Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2849)
З потоку життя (6004)
Душі криниця (3339)
Українці мої... (1437)
Резонанс (1451)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1641)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НАЙСМАЧН╤Ш╤ ЯБЛУКА — НА СПАСА
Свято Преображення Господнього, а в народ╕ — Спас, Другий Спас, Яблучний Спас, яке...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ, або З МИРУ ПО НИТЦ╤ – НА ╤НТЕРНЕТ «СВ╤ТЛИЦ╤»!
Наближа╓ться черговий щор╕чний «момент ╕стини» - необх╕дно терм╕ново з╕брати 3-4 тис....


ЩЕДР╤ БОРИС ╤ ГЛ╤Б
Наш╕ традиц╕╖


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ, або З МИРУ ПО НИТЦ╤ – НА ╤НТЕРНЕТ «СВ╤ТЛИЦ╤»!
Наближа╓ться черговий щор╕чний «момент ╕стини» - необх╕дно терм╕ново з╕брати 3-4 тис....


Поетична Св╕тлиця. ПОЕЗ╤Я ОКСАНИ ШПИРКО
Сьогодн╕шня поетична стор╕нка «КС» пропону╓ сво╓му читачев╕ продут╕ степовими...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 10.08.2012
ДЛЯ ЧОГО В СВ╤Т╤ МИ ЖИВЕМ?
Вадим КРИЩЕНКО

Поез╕я

КУДИ ╤ДЕМО?

╤дем по замкненому колу,
Згубивши напрям справжн╕х трас.
Показу╓м с╕дницю голу —
Все, що лишилося у нас.
Сам╕ себе перехитрили,
Згубивши, що Всевишн╕й дав.
Хоча були достойн╕ сили,
Щоб р╕дний край на ноги став.
Гризня ╕ сварка — наша тема,
Отак жили ╕ так живем.
Як скажеш сто раз╕в «н╕кчема» —
То попадеш в розряд «н╕кчем».
В ╕рон╕ю вмочив слова ц╕ –
Хоч гн╕в затемнив кра╓вид,
Бо празникують знов поганц╕,
Добравшись до смачних корит.
Злод╕╖, хитруни, заброди –
У них брехня взам╕н одеж...
Ти усв╕домлю╓ш, народе:
Куди ╕деш ╕ з ким ╕деш?

БЕЗ ВОЛ╤ ТА ПРАВДИ

«Не треба нам вол╕,
Не треба нам правди» —
Слова ц╕ повол╕
Роз’ятрують рани.
А рани болюч╕ –
Кривав╕ й сердечн╕...
В брехливих онучах
Яка незалежн╕сть?
Зло вислало килим...
Х╕ба ми не бачим?
Чого т╕льки скиглим,
Чого т╕льки плачем?
Чого не кладемо
В╕дважн╕сть у руки,
Щоб недруг щоденно
Чув гр╕м перегук╕в?
Народе! М╕й брате! –
Хай чу╓ться всюди:
Без вол╕ та правди
Вкра╖ни не буде!

ДЛЯ ЧОГО В СВ╤Т╤ МИ ЖИВЕМ?

Далекий крик, близьке з╕тхання —
Б╕жать в су╓тах день за днем.
╤ поста╓ н╕ме питання:
Для чого в св╕т╕ ми живем?
Для того лиш, щоб ╖сти й пити,
Небесну каламутить гладь,
На древн╕х ст╕нах недобитих
Н╕кчемне «Вася» написать?
Що вм╕╓мо — ковтать гор╕лку
╤ сльози витирать г╕рк╕.
Х╕ба не стане серцю г╕рко,
Коли навколо отак╕?
На грош╕ наше панство ласе,
Накралося — ╕ все гуля.
Чим золот╕ш╕ ╖х палаци,
Тим отча вбог╕ша земля.
╤дем похнюплено, похило,
Ховаючи одв╕чний страх.
А де ота козацька сила?
Де ╕скри вол╕ ув очах?
Чого всиха вкра╖нський кор╕нь,
(Сус╕да помага╓ в ц╕м).
Чого схилились у покор╕
╤ смуток поселився в д╕м?
Прокиньмося, брати-панове,
╤, не минаючи проблем,
Знайд╕ть для в╕дпов╕д╕ слово:
Для чого в св╕т╕ ми живем?

ПОДЯКА П╤СН╤

Не йшов з фанфарами у ногу,
По власн╕й стежц╕ шкандибав,
Але у серц╕, слава Богу,
Не заглушив щемких октав.
Ой, на шляху траплялось р╕зне —
Було траг╕чне ╕ сумне...
Але ╕шла десь поруч п╕сня,
Щоб в час лихий спасти мене.
За те, що пив з криниць любов╕,
Що не втопився у злоб╕,
Що душу гр╕в у р╕дн╕м слов╕, —
Я, п╕сне, дякую тоб╕.
* * *
В чому щастя? П╕знаю з роками
Риси щастя — сп╕льн╕ ╕ не схож╕...
Доторкнуть не зможеш ╖х руками,
Роздивитись — певне,
 теж не зможеш.
Бо вони — як чарод╕йство п╕сн╕
Чи слова кохання п╕д вербою...
В чому щастя? — в╕дпов╕д╕ р╕зн╕.
А для мене — просто буть собою.
* * *
...А треба жити кожним днем,
Не в╕дкладаючи на пот╕м...
Що ма╓ буть — не обминем
В сво╖х стараннях ╕ турбот╕.
Нам треба жити кожним днем.
Не ждать омр╕яно╖ дати.
Гор╕ть сьогодн╕шн╕м вогнем,
Бо «пот╕м» може й не настати.
* * *
Н╕кчемне, беручке, мов клей, —
До вс╕х вчепитись може...
Ум╕ймо забувати зле
╤ пам’ятать хороше.
Кр╕зь втому, котра спину гне,
Кр╕зь б╕ль невдач ╕ крики
Хай не заступить нам др╕бне
Побачити велике.

НАУКА БАТЬК╤ВСЬКА

Щоб каяттям, бува, себе не мучить,
Мен╕ м╕й батько промовляв колись:
— За ст╕л н╕коли не с╕дай
 з бундючним,
До ницого н╕коли не тулись.

ПРИКАЗКА

Що в╕зьмеш — утратиш,
В╕ддаси — тво╓...
В приказц╕ крилат╕й
Хитра мудр╕сть ╓.
Натерп╕всь багато,
Та усе — дарма:
Що узяв — утратив,
Що в╕ддав — нема.

СИГАРЕТНИЙ ДИМ

Звичай вельми дикий —
Сигаретний дим...
А д╕вчат╕ т╕льки
Чотирнадцять зим.
╤ не ма╓ гадки,
Як на св╕т╕ жить,
Що колись дитятко
Ма╓ народить.
╤ зл╕та╓ птахом
Думка непроста...
Хочеться, щоб пахли
В д╕вчини вуста.
Щоб розкв╕тло т╕ло
╤ м╕цн╕ла стать,
Щоб ╖╖ хот╕лось
В губи ц╕лувать.
...Сигарета в рот╕,
╤ стакан вина...
А що буде пот╕м?..
Бог ╓диний зна.

БОР╤МОСЯ ЗА ЮН╤ ДУШ╤

Бор╕мося за юн╕ душ╕,
За нашу парость молоду.
Хай роки доброти не сушать,
Що кв╕тла в нашому роду.
Хай юнь про гож╕ справи мр╕╓
╤ прапор г╕дност╕ трима.
М╕ж брехун╕в ╕ м╕ж злод╕╖в —
Такого прикладу нема.
Мен╕ болить, мене тривожить
Цин╕зм, жорсток╕сть, сл╕пота.
Пов╕рте, друз╕, вам негоже
М╕нять на них сво╖ л╕та.
Сини-синочки, — вам належить
Наш дух не вив╕трить, як дим.
╤ хай в╕длуню╓ прийдешн╓
Вкра╖нським словом дзв╕нковим.
Не м╕ряйте усе на грош╕,
А правдою зв╕ряйте все.
Тод╕ Господь ╕ дн╕ хорош╕
У вашу долю принесе.
Хай вас мине лиха година...
Збагн╕ть слова простих чеснот:
Такою буде Укра╖на,
Як завтра ви — ╖╖ народ.

ЗА РОКОМ — Р╤К

За роком — р╕к,
За кроком — крок...
Я душу сп╕к,
Сльозами змок.
П╕знав печаль
Я не одну...
Та долю все ж —
Не прокляну.
Бо основне:
Я був, я жив.
Не все забрав —
Щось залишив.

П╤Д ШАТИ ЗЕЛЕН╤

П╕д шати травнев╕, зелен╕, —
Кажу соб╕, — знову рушай.
╤, може, рядочки натхненн╕
Знайде тут для п╕сн╕ душа.
Хай п╕сня крильми замаха╓,
Як птах, набере висоти,
Щоб там незрадливе кохання
Для пари соб╕ в╕днайти.

КРАСА Р╤ДНОГО КРАЮ

Красою р╕дний край багатий,
Навкруг — як фрески з в╕втаря...
Кв╕тують мальви б╕ля хати,
А угор╕ горить зоря.
Хай скептик каже: вже не модн╕
Червон╕ кетяги калин,
Та т╕шать серце ╕ сьогодн╕
Ц╕ кольори живих картин.
Калина, сонях, б╕л╕ гуси,
╤ ласт╕вка, що гн╕зда в’╓...
Я не соромлюсь, не боюся
Сказати, що це все мо╓.
Чорниц╕ кущик п╕д сосною,
Пташиний сп╕в до забуття...
Краса лиша╓ться красою,
Якщо вона вросла в життя.

А МИ П’╢МО

Б╕ду╓мо... Але п’╓мо — аж темно,
Задуму в╕д╕гнавши в╕д чола...
Проклята чарка — це одв╕чна тема
Убогого вкра╖нського села.
Все прода╓ться тут за оковиту...
Я оглянусь, задумаюсь на мить:
В мо╖м сел╕ уже давно пропито,
Що можна «отоварить» ╕ пропить.
Закрили клуб,
затихнув дзвоник школи,
Захрипнув п╕сн╕ чар╕вний мотив...
Але ростуть «генделики» навколо,
Де подадуть у пляшц╕ й на розлив.
Хоч хата вбога ╕ хл╕вець поганий –
Та наливай в гранчак без зайвих сл╕в...
Яка ганьба. Х╕ба ми з роду п’яниць?
Х╕ба ми з роду в╕чних гультя╖в?
Н╕, ми ум╕ло с╕яли й косили,
Колись найкращим був наш хл╕бний лан.
Та забира╓ думання ╕ сили
Оцей п╕дступний, цей хм╕льний дурман.
Пропити можна долю ╕ родину,
Бо г╕рше ворог╕в зм╕╖не зло...
Ти ма╓ш щось робити, Укра╖но,
Щоб врятувать сво╓ хм╕льне село.

Ж╤НКА

Вже ж╕нка — не д╕вчатко,
Сивинка в косах темних.
А з нею ╕ мовчати
Так легко ╕ при╓мно.
Про почуття не каже —
Лише протягне руку
╤ в хусточку зав’яже
Тво╖ печаль ╕ муку.
Пром╕нням сонця вмита —
Вся з г╕дност╕ й покори,
Зум╕╓ розд╕лити
З тобою вт╕ху й горе.
Скупа на зайве слово,
Та на добро багата.
╤ кв╕тне волошково
Краса ще не прим’ята.
А на щоках неначе
Нез╕рван╕ л╕ле╖...
╤ сам немовби кращим
Ста╓ш ти б╕ля не╖.

ЗАЛИША╢ТЬСЯ СЛ╤Д

Пролет╕ла любов,
Щезла десь вдалин╕,
Не догнати ╖╖
На баскому кон╕.
Чого ж серце болить
╤ гуде голова? —
Бо лишила любов
Чорнобров╕ слова.
Залишила сльозу
╤ приглушений б╕ль...
Хто тепер в╕дпов╕сть:
Зв╕дки це ╕ в╕дк╕ль?
Н╕, печальним очам
Дивуватись не сл╕д,
Бо мина╓ любов —
Залиша╓ться сл╕д.

МУЗИКА

За мною ходить якийсь мотив —
Нема к╕нця, нема начала...
Чи ти любила, чи я любив?
Чи просто з ноч╕ скрипка грала?
Вже в╕дхололо рук тепло,
Вже загубивсь прив╕тний вираз...
Усе минуло, в╕д╕йшло.
╤ т╕льки музика лишилась.
Т╕нь згадки щезла й в╕дпливла —
╤ повернуть ╖╖ несила...
╤ т╕льки музика. Й слова:
Чи я любив, чи ти любила?..

ЛЕТ╤ЛА ПТАШКА

Лет╕ла пташка
З крилом зеленим...
Як стане важко —
Приходь до мене.
А пташка друга
На землю с╕ла...
П╕дем до лугу,
Де пахне с╕но.
Печаль — не горе,
Я заспокою.
Ой, буде добре
Тоб╕ з╕ мною.
Слова прозор╕
Зростуть, мов кв╕ти,
Ще й будуть зор╕
Нас веселити.
Лет╕ла пташка
Та й сизувата...
Стр╕чання наше —
Трава прим’ята.
Та т╕льки б╕ла
В трав╕ сорочка...
Але про б╕льше
Казать не хочу.
З╕рниця рання
Згаса╓ тихо...
Земне кохання —
Найб╕льша вт╕ха.
Злет╕ла пташка
З крилом зеленим.
Як стане важко —
Приходь до мене.

ПОБУДУЙ МЕН╤ СВ╤Т

Побудуй мен╕ св╕т
без обману ╕ злост╕,
Де, як св╕ч╕, горять
 пром╕нц╕ доброти,
Де забут╕ казки
 щось наш╕птують дос╕,
Що згубилось давно у юрб╕ су╓ти.
Побудуй мен╕ св╕т
 ╕з в╕ночком любов╕,
Там, де щир╕сть сп╕шить
 на високий пор╕г,
Бо так важко мен╕ без ц╕╓╖ обнови,
Бо кохання помре
 ╕ залишиться гр╕х.
Побудуй мен╕ св╕т
 ╕з прозорого неба,
╤з веч╕рн╕х з╕рок ╕ пахко╖ трави,
Бо мен╕ в ц╕м житт╕
 в╕ри справжньо╖ треба.
Посм╕хнися мен╕ — ╕ мене оживи.
Побудуй мен╕ св╕т —
 ╕ приходь сюди в гост╕,
Т╕льки спомини давн╕
 в душ╕ не неси.
Ой, як добре нам буть
 без обману ╕ злост╕,
Де горить ув очах
 св╕чка ласки й краси.

КРАПКА Л╤ТА

Сьогодн╕ день — це крапка л╕та,
Бо завтра ос╕нь вже почне
Кидать сво╖ слова на в╕тер,
Писать сво╓ есе сумне.
Гей, л╕то в житн╕й одежин╕,
Яка швидка твоя хода...
╤ вечори були ожинн╕,
╤ ср╕блом хлюпала вода.
Були слова так╕ сердечн╕,
Що пахли, як серпневий сад,
Були на╖вн╕сть та безпечн╕сть,
Не оглядалися назад.
Не шкодувать хот╕лось — мр╕ять
В об╕ймах тополиних рук.
Хот╕лося любов пом╕рять
Безмежн╕стю л╕с╕в ╕ лук.
Було, було усе... ╤ раптом —
Птахи вервечкою летять...
Це знову л╕то ставить крапку
В тонкому зошит╕ життя.

НА СПАСА

Сад листя витер об росу,
Показу╓ прикраси...
╤ду до церкви ╕ несу
Я яблука на Спаса.
Вода свята, вода жива
Нам освятить ╕ груш╕...
Нехай притишаться слова
╤ подобр╕ють душ╕.
Нехай же вродять на той р╕к
Знов яблука червон╕
Й не пере╖дуть нам дор╕г
Зла нав╕жен╕ кон╕.
Хай кв╕ти с╕ються м╕ж трав,
А сонечко — на лицях...
Нехай усе, що тут сказав,
На Спаса освятиться.

ЗАГУБИЛО Л╤ТЕЧКО ТЕПЛО

В╕дбуяло, б╕ло в╕дцв╕ло,
В╕длет╕ло, як гучн╕ зозул╕.
Загубило л╕течко тепло
У ярку, де дв╕ верби-красун╕.
Вже загусла вечорова тьма,
Жовте листя пада╓ на лиця...
В╕дбуяло... Л╕та вже нема,
Та чомусь воно мен╕ ще сниться.

ЧИТАЮ КНИГУ Л╤ТА

Я читаю книгу л╕та,
Сонцем писана вона.
Слово — яблуко налите,
Слово — груша запашна.
Умива╓ться спросоння —
В╕дкрива╓ оч╕ сонях.
Гарбузяне ходить диво,
Кругле, як земне св╕тило.
В╕дцв╕ли на зелен-в╕тт╕
Абрикосов╕ з╕рки.
Золотого розма╖ття
Я читаю стор╕нки.
Книга л╕та... Чом же раптом
Т╕нь торкнулася лиця?..
Бо читати небагато
Залишилось до к╕нця.

ДИВЛЮСЬ НА ОС╤НЬ

Дивлюсь на ос╕нь,
 на мазки барвист╕,
Та не знаходжу згублених вид╕нь.
А б╕ла т╕нь на пожовт╕л╕м лист╕ —
Як нашого стр╕чання збл╕дла т╕нь.
Згадалося: коханням об╕гр╕т╕,
Ми дво╓ б╕гли по м’як╕й стерн╕...
Усе лишилось у весн╕ та л╕т╕,
А в осен╕ — лиш спомини одн╕.
Було недавно чи було давно це? —
Ту згадку чуле серце береже.
Бо все останн╓ як ос╕нн╓ сонце,
Яке ще св╕тить, та не гр╕╓ вже.
...Дивлюсь на ос╕нь у веч╕рн╕й тиш╕,
Ловлю уже застуджене тепло...
╤ те ста╓ р╕дн╕шим ╕ мил╕шим,
Що не забулось... А все-таки було.

╤ ТИ ПРОБАЧ МЕН╤

В сво╖й любов╕ ми з тобою гр╕шн╕,
В сво╖й любов╕ ми немов свят╕,
Бо дн╕ були щаслив╕ та невт╕шн╕
У нашому нелегкому житт╕.
Щасливий я, коли тебе побачу,
╤ в╕дл╕тають помисли сумн╕.
За все болюче — я тоб╕ пробачу,
А за все прикре — ти пробач мен╕.
Життя не раз байдужою рукою
Кидало наш╕ дол╕ вр╕зноб╕ч.
Та все ж любов ╓днала нас з тобою,
Долаючи вс╕ круч╕ протир╕ч.
За помилки я не боюсь розплати,
Усе, що скаже небо, — я в╕ддам.
Але не хочу, мила, в╕ддавати
Тебе чужим рукам, чужим губам.
Пережили випробувань чимало.
За гр╕шне все —
 нехай простить Господь.
Накинь на плеч╕ неба покривало,
Забудь лихе
 й до мене знов приходь.
Щасливий я, коли тебе побачу,
╤ в╕дл╕тають помисли сумн╕.
За все болюче — я тоб╕ пробачу,
А за все прикре — ти пробач мен╕.

ПРОФ╤ЛЬ

В безсоння кави я наллю,
А н╕ч — як песик волохатий...
Боюся вимовить «люблю»,
Щоб того слова не злякати.
Це в╕дчуття чи почуття?
Р╕зниц╕ в цих словах чимало.
Я серцем ще не прочитав,
Що поглядом ти написала.
╤ все ж малюю проф╕ль тв╕й
На фон╕ синього туману...
Тебе лише веду до мр╕й —
Нап╕вчужу, нап╕вкохану.

НА ГРАН╤ ОСЕН╤ ╤ Л╤ТА

Поклало л╕то
Зелене блюдце.
Меди серпнев╕
Туди проллються.
Поклала ос╕нь
Лозовий кошик.
╤ видно в ньому
Грибочок кожен.
Малю╓ мр╕я
Картину зриму,
У н╕й ╕ слова
Нема про зиму.
╤ду принишкло
По св╕тл╕й гран╕,
Де п╕зн╓ л╕то
╤ ос╕нь рання...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10616

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков