Версiя для друку Обговорити в форумi

- стверджує професор Івано-Франківського національно-технічного університету нафти і газу Роман Яремійчук.

"Кримська світлиця" вже розповідала на своїх сторінках про відкритий минулого року в Криму факультет нафтових технологій, який очолив професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Роман Семенович Яремійчук. З того часу вже немало води (чи, може, нафти?) спливло: Роман Семенович встиг за цей час побувати в Бразилії, стати членом Громадської ради "Кримської світлиці" і дати ще декілька інтерв'ю, одне з яких, опубліковане нещодавно у  часописі "Галичина", ми і пропонуємо сьогодні увазі наших читачів. Бо ж нафта для України - це завжди актуально!

Добру основу для українсько-бразильської співпраці в нафтогазовидобутку (а наш сьогоднішній співрозмовник переконаний у прийнятності для нас бразильського досвіду державного розквіту) заклали на переговорах у Ріо-де-Жанейро професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Роман Яремійчук та доцент кафедри цього ж навчального закладу Олександр Кондрат, які побували за океаном для вирішення завдань, що випливають із відомих домовленостей між президентами обох країн.

- Романе Семеновичу, якою була мета поїздки, що можете сказати про її результати?
- Ще під час відвідин Києва попереднім президентом цієї країни, який має українське коріння, було вирішено на рівні глав держав налагодити співробітництво в нафтогазовій індустрії. На конкретні переговори з цього приводу ми повинні були їхати до Ріо-де-Жанейро ще торік, але різні обставини відсунули дату поїздки аж на цьогорічний квітень. Та в будь-якому разі Україна зробила перший крок у тому напрямі, і бразильці вельми серйозно сприйняли це. Ми домовилися про організацію у Бразилії тримісячних курсів підвищення кваліфікації для наших спеціалістів - своєрідну теоретичну й виробничу підготовку на базі провідної компанії "Петробраз" і фірми "Шлюмбурже". Домовлено і про переклад української навчальної літератури з нафтогазовидобутку на португальську - державну мову Бразилії, задля чого я привіз туди дев'ять своїх підручників, а також про написання спільних таких книг. Накреслено й шляхи співпраці в захисті дисертацій - у Бразилії до цього вельми суворі підходи: аспіранти складають по 12 іспитів. Передбачено можливість захисту бразильцями своїх наукових робіт в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.
Головне ж, як на мене: тамтешня сторона погодилась, аби студенти нашого університету після четвертого курсу й наступних піврічних студій з вивчення португальської останній рік навчалися у профільних бразильських навчальних закладах з тим, щоб отримати вже дипломи тутешнього зразка, які визнані всіма університетами світу. Зайве й казати, наскільки це вигідно для наших молодих людей. Звичайно, ми лише готуємо детальні пропозиції з такої теми, ще будуть переговори з цього приводу між нашим Міністерством освіти і науки та бразильськими освітніми адміністраціями, але вже можна твердити, що в недалекому майбутньому багатьом студентам технічного університету поталанить мати світового взірця документ про оволодіння обраною спеціальністю.

- Коли ж ті домовленості вступлять у дію?
- Після підписання протоколу цих намірів президентами обох країн під час візиту Леоніда Кучми до Бразилії у другій половині нинішнього року. Цей документ, безумовно, відіграє певну роль у технічному поступі України і в підготовці вітчизняних кадрів для нашої нафтогазовидобувної галузі. До речі, в ньому занотовано й пропозиції про створення спільних українсько-бразильських підприємств. Загалом, наші домовленості високо оцінив Генеральний консул України у Бразилії Володимир Давиденко, який брав участь у переговорах. Схвальну оцінку своєї роботи ми дістали й від Надзвичайного та Повноважного посла України у Бразилії Юрія Богаєвського. А за словами президента "Чорноморнафтогазу", який фінансував поїздку, народного депутата Ігоря Франчука, котрий у складі парламентської делегації прибув до Ріо-де-Жанейро напередодні нашого від'їзду, він навіть не очікував таких результатів від цього робочого візиту.

- Чи, бува, за тими діалогами й не побачили Бразилії?
- Ні, про країну ми склали собі уявлення. Адже відвідали університети федеральний і штату Ріо-де-Жанейро, де знаний у світі геофізик Роберто Фільштейн прочитав для нас кілька лекцій із сейсміки - сучасної наукової дисципліни, що дозволяє бачити, мов на екрані, земні надра. Лекції справили на нас чи не найбільше враження - дослідження бразильців у цій галузі пішли так далеко, що сьогодні навіть не можна говорити про якийсь вимір нашого відставання. Перед нами розгорталися в розрізі цілі території з виокремленими нафтовими, газовими та водяними пластами, їхніми точними координатами, величинами пластових тисків та багатьма іншими параметрами. Цей метод варто б застосувати на карпатських родовищах, завдяки йому можна б ще багато нафти взяти там, де звичним шляхом це вже зробити неможливо.

- Що можете сказати про тамтешню вищу школу?
- Знаєте, перше візуальне враження про бразильські університети - 27-поверхові добротно збудовані споруди - наче то піраміди. Загалом це й великі огороджені території з охороною та стоянками для легковиків. Управління навчальними закладами повністю автономне: ректора обирає вчена рада університету, і його вже не затверджує ні міністр освіти, ні губернатор штату. Окремі ж факультети - то цілі інститути на чолі з директорами. До того ж там цілком інша, ніж у нас, система підготовки кадрів для нафтогазової індустрії. Скажімо, чотири роки студенти вчаться як звикле в навчальному закладі, а на п'ятому курсі вже самі компанії готують з них для себе потрібних спеціалістів, дають їм професійне спрямування і т. д. Впадає в око фантастична оснащеність тамтешніх лабораторій. Такого приладдя, яким там користуються студенти, у нас не мають навіть доктори наук. Це ж як треба далеко наперед думати про розвиток нафтогазової галузі, щоби спрямовувати такі величезні кошти на підготовку для неї високоосвічених фахівців!

- Чи мали й інші зустрічі на бразильських теренах?
- Кілька зустрічей мали ми з редактором аналітичного журналу "Енерджі бразіл" Георгом Гаврилишиним - племінником відомого професора Богдана Гаврилишина. Він познайомив нас із бразильським професором, українцем за походженням, Іваном Симонцем, одним із керівників національної комісії з нафтогазових ресурсів Бразилії, котрий вельми прихильно поставився до нас, організував зустрічі з керівництвом приватного католицького університету, що також готує спеціалістів для нафтогазової промисловості, - тут ми провели весь день. Відвідали й відому поетесу Віру Вовк, котра почастувала нас запашним українським борщем і голубцями, розповіла про своє листування з Василем Стусом, коли він відбував покарання у пермських та мордовських таборах, побували в гостях у колишньої киянки, головного балетмейстера театру опери і балету в Ріо-де-Жанейро Євгенії Федорової.

- Донедавна Бразилія була відсталою, але тепер начебто вельми розвинута економічно...
- Так, за чверть віку ця велика, із 160-мільйонним населенням латиноамериканська країна здійснила фантастичний стрибок від бідної держави до багатої. Якщо, скажімо, ще в середині 70-х років минулого століття вона не мала власного нафтовидобування, то тепер добуває щороку 100 мільйонів тонн нафти, випереджаючи навіть Саудівську Аравію й Об'єднані Арабські Емірати, і входить за цим показником до першої десятки країн світу.

- Що ж послужило причиною такого економічного злету?
- Ми запитували про чинники цього феномена і з'ясували, що розквіту Бразилії сприяв свого часу навіть такий бізнесовий період у новітній історії країни, коли з цукрової тростини одержували спирт, додавали до нього метанол, аби ніхто його не пив, і заправляли сумішшю авто... Найбільшу ж роль відіграло те, що світовим геофізичним компаніям, які володіють надсучасними технологіями, було дозволено провести сейсмічні висліди, розвідку бразильських надр, для чого потрібні мільярди доларів, яких у країні не було, і продавати отримані дані охочим розробляти родовища. А згадувана компанія "Петробраз" не забарилася привезти свою техніку, залучила професійних фахівців і почала видобувати сировину, левова частка якої осідала у самій Бразилії, і платила податки до держскарбниці. Так завдяки вкладеному в її надра іноземному капіталові й потужному розвиткові нафтогазовидобутку казково відродилася країна.

- Тепер бразильці їздять вже не на спирті...
- Вони заправляють свої авто високоочищеним бензином. Тож на міських вулицях, де легковики рухаються зазвичай трьома рядами, зовсім немає вихлопного смороду. Взагалі тамтешні міста дуже чисті, хоча й прибиральників ніколи не видно. Ніде й натяку на сміття і на знаменитих бразильських пляжах, куди з'їжджаються багатії з усього світу. Очевидно, річ тут не тільки в належно налагодженому прибиранні, але й самі відпочивальники, як приїжджі, так і місцеві, жителі країни просто не мають звички розкидати навсібіч що попало.
Ріо-де-Жанейро не тільки надзвичайно чисте, але й вельми цнотливе місто. Ми судимо про Бразилію за її знаменитими карнавалами. Але насправді тут немає й натяку на еротику. В нашому готельному номері стояв телевізор із 30-ма каналами - скільки ми їх не перемикали, за два тижні перебування там не побачили жодної сцени насильства чи сексу, і я згадував нашу Україну, де на кожному кроці так планомірно розбещують молодь, ніби в нашій державі хтось саме цього прагне - розтління юного українства. Якщо старші люди мають імунітет супроти такого нав'язування фальшивих цінностей, то представники підростаючого покоління всмоктують усе запропоноване й гадають, що так і має бути.

- Отже, світ насправді інший, ніж на наших телеекранах?
- Безумовно. З пізнавальної точки зору вважаю цю поїздку дарунком долі, тому не можу не поділитися враженнями. І перше, що впадає у вічі в таких мандрах, - це аеропорти, ворота до країни. Вони в Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло, інших містах країни переважають за якістю свого сервісу навіть відомі західноєвропейські аеропорти. Принаймні митні і прикордонні формальності гості країни проходять майже непомітно. Друге - автошляхи. Виглядає, ніби вони збудовані навіки, такі міцні й рівні. Попри шалений темп і ритм руху дисципліна на дорогах вельми висока. За два тижні нашого перебування ми не побачили жодної ДТП. Поліції теж ніде не видно, натомість повсюди - відеокамери стеження за швидкістю: звідси й шанобливе дотримання водіями правил руху. Взагалі, я в захопленні від Бразилії. Наче побував у зовсім іншому за багатьма параметрами світі.

- З чого ж починати нам, аби досягти того ідеалу?
- Бразильці вважають, що необхідно переймати їх досвід, бо це в принципі стандартний шлях досягнення успіху. Тим паче, як на мене, він прийнятний для України, тому що запаси нафти в наших шельфах Азовського й Чорного морів майже такі, як у бразильському шельфі Атлантичного океану. Інша річ, що необхідно прийняти відповідні зміни до наших законів про надра та їхні багатства, аби до нас пішли інвестиції під розробку енергородовищ. Досі в Україні домінує примітивне уявлення, що, мовляв, дозволити закордонним компаніям розвідувальні й бурильні роботи на наших територіях - це ніби продавати іноземцям всенародну власність. Але то все одно, що сидіти на мішку золота і вмирати з голоду. Тут усе залежить від волі наших керманичів. Та чи стане мудрості, скажімо, Верховній Раді, щоб дозволити багатим іноземним фірмам взятися за розробку перспективних нафтоносних пластів хоча б лише в Чорному морі, де на глибині 2 200 метрів і площі 500 квадратних кілометрів сировини стільки ж, скільки у Кувейті чи тих же ОАЕ...

- Пане Романе, це неймовірно!..
- Ті підводні багатства і є однією з причин явного небажання росіян делімітувати морський кордон між нашими державами, вони хотіли б, аби то була спільна територія. Ясна річ, що тривале зволікання з цим засвідчує: хтось іще плекає велику надію, що незалежна Україна - явище тимчасове, що невдовзі вона таки буде з Росією єдиним простором. Але Київ мав би протиставити праву сильного, за яким у цьому разі діє Москва, залізну волю власної самостійності. Адже, вимагаючи облаштування кордонів, ми діємо згідно з принципами міжнародного права. Ми на своїй території, і лише коли її відповідно впорядкуємо, варто запрошувати іноземні компанії, в тому числі й російські, до створення СП, до спільної розробки українських морських надр.

- Невже в нас так нічого й не робиться, щоб самотужки добути ті скарби?
- Українським підприємствам це не під силу, а тим, хто має всі можливості для того, доступ до них заборонено. Але це не означає, що нафтова індустрія у Криму не розвивається. Адже на півострові є й менші родовища, і їх нині успішно освоюють. Скажімо, той же "Чорноморнафтогаз", який щороку нарощує видобуток, зможе 2003 року повністю забезпечити автономію своїм блакитним паливом. Також досягнуто домовленості з канадськими компаніями про фінансування розробки Одеського та Безіменного газових родовищ: буритимуть, звісно, кримчани, але канадці допоможуть у будівництві газопроводу, компресорної станції та інших наземних споруд. Власне, до "Чорноморнафтогазу" вишикувалась ціла черга охочих до співпраці, бо тут - потужні потенційні можливості. Зрештою, на думку вітчизняних і закордонних геологів, найбільші нафтові ресурси Україна має не тільки в улоговині Чорного моря, але й на схилі Керченської протоки. І цього року тут почнуть бурити розвідувальну свердловину завглибшки 4,5 тисячі метрів...

- То, може, Крим стане локомотивом українського успіху...
- Мушу сказати, що "Чорноморнафтогаз" під керівництвом такої енергійної людини, як І. Франчук з його молодим і розсудливим розумом, має неабияку перспективу. Зрештою, й тепер тут робиться чимало мудрого. Скажімо, донедавна на підприємстві працювали 400 робітників пенсійного віку. Уявляєте, яка продуктивність праці цих 60 - 70-річних людей та ще й під час роботи в екстремальних умовах на морі?! Так от, одного дня їх усіх звільнили, точніше, вони самі добровільно пішли на пенсію. Як це сталося? На фірмі оголосили, що всім, хто хотів би піти на заслужений відпочинок, видаватимуть наперед річний заробіток, а особливо заслуженим - зарплату й за півтора року. І люди пішли на це. Адже вийти на пенсію із 20 - 30-ма тисячами гривень на руках, які можна покласти на депозит чи використовувати як добавку до пенсії, - це не залишитись наодинці з суворими реаліями, маючи тільки 150 грн. на місяць... І тепер тут замість літніх робітників та інженерів набирають молодих, енергійних, ініціативних.
Після ознайомлення із бразильським досвідом підготовки кадрів для нафтогазової галузі І. Франчук вирішив підсилити наукову частину цієї справи у Криму. Власне, на півострові діє НДІшельф, але серед його співробітників немає й кандидата наук, не те що доктора. Та невдовзі ситуація зміниться, оскільки в автономії беруться за діло всерйоз. Обговорюється  пропозиція не використовувані приміщення дитячих закладів в смт. Чорноморському переобладнати під центр підвищення кваліфікації кадрів, який діятиме під егідою ІФНТУНГ та НАК
"Нафтогаз України". Завдяки цьому зміниться і схема навчання: тепер не десятки кримчан їздитимуть у різні кінці країни на ті чи інші курси, а викладачі приїжджатимуть сюди. І не протягом двох тижнів триватимуть вони, а можна буде вкластися і в сім днів - це зекономить кошти... Власне, з цих та інших перспективних зрушень у підході до справи і формується сподівання на незабарний розквіт України як великої індустріальної держави. Можливо, й за бразильським взірцем.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 11.07.2003 > Тема "З перших уст"