Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2626)
З потоку життя (5710)
Душі криниця (3219)
Українці мої... (1416)
Резонанс (1422)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У ЦЬОМУ СВ╤Т╤ СУМНО БЕЗ ЧОРНОВОЛА…
Чорнов╕л був ╕ залишився ╕сторичною альтернативою, нереал╕зованою можлив╕стю –...


В╤Н ПРАГНУВ ЗРОБИТИ СВ╤Т КРАЩИМ
Пам’ят╕ Федора Степанова


ПОМЕРЛА ВИДАТНА УКРА╥НСЬКА ╤КОНОПИСИЦЯ ВАЛЕНТИНА Б╤РЮКОВИЧ
Валентина Дмитр╕вна запов╕дала не зд╕ймати галасу навколо не╖. Але не згадати цю видатну людину...


ЗГАДАЙМО ПОЕТА
Настав черговий день народження нашого видатного поета, письменника, публ╕циста, перекладача...


ЦЯ РОЗМА╥ТА УКРА╥НСЬКА ╤СПАН╤Я
з г╕ркотою констату╓мо: наш╕ краяни, - знання, розум та енерг╕я яких мала б прислужитися Укра╖н╕,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 10.08.2012
З КОГОРТИ ТИХ, ХТО ТВОРИВ ╤ ПЛЕКАВ УКРА╥НУ

