"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
#28 за 13.07.2012
НЕВИЗНАНИЙ ЧИ НЕВ╤ДОМИЙ?
У 1985 роц╕ в «Пам’ятках Укра╖ни» ф╕лолог Л. Махновець спробував назвати ╕м’я автора «Слова о полку ╤горев╕м». Виявля╓ться, його звали Володимиром, ╕ був в╕н князем Галицьким. Св╕й висновок Л. Махновець зробив на п╕дстав╕ того, що, звертаючись до руських княз╕в, автор «Слова» до князя Ярослава Галицького зверта╓ться не так, як до ╕нших, – в╕н зверта╓ться до нього, як р╕дний син до батька. Старший син Ярослава Осмомисла Володимир гостював у т╕тки – сестри ╢вфросин╕╖ Ярослав╕вни, дружини князя ╤горя. Що ми зна╓мо про цих галичан, брата ╕ сестру, про д╕тей Ярослава Осмомисла? Дуже мало, бо не зна╓мо дечи╖х нав╕ть ╕мен. Про сестру зна╓мо лише, що вона була дружиною князя ╤горя, а про Володимира, що цей без╕менний «князь Галицький» п╕д час походу ╤горя на половц╕в вдавався до пияцтва ╕ розпусти. Саме таким був представлений «князь Галицький» у в╕дом╕й опер╕ рос╕йського композитора Бород╕на «Князь ╤гор». Вт╕м, «сх╕дняки», котр╕ «перебудувалися» ╕з в╕рних син╕в парт╕╖ в «патр╕от╕в» Укра╖ни, публ╕кац╕ю В. Махновця, в як╕й той насм╕лився заперечити, що «князь Галицький» не розпусник ╕ п’яниця, а автор «Слова о полку ╤горев╕м», залишили непом╕ченою. Чи то вони ще недостатньо добре опанували укра╖нську мову, чи то не читали «Пам’яток Укра╖ни», чи то перебували у полон╕ рос╕йських ╕ нерозривно пов’язаних з ними комун╕стичних ╕мперських амб╕ц╕й. У Рос╕╖ ж вперто продовжують вважати, що автором «Слова» може бути арх╕мандрит ╤о╕ль, будь-який нев╕домий князь або дружинник, але в жодному раз╕ не «п’яниця ╕ розпусник» князь Галицький. Як тисячу рок╕в тому авторство «Слова о полку ╤горев╕м» за галичанином Володимиром Ярославовичем заперечувалося, так ╕ тепер мовчання не да╓ змоги повернути його добре ╕м’я. Чому? П╕д час написання «Слова» пом╕ж правлячими на Рус╕ князями Рюриковичами йшла боротьба. Одн╕ виступали за ╓дн╕сть Рус╕ ╕ в╕дстоювали принципи успадкування престолу старшим в роду Рюриковичем. Активними пров╕дниками ц╕╓╖ л╕н╕╖ були Ольгович╕ – княз╕ Черн╕г╕вськ╕ ╕ Новгород-С╕верськ╕, княз╕ Галицьк╕ та ╕нш╕. Курсу на розкол Рус╕ з вид╕ленням батьк╕вських волод╕нь Рюрикович╕в у незалежн╕ княз╕вства ╕з наступним захопленням решти земель дотримувались Мономахович╕. П╕д час спроби Мономаха в╕двоювати у Олега Черн╕г╕в, Олег змушений був поступитися сво╓ю вотчиною за умови збереження права на успадкування великокняжого престолу старшим в роду Рюрикович╕в. Пос╕вши як старший Рюрикович Ки╖вський престол, Олег прикрасив столицю церквою Богородиц╕ Пирогощей (в переклад╕ з грецько╖ «Непорушна ст╕на»). Храм сто╖ть ╕ зараз в район╕ Контрактово╖ площ╕. Ця церква стала усипальницею його першо╖ дружини, гречанки, а пот╕м ╕ самого великого князя. Мономах ще за життя Олега просив у нього вибачення «за Черн╕гов», «Помнячи про Страшний Суд Божий». Про це ми дов╕ду╓мось випадково ╕з «Поучения Владимира Мономаха». Але сам князь, незабаром забувши про Страшний Божий Суд, з допомогою провокац╕╖ орган╕зову╓ вбивство брата Олега великого князя Ки╖вського ╤горя ╕ захоплю╓ Ки╖вський престол. ╤горя буде оголошено трет╕м руським святим п╕сля Бориса ╕ Гл╕ба. Мономахович╕ Юр╕й Долгорукий, Андр╕й Боголюбський та Всеволод ╤╤╤ закр╕пляться на сво╖х землях Володимиро-Суздальсько╖ Рус╕, але будуть простягати сво╖ «довг╕ руки» до Ки╓ва. А п╕д к╕нець життя Ки╖в завою╓ Юр╕й Долгорукий, Андр╕й Боголюбський зруйну╓ його, а Всеволод ╤╤╤ Велике Гн╕здо залишить у Ки╓в╕ свого родича Святослава, але не як великого князя, збер╕гаючи цей титул за собою. Намагання, у тому числ╕ ╕ князя Галицького Ярослава Осмомисла, повернути великокняжий престол до Ки╓ва ╕ повернутися до його успадкування старшим Рюриковичем будуть невдалими. Н╕ до чого не призведуть ╕ т╕ ж сам╕ ╕де╖, висловлен╕ в «Слов╕» його сином Володимиром. Не матиме реал╕зац╕╖ й прагнення ╓дност╕ Рус╕. Переможе ╕дея узурпац╕╖ перенесеного ╕з Ки╓ва великокняжого престолу з наступним силовим захопленням сус╕дн╕х як руських, так ╕ неруських земель. ╤де╖ автора «Слова» ╕ сам автор стануть неугодними щойно народжен╕й ╕мперськ╕й Рос╕╖. Автор «Слова» буде оббреханий ╕ в╕длучений в╕д авторства. А саме «Слово» спотворене ╕ переписане на догоду новим правителям. Ревно ставився до ╕де╖ «без╕менност╕» авторства «Слова» головний ╕деолог радянсько╖ ╕мпер╕╖ Михайло Суслов. Пригадаймо, з якою люттю в╕н напав на казахського поета Олжаса Сулейменова, коли той, в╕днайшовши в «Слов╕» багато тюрк╕зм╕в, припустив, що його автором м╕г бути... половець, ╕ написав про це ц╕лу книгу «Аз ╕ Я». Але велика к╕льк╕сть в «Слов╕» тюрк╕зм╕в якраз ╕ п╕дтверджу╓ авторство Володимира Ярославовича. Адже з половцями сп╕лкувались ╕ р╕днились не т╕льки Черн╕г╕вськ╕ та Новгород-С╕верськ╕ княз╕, а й Галицьк╕, князь ╤гор був сином ╕ внуком половчанок. З половцями сп╕лкувалися ╕ княз╕, тим б╕льше, що поряд було половецьке м╕сто Дебрекент (Зал╕зне м╕сто), яке з часом перетворилося на угорський Дебрецен. Таким чином, автором «Слова о полку ╤горев╕м», безумовно, ╓ галичанин Володимир Ярославович, який хот╕в, щоб руськ╕ земл╕ об’╓дналися навколо Ки╓ва, великим князем якого в╕дпов╕дно до традиц╕╖ був би старший в роду Рюрикович╕в. Та над ним вчинили наругу пол╕тики, котр╕ в╕дхилили традиц╕йний принцип престолоуспадкування родом Рюрикович╕в ╕ прирекли Русь на роздроблен╕сть ╕ втрату незалежност╕ п╕сля монгольського завоювання. А ╖хн╕ нащадки, виправдовуючи злочин пращур╕в, вперто не бажають визнавати авторство «Слова» за князем Володимиром Галицьким, продовжуючи, ╕ не т╕льки з оперно╖ сцени, сп╕вати, що в╕н — гультяй ╕ п’яниця. Але це не так. Князь Галицький – во╖н, дипломат ╕ поет, в╕н — учасник походу ╤горя, який, коли стане старшим в роду Рюрикович╕в, загине в Ки╓в╕, та, на жаль, це не вплине на х╕д ╕стор╕╖.
Михайло МАСА╢В, кандидат ╕сторичних наук м. С╕мферополь
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10513
|