"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2012 > Тема "З перших уст"
#30 за 27.07.2012
МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: «СЬОГОДН╤ Я ЗНАЧНО ОПТИМ╤СТИЧН╤ШИЙ, Н╤Ж БУВ ДВА РОКИ ТОМУ…»
Мовн╕ дискус╕╖ останн╕м часом пом╕тно пожвавилися. Все б╕льше ╕ б╕льше простих громадян беруть у них участь, сусп╕льство знову поляризу╓ться. Тому час в╕д часу виника╓ потреба послухати виважену точку зору саме ф╕лософа. Сьогодн╕ ╕з «св╕тличанами» сп╕лку╓ться в╕домий правозахисник, колишн╕й пол╕тв’язень, а нин╕ в╕це-ректор Укра╖нського католицького ун╕верситету (Льв╕в) ф╕лософ Мирослав МАРИНОВИЧ. — Чи не зда╓ться Вам, пане Мирославе, що помилка нац╕онально-патр╕отичних сил поляга╓ в тому, що вони на початку 90-х рок╕в не роз’яснили як сл╕д Сх╕дн╕й Укра╖н╕ суть мовно╖ пол╕тики? Значна частина сх╕дняк╕в довго сприймала законом╕рну в умовах незалежност╕ укра╖н╕зац╕ю як… агресивний наступ галицьких нац╕онал-радикал╕в. Так ╖х налаштовували ЗМ╤ Рос╕╖ ╕ сх╕дноукра╖нськ╕ мед╕аресурси. Тому практично завжди був оп╕р — деструктивний, невмотивований… — Так, тод╕ було зроблено чимало помилок, зокрема, нашкодили й радикали. Загалом, мовна пол╕тика завжди ╓ результатом законодавчих ╕н╕ц╕атив, законодавчого регулювання певних речей. А з ╕ншого боку — важливим ╓ п╕двищення престижност╕ мови. Це вплива╓ на людей сильн╕ше, н╕ж мовне законодавство. У будь-як╕й держав╕ ви не отрима╓те громадянства, якщо не вивчите державну мову. У нас можна бути громадянином Укра╖ни, не знаючи державно╖ мови. Ця суперечн╕сть ма╓ бути вир╕шена на р╕вн╕ законодавства. Але значно б╕льше ма╓ бути зроблено через п╕двищення престижност╕. Тут можлива ц╕ла низка заход╕в. Але укра╖нство ледаче — мушу вам сказати… Ми надто поклада╓мося на закон про державну мову. Мовляв, вс╕ у нас повинн╕ його виконувати. Але коли у нас, в Укра╖н╕, люди виконували закони? У нас низька правова св╕дом╕сть, нема верховенства права. Навпаки, найчаст╕ше спостер╕га╓мо якийсь руйн╕вний азарт порушувати закони. Коли ми поклада╓мося на закон, ми, перш за все, поклада╓мося на чиновника. А тепер хай постане перед нами образ сучасного укра╖нського чиновника, який зробить усе можливе, щоб цей закон спаплюжити. Уяв╕ть традиц╕йну ситуац╕ю, коли чиновник розмовля╓ з людиною (обидва рос╕йськомовн╕) ╕ тут цей чиновник каже: «Понимаешь, это надо сделать на украинском, на этом чертовом языке, но это надо сделать, так сейчас требуют…» Зрозум╕ло, що така позиц╕я чиновника не сприятиме утвердженню авторитету укра╖нсько╖ мови, навпаки — у в╕дв╕дувача виникнуть негативн╕ емоц╕╖. Думаю, що саме 20 рок╕в ось тако╖ недолуго╖ «чиновницько╖» укра╖н╕зац╕╖ дали сво╖ г╕рк╕ плоди. Тому я — прихильник того, щоб законодавчим шляхом регулювати т╕льки основн╕ реч╕. Зате багато ставив би на атмосферу сп╕лкування, коли вживання мови ╓ лог╕чним, ц╕кавим, ╕нтригуючим. Наша держава не витрача╓ кошт╕в на м╕жрег╕ональн╕ культурн╕ акц╕╖. А в радянськ╕ часи ╖х не шкодували. Зате держава витрача╓ наш╕ ж (!) кошти на те, щоб перед виборами посварити нас. Треба ставитися до людей дел╕катно, як до частинок Укра╖ни, зранених попередньою ╕стор╕╓ю. Сх╕д також зранений — це насамперед спогад про примусову колектив╕зац╕ю 30-х рок╕в. В╕н може бути абсолютно неадекватним. Той же радянський чиновник робив там ╕ колектив╕зац╕ю, ╕ примусову укра╖н╕зац╕ю. ╤ вона мала т╕ ж риси, що ми могли спостер╕гати упродовж останн╕х 20 рок╕в у незалежн╕й Укра╖н╕. Принаймн╕ в багатьох рег╕онах Сх╕дно╖ Укра╖ни так нер╕дко було. А треба, щоб не чиновники виконували основну м╕с╕ю, а р╕зн╕ програми громадських орган╕зац╕й. Я пригадую, колись ми приймали гостей з╕ Сходу п╕д час акц╕╖ «Р╕здво разом». Гост╕ тод╕ н╕би вибачалися перед нами ╕ посп╕шили обумовити свою мовну позиц╕ю: «Извините, но мы не сможем говорить на украинском…» Ми ╖х в╕дразу заспоко╖ли: «Та н╕чого, у нас п╕в-Львова говорить рос╕йською…» Але пот╕м сталося диво — в процес╕ сп╕лкування вони майже вс╕ перейшли на укра╖нську. Оце — в╕рний шлях! — Згоден. Весною в Севастопол╕ я бачив великий б╕гборд: «Зустр╕немо Великдень у Львов╕!» В жодному ╕ншому м╕ст╕ Укра╖ни н╕чого под╕бного не зустр╕чав, а в «городе русской славы», уяв╕ть соб╕, таке ╓! ╤ не вис╕в би в╕н, якби був якийсь внутр╕шн╕й спротив у б╕льшост╕ севастопольц╕в. А так люди знають, що попри р╕зн╕, з ╖хньо╖ точки зору, «дивацтва» галичан (як-от «зациклен╕сть на мов╕»), вони все-таки гостинн╕ ╕ сх╕дняк╕в н╕коли не образять. Зв╕сно, залишаться в Севастопол╕ як╕сь суперпатр╕отичн╕ бабус╕, для яких Галичина ╕ укра╖нськ╕ нац╕онал╕сти завжди будуть символом зла, але т╕ бабус╕ погоди вже не зроблять… — Тому й кажу, що под╕бн╕ акц╕╖ дуже потр╕бн╕ Укра╖н╕. ╥х треба проводити пост╕йно, вони зн╕мають напругу, не створюють протистояння. Але ми останн╕ 20 рок╕в спали, ╕ тепер ма╓мо те, що заслужили… Мовне питання не можна пускати на самоплин — мовляв, якийсь ки╖вський дядько ма╓ все за нас зробити. А ми соб╕ будемо картопельку вирощувати на дач╕ ╕ скаржитись — як все погано в Укра╖н╕... Ну, коли вже ми, нарешт╕, вийдемо з цього стану? — Пане Мирославе, Ви н╕коли не задумувалися над тим, чому Галичина початку 90-х рок╕в була такою активною, пас╕онарною, була готова укра╖н╕зувати не лише Крим, але й Берестейщину, Кубань, Далекий Сх╕д, а тепер спок╕йно дивиться на те, що нав╕ть льв╕вська молодь почина╓ говорити «суржиком»? Може, вся справа в тому, що тод╕ було багато в╕дносно молодих ╕ енерг╕йних ветеран╕в УПА, колишн╕х оун╕вц╕в, просв╕тян… Була «критична маса», необх╕дна для пас╕онарного вибуху, а тепер ╖╖ нема╓? — Безумовно, у ц╕й думц╕ ╓ рац╕ональне зерно, але це не основна причина. На початку 90-х у б╕льшост╕ народу була над╕я, що добро переможе зло. Добро н╕би й перемогло, але пот╕м опустило руки, розм’якло ╕… зло перемогло знову. ╤ люди зробили висновок: нема смислу боротися, бо зло все одно переможе. А ран╕ше под╕бних настро╖в не було. — Щодо Нац╕онального «круглого столу», який проходив у кв╕тн╕. На нього покладали велик╕ над╕╖, але тепер майже не згадують. В╕н був невдалою спробою об’╓днати зусилля ╕нтел╕генц╕╖? Я був присутн╕й на ньому ╕ в╕дчув, що проблем багато — скаж╕мо, м╕ж Харковом ╕ Львовом ╕снують певн╕ в╕дм╕нност╕. Нав╕ть у способ╕ думання… — Дуже складно, я згоден з вами! За вашим питанням сто╖ть ╕ ваш досв╕д, ╕ м╕й. Звичайно, складно об’╓днати всю Укра╖ну. ╢ певн╕ законом╕рност╕, як╕ не можуть бути подолан╕ водночас, а можливо, уже й н╕коли… Розкол (чи кордон) м╕ж Гетьманщиною ╕ Диким Полем ще довго в╕дчуватиметься. Нема чого вимагати в╕д Донецька, щоб в╕н був таким же, як Льв╕в. Не буде цього ╕ не треба, багатство Укра╖ни в тому, що ми — р╕зн╕. Потр╕бно десь думати ╕накше. Важливо бачити, де ╓ сутн╕сн╕ сх╕дн╕ ознаки, а де ╓ «сов╓тизми», як╕ рано чи п╕зно в╕дшкарубнуть, в╕дстануть… Радянська ментальн╕сть говорить: «Слушать улицу — это значит показать свою слабость». П╕д час правл╕ння Горбачова я почув в╕д одного казаха: «Это неправильно, когда говорят много. Нужно, чтобы один говорил, а все слушали…» Це — ╓враз╕йський спос╕б орган╕зац╕╖ влади. ╢ щаслив╕ держави, як╕ цей спос╕б мислення якось пристосували до сво╖х потреб. Це т╕ ж Туреччина, П╕вденна Корея… Усп╕шн╕ держави, дай, Боже, нам такими бути! Але у нас ментал╕тет ╕нший, оце сов╓цьке, стал╕нське повинно бути з╕шкрябане. Недавно я розглядав альбом укра╖нсько╖ вишивки. Р╕зниця м╕ж Сходом ╕ Заходом там ╕деально представлена. Я нав╕ть був приголомшений моделлю, яка увиразню╓ться там. Справжня гармон╕я розма╖тост╕! З одного боку, видно, що кожен рег╕он ма╓ свою ун╕кальну вишивку. ╢ дуже виразний розпод╕л на геометричну вишивку, яка ╓ на Заход╕, ╕ на рослинну, яка дом╕ну╓ на Сход╕. Я цю межу не зм╕г би нанести на карту, але вона реально ╕сну╓... Дв╕ Укра╖ни ╓, але це не заважа╓ мати ╓диний альбом укра╖нсько╖ вишивки. Бо наша вишивка ╕нша, н╕ж рос╕йська чи б╕лоруська. Тож мусимо шанувати в╕дм╕нност╕. Якщо говорити про учасник╕в Нац╕онального «круглого столу», як╕ представляли р╕зн╕ рег╕они, то р╕зниця в позиц╕ях ╓ лог╕чною, лег╕тимною. Ми ж ма╓мо р╕зн╕ ╕стор╕╖ становлення. Було б дивно, якби вс╕ думали однаково. ╤ т╕ ж харк╕в’яни — вони також р╕зн╕. Скаж╕мо, Марк Зобов висловлю╓ться твердо, жорстко, полем╕чно. Але одна ж╕нка з ╖хнього кола написала так, що я п╕дписався б п╕д кожним ╖╖ словом. В одну мить! Ми вс╕ втомилися в╕д безладу. ╤ льв╕в’яни, ╕ харк╕в’яни. Хай по-р╕зному втомилися, але ж втомилися. Зв╕дси й роздратування ╕ часом надм╕рна категоричн╕сть. Треба зрозум╕ти ц╕ людськ╕ емоц╕╖. Харк╕в’яни к╕лька раз╕в просили, щоб я до них при╖хав, але я ф╕зично не м╕г цього зробити. Бо мав давно запланован╕ виступи за кордоном. Я припускаю, що вони трохи образилися… Але якщо вони виробили якийсь св╕й шлях, якусь певну л╕н╕ю, то я вже не буду казати: «Ви не туди п╕шли…» Укра╖номовн╕ ╕ рос╕йськомовн╕ громадяни повинн╕ бути партнерами ╕ будувати нормальну, цив╕л╕зовану Укра╖ну. — А що можна робити зараз? Орган╕затори Нац╕онального «круглого столу» не волод╕ють ЗМ╤ ╕ не мають можливост╕ впливати на м╕льйонн╕ маси укра╖нських громадян. — Зна╓те, ситуац╕я не наст╕льки погана... Ось весна ╕ л╕то 2010 року були для багатьох мо╖х знайомих жахливими. Була повна прострац╕я — вс╕ перелякалися ╕ мовчали. Нав╕ть Галичина перелякалася — що вже там говорити про ╕нш╕ рег╕они… Слава Богу, тепер Укра╖ну не вп╕знати! Вона виру╓ маленькими угрупованнями, теч╕ями. Ми в цьому сенс╕ дуже в╕др╕зня╓мося в╕д б╕лорус╕в, ╕ це добре. Чого браку╓? Резонансу. Опозиц╕╖ нормально╖ нема╓. Те, що ╓, не ╓ репрезентантом людських над╕й. Що «вибродить» у сусп╕льств╕ ми поки не зна╓мо, бо це живий процес. Але сьогодн╕ я значно оптим╕стичн╕ший, н╕ж був два роки тому.
Серг╕й ЛАЩЕНКО
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2012 > Тема "З перших уст"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10562
|