Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3382)
З потоку життя (6597)
Душі криниця (3569)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1518)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1688)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«НЕВ╤ДВОРОТНЕ»
Нещодавно вийшла друком сьома книга в╕рш╕в Юл╕╖ Бережко-Кам╕нсько╖ «Нев╕дворотне».


ЛЮДМИЛА ВЕСЕЛА: ЗЕРНЯТКО У СЕРЦ╤ ГРАНАТА
В Св╕тлиц╕ запахло Кримом: без назв, без ╕мен, незримо, немов пелюстками мак╕в - хай без...


Л╤ТКОНКУРС ДЛЯ ШКОЛЯР╤В: ДО СТАРТУ – МЕНШЕ М╤СЯЦЯ!
Всеукра╖нський л╕тературний конкурс «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Д. Кононенка...


У МЕРЕЖ╤ З’ЯВИВСЯ МУЛЬТФ╤ЛЬМ «КОЛИСКОВА КРА╥НИ. КРИМ»
У мереж╕ з'явився мультф╕льм-колискова, створений за про╓ктом "Колискова кра╖ни" та за п╕дтримки...


ВВЕДЕННЯ — ПОЧАТОК ЗИМОВИХ СВЯТ
А завершаться вони Собором ╤вана Хрестителя-Предтеч╕ (20 с╕чня).




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 13.07.2012
БЕРЕГИНЯ Р╤ДНОГО СЛОВА

Рима з Криму

Н╕на Федор╕вна Миколайчук (Гуменюк) народилася в сел╕ Острожець Млин╕вського району Р╕вненсько╖ област╕ в селянськ╕й родин╕. Навчалася в Острожецьк╕й середн╕й школ╕, до яко╖ прийшла на роботу п╕сля зак╕нчення ф╕лолог╕чного факультету Р╕вненського педагог╕чного ╕нституту ╕м. Д. Ману╖льського в 1958 роц╕ ╕ як╕й в╕ддала 45 рок╕в прац╕. В╕дм╕нник народно╖ осв╕ти, учитель-методист, науковий кореспондент АПН УРСР у 1970-1980-х роках.
Автор поетичних зб╕рок «Цв╕т черешн╕», «Барви самоцв╕т╕в», «Неймов╕рна любов», «Благословенна будь», «Осяяння», багатьох статей у пер╕одичн╕й прес╕, в журналах «Укра╖на», «Укра╖нська мова та л╕тература в школ╕» («Дивослово»). Поез╕╖ Н╕ни Миколайчук друкувалися в зб╕рнику творчост╕ педагог╕в Укра╖ни «Самоцв╕ти», зб╕рнику волинських автор╕в «Св╕т помаранчевий».
Ще в 70-х роках минулого стол╕ття славетний педагог, учений ╕ письменник Василь Сухомлинський назвав Н╕ну Федор╕вну «неповторним палким самоцв╕том». Сама ж учителька-поетеса так говорить про свою творч╕сть: «Мене завжди вабили тайники духовного св╕ту Людини, ╕ це обов’язково якось пов’язувалось з природою р╕дного краю. З раннього дитинства ╕ до сьогодн╕ сповнен╕ для мене яко╖сь та╓мничост╕ нав╕ть т╕н╕ в╕д дерев у саду, реч╕ в стар╕й комор╕ ╕ на горищ╕, пахощ╕ книг у б╕бл╕отец╕, кра╓види лук ╕ хутор╕в. Кожна р╕ч, дерево, рослина, в╕рилось, живе сво╖м життям, вабить до себе сво╓ю та╓мнич╕стю.
...Але найб╕льше збагачувало Душу художн╓ слово у сп╕лкуванн╕ з учнями. Саме школяр╕ допомогли мен╕ поринути у незбагненну красу Шевченково╖ правди, освячену предивною любов’ю до р╕дно╖ земл╕, вседолаючою, нетл╕нною, неподоланою...»
Незважаючи н╕ на як╕ житт╓в╕ негаразди, поез╕я Н╕ни Миколайчук сповнена св╕тла ╕ доброти, чар╕вност╕, щирост╕ ╕ неп╕дробност╕. ╥╖ поетична душа прагне в╕дкривати все нов╕ й нов╕ «духовн╕ острови в океан╕ р╕дного народу», як писав Василь Симоненко. В ╖╖ творчому доробку ╓ чудов╕ в╕рш╕ про р╕дну Р╕вненщину, про Волинь, ╓ цикл «Прикарпатських мотив╕в». А в ос╕нн╕ дн╕ 2009 року ╖й випало в╕дпочивати в кримському санатор╕╖ «Укра╖на». По╓днуючи, за висловом Максима Рильського, «красиве ╕ корисне», поетеса Н╕на Миколайчук не т╕льки набиралася ф╕зичних сил, а й духовно╖ наснаги. Краса п╕вденнобережжя — сонце, море, гори, в╕чнозелен╕ струнк╕ кипариси, ц╕люще пов╕тря — усе це надихнуло ╖╖ на створення чудових в╕рш╕в про п╕вденний край. Вони й склали цикл «Кримськ╕ враження», по духу близький до циклу «Кримськ╕ спогади» Лес╕ Укра╖нки. Ось як сама поетеса розпов╕да╓ про народження кримських в╕рш╕в: «Цикл поез╕й «Кримськ╕ враження» — творчий п╕дсумок мого перебування на П╕вденному берез╕ Криму, незабутньо╖ зустр╕ч╕ з морем. Живучи б╕ля моря — не сп╕вати не можна. От ╕ в╕ршувалось, мр╕ялось, сп╕валось, згадувалось...»
Нав╕ть у цьому щирому захопленн╕ п╕вденнобережною красою, особливо морем, яке для л╕ричного героя в╕рш╕в поетеси з Р╕вненщини «не чорне, а неповторне кожну мить», море, до якого «╖дуть люди, щоб ц╕нувати те, що ╓», щоб побачити, як вран╕шн╓ сонце «скупане у мор╕, пром╕нням, н╕би веслами, пливе по хвилях», а десь поблизу, «в╕тер кобзу налаштову╓ на пальмов╕й тремтк╕й струн╕», щоб заграти р╕дну мелод╕ю, нав╕ть тут присутн╕й елемент жалю, туги, болю... Чому ж болить ╕ суму╓ душа л╕ричного героя поез╕й Н╕ни Миколайчук? Та тому, що тут, у Криму, серед ц╕╓╖ краси не в╕дчува╓ш «пошанування свого роду, холоне все без мови-пам’ят╕, без в╕ри, без ╕дей» («Самотн╕сть»). Чудеса кримсько╖ природи тьмян╕ють, меркнуть, викликають на душ╕ тривогу ще й тому, що нин╕шн╕ «крут╕ завойовники» загр╕бають «узбережжя ╕ гори», згр╕бають все у сво╖ «комори, от т╕льки моря ще не проковтнуть...» Пом╕тно й неозбро╓ним оком, як на землю ╕ море, на людськ╕ душ╕ наступа╓ «завойовницьким кроком кап╕тал» («Розмова з морем»).
Л╕рична геро╖ня Н╕ни Миколайчук зустр╕лася в Ялт╕ й ╕з славетною землячкою Лесею Укра╖нкою, котра б╕ля музею свого ╕мен╕ «сид╕ла мовчки, заломивши руки, замислена, могутня, кам’яна». Це вона, наша мужня ╕ красива поетеса, нав╕чно «залишилася для нас р╕днею» в цьому неповторному за сво╓ю красою, але такому не вельми прив╕тному краю, де зр╕дка почу╓ш р╕дне слово, р╕дну мову, де почува╓шся «чужим для чужого двору...»
Та попри все, ми — укра╖нц╕, — нагаду╓ поетеса Н╕на Миколайчук, — «кор╕ння наше глибоченне», ╕ живемо ж таки в сво╖й кра╖н╕, а тому ми —

«Незнищенн╕ й не розп’ят╕.
Нам ╓ чим з вами дорожить,
Допоки в кожному хлоп’ят╕
Наш дух козацький буде жить!»

«Мо╓ в╕ршування тут, на берез╕ моря, — пише Н╕на Федор╕вна, — викликало щире захоплення мо╖х нових знайомих Ганни та Олени, як╕ переконались, як твориться поез╕я «з натури». Це вони порадили мен╕ над╕слати сво╖ в╕рш╕ до «Кримсько╖ св╕тлиц╕». (╤ правильно зробили, бо де ж ╕ще друкувати в╕рш╕ кримсько╖ тематики укра╖нських автор╕в, як не в укра╖номовн╕й газет╕ «Кримська св╕тлиця» — ╓диному в сво╓му род╕ — громадсько-пол╕тичному ╕ л╕тературно-мистецькому (!) виданн╕ на теренах автоном╕╖. — Д. К.).
Буду щиро вдячна, — пише авторка, — якщо знайдуться шанувальники р╕дного слова п╕д кримським небом Укра╖ни».
Запевня╓мо Вас, пан╕ Н╕но, що обов’язково знайдуться! Бо така вже наша укра╖нська ментальн╕сть, — без красиво╖ п╕сн╕ ╕ талановитого поетичного слова ми просто себе не уявля╓мо! А Ваше художн╓ слово — то Слово Велико╖ Людсько╖ душ╕!

Данило КОНОНЕНКО

Н╕на МИКОЛАЙЧУК
╢ДНАЙМОСЯ!

Епоха втрат, занепаду ╕ втоми,
Збагачення зажерливих нездар
Востанн╓ вже запиту╓ нас: хто ми?
Нащадки славн╕ чи живий товар?
До болю важко думати, кра╖но,
За що геро╖ полягли тво╖?
Манкурти на видовищах ру╖ни
Лобами з╕штовхнули холу╖в.
╢днаймося, св╕дом╕ укра╖нц╕,
У кого ще не скисла в жилах кров!
Бо на хрест╕ стражда╓ за нас ╤НЦ╤,
За зраду, за незгоду й нелюбов!
╢днаймося, в земл╕ черпаймо силу,
Без не╖ ми — що вершник без коня.
╤стор╕ю не висмикнеш курсивом
╤ до мети не втрапиш навмання.
Не стануть храмом
кам’ян╕ хороми…
Та поки з нами прац╕ чересло,
В епоху зрад, занепаду ╕ втоми
Шевченковим п╕дводьмося чолом!
(╤НЦ╤ – ╤сус Назаретський,
Цар ╤удейський — написали кати на Христовому розп’ятт╕)


Н╕на МИКОЛАЙЧУК
КРИМСЬК╤ ВРАЖЕННЯ

ЗУСТР╤Ч ╤З МОРЕМ

Не знала, не знала,
 що море — високе,
Я думала: так соб╕ — глибина.
А тут — водяного громаддя
 неспок╕й,
А дал╕ вже хмари. Ну от тоб╕ й на!
Побачила: море бува╓
 ще й гр╕зне,
Його покоряють в╕дважн╕ серця,
П╕сн╕ ╓ про море, хорош╕ та р╕зн╕
(Сп╕вати про нього
 н╕коли не п╕зно),
╤ буде ще п╕сня. Та т╕льки не ця.
*    *    *
Вже в╕тер кобзу налаштову╓
На пальмов╕й тремтк╕й струн╕.
Мелод╕ю, що в цьому слов╕ ╓
Почути хочеться мен╕.
Вона гуде, шумить ╕ п╕ниться,
Прибо╓м в берег вигра╓.
Що наша доля — не розб╕йниця,
Коли усе це нам да╓.

РАНОК Б╤ЛЯ МОРЯ

Заснули л╕хтар╕. Погасла н╕ч,
╤ день зорю заколихав ранкову,
А сам прокинувся ╕ дивну р╕ч
В╕д сонечка почути хоче знову.
╤ встало сонце, як усе живе,
У мор╕ скупане,
 грайливо-житт╓дайне,
З пром╕ння веслами
 гойда╓ться, пливе.
Попросимо: краплину сили
 дай нам!

ПРОГУЛЯНКА ДО МОРЯ

З об╕ду вс╕ гайнем до моря,
╤ все, що з нами, — наше все.
Ц╕ сизо-голуб╕ простори,
Приплив, що хвиля принесе.

╤ чайки — в╕дчайдушн╕ птиц╕,
Рибалоньки соб╕ сам╕,
В стих╕╖ моря — жал╕бниц╕,
Чи плач у них, чи, може, см╕х.

А море — мудро-невгамовне
Й талановито-гром╕здке —
Цей келих нам п╕дносить
 повний.
Не часто трапиться таке.

А Я — НА МОР╤
П╕сня
Музика Галини Мос╕йчук

Вокзал зал╕зничний
 до потяг╕в звичний,
А цей зачекався мене.
По╖ду до моря, втоплю сво╓ горе,
Недуга й сама промине.
ПРИСП╤В:
А я — на мор╕, я — на мор╕,
Гойда╓ хвил╕ теч╕я.
Тут — кипариси, пальми, гори,
Тут — небо, сонечко ╕ я.

Гудки на перон╕, купе у вагон╕,
Вже потяг руша╓ у путь.
До моря, до моря!
 Вернуся не скоро,
Вс╕ клопоти хай п╕дождуть.
ПРИСП╤В.
Не все ще за грош╕,
 ╓ люди хорош╕,
А в мене — простий саквояж.
Тут — кожному сонце,
 не те, що в в╕конц╕,
╤ кожному — п╕сня своя ж.
ПРИСП╤В.
А я — на мор╕, а я — на мор╕...


САМОТН╤СТЬ
Чому така пр╕снотна порожнеча,
Коли навколо — тисяч╕ людей?
╤ с╕рий сум тво╖ схиля╓ плеч╕,
╤ не знайти в╕драдоньки н╕де.

Здавалося б — ах,
чудеса природи
Тоб╕ даровано на кожен день.
Холодне все без пошан╕вки роду,
Без мови-пам’ят╕,
 без в╕ри, без ╕дей.


РОЗМОВА З МОРЕМ

Розкажи мен╕, море, легенду,
Що збер╕г тв╕й земний календар.
Тиражем рекламованих бренд╕в
Нагадай про монголо-татар.

Але як не пом╕тити зможу
Завойовник╕в нин╕ крутих,
Що на тебе плетуть загорожу,
Я прошу, не розказуй про тих,

Хто загр╕б узбережжя ╕ гори,
Долю з розуму зв╕в не одну.
Хто вже сушу загр╕б у комори,
Т╕льки моря ще не проковтнув.

Кап╕тал завойовницьким кроком
Наступив на контори ╕ ЗМ╤.
Бережись, щоб тебе ненароком,
Щоб тебе подолати не зм╕г.


МОРСЬКИЙ НАСТР╤Й

Шум╕ло море, не вгавало,
З ус╕х, як кажуть, сил сво╖х,
Надводн╕ замки будувало
╤ руйнувало зразу ж ╖х.

Ген там Нептун
 тризубцем горне,
Веслу╓, п╕ну гребенить.
Ах, море, море, ти — не чорне,
Ти — неповторне в кожну мить.

*    *    *
Затихло море, виплакалось небо,
Пов╕трям стали крапельки дощу,
╤ треба жити.
 Жити, мабуть, треба
Хоч би тому,
що б╕ль ╕ще не вщух.

Життя — не сон, не битва
 й не гонитва,
В соб╕ шукати ╕стину в╕зьмись,
Складай слова
 у сонячну молитву,
Тоб╕ ╖╖ озвучити колись.


МОРСЬКЕ НАТХНЕННЯ

П╕ду до моря по натхнення
╤ зм╕нить все до навпаки,
╤ стане раптом одкровенням
Те, що дали тоб╕ роки.

╤ спогади легкими будуть
На тл╕ н╕кчемност╕ кар’╓р.
До моря, мабуть, ╖дуть люди,
Щоб ц╕нувати те, що ╓.
*    *    *
Аби краса наш св╕т порятувала,
Шукайте в ж╕нц╕ т╕льки доброту.
Шерше ля фам.
 А доброти не стало.
Мабуть, не ту шукали ви, не ту.
*    *    *
Усе видн╕ш в╕дносна
 тимчасов╕сть
Земного надсу╓тного буття,
Усе част╕ше доп╕ка╓ сов╕сть
За те, чому нема╓ вороття.

П╤СЛЯ НЕВДАЛОГО ДНЯ

А люди кажуть: дасть Бог ранок.
Насправд╕, так воно ╕ ╓.
Казала мама: на все панок,
Поки пташина росу п’╓.

День поверта╓ться до тебе,
Немов до сонечка земля,
До прац╕ кличе. Жити треба,
Носити з г╕дн╕стю ╕м’я.


ОБЕР╤Г У ДОРОГУ

Людська рука береться за хл╕бину,
Затиску╓ нар╕зан╕ шматки.
╤з санатор╕ю, ╕з «Укра╖ни»
Ладну╓ться додому д╕д меткий.

Було усе: борщ╕, котлети, каш╕,
╤ затишок тут кожного з╕гр╕в.
Про голод пам’ятають люди наш╕,
В дорогу беручи цей обер╕г.


В ЯЛТИНСЬКОМУ МУЗЕ╥ ЛЕС╤ УКРА╥НКИ

Музей у Ялт╕ — Лесина садиба,
Будинок ╕ мансарда нагор╕.
Тут затишок людей
 такого штибу.
╤ господиня стр╕ла у двер╕.

Сид╕ла мовчки, заломивши руки,
Замислена, могутня, кам’яна.
Ус╕ сво╖ перетерп╕вши муки,
Р╕днею залишилася для нас.

Грозилось море
 змити все прибо╓м,
Атаки берег мужньо в╕дбивав...
А Леся почувалася вдовою —
У мор╕ сл╕в топилися слова.

Ялта, 2009


УКРА╥Н╤ БУТИ!

Я знаю: Укра╖н╕ — бути!
Кажу вам: Укра╖на ╓!
Не в╕рте в немоч╕ ╕ скрути,
Н╕що св╕домих не уб’╓.

Ми з Кобзаревих запов╕т╕в
Зростали до каменяр╕в,
У глин╕, дерев╕, гран╕т╕
Творящий розум не згор╕в.

Кор╕ння роду — глибоченне.
Ми вже д╕знались, де й коли
╤з чорнозем╕в наш╕ гени
З╕рками в неб╕ розцв╕ли.

Убог╕ духом шоу-блудн╕ —
Криклив╕ дуже, а проте —
Однаков╕ в свята ╕ будн╕,
Нам не розкажуть про святе.

Почули вже у мов╕ р╕дн╕й
Дзв╕нко╖ п╕сн╕ позивн╕
На Сход╕, Заход╕ й на П╕вдн╕,
В Мадрид╕, Рим╕ чи у В╕дн╕
М╕льйони дочок ╕ син╕в.

Ми — незнищенн╕ й не розп’ят╕,
Нам ╓ чим з вами дорожить,
Допоки в кожному хлоп’ят╕
Наш дух козацький буде жить.


ДОДОМУ!

Вже розцв╕ли останн╕ маргаритки,
Чи хризантеми, як ╖х тут зовуть.
Збирай, ╜аздине, вс╕ сво╖ пожитки,
Додому, на круги своя, у путь.

Нагостювалась. Осп╕вала море
╤ море сл╕з даремно пролила.
Була чужою для чужого двору,
Вп╕знаваною для сво╖х була!

Втомилась, кажеш, в╕д краси г╕рсько╖,
Сповито╖ фантаз╕╓ю хмар.
На волю хочеться, свободи степово╖,
Без не╖ — що з╕жмаканий сухар.

Моя десь там зарита пуповина,
Вже з не╖ сад ╕ р╕д новий прор╕с.
Праматеринська у земл╕ родина,
Та ще трима╓ прав╕тц╕вська в╕сь.

К╕нь вороний там загубив п╕дкову,
А п╕сню приховав у спориш╕.
Я маминим молитимуся словом,
Аби ╖╖ почули! Аби ╖╖ сп╕вали в╕д душ╕.

Гаспра, жовтень 2009

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10515

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков