"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2012 > Тема "Крим - наш дім"
#32 за 10.08.2012
В’ЯЗЬ СТОЛ╤ТЬ НА Б╤Л╤Й СКЕЛ╤
По-р╕зному можна називати ряди заглибин на висок╕й б╕л╕й скел╕ над Йосафатовою долиною поблизу Бахчисарая, схожих на пташин╕ гн╕зда в крутобережних обв╕трених урвищах: фортеця, печерне м╕сто Джуфт Кале, родове м╕сце, святиня одного з найдревн╕ших кримських етнос╕в — кара╖м╕в, ╕ вс╕ вони будуть правильн╕. Неприступне г╕рське плато в ланцюгу хвилястих обрив╕в, створене природою та укр╕плене людьми. Буд╕вл╕ н╕би прикле╖лися до скел╕, а чотири яруси печер вигадливих форм плавно переходять один у другий. Первинна ╖х ╕стор╕я така ж нев╕дома, як ╕ ╕нших печерних м╕ст Криму — Тепе-Кермена, Качикалена, Еск╕-Кермена, ╤нкермана, Мангупа. У будь-якому випадку вони були заселен╕ уже в до╕сторичну епоху, про що св╕дчать численн╕ печери, розташован╕ к╕лькома горизонтальними рядами п╕д м╕стом. Б╕ля входу в ц╕ п╕дземелля пом╕тн╕ в каменях невелик╕ отвори. За переказами, в них були вроблен╕ к╕льця для корабельних причал╕в у той прадавн╕й час, коли скел╕ Джуфт Кале були оточен╕ морем.
ЩИТ ╤ МЕЧ НА ВИСОТ╤ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ
Тюркська фортеця, в╕дмежована в╕д навколишн╕х простор╕в кам’яними уступами, за даними археолог╕в, збудована як великий в╕йськово-пол╕тичний центр Кримсько╖ Хазар╕╖ у пер╕од ╖╖ панування на п╕востров╕. В н╕й знаходився останн╕й хазарський каган. П╕сля нього в цьому старовинному фортиф╕кац╕йному укр╕пленн╕ оселилися кримськ╕ кара╖ми як залишок хазар. Протягом багатьох в╕к╕в древня цитадель в╕д╕гравала для них таку ж роль, як Ки╖в ╕ Великий Новгород у древньоруськ╕й ╕стор╕╖, Рим – у романських народ╕в. Зв╕дси вони бачили розкв╕т ╕ пад╕ння Херсонеса, Пант╕капе╖, Боспорського царства, а п╕зн╕ше сам╕ знаходили в печерах над╕йний схов в╕д хижацьких степовик╕в. П╕сля захоплення п╕вострова монголо-татарами на переговорах м╕ж ханом Бати╓м ╕ князем Данилом Галицьким у 1243 роц╕ були досягнут╕ домовленост╕ про ем╕грац╕ю р╕зних етн╕чних груп, у тому числ╕ кара╖м╕в, з окупованих територ╕й у Галичину — Волинь. Вона розпочалася в 1246 роц╕. Внасл╕док цього перем╕щення кара╖ми, в основному землероби, скотар╕ ╕ представники торгового стану, що ви╖хали з трьох м╕ст — Солхата (Старого Криму), Мангупа ╕ Кафи (Феодос╕╖), отримали в╕д князя Данила матер╕альну допомогу ╕ л╕ценз╕╖ на торг╕влю з╕ Сходом. П╕сля походу в 1398 роц╕ вниз по Дн╕пру Великого князя Литовського В╕товта у вигляд╕ в╕йськово╖ контрибуц╕╖ п╕дкореного народу були переселен╕ разом з татарами ╕ кара╖ми — всього 15 тисяч во╖н╕в з Криму в Литву, де використовувалися як охоронц╕ кордон╕в, а ╖хн╕ нащадки ╕ нин╕ живуть в м╕ст╕ Тракай. ╥хн╕ ж одноплем╕нники, що залишилися проживати поблизу Бахчисарая, виселен╕ татарами за стару ст╕ну фортец╕, збудували за дозволом хан╕в нову. ╤ вона зм╕нила назву з Кирк ╢ра (земля кирк╕в) на Джуфт Кале, що в переклад╕ означа╓ парна або подв╕йна фортеця. Кара╖ми вели сезонний спос╕б життя: весною працювали в садах ╕ на виноградниках, в╕дкочовували з╕ стадами в степи ╕ гори, а восени поверталися в поселення. При небезпец╕ ст╕калися з ус╕╓╖ округи в фортецю. Юрти ╕ худобу розташовували на мис╕ Бурунчак. Хани, починаючи з Хадж╕ Герая, п╕дтверджували права кара╖м╕в на волод╕ння цими землями. У важк╕ моменти м╕жусобиць вони ╕ сам╕ шукали тут притулок. У ханських ярликах, наданих кара╖мам за в╕йськову службу, тобто за охорону фортец╕, вони були зарахован╕ до почесного в ханств╕ стану тархан╕в (в╕йськово╖ аристократ╕╖), в╕льних в╕д суду, багатьох податк╕в ╕ повинностей. Зокрема, тут довго перебував п╕д захистом гарн╕зону фортец╕ Менгл╕ Герай. Однак цей над╕йний щит для одних високопоставлених ос╕б м╕г за одну мить перетворитися в кл╕тку для сокол╕в. Насл╕дуючи турецьких султан╕в, як╕ ув’язнювали в Семибаштовий замок посл╕в або представник╕в держав, з якими мали нам╕р вступити в в╕йни, хани утримували у фортец╕ знатних полонених чи посл╕в. Так, двадцять рок╕в (1660–1680 рр.) у н╕й томився в невол╕ рос╕йський боярин Василь Шереметь╓в. Тут же утримувалися стольний князь Андр╕й Ромодановський (1661–1681 рр.), московський посол Василь Антемиров (1692–1695 рр.), польський гетьман Микола Потоцький (1648 р.) та ╕нш╕. В╕йськова справа – традиц╕йне заняття кримських кара╖м╕в поряд ╕з сад╕вництвом, скотарством ╕ ремеслами. У боротьб╕ за виживання ╕ незалежн╕сть вироблялася тактика протистояння ворогу з урахуванням географ╕чних особливостей м╕сцевост╕ передг╕рного Криму. Основи високого в╕йськового профес╕онал╕зму – характерна особлив╕сть етнос╕в, що ведуть кочовий спос╕б життя, закладалася предками, родоплем╕нн╕ утворення яких входили у склад гуннського ╕ хазарського плем╕нних союз╕в. ╤мена кримських кара╖м╕в зустр╕чаються серед запор╕зьких ╕ ре╓стрових козак╕в. Вони воювали у склад╕ во╖нських формувань польсько-литовсько╖ держави, царсько╖ Рос╕╖, з’╓днань Червоно╖ арм╕╖ в роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. В╕йськове ремесло сприяло прояву ╕ закр╕пленню таких нац╕ональних рис, як в╕ддан╕сть, ст╕йк╕сть, хоробр╕сть, мужн╕сть. ╤ понин╕ головними нац╕ональними символами кримських кара╖м╕в залишаються традиц╕йн╕: дворогий спис – сенек ╕ щит – калкан. У древньому герб╕ поряд з ними зображена кр╕посна башта. Втрати у в╕йнах були основною причиною скорочення чисельност╕ кара╖в. К╕льк╕сть ╖х ╕ перв╕сна не перевищувала десятк╕в тисяч, у 1800 роц╕ складала близько чотирьох тисяч, до 1913 року зросла до 16 тисяч, а нин╕ наблизилася до критичного рубежу – п╕втори – дв╕ тисяч╕ в усьому св╕т╕. Втрати останнього пер╕оду значною м╕рою пов’язан╕ з Першою св╕товою, громадянською ╕ Другою св╕товою в╕йнами.
НА ШАБЛ╤ ПРИСЯГНУВ БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НА ХАНСЬК╤Й АУД╤╢НЦ╤╥
Кара╖ми здавна мали звичай в к╕нц╕ сво╖х молитовних книг записувати под╕╖ особливо╖ важливост╕, що в╕дбулися протягом року. В одн╕й з таких надрукованих у 1528 роц╕ в Венец╕╖ книг, що належала якомусь Каракашу з Бахчисарая, ╓ запис про перебування у кримського хана ╤слама Г╕рея ╤╤╤ (1644–1654 рр.) гетьмана Богдана Хмельницького. Ось як опису╓ться ця под╕я: «З достов╕рних джерел в╕домо, що в 1648 роц╕ Богдан Хмельницький був з сином сво╖м ╕ к╕лькома знатними козаками в Бахче-Сара╖, щоб просити в ╤слама Г╕рея допомоги проти поляк╕в. Хмельницький, який говорив по-татарськи, проголосив ц╕лу промову на ханськ╕й ауд╕╓нц╕╖, об╕цяючи надал╕ союз ╕ дружбу козак╕в у випадку надання ╖м допомоги проти сп╕льного ненависного ворога – поляк╕в. П╕сля наради з мурзами хан прийняв пропозиц╕ю Хмельницького, примусивши його присягнути на сво╖й шабл╕, ╕ залишив сина його Тимоф╕я в себе у заручниках». Про те, що було дал╕, перекладено з ╕ншого знайденого запису татарською мовою: «П╕сля того, як глава козак╕в гетьман Богдан Хмельницький, що жив б╕ля базару в будинку Аветика Оглу, повернувся до Дн╕пра, його величн╕сть ╤слам Г╕рей-хан послав до нас через Сююн Агу наказ, щоб ми утримували в наш╕й фортец╕ сина його Тем╕ша в рол╕ аманата» (заручника). Однак завжди послушн╕ хану кара╖ми на цей раз почали упиратися, мотивуючи в╕дмову тим, що з с╕м’╓ю Б. Хмельницького у них «канли» (кровна помста) у зв`язку з вбивством ╤льяша Кара╖мовича. Цей переяславський полковник походив з кара╖мського роду Узун╕в у Криму. В 1636 роц╕ у Варшав╕ був оголошений малорос╕йським козацьким гетьманом. Обурен╕ проти поляк╕в ре╓стров╕ козаки, за св╕дченням очевидц╕в, перебили в 1648 роц╕ сво╖х начальник╕в Барабаша, Садовського, ╤льяша та ╕нших, а трупи ╖х викинули у Дн╕про. У фортец╕ побоювалися, що м╕сцева молодь, зчепившись з сином гяура, тобто нев╕рного, не мусульманина, може помститися йому за це кровопролиття.
Хану хочеш не хочеш довелося враховувати цю ворож╕сть. Три дн╕ ╕ три ноч╕ чекали кара╖ми його вердикт. ╤ в╕н над╕йшов: «Якщо жител╕ фортец╕ почувають кровну помсту, то нехай козак Тем╕ш залиша╓ться у в╕рменському квартал╕». Община дуже зрад╕ла, що з ╖╖ голови спала велика скорбота ╕ жорстоке горе. Ворожий для них син залишився в будинку Аветика. В╕дв╕дання Б. Хмельницьким кримського хана, як в╕домо, в╕д╕грало важливу роль у запоб╕ганн╕ вступу в в╕йну кримських татар, а разом з ними ╕ Туреччини на боц╕ поляк╕в на початку визвольно╖ в╕йни укра╖нського народу 1648–1654 рок╕в. ╤ наведений р╕дк╕сний ╕сторичний запис ма╓ у зв’язку з цим безсумн╕вний ╕нтерес.
ПЕРЕД ПАМ’ЯТТЮ ПРЕДК╤В ЗУПИНИСЯ, ПОДОРОЖН╤Й!
У 1458–1551 роках у фортец╕ карбували монети. У 1731 роц╕ тут було засновано першу в Криму друкарню. У р╕зний час ╖╖ в╕дв╕дали ╕ були присутн╕ на молебнях у кенас╕ вс╕ глави Тавр╕йсько╖ ╓парх╕╖ ╕ мусульман Тавр╕йсько╖ губерн╕╖, майже вс╕ рос╕йськ╕ ╕мператори, починаючи з Катерини ╤╤, видатн╕ письменники ╕ поети, зокрема, Олекс╕й Толстой, Олександр Грибо╓дов, Адам М╕цкевич, художники, мандр╕вники. Турецький мандр╕вник друго╖ половини ХV╤╤ стол╕ття Евл╕я Челеб╕ був вражений, в╕дв╕давши Джуфт Кале ╕ побачивши тут в╕льне, самост╕йне панування кара╖м╕в: «Всередин╕ фортец╕ ╓ 1530 вкритих черепицею кам’яних, розк╕шних, чудових ╕ впорядкованих будинк╕в». У той же час в╕н в╕дзнача╓, що бачив ╕ б╕дних, як╕ тулилися в печер╕ на окра╖н╕ м╕ста-фортец╕. Це, звичайно, були не тархани, а жител╕ навколишн╕х поселень, яких злидн╕ загнали сюди, ╕ вони обслуговували знатних пан╕в. Жител╕ Джуфт Кале, д╕лячись на дв╕ родов╕ г╕лки, в╕дпов╕дно зараховувалися до двох тамг — тюркських герб╕в: сенек ╕ калкан. Професор В. Григор’╓в про них, зокрема, так написав: «У народ╕в тюркського ╕ монгольського племен╕ кожне покол╕ння мало ╕ ма╓ свою особливу тамгу, яка використову╓ться вс╕ма його родами, випалю╓ться на конях ╕ рогат╕й худоб╕, зобража╓ться ╕нод╕ на речах ╕ взагал╕ служить для ос╕б символом власност╕, який наклада╓ться всюди, де потр╕бно його позначити». Втративши в╕йськове значення, фортеця, в як╕й у к╕нц╕ ХV╤╤╤ стол╕ття проживало 1200 чолов╕к ╕ нал╕чувалося близько двохсот будинк╕в, почала поступово пуст╕ти. В середин╕ Х╤Х стол╕ття духовний центр кара╖в перем╕стився зв╕дси в ╢впатор╕ю. Однак життя тут згасло не в╕дразу. До початку ХХ стол╕ття ще д╕яла школа. До 1917 року в╕дзначалися нац╕ональн╕ свята, звучала музика, лунали п╕сн╕. В гостьовому будинку приймали почесних в╕дв╕дувач╕в. Урочисто проводилися молебн╕ в храмах. ╤з р╕зних м╕сць прибували ╕ жили у фортец╕ паломники-кара╖. На родовому кладовищ╕ хоронили пок╕йник╕в. Загиблим на чужин╕ встановлювали безмогильн╕ пам’ятники «йолджиташ»- кам╕нь подорожньому, наприклад, герою рос╕йсько-японсько╖ в╕йни поручику М. Тапсашару. Утримувалися в порядку храми, будинки, кладовище. У фортец╕ жили доглядач, сторож╕ ╕ к╕лька с╕мей. Тут шанували пам’ять предк╕в, нац╕ональних геро╖в. Зустр╕ч╕ кара╖м╕в у родовому гн╕зд╕ як нац╕ональн╕й святин╕, яку в╕дв╕дували не р╕дше одного разу в р╕к, продовжувалися до 1920 року. Перед жовтневою революц╕╓ю в ньому у вищий сан був посвячений хан Шапшал. За древньою тюркською традиц╕╓ю в╕н прибув у Кале на б╕лому кон╕. Проголосивши його гаханом (великим ханом), стар╕йшини трич╕ п╕дняли його на б╕л╕й повст╕. У радянський пер╕од гостьовий д╕м роз╕брали на кам╕нь для буд╕вл╕ м╕ськвиконкому в Бахчисара╖. Зняття в 1960-х роках на деякий пер╕од черепиц╕ з кенаси призвело до руйнування ╖╖ внутр╕шнього оздоблення.
ЯК «СЛ╤ПИЙ» КОЛОДЯЗЬ СТАВ «ЗРЯЧИМ»
Тихе спуст╕ння древнього м╕ста на високому кам’яному ложе, яке ще називають пов╕тряним, прихову╓ в соб╕ безл╕ч та╓мниць ╕ загадок про далеке минуле войовничого ╕ бурхливого життя Золото╖ орди та Кримського ханства. Вони тут — на кожному кроц╕. Вулиц╕ — природна мостова з глибокими кол╕ями, прокладеними в╕ковою роботою кол╕с ╕ дощу. Коли в середин╕ 1980-х рок╕в я вперше побувала в Джуфт Кале, здалося, що з ХХ стол╕ття потрапила в кам’яний пер╕од людсько╖ цив╕л╕зац╕╖. Таке в╕дчуття у мене ще виникало в п╕дземеллях Ки╓во-Печерсько╖ лаври ╕ на Кам’ян╕й Могил╕ поблизу Мел╕тополя Запор╕зько╖ област╕. Наш екскурс╕йний автобус зупинився б╕ля одного з двох вход╕в у фортецю. Дал╕ ми п╕дн╕малися вгору на скелю п╕шки. Головна стежка — Ат Йолу або к╕нна дорога привела в комплекс оборони б╕ля Малих або Потайних вор╕т, зв╕дти — до середньо╖ ст╕ни, пот╕м — до великих вор╕т ╕з зображеними на мармуров╕й дошц╕ символами — тамгами. Вдивля╓шся уважн╕ше в кожну з них, у кожний кам╕нець та печерну заглибину ╕ д╕зна╓шся для себе ст╕льки нового, що емоц╕╖ просто захлестують, переповнюють усе ╓ство в╕дчуттям в╕дкривача глибинних пласт╕в ╕стор╕╖ ╕ краси безкрайн╕х простор╕в з висоти пташиного польоту. Нав╕ть моя дочка, як╕й тод╕ було п’ять рок╕в, без особливих труднощ╕в ╕ втоми об╕йшла з нами за годину — дв╕ все м╕сто. Ми оглянули ру╖ни житлових квартал╕в, молитовн╕ будинки, печери, колодяз╕ ╕ залишки системи водопостачання, мавзолей Джан╕ке. Розташування п╕д охороною кара╖в ц╕╓╖ усипальниц╕ дочки хана Тохтамиша, що була дружиною золотоординського нам╕сника в Криму Едигея ╕ мат╕р’ю першого з кримських хан╕в – Хадж╕ Герая, св╕дчить про глибоке дов╕р’я ╖м з боку кримських татар. Родове гн╕здо кара╖м╕в в╕ками було сво╓р╕дним центром духовно╖ згоди. ╥хн╕ газани, мулли кримських татар ╕ православн╕ священики з розташованих недалеко в╕д Кале Бахчисарая та Успенського монастиря незм╕нно в╕тали один одного з рел╕г╕йними святами, приходили на виручку в тяжк╕ моменти.
Валентина НАСТ╤НА
(Зак╕нчення в наступному номер╕)
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2012 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10618
|