ПАМ’ЯТ╤ НЕЗАБУТНЬОГО ТОВАРИША, ВИЗНАЧНОГО ВЧЕНОГО-АГРОНОМА,  МИСЛИТЕЛЯ ТА Ф╤ЛОСОФА МИКОЛИ ГОРБОВИЧА ПРИСВЯЧУ╢ТЬСЯ

У кожного на житт╓вому шляху зустр╕ча╓ться безл╕ч людей. З часом про одних майже н╕чого не залиша╓ться у пам’ят╕. А ╕нш╕ закарбовуються у н╕й на все життя. Саме до категор╕╖ останн╕х належав м╕й давн╕й приятель ╕ побратим Микола Якимович Горбович. На жаль, ця визначна особист╕сть, яка могла ще так багато зробити для Укра╖ни, в╕д╕йшла у в╕чн╕сть ледь подолавши семидесятил╕тн╕й руб╕ж.
Познайомилися ми з ним у далекому 1958 роц╕, коли я, маючи за плечима с╕льську десятир╕чку та Запор╕зьке училище механ╕зац╕╖ с╕льського господарства, став студентом Кримського с╕льськогосподарського ╕нституту. Головний навчальний корпус його тод╕ розташовувався по вулиц╕ М╕чур╕на (нин╕ вул. Ки╖вська, поруч з колишн╕м колгоспним ринком). Цей величезний красивий будинок колись належав купцев╕ та виноробу Христофорову. В одн╕й ╕з частин цього комплексу розташовувався нин╕ д╕ючий винзавод «Д╕он╕с». В╕н славився сво╖м ун╕кальним «Хересом».
Вже у перш╕ студентськ╕ м╕сяц╕ я звернув увагу на значно старшого в╕д сво╖х однокурсник╕в вельми сол╕дного чолов╕ка. Рисами обличчя та знаковою лисиною в╕н був дуже схожий на Тараса Шевченка. Коли б цей студент-другокурсник зав╕в ще й вуса, то був би точною коп╕╓ю Кобзаря. При знайомств╕ з’ясувалося, що Микола Горбович був майже мо╖м земляком з Дн╕пропетровщини (територ╕я тепер╕шньо╖ Запор╕зько╖ област╕ до 1939 року належала до не╖). З Миколою ми стали говорити укра╖нською мовою. Мен╕ було при╓мно, що в╕н з переважною б╕льш╕стю студент╕в та викладач╕в також говорив р╕дною мовою. Коли ж натрапляв на якогось затятого укра╖нофоба, то досить легко переходив на рос╕йську, намагаючись перевиховати обмеженого «одноязичного» сп╕врозмовника. На в╕дм╕ну в╕д багатьох вих╕дц╕в з укра╖нського села (а таких в ╕нститут╕ було чимало), Микола добре волод╕в ╕ рос╕йською мовою, надаючи ╖й б╕льшого колориту, м’якост╕ та лаг╕дност╕. В╕н був вродженим дипломатом ╕ мав ун╕кальний педагог╕чний хист. Через к╕лька хвилин сп╕лкування з агресивним, ворожим до укра╖нського слова сп╕врозмовником (у студентському середовищ╕ таких було вдосталь, особливо серед «кор╕нних кримчан» та донецьких) у недоброзичливця зникали чванство та недолуга гординя. Перед силою Миколиного ╕нтелекту, його переконливою аргументац╕╓ю та розважливим словом у нев╕гласа та нахаби зникали агрес╕я, пихат╕сть та в╕дчуття зверхност╕.
Перший р╕к, за браком м╕сць у гуртожитку, я мешкав з╕ сво╖ми к╕лькома однокурсниками на приватн╕й квартир╕ по вулиц╕ Р╓п╕на, поблизу м╕ського Будинку культури ╕м. Тараса Шевченка. Тож з Миколою бачився лише в ╕нститут╕. Знав, що в╕н був вхожий як до деканату, так ╕ до ╕нститутського ком╕тету комсомолу та студентського профкому, хоча за вс╕ роки навчання його туди чомусь не обирали (причина з’ясувалася зовс╕м недавно). Проте б╕льш╕сть студентських заход╕в в ╕нститут╕ орган╕зовував саме Микола. Так, восени 1959 року в╕н ╕н╕ц╕ював проведення серед студент╕в загально╕нститутського л╕тературного конкурсу. У ньому брав участь ╕ я, прочитавши к╕лька сво╖х в╕рш╕в. На цьому конкурс╕ тод╕ я пос╕в друге м╕сце, мабуть, через те, що в╕рш╕ були написан╕ укра╖нською мовою. Як нагороду мен╕ вручили двотомник Михайла Стельмаха. На жаль, через пере╖зди цей дарунок не збер╕гся у мо╖й книгозб╕рн╕.
П╕сля конкурсу з Миколою ми заприятелювали ╕ стали бачитися част╕ше. Коли ж на початку нового 1960 навчального року мен╕ за усп╕шн╕сть надали гуртожиток у «Салгирц╕», то мав змогу сп╕лкуватися з товаришем щодня. У студентському гуртожитку (нин╕ у ньому навчаються журнал╕сти та ф╕лологи ТНУ) Миколина к╕мната була на третьому, а моя – на другому поверс╕, над вх╕дними дверима у будинок. П╕зн╕ше саме у ц╕й к╕мнат╕ ун╕верситет розм╕стив деканат укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖.
За три роки перебування у «Салгирц╕», в як╕й працювали вс╕ фахов╕ кафедри, вс╕ ╖╖ закутки та околиц╕ ми вивчали досконально. У нашого гурту, який створив Микола, було багато улюблених ╕ вта╓мничених куточк╕в: це ╕ галява поблизу тод╕ ще не впорядковано╖ могили класика рос╕йського л╕с╕вництва Георг╕я Морозова, ╕ хащ╕ по руслу р╕чки Салгир, ╕ велична тополина алея «кохання», ╕ каскад занедбаних ставочк╕в у верх╕в’╖ парку. Б╕льш╕сть з цих об’╓кт╕в вже не ╕сну╓, або реконструйовано. Нин╕шн╕й парк «Салгирка» - ботан╕чний сад ТНУ ╕м. Володимира Вернадського, безумовно, набагато красив╕ший ╕ впорядкован╕ший в╕д свого попередника 60-70 рр. минулого стол╕ття. Проте колишн╕й учгосп «Салгирка» для мене ближчий ╕ р╕дн╕ший. Адже саме там промайнули неповторн╕ студентськ╕ роки.
П╕д враженням незабутн╕х студентських вечор╕в, ср╕бних у травнев╕ ноч╕ каштан╕в ╕ кв╕тучих троянд та п’янко╖, духмяно╖ гл╕цин╕╖, як╕ закв╕тчували зах╕дну частину модерного будинку Воронцова ╕ мальовничо╖ тополино╖ але╖, я написав в╕рш «Вечори у Салгирц╕». Шкодую, що тод╕ не зустр╕в якогось композитора, який би прихильно ставився до укра╖нського слова. Майже через сорок рок╕в, завдячуючи мо╓му другов╕-сп╕ваку Оресту Мартин╕ву, кримський композитор, який ем╕грував до ╤зра╖лю, написав музику на мо╖ слова. П╕сню «Вечори у Салгирц╕» викону╓ Орест Мартин╕в. Вона користу╓ться популярн╕стю ╕ ╖╖ добре сприймають слухач╕.
В ╕нститут╕ ми з Миколою створили л╕тературний та журнал╕стський гуртки. Останн╕й працював п╕д кер╕вництвом в╕домого аграрного журнал╕ста ╤вана Григоровича Тимошенка, який працював у редакц╕╖ газети «Кримська правда». Тод╕ вона виходила ще й укра╖нською мовою. Була в Криму й ╕нша укра╖номовна газета «Радянський Крим». П╕сля того як прогресивного ╕ прихильного до укра╖нського люду, переселеного до Криму упродовж 1944-1960 рр., першого секретаря обкому КПУ Василя Григоровича Ком’яхова перевели до Ки╓ва, укра╖номовн╕ газети закрили. Саме з тих час╕в у Криму ╕ розпочалось широкомасштабне зрос╕йщення переселенц╕в з Укра╖ни. Тож нин╕шн╓ «русскоязычное население Крыма» - це результат ц╕╓╖ злочинно╖ русиф╕каторсько╖ пол╕тики комун╕стичних спадко╓мц╕в тотал╕тарно╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖.
Вищ╕ навчальн╕ заклади як у Криму, так ╕ майже по вс╕й Укра╖н╕ на той час були вс╕ рос╕йськомовними. Антинародна влада не звертала уваги на справжню трагед╕ю, приниження ╕ знущання над сотнями тисяч укра╖номовних випускник╕в с╕льських шк╕л. Вживатися в рос╕йськомовне середовище та навчатися виключно рос╕йською мовою у перш╕ м╕сяц╕ для с╕льських д╕тей було непросто. До певно╖ м╕ри зм╕на мовного св╕ту позначалася ╕ на усп╕шност╕. Особисто мен╕ на вступних екзаменах з х╕м╕╖ ╕ ф╕зики поставили четв╕рки лише через те, що я в╕дпов╕дав укра╖нською. Ситуац╕ю врятували лише формули, як╕ я по пам’ят╕ написав безпомилково. ╤з майже двох сотень аб╕тур╕╓нт╕в, яких розташували в ╕нститутському спортзал╕, п╕сля останнього екзамену з рос╕йсько╖ мови вал╕зи з╕брала б╕льша половина. В першу чергу з рос╕йсько╖ мови дв╕йки отримали хлопц╕ з ╕ндустр╕альних центр╕в. Саме вони хизувалися сво╓ю крут╕стю та «русскостью», найб╕льше кепкуючи над нами, селюками, пророкуючи нам неминучий провал. Адже б╕льш╕сть аб╕тур╕╓нт╕в, як ╕ я сам, були з села. Безумовно, вс╕ ми знали ╕ рос╕йську мову, але говорили на н╕й погано. Парадоксально, що за тв╕р ╕ знання граматики отримав я на ╕спит╕ п’ят╕рку, а мо╖ ж недоброзичливц╕ по╖хали додому.
Наш╕ гуртк╕вц╕ упродовж к╕лькох рок╕в випускали студентську ст╕нну газету. Я був ╖╖ редактором. Ми зд╕йснили к╕лька ви╖зних журнал╕стських рейд╕в до кримських колгосп╕в та радгосп╕в, провели зустр╕ч╕ з кер╕вниками передових кримських господарств, в╕домими сад╕вниками, виноградарями, тваринниками та механ╕заторами. В╕дв╕дали ми тод╕ знаменитих кримських виноградниць–геро╖нь Бринцеву та Княз╓ву, зустр╕чалися також з сад╕вником – Геро╓м Соц╕ал╕стично╖ прац╕, бригадиром з радгоспу ╕м. В. П. Чкалова, Миколою Грижибовським, головою колгоспу «Рос╕я» Красногвард╕йського району, Геро╓м Соц╕ал╕стично╖ прац╕ Петром Переверзевим ╕ головним агрономом цього колгоспу  Володимиром Криворотовим. В╕н п╕зн╕ше також став Геро╓м Соц╕ал╕стично╖ прац╕. З ним, коли я вже працював начальником Кримсько╖ обласно╖ станц╕╖ захисту рослин, ми заприятелювали. Ця видатна людина, яка вважала, себе укра╖нцем ╕ готувала матер╕ал про себе для книги «Укра╖нц╕ Криму», померла у с╕чн╕ цього року. Вважаю, що пам’ять про нього ми обов’язково ма╓мо вшанувати на стор╕нках цього видання.
Теоретичн╕ заняття у нашому гуртку кр╕м ╤вана Тимошенка проводили ще й ╕нш╕ кримськ╕ журнал╕сти. Серед них я й донин╕ пригадую  Валентина Швеця, Георг╕я Казьонникова. Стан╕слва Лещинського. Журнал╕сти-початк╕вц╕ з р╕зних курс╕в упродовж навчання зробили к╕лька ви╖зних рейд╕в до кримських господарств: колгоспу ╕м. Кал╕н╕на у сел╕ Перевальне, колгоспу ╕м. Жданова С╕мферопольського району у  с. Андр╕╖вц╕, радгоспу ╕м. Чкалова Бахчисарайського району у с. Поштове, радгоспу «Коктебель» у с. Щебет╕вка п╕д Судаком. Особливо вдалою виявилася по╖здка до колгоспу ╕м. Жданова. Кожен з член╕в гуртка, у тому числ╕ й Микола Горбович, готував матер╕ал з яко╖сь галуз╕. Матер╕али рейду виявилися наст╕льки ц╕кавими, що «Кримська правда» присвятила ╖м ц╕лу стор╕нку. Зазначена акц╕я сприяла авторитету не лише ректорату, але й ╕деолог╕чних кафедр, як╕ здобутки нашого гуртка записали до ре╓стру сво╖х досягнень.
Л╕тературний гурток через мого знайомого, л╕тературного критика Мус╕я Богуцького налагодив т╕сн╕ зв’язки з Кримським в╕дд╕ленням Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Л╕тстуд╕йц╕ та орган╕зований Миколою гурток з естетичного виховання студентсько╖ молод╕, мали пост╕йн╕ зустр╕ч╕ з кримськими поетами та письменниками. Поетичн╕й та л╕тературн╕й майстерност╕ нас навчали Мус╕й Богуцький, Степан Литвин, Дмитро Червичний, Борис Серман, Олександр Л╓с╕н, л╕тературознавець Вихров. На наше з Миколою прохання Мус╕й Богуцький прочитав студентам к╕лька чудових лекц╕й, присвячених творчост╕ Лес╕ Укра╖нки, Олександра Довженка та Володимира Сосюри. Певною м╕рою зазначен╕ заходи сприяли укра╖н╕зац╕╖ вщент зрос╕йщеного навчального закладу, яким був Кримський с╕льськогосподарський ╕нститут. Укра╖нське слово та укра╖нська п╕сня все част╕ше звучали на перервах м╕ж лекц╕ями та у гуртожитку. У в╕льний в╕д навчання час в аудитор╕ях та на ╕нститутському подв╕р’╖ головного корпусу д╕вчата завжди сп╕вали укра╖нських п╕сень. Особливо популярними були п╕сн╕ «Р╕дна мати моя» (П╕сня про рушник), «Без в╕тру не родить жито» запозичен╕ з нових к╕ноф╕льм╕в та ╕нш╕.
Справжньою сенсац╕╓ю для всього ╕нституту став випуск у 1961 роц╕ одного ╕з чисел великоформатно╖ студентсько╖  ст╕нно╖ газети, присвячен╕й Шевченк╕вським роковинам та Декад╕ укра╖нсько╖ культури в Москв╕. Пам’ятаю, що у газет╕ ми подали висловлювання видатних людей св╕ту про творч╕сть та особист╕сть Тараса Шевченка. Серед них була цитата ╕ з Миколи Костомарова. Один ╕з пильних доморощених марксист╕в, який по л╕н╕╖ КДБ, мабуть, зд╕йснював нагляд над д╕яльн╕стю наших гуртк╕в, все намагався з’ясувати: чи це не той укра╖нський буржуазний нац╕онал╕ст Костомаров, який проходив у справах Кирило-Мефод╕╖вц╕в. Мен╕ на св╕й страх ╕ ризик вдалося переконати наглядача, що це висл╕в в╕домого московського професора. Наша газета мала величезний усп╕х, ╖╖ читали ╕ вона ще довго вис╕ла на в╕трин╕ п╕д склом в ╕нститутському подв╕р’╖ напроти деканату.
Л╕тературний гурток виявив к╕лька обдарованих людей. Деяк╕ з них, як мо╖ товариш╕ Валентин Негода, Володимир Куд╕нов та Олександр Трибушний стали членами р╕зних письменницьких сп╕лок. Нав╕ть я сам продовжую пописувати в╕рш╕ та науково-документальну прозу.
На л╕тературних з╕браннях ми обговорювали новинки укра╖нсько╖ та рос╕йсько╖ л╕тератури. Знайомилися з творч╕стю реаб╕л╕тованих на той час Олександра Довженка та Олександра Олеся. Пишаюся тим, що саме я привернув увагу Миколи та ╕нших студ╕йц╕в до творчост╕ цих двох ген╕альних митц╕в. Мене особливо вразив в╕рш Олександра Олеся «См╕ються плачуть солов’╖». Коли у нашому кол╕ з’явилися сп╕вуч╕ студенти з пед╕нституту Галя Бурдюг (згодом Богуцька) та Василь Богуцький, то слова ген╕ального Олеся лягали на музику ╕ сп╕валися сам╕. З тих п╕р п╕сня стала сво╓р╕дним г╕мном нашо╖ укра╖нсько╖ громади. Тод╕ ╖╖ ще не виконували нав╕ть Дмитро Гнатюк та Н╕на Матв╕╓нко.
Л╕тстуд╕йц╕ читали «Л╕тературну газету» (п╕зн╕ше «Л╕тературну Укра╖ну») ╕ були знайом╕ з творч╕стю майже наших однол╕тк╕в ╤вана Драча, Василя Симоненка, Миколи Холодного, Миколи В╕нграновського, Миколи Синга╖вського, Роберта Третьякова, В╕тал╕я Коротича та ╕нших. Високо поц╕нували ми ╕ нову зб╕рку Максима Рильського «Троянди ╕ виноград». На не╖ я написав у «Комсомольську правду» читацький в╕дгук. Правда, його не надрукували, бо у портфел╕ редакц╕╖ вже, на жаль, була розлога замовна реценз╕я когось ╕з член╕в Сп╕лки письменник╕в.
З молодих рос╕йських поет╕в добре знали ╢вгена ╢втушенка, Роберта Рождественського, Беллу Ахмадул╕ну, Булата Окуджаву.
За д╕яльн╕стю наших гуртк╕в пильно стежили ╕деолог╕чн╕ «смотрящие». Траплялися ╕ досить серйозн╕ конфл╕кти з деканатом та ректоратом. Одного разу, ми з Миколою з╕рвали заплановану парткомом лекц╕ю «О вреде алкоголизма» ╕ к╕лька курс╕в повели на виставу до Укра╖нського музично-драматичного театру. У той час там працювали визначн╕ митц╕, а вистави йшли виключно укра╖нською. Зал цього театру (нин╕ прим╕щення Кримськотатарського академ╕чного театру) був завжди переповнений. На вистави з’╖жджалися глядач╕ з ус╕╓╖ област╕. За зрив партком╕вського заходу нас з Миколою мали викликати на ╕деолог╕чно-кадеб╕стський килим. В╕д можливого виключення з ╕нституту врятував нас тод╕ Мус╕й Богуцький. У газет╕ «Радянський Крим», редакц╕ю яко╖ очолював його товариш, зда╓ться, Фед╕р Шапочка в╕н подав резонансну репл╕ку. На не╖ в╕дреагували в обком╕ ╕ ╕нститутський партком закрив «крим╕нальну справу Вольвача ╕ Горбовича».
З╕ студентами укра╖нського в╕дд╕лення Кримського пед╕нституту ми орган╕зували сп╕льну хорову капелу. Микола нав╕ть наважився к╕лька раз╕в виходити на сцену. У нього був тонкий слух. Наш хор виступав на студентських вечорах. У ньому переважав укра╖нський репертуар. Я й сьогодн╕ переконаний, що орган╕зован╕ нами з Миколою гуртки, сприяли укра╖н╕зац╕╖ зрос╕йщеного Кримського с╕льськогосподарського ╕нституту. Контингент його студент╕в складався ╕з с╕льських д╕тей з ус╕╓╖ Укра╖ни. ╥х денац╕онал╕зували св╕домо й ц╕леспрямовано, аби т╕, прибувши в укра╖нське село, продовжували зрос╕йщувати укра╖нських селян. Саме у такий спос╕б упродовж к╕лькох десятил╕ть в Криму ╕ по вс╕й Укра╖н╕ творили тепер╕шн╓ «русскоязычное население». За задумом кремл╕вського ╕деолог╕чного «гебельса» Михайла Суслова, комун╕стична влада виковувала «новую историческую общность – советский народ».

Петро ВОЛЬВАЧ,
академ╕к УЕАН, д╕йсний член НТШ, заслужений д╕яч науки ╕ техн╕ки АР Крим, лауреат м╕жнародно╖ прем╕╖
╕м. Дмитра Нитченка та прем╕╖
Левка Симиренка НАН Укра╖ни

На фото: Микола Горбович та Петро Вольвач на могил╕ основоположника в╕тчизняного л╕с╕вництва Георг╕я Морозова у Салг╕рц╕. 1960 р.

(Зак╕нчення в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10613

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков