Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Серг╕й Дзюба, Артем╕й К╕рсанов, автори сценар╕ю та книги «Заборонений»: СТУС В ХХ СТОР╤ЧЧ╤ – Ф╤ГУРА НЕ МЕНША ЗА ШЕВЧЕНКА
В укра╖нський к╕нопрокат 5 вересня 2019 року виходить б╕ограф╕чна стр╕чка...


ЗДОЛАТИ РОС╤Ю
Нещодавно ки╖вське видавництво «Холодний Яр» випустило в св╕т другу книгу сер╕╖...


В╤Н ДЛЯ УС╤Х СТОЛ╤ТЬ
На свят╕ вкотре наголошувалося, яку славу та велич прин╕с для Укра╖ни наш Кобзар, а його творча...


ВБОГ╤ ТЕКСТИ: П╤СНЯ БЕЗ МОВИ, МОВА – БЕЗ П╤СН╤
Вбог╕ тексти сучасних п╕сень нав╕ть страшно публ╕кувати, бо зразу впада╓ в оч╕ нав╕ть не...


Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 13.07.2012
МОВА — ЦЕ ЛЮБОВ!
Олесь ГОНЧАР

14 липня 1995 року назавжди за межу в╕чност╕ в╕д╕йшов великий майстер художнього слова, класик нашо╖ нац╕онально╖ л╕тератури, Людина ╕ Митець з велико╖ л╕тери Олесь Терент╕йович Гончар.
Син сво╓╖ матер╕-Укра╖ни, палкий поборник ╖╖ незалежност╕ ╕ суверен╕тету, в╕н весь св╕й талант в╕ддавав народов╕, в╕дстоював його потоптан╕ права ╕ свободи, плекав нашу мову, боровся за ╖╖ виживання ╕ в╕дродження. Його пристрасн╕ статт╕ в пер╕одичн╕й прес╕, виступи по рад╕о ╕ телебаченню завжди порушували набол╕л╕ проблеми мовно╖ ситуац╕╖ в Укра╖н╕, закликали любити, берегти ╕ примножувати багатства р╕дно╖ мови.
Пропонована нашим читачам стаття Олеся Гончара «Мова — це любов» — роздуми майстра слова про мовну ситуац╕ю в Укра╖н╕ на першому роц╕ ╖╖ незалежност╕. З часу першопубл╕кац╕╖ статт╕ (газ. «Культура ╕ життя» в╕д 15.02.92 р.) минуло вже двадцять рок╕в. Одначе мовна ситуац╕я в наш╕й держав╕ не зм╕нилася на краще. Скор╕ше, навпаки.
Думки письменника-патр╕ота, викладен╕ в статт╕, актуальн╕ й понин╕. Кажучи про як╕сть мови, ╖╖ лексичн╕ обшири, письменник з болем у душ╕ зазнача╓ ╕ недбале ставлення до не╖ громадян взагал╕, ╕ прац╕вник╕в сфери культури зокрема.

Мовою вим╕рю╓ться не т╕льки розум народу, його естетичний смак, але ╕ його моральн╕сть.
Краса укра╖нсько╖ мови, ╖╖ милозвучн╕сть, досконал╕сть, виняткове синон╕м╕чне й лексичне багатство давно визнан╕ найкомпетентн╕шими л╕нгв╕стами св╕ту. Серед сотень тисяч наших народних п╕сень ╓ шедеври тако╖ чистоти й поетичност╕, що, д╕знайся про них ╢вропа ран╕ше, то, мабуть, не т╕льки Бетховен, а й божественний Моцарт захот╕в би написати музику на як╕сь укра╖нськ╕ тексти.
То що ж сталося? Чому наша сучасна мова зазнала таких руйн╕вних деформац╕й? Чому ц╕л╕ рег╕они ще й сьогодн╕ користуються убогим, недор╕куватим суржиком, виплодом прим╕тивного казенного ума? Можна було зрозум╕ти, коли до цього вдавались автори класичних комед╕й, коли хот╕ли, скаж╕мо, висм╕яти Шельменка-денщика чи якогось фертика з канцелярист╕в, але зараз, у часи широко╖ осв╕ченост╕ нац╕╖, що здобулась уже на суверенн╕сть, незалежну державн╕сть свого життя, — зв╕дки це? Ц╕л╕ сфери людсько╖ д╕яльност╕, наприклад, торг╕вля, пошта, державн╕ ╕нстанц╕╖ р╕зних р╕вн╕в послуговуються дивовижно обмеженою к╕льк╕стю давно зужитих словесних стереотип╕в, а все безмежне мовне багатство укра╖нського народу, його св╕ж╕сть ╕ колоритн╕сть — де вони? Де наш╕ народн╕ златоусти, жартуни, незр╕внянн╕ дотепники, що одним влучним присл╕в’ям, мудрою веселою примовкою вм╕ли розсм╕шити ц╕лу козацьку С╕ч чи с╕льську громаду, дати на все життя прилюдний урок якомусь крут╕╓в╕ чи пустомолотов╕?
Зна╓мо, що ненависники укра╖нського слова, др╕муч╕ шов╕н╕сти ще не перевелися. Одначе не про них зараз йдеться. Спод╕ва╓мось, саме життя з часом навчить ╖х, як годиться вести себе людям у цив╕л╕зованому св╕т╕, спов╕дувати принципи демократ╕╖ не на словах, а на д╕л╕, де – як скаж╕мо, в кра╖нах ╢вропи — мовна вза╓моповага м╕ж народами ╕сну╓ упродовж стол╕ть, ╕сну╓ як щось природне, нормальне, справд╕ гуманне за сво╓ю суттю.
Мабуть, марно буде сьогодн╕ розтлумачувати озлобленим укра╖нофобам ц╕ елементарн╕ реч╕, зрештою, доступн╕ кожн╕й культурн╕й людин╕, — звернемо цього разу претенз╕╖ до самих себе. От замисл╕мось, чи з достатньою динам╕чн╕стю, ум╕нням ╕ посл╕довн╕стю в╕дбува╓ться процес в╕дродження р╕дно╖ мови в наш╕й суверенн╕й держав╕? Мовний закон прийнято парламентом, з’явився в╕н, очевидно ж, для того, щоб його виконувати, а чи всюди в╕н викону╓ться, зокрема, особами посадовими, котрим цей закон, власне, й був найперше адресований? Мабуть, пора б уже парламентов╕ ╕ в╕дпов╕дним його ком╕с╕ям спитати людей оф╕ц╕йних, посадових: ну, а як же у вас виправля╓ться становище п╕сля десятир╕ч тотал╕тарного, по сут╕, колон╕ального ╕снування, коли було завдано тако╖ шкоди ╕ укра╖нськ╕й школ╕, ╕ вс╕й наш╕й нац╕ональн╕й культур╕? Чи от╕ провокац╕йн╕ вигадки про примусову укра╖н╕зац╕ю ще й сьогодн╕ декого лякають, спонукають ╕гнорувати так нелегко добутий для незалежно╖ Укра╖ни мовний закон? Зовс╕м не йдеться ж бо про якесь силуване, примусове нав’язування комусь укра╖нсько╖ мови, слава Богу, вона цього не потребу╓, ╖╖ л╕нгв╕стичн╕ якост╕ здатен осягнути й оц╕нити кожен, хто духовними ц╕нностями дорожить.
Укра╖нська мова жде значно б╕льшо╖ поваги в╕д самих укра╖нц╕в. Доля ╖╖ залежить в╕д кожного з нас, в╕д нашо╖ внутр╕шньо╖ культури, ╕нтел╕гентност╕, в╕д м╕ри почуття громадянського ╕ нац╕онального, син╕вського обов’язку.
Зрештою, п╕клування про мову, про ╖╖ здоров’я, розвиток ╕ престиж — це справа вс╕╓╖ нац╕╖. В╕ками в╕дбувалася мовна селекц╕я. З безл╕ч╕ сл╕в народ в╕дбирав слова найповнозерн╕ш╕, влучн╕, ваговит╕, де мудр╕сть розуму, блиск думки, ╕рон╕я чи гн╕в, ласкав╕сть ╕ н╕жн╕сть людини, естетична ╖╖ сприйнятлив╕сть виявляли себе з найб╕льшою силою. Сп╕льним будуванням духовност╕, активн╕стю мисл╕, вродженим тактом, дел╕катн╕стю, високим розум╕нням чистоти й моральност╕ людських вза╓мин л╕нгв╕стичний ген╕й Укра╖ни витворював те, що сьогодн╕ нанесено на атлас багатющих д╕алект╕в нац╕╖.
╤нод╕ чу╓мо: в╕н просто закоханий у р╕дне слово. Гадаю, що т╕льки людина з такими задатками, тобто закохана в слово, може результативно працювати у сфер╕ красного письменства чи взагал╕ в царин╕ р╕дно╖ культури. Людина, глуха естетично, байдужо холодна до р╕дного слова, навряд чи може бути й повноц╕нним педагогом, рано чи п╕зно вона в╕дчу╓ свою профес╕йну непридатн╕сть. Тож ╕ в ╕нститути майбутн╕х вчител╕в треба в╕дбирати за ступенем мовно╖ обдарованост╕: чи справд╕ ця людина буде здатна зачарувати сво╖х вихованц╕в красою, мелодикою р╕дного слова, прищепити ╖м цю зд╕бн╕сть на все життя?
Мова — це справд╕ закохан╕сть, мова — це любов. Т╕льки людина таких якостей може працювати вихователькою в дитяч╕м садку ╕ в школ╕ чи в ╕нститут╕, промовляти з екрана чи з клубно╖ сцени.
Зараз ситуац╕я така, що науки р╕дно╖ мови ма╓мо вчитися вс╕, вс╕м треба оволод╕вати нею досконало. Боляче слухати, коли суржиком заповню╓ться екран, коли журнал╕ст бере десь на вулиц╕ ╕нтерв’ю, а людина неспроможна грамотно висловити нав╕ть найпрост╕шу, елементарну думку. Виходить державець на трибуну, ╕ йому теж нер╕дко браку╓ необх╕дних сл╕в, хоча йому, видно, ╕ ╓ що сказати. ╤ городяни, ╕ селяни потерпають в╕д мовно╖ убогост╕. Все це не вина, а б╕да таких людей. Тож обов’язок наших науковц╕в, л╕тератор╕в, прац╕вник╕в культури — активн╕ше допомагати людям республ╕ки у ╖хн╕й мовн╕й осв╕т╕, п╕днесенн╕ мовно╖ культури. Декотр╕ газети ╕ журнали друкують уроки стил╕стики — це, безперечно, дуже доц╕льна справа. А ось переведення газет на двомовн╕сть — кому ╕ нащо це потр╕бно? Зверн╕ть увагу, яка барвиста мова в декотрих ╕з наших зах╕дних газет, як сяють у них золот╕ злитки народних фразеолог╕зм╕в, тим-то й тягнуться читач╕ до таких видань, до таких публ╕кац╕й, де сила вислову ╕ сила зм╕сту ╓днаються орган╕чно!
╤нтел╕генц╕я ма╓ всьому громадянству подати приклад, як треба шанувати мову. ╤ л╕тература наша ма╓ ор╕╓нтуватись насамперед на класичн╕ вз╕рц╕, де естетичн╕ критер╕╖ були досить високими. Чому ж сьогодн╕ вульгарн╕ сором╕цьк╕ сцени, брутальщина й цин╕зм часом виносяться на журнальн╕ стор╕нки чи знаходять м╕сце в театр╕ ╕ чому така анарх╕чна вседозволен╕сть зветься авангардом? Якщо нас обурю╓ парканна похабщина чи гидк╕ написи на ст╕нах прекрасного храму, то чому ж терпимо ставимося, якщо кимось опоганю╓ться найсвят╕ший ╕ найчист╕ший храм народу — його р╕дна мова?
На весь «Кобзар» ви не знайдете жодного вульгаризму, брутального слова, жодного рядка, що його ви не могли прочитати в присутност╕ матер╕, д╕тей чи подарувати цей тв╕р сво╖й цнотлив╕й наречен╕й. Дивно, що дехто ╕з старших титулованих критик╕в зам╕сть того, щоб вчасно отямити молодого автора, застерегти в╕д бездумного епатажу й кричущого несмаку, сам виправдову╓ словесне хул╕ганство, цин╕чну вседозволен╕сть, певне, т╕льки щоб не постати в очах розхристаних автор╕в прихильником класичних традиц╕й, поборником мовно╖ чистоти.
Усунути деформац╕ю мови, очистити ╖╖ в╕д спотворень, повернути наш╕й мов╕ справжню народну силу й красу — це справа чест╕ вс╕х нас, ╕ старших, ╕ молодших, це природний обов’язок кожного перед незалежною, в╕льною Укра╖ною. Адже ╕ мовою нац╕╖ визнача╓ться моральне здоров’я народу, його розвинен╕сть, культурн╕сть. Все це також визначатиме образ ╕ творчу спромогу Укра╖ни в с╕м’╖ цив╕л╕зованих демократичних держав.
Отже, повторюся: мова — це таки справд╕ закохан╕сть, мова — це любов!

1992 р.

«Р╤ДНА МОВА — ЦЕ МИ САМ╤...»

Мова... Вона — душа народу. Нема мови — нема народу. Тому так напос╕лися вороги Укра╖ни на нашу солов’╖ну мову. З нею вони хочуть знищити ╕ нас, укра╖нц╕в, бо хто ми без нашо╖ мови? Сироти, безбатченки, з якими можна робити, що завгодно. В╕домо, що людина, яка зр╕ка╓ться р╕дно╖ мови, переста╓ бути сама собою, ста╓ покручем, духовним виродком, манкуртом.
Тако╖ мило╖ лаг╕дно╖, солов’╖но╖ мови, як укра╖нська, нема╓ н╕де у св╕т╕. Це усв╕домлюють розумн╕ люди вс╕х народ╕в. Рос╕йський поет В. Маяковський закликав: «Изучайте эту мову. Эта мова величава и проста», «Чу╓ш, сурми заграли. Час розплати настав!»
Наш Т. Шевченко говорив: «Ну що б, здавалося, слова? Слова та голос, б╕льш н╕чого, а серце б’╓ться, ожива, як ╖х почу╓!»
Ж╕нц╕-грузинц╕ п╕сля в╕йни сказали, що ╖╖ син-художник живе у Франц╕╖, продовжу╓ малювати. Ж╕нка спитала: «А якою мовою в╕н сп╕лкувався з вами?» Чолов╕к в╕дпов╕в: «Французькою». «Ну, тод╕ це не був м╕й син. М╕й син — грузин. В╕н би не м╕г забути р╕дну мову».
Наша р╕дна мова — це ми сам╕, наша душа. Ми не ма╓мо права ставати покручами на р╕дн╕й земл╕, яку отримали у спадок в╕д наших предк╕в, в╕льнолюбних козак╕в. Ми просто не ма╓мо права втрачати нашу р╕дну мову, втрачати самих себе. Будьмо укра╖нцями! Будьмо сам╕ собою! Ми — в╕льн╕ люди, а не покруч╕ на земл╕ наших предк╕в!
А це м╕й в╕рш про мову.
*   *   *
Мово моя укра╖нська!
Мово моя р╕дна!
Чому ж ти така нещасна?
Чому така б╕дна?
╢ у тоб╕ ╕ чар╕вн╕сть,
╢ у тоб╕ ╕ сила,
╢ у тебе земля р╕дна,
Яку ти сходила
Н╕женьками син╕в сво╖х,
Н╕женьками дочок,
Та чомусь тебе заганяють
У темний куточок.
Солов’╖на моя мово,
Н╕жна, веселкова!
Я люблю тебе так дуже,
Моя ти чудова!
Ти не можеш вмерти, мово,
Бо ╕ ми умремо.
Тож живи, моя чудова,
╤ ми оживемо!

Ольга ГРИЦИНА,
пенс╕онерка
м. Новоукра╖нка-2
К╕ровоградсько╖ област╕

СЛОВА ВМИРАЮТЬ...

«Осоння», «раяти», «недосв╕т», «неня» —
О незбагненн╕ чари давн╕х сл╕в!
А нин╕ в наш╕й мов╕, наче в клена,
Все менше г╕лля та рясн╕ш сучк╕в.
«Яса», «красоля», «л╕тепло», «черлений»...
Вмирають тихо золот╕ слова.
По кожн╕м т╕льки й зоста╓ться в мене,
Що незагойна точка больова.
«Чарунок», «лег╕т», «прол╕тень», «ра╖на»...
Як родов╕д, втрача╓мо слова...
Ти не прощай мен╕, моя Вкра╖но,
Що в серц╕ вже не кожне ожива.
«Пол╕ття», «нелинь», «озимки», «рамено»...
Де ц╕ слова цв╕ли — сама зола.
О Боже, забери життя у мене,
Лише б моя душа в них перейшла!

Борис ОСТАПЕНКО
с. Поп╕льня на Житомирщин╕

ЯКЩО СПРАВД╤ БРАТИ — ТО ╤ МОВИ ВЧ╤ТЬ ТРИ!

Шановна редакц╕╓! Надсилаю вам коп╕ю листа, якого в╕дправив нещодавно одному з автор╕в скандально-знаменитого «антимовного» законопроекту В. Колесн╕ченку. Мало над╕╖, що отримаю в╕дпов╕дь, то нехай люди хоч знають...
«Народному депутату Укра╖ни
Колесн╕ченку Вадиму Васильовичу
Направляю вам в╕дпов╕дь на ваш законопроект № 9073 «Про засади державно╖ мовно╖ пол╕тики», яка була опубл╕кована в газет╕ «Кримська св╕тлиця» ще 19.01.2007 р. Спод╕ваюсь на п╕дтримку.

«Минуло╖ осен╕ в Ялт╕ в╕дбулись громадськ╕ слухання, одним з пункт╕в порядку денного яких було обговорення Концепц╕╖ державно╖ мовно╖ пол╕тики в Укра╖н╕. Я, як голова Всесв╕тнього укра╖нського патр╕отичного об’╓днання «Корона», запропонував присутн╕м п╕дтримати ось таке звернення:
«Президентов╕ Укра╖ни В╕ктору Ющенку,
Президентов╕ Б╕лорус╕ Олександру Лукашенку,
Президенту Рос╕╖ Володимиру Пут╕ну

Шановн╕ президенти!
Фундаментом мов трьох братн╕х народ╕в: Укра╖ни, Б╕лорус╕, Рос╕╖ ╓ старослов’янська мова Ки╖всько╖ Рус╕. Рос╕йська мова вивча╓ться в Укра╖н╕ ╕ Б╕лорус╕. Законом╕рно, що в Укра╖н╕ повинна вивчатися ще й б╕лоруська мова, в Б╕лорус╕ повинна вивчатись ще й укра╖нська мова, а в Рос╕╖ повинн╕ вивчатись ╕ укра╖нська, ╕ б╕лоруська мови. Знання мов об’╓дну╓ народи!»
До чест╕ учасник╕в слухань, н╕хто з них не виступив проти...»

Мирослав МИСЯК,
голова ВУПО «Корона»
м. Ялта

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10501

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков