕х. Колишн╕й десантник, в╕н дос╕ не забува╓ про турн╕к ╕ б╕гову дор╕жку. Щоправда, це з вересня. А ось вл╕тку йому вистача╓ ф╕зичних навантажень ╕ без стад╕ону. Справа в тому, що садити чорнобривц╕ ╕ соняшники не набагато легше, н╕ж працювати косарем чи л╕сорубом. Адже робочий день у Василя почина╓ться вже о п’ят╕й ранку, а зак╕нчу╓ться об одинадцят╕й вечора.                     
Треба не просто посадити кв╕ти (╕ не в чорнозем — досить часто доводиться мати справу з кам’янистим ╜рунтом), але й добре полити ╖х, тому доводиться пост╕йно тягати з собою б╕дон з водою. Наповнювати його з криниць, копанок чи нав╕ть придорожн╕х калюж. Упродовж дня так натяга╓шся… Доводиться годинами працювати п╕д палючим сонцем (скаж╕мо, ми працювали у 34-градусну спеку!), а ввечер╕ потерпати в╕д безжальних комар╕в. Лише коли сонце сяде, — тод╕ й робот╕ к╕нець. Легка, найчаст╕ше вегетар╕анська, вечеря ╕… глибокий, м╕цний сон. Писали про Василя багато журнал╕ст╕в, але я пишаюся тим, що пров╕в ╕з подвижником пару дн╕в, специф╕ку роб╕т вивчив досконало, тому маю уяву про р╕вень ф╕зичних навантажень, калор╕йн╕сть харчування, ╕ способи релаксац╕╖.
*   *   *
Скульптор, художник, кв╕тникар… Далеко не кожному с╕льському хлопцю випада╓ така дорога. Що послужило поштовхом для Василя? Розмовляючи з Заслуженим д╕ячем мистецтв Укра╖ни, почесним громадянином м╕ста Горохова, я зрозум╕в, що витоки його творчост╕ беруть початок з арм╕йсько╖ служби, з афгансько╖ в╕йни. Служив на початку 80-х у Туркестан╕, був десантником — здавалося б, зв╕дси була лише одна дорога — в пекло в╕йни: Кабул, Герат, Кандагар... Вже був ╕ в списках. Але коли чергову групу його однополчан посилали до Афгану, свого пр╕звища в╕н чомусь не почув. Хтось його викреслив. Кинувся виясняти до командира, а той у груб╕й форм╕: «Тихо сиди, дурню…» Може, сам Бог таким чином збер╕г Василя Рижука для батьк╕в ╕ для Укра╖ни. А з тих хлопц╕в мало хто повернувся. Побачене ╕ пережите спонукало Василя якось зберегти пам’ять про них. Вир╕шив, що найкращий шлях — скульптура. Першою роботою був величний постамент висотою 20 метр╕в. Чому саме 20? У цьому також ╓ певна символ╕ка, бо переважно гинули хлопц╕, як╕ не переступили двадцятир╕чний в╕ковий руб╕ж. Скульптор створив яскравий образ син╕в, як╕, н╕би птахи, летять додому. Застиг у порив╕ його однокласник Василь Музика. Василь Рижук родом ╕з сус╕днього села Новостав, а десятир╕чку зак╕нчував у Лобач╕вц╕, добре знав Музику, його сестру ╕ маму, с╕льську вчительку. Образ однокласника символ╕зу╓ ус╕х юнак╕в, як╕ загинули в Афган╕стан╕. Був ╕ другий пам’ятник на афганську тематику: три матер╕ — Божа Мат╕р, Укра╖на-мати ╕ земна мат╕нка — тужать за сво╖ми синами. Будучи талановитим митцем, Василь Рижук починав творити скульптури у не найкращий для творчост╕ час. Все робив сам — в╕д фундаменту до завершення. Х╕ба що добров╕льн╕ пом╕чники допомагали переносити важк╕ частини споруди, забивати сва╖ п╕д фундамент. Часом не вистачало грошей на солярку, доводилося випрошувати у друз╕в. За кордоном скульптори ╓ досить забезпеченими людьми, а у нас Василь робить все для держави ╕ для людей недорого, але водночас, вкладаючи душу, як╕сно. Ц╕ну╓ться це небагатьма, та все ж, його величн╕сть Час позитивно вплива╓ на добрий ╕м╕дж майстра. Що не каж╕ть, а б╕льш╕сть людей до «трудогол╕к╕в» ставиться з пошаною. Хоча влада таких, зазвичай, не вид╕ля╓ ╕з загалу.
Замилування чорнобривцями прийшло трохи п╕зн╕ше, коли Василь Рижук сид╕в б╕ля пам’ятника в Лобач╕вц╕ ╕ насолоджувався ос╕нн╕ми кв╕тами. Все дихало сумом, ╕ скульптор подумав, що садити кв╕ти треба не лише на могилах, як данину пам’ят╕, але й там, де люди можуть щиро усм╕хатися ц╕й земн╕й крас╕. Так ╕ з’явилася ╕дея садити чорнобривц╕ вздовж трас. За дванадцять рок╕в скульптор засадив чорнобривцями ╕ соняшниками понад 200 к╕лометр╕в за маршрутами Луцьк-Ки╖в, Луцьк—Льв╕в, на Житомирщин╕, тощо. Так поступово до нього прийшла всенародна популярн╕сть.
Наведу документи, як╕ св╕дчать про не╖. Ц╕ листи писалися п╕д час реал╕зац╕╖ загальнонац╕онально╖ програми «Людина року–2011» ╕ адресован╕ Генеральн╕й дирекц╕╖ ц╕╓╖ програми. Ось деяк╕ з них:
В╕д Служби автомоб╕льних дор╕г Укра╖ни у Волинськ╕й област╕:
«Служба автомоб╕льних дор╕г у Волинськ╕й област╕ зверта╓ться до Вас з пропозиц╕╓ю розглянути на Вищ╕й академ╕чн╕й Рад╕ та п╕дтримати кандидатуру Рижука Василя Андр╕йовича на претендента загальнонац╕онального конкурсу «Людина року—2011» у ном╕нац╕╖ «Митець року–2011». Василь Рижук ма╓ мр╕ю – зас╕яти кв╕тами всю Укра╖ну. Власноруч зас╕ва╓, висаджу╓ та догляда╓ чорнобривц╕, соняшники вздовж автомоб╕льних шлях╕в Волинсько╖ област╕. Створен╕ ним композиц╕╖ не т╕льки прикрашають шляхи, але й створюють позитивний настр╕й та ╕м╕дж нашо╖ кра╖ни. ╤ хоча Служба автомоб╕льних дор╕г у Волинськ╕й област╕ на ма╓ можливост╕ проводити ф╕нансування даних роб╕т, творча особист╕сть Василь Рижук безкоштовно проводить роботи та зд╕йсню╓ сво╖ задуми».
А ось аргументи Луцько╖ загальноосв╕тньо╖ школи №15:
«Сп╕впраця школи з митцем, творчою людиною, знавцем прекрасного, Василем Рижуком да╓ можлив╕сть виховувати молоде покол╕ння справжн╕ми патр╕отами Укра╖ни. Його монументальн╕ роботи знайшли позитивн╕ в╕дгуки, а проект «Зас╕яти Укра╖ну кв╕тами» знайшов активну п╕дтримку у наших школяр╕в».
При╓дналося Управл╕ння м╕стобудування ╕ арх╕тектури Луцько╖ м╕сько╖ Ради:
«Василь Рижук ╓ Лауреатом в╕дкритого всеукра╖нського конкурсу на кращий еск╕зний проект монумента укра╖нсько-польського примирення (Луцьк-2003 р╕к). На Всеукра╖нському конкурс╕ проект╕в на кращий пам’ятний знак жертвам Чорнобиля у Луцьку (2008 р╕к) його проект зайняв друге м╕сце. У 2010 роц╕ в╕н зайняв трет╓ м╕сце у всеукра╖нському конкурс╕ за кращу ╕дею спорудження пам’ятника Степану Бандер╕.
Нагороджувався почесними грамотами та подяками м╕ського голови у 2008-2010 роках за вагомий внесок у кв╕ткове оформлення територ╕╖ м╕ста Луцька, популяризац╕ю нац╕ональних традиц╕й, кв╕тникарства та участь у загальном╕ському свят╕ кв╕т╕в «Луцьк Кв╕тучий».
Не залишився осторонь ╕ Волинський обласний музично-драматичний театр ╕м. Т. Г. Шевченка. Тут аргументи сво╖: «Обласний академ╕чний театр носить ╕м’я Тараса Шевченка, а на Театральному майдан╕, якраз перед театром, дос╕ був лише пам’ятник Лес╕ Укра╖нц╕. Нарешт╕, цю нев╕дпов╕дн╕сть, яка ╕снувала в нашому м╕сц╕ 35 рок╕в, усунуто волинським скульптором Василем Рижуком. На одн╕й ╕з ст╕н театру в╕дкрито арх╕тектурну скульптурну композиц╕ю, п╕д якою пророч╕ слова Кобзаря: «Обн╕м╕ться ж, брати мо╖, молю вас, благаю!». Даний тв╕р за визначенням фах╕вц╕в та громадськост╕ добре впису╓ться в арх╕тектурне середовище, добре прогляда╓ться з ус╕х стор╕н при денному ╕ веч╕рньому осв╕тленн╕. Взагал╕, портретна галерея скульптурних роб╕т створена ╕ т╕сно пов’язана з його особистим характером — добрим ╕ контактним. В╕н добре в╕дчува╓ людину, переда╓ схож╕сть, душу й ╕нтелект. Василь Рижук ╓ автором мемор╕ального комплексу на Горох╕вщин╕, присвяченому загиблим у Афган╕стан╕ во╖нам-волинянам. Пам’ятника полеглим за Укра╖ну на фронтах Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, пам’ятника Тарасов╕ Шевченку в Горохов╕, монумента полеглим у локальних в╕йнах у Володимир-Волинському, пам’ятника «Серце кохання» у Черн╕вцях та ряду ╕нших.
Це митець, який ╓ щирим Укра╖нцем. Якби кожен з нас поступав так, як Василь Рижук, Укра╖на перетворилася б на кв╕тучий сад. В╕н - дв╕ч╕ лауреат акц╕╖ «Людина року Волинського краю» у ном╕нац╕ях «Митець року» та «Вчинок року». Ми вважа╓мо, що активна творча д╕яльн╕сть, благод╕йн╕сть, патр╕отизм заслуговують на те, щоб стати «Людиною року–2011», у ном╕нац╕╖ «Митець року–2011».
Пощастило мен╕ ╕ в тому, що я бачив людей, як╕ допомагають Василев╕. Якийсь л╕тн╕й чолов╕к у к╕нц╕ робочого дня п╕д╕йшов до нього ╕ сказав: «Васильку, вибач, що не зможу допомогти сьогодн╕ – ноги болять. Але ось недавно качав мед, то тримаю й для тебе баночку…» Ось так╕ «моральн╕ стимули» мають для Василя Рижука неабияке значення. Говорив я ╕ з Галиною Карп╕вною Магерко, Колишня вчителька молодших клас╕в через газету д╕зналася про «соняшниково-чорнобривцеву» м╕с╕ю Василя, зв’язалася з ним через редакц╕ю ╕ запропонувала свою допомогу. Так╕ небайдуж╕ люди в╕дразу стають щирими василевими друзями — на все життя. А ╕нколи й лайка незнайомих людей бува╓ при╓мною. Одного разу Василь прополював на трас╕ соняшники, аж тут зупиня╓ться автомоб╕ль ╕ вод╕й у досить груб╕й форм╕ вичиту╓ йому: «Люди садять, а ти нищиш…» Отже, поступово моб╕л╕зу╓, вплива╓ на людей добрий приклад Василя-Чорнобривця! А було ще таке: п╕д час ╢вро-2012 один англ╕╓ць, побачивши, як Василь садить кв╕ти, зупинив свою машину ╕ довго зворушено дякував… Певно, встиг пом╕тити, що не на кожн╕й укра╖нськ╕й трас╕ цв╕туть соняшники ╕ чорнобривц╕. До реч╕, бува╓, що часом ц╕л╕ вес╕льн╕ кортеж╕ зупиняються, ╕ укра╖нськ╕ молодята фотографуються на фон╕ золотих соняшник╕в. Бо наш це символ!
╢ ╕ складн╕ моменти у д╕яльност╕ Василя Рижука. Адже в спекотну погоду (а на мою долю випав саме такий пер╕од!) кв╕ти треба часто поливати. Це легше, н╕ж садити, але також непросто — треба заправити машину, заплатити за роботу вод╕╓в╕… Чув не одну розмову Василя ╕з дорожн╕м начальством, бачив як дел╕катно, не втрачаючи г╕дност╕ в╕н перекону╓, що краще добре полити сьогодн╕, ан╕ж усе пересаджувати завтра. Можна зрозум╕ти ╕ людей ╕з Служби автомоб╕льних дор╕г. Адже н╕хто не вид╕ля╓ ╖м грошей — н╕ на посадку, н╕ на полив. Н╕хто «згори» й не вимага╓ це робити. Але коли цей неординарний наполегливий скульптор просить, йому не в╕дмовляють. Кажуть: «спробу╓мо», але пот╕м все-таки роблять. Я був зворушений, коли п╕сля «майже в╕дмови» автодор╕вський начальник таки вид╕лив машину для поливу. А вже як Василь був радий! По╖хав на м╕сце поливу ╕ вод╕╓в╕ потиснув руку як р╕дному братов╕. А той, до реч╕, не лише ви╖хав на трасу, а ще й посадив до каб╕ни двох малих синочк╕в ╕ таким чином долучив ╖х до добро╖ справи. Я нав╕ть зробив к╕лька зн╕мк╕в, заф╕ксувавши для ╕стор╕╖ важливий момент формування громадянського сусп╕льства. Це не переб╕льшення. До реч╕, у Василя Рижука давно викристал╕зувалася формула усп╕ху: «Засп╕вувач — ╕нформац╕йний ╕мпульс — всенародна п╕дтримка – усталена традиц╕я». ╤ вже пот╕м, як результат цього, могутня, процв╕таюча Укра╖на. Можна почати з кв╕т╕в, можна з чогось ╕ншого. Важливо, щоб був рух уперед, щоб були «засп╕вувач╕». Поки що ╖х у сусп╕льств╕ небагато. В Криму це любитель троянд Ахтем Ал╕╓в з Сов╓тського району, або Олекс╕й Супрун ╕з Старого Криму, який садить гор╕хов╕ сади на м╕сц╕ новоутворених см╕тник╕в — цим в╕н гальму╓ ╖х стих╕йне розростання. На Ки╖вщин╕ це «св╕тличанка» Валентина Куклишин, яка спираючись на народний ентуз╕азм, змогла створити чудовий дендропарк у Глибокому Яру — на м╕сц╕ розстр╕лу ╓вре╖в Таращ╕. Тепер у не╖ нов╕ проекти, нов╕ творч╕ задуми… На Волин╕ ж ма╓мо одного-╓диного, незр╕внянного ╕ поки недосяжного (за продуктивн╕стю прац╕), Василя Чорнобривця. Користуючись журнал╕стською нагодою, я прощаючись, щиро дякував йому: «Ех, Василю… Дай тоб╕, Боже, здоров’я ╕ сил виконати твою м╕с╕ю». Н╕би й звичайна людина, а таки щось мес╕анське в ньому ╓. Бо н╕чого ж соб╕ не дозволя╓ зайвого – н╕ по╖здок на море, н╕ заст╕ль ╕з друзями, н╕ в╕дсипань у вих╕дн╕. Кв╕ти диктують спос╕б життя. Щоправда, вони ж ╕ л╕кують. Про це Василь каже так: « Я саджу, а деяк╕ люди п╕дходять ╕ розпов╕дають мен╕ про ц╕лющ╕ властивост╕ чорнобривц╕в. Та й сам пом╕тив: в╕дколи почав ╖х садити, перестав звертатися до л╕кар╕в. Коли бачу як вони цв╕туть, у мене в╕дразу з’явля╓ться усм╕шка на устах, п╕дн╕ма╓ться настр╕й. Чорнобривц╕ зн╕мають будь-який нервовий стрес…»
Василь Рижук уважно прочитав статтю про кримську родину Супрун╕в. Це вже п╕сля роботи, коли ми по╖хали покупатися на Шацьк╕ озера (у таку спеку ╕ п╕сля ударно╖ прац╕ — не гр╕х!) Вир╕шив, що передплатить «Кримську св╕тлицю». Якщо газета так прихильно ставиться до вс╕х подвижник╕в (причому, незалежно в╕д рег╕ону), до тих, хто хоче зробити наше сусп╕льство кращим, то ╖╖ варто читати ╕ пропагувати на Волин╕! Тож можемо пишатися: до нашого гурту при╓дналася чудова людина, яка живе, щоб дарувати людям красу.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 17.08.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10631

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков