Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3165)
З потоку життя (6380)
Душі криниця (3499)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1498)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1670)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕРЕВ╤ЗНИК МР╤Й
«╤гор Павлюк. Перев╕зник мр╕й: Книга л╕рики. – Харк╕в: Майдан, 2019. – 352...


ДО ТР╤ЙЦ╤ Л╤ТА НЕ БУВА╢...
На 50-тий день п╕сля Великодня християни в╕дзначають величне свято З╕слання Святого Духа на...


НЕ БУТИ ВШЕСТЮ В СЕРЕДУ...
Свято Вознес╕ння Господнього в╕дзнача╓мо на сороковий день п╕сля Великодня.


З КОШИКОМ НА ПОЛЮВАННЯ
«З кошиком на полювання» - друга книжка поез╕й для д╕тей укра╖нсько╖ письменниц╕ з...


В╤ТА╢МО, КРИМЧАНОЧКИ!
Нагородження в╕дбулося у символ╕чному м╕сц╕ – б╕ля пам’ятника Тарасу Шевченку в Ялт╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 13.07.2012
ГАЛИЦЬКЕ ДИВО, ОГРАНЕНЕ В ПРИАЗОВ’╥

«Катрени оголошених картин»

Коли отримав невеличку бандероль з Мел╕тополя (в н╕й була зб╕рка в╕рш╕в Олега Гончаренка «Катрени оголошених картин» (нав╕яне живописом ╤вана Марчука), то не в╕дразу усв╕домив, що тримаю в руках справжн╕й шедевр. По пал╕турц╕ цього не скажеш, — просто хороша, з╕ смаком оформлена книга. Але ц╕нн╕сть ╖╖ не в чудовому оформленн╕. Мел╕топольський поет зм╕г проникнути у внутр╕шн╕й св╕т найв╕дом╕шого у св╕т╕ художника Укра╖ни ╕ талановито «про╕люструвати» поез╕╓ю майже  п’ятсот (!) його роб╕т. ╤ це найц╕кав╕ше. Ми звикли до сп╕вроб╕тництва  композитор╕в ╕ поет╕в. Поети ╕ художники теж сп╕впрацюють, але значно р╕дше. Та й то найчаст╕ше художник ╕люстру╓ художн╕ твори, а тут – усе з точн╕стю до навпаки! Ф╕лософське осмислення творчост╕ галичанина Марчука степовиком, мешканцем Приазов’я Олегом Гончаренком ╓ неабияким (визначальним) фактом укра╖нсько╖ культури. Чи було щось под╕бне у св╕т╕, сказати не беруся, але нав╕ть коли й було, то Олег Гончаренко зробив свою справу наст╕льки профес╕йно ╕ ф╕л╕гранно, що ним можна пишатися.
А ось як оц╕нив його працю сам ╤ван Марчук: «В╕н мене РОЗУМ╤╢ ╤ ПОЯСНЮ╢ (роздумуючи про та╖ну), ╕ робить це ненав’язливо й ╕нтел╕гентно, не прямол╕н╕йно-описово, а пропускаючи кр╕зь власне серце, натхненно-асоц╕ативно. Я сприймаю його як свого земляка ╕ дов╕рника в усьому ╕ скр╕зь: у мо╖й терноп╕льськ╕й Москал╕вц╕, б╕ля кожно╖ укра╖нсько╖ хати в чарах М╕сяця ╕ Сонця, у мо╖х занебесних мр╕ях, що виходять з берег╕в ╕ н╕як не можуть вийти. Зрештою, я чую Олега в «Голос╕ мо╓╖ душ╕». Наш╕ душ╕ спор╕днюються болем ╕ добром, щир╕стю ╕ прагненням здивувати. ╤нколи ми м╕ня╓мося м╕сцями: я — скрипка, в╕н — скрипаль, в╕н — скрипка, я — скрипаль. Важливо – музика. Гармон╕я музики. Суголосся душ.
Олег – ╕з козацьких степ╕в, славного козацького роду. Олег – тихий, але впертий волик Поез╕╖, котрий «непом╕тно» працю╓ на так зван╕й перифер╕╖ л╕тератури: натхнення йому, ст╕йкост╕, а може, й трохи зухвало╖ шабельност╕. Олег – людина в╕д цього св╕ту й не зовс╕м в╕д цього, на перехрестях земних тривог ╕ небезпек усевишн╕х: не розгубись, Олеже! Правда – в безмежж╕ безмеж…»
Вдив╕ться у марчук╕вське полотно «Моя земля, моя твердиня». Це далеко не «соцреал╕зм», ╕ до таких полотен мо╓ покол╕ння не звикло. Зате Олег Гончаренко добре розум╕╓ автора ╕ його поетична ╕нтерпретац╕я однозначно патр╕отична:

Де б тут не був, не зв╕льнишся од чат, –
Тому ╕ погляд м╕й об даль ╕ще с╕че вогонь,
Тому й не кидаю махновських вил-тр╕йчат
Та гайдамацького свого ножа свяченого…

Як бачимо, степовик, мел╕тополець вол╕╓ бачити в картин╕ те, що ╕мпону╓ його генетичн╕й пам’ят╕. ╤ зак╕нчу╓ в╕рш так:

Тож ╕ билинку л╕пше в пол╕ не займай:
У кожн╕й кв╕точц╕ — любов моя предивна.
Тут я ╕сную! Сам соб╕ — Мамай!
Моя земля — м╕й Материк, моя твердиня...

Коли чита╓ш поез╕╖ Олега Гончаренка, то не можеш позбутися в╕дчуття, що автором ╖х ╓ дуже мудра людина з якимсь прадавн╕м княз╕всько-шляхетським родоводом ╕ великим житт╓вим досв╕дом. Ось, для прикладу, теза ╕з того ж в╕рша «Моя земля — моя твердиня»:

╥╖ по-╕ншому н╕як ╕ не назвеш:
В не╖ так трудно Роду вгризлося кор╕ння.
Тут я стою вище найвищих веж!
Моя земля — м╕й Материк, моя твердиня.
Тим, звичайно ж, наснажу╓шся ╕ надиха╓шся — почина╓ш в╕дчувати ╕ себе частиною обраного Богом народу — народу Укра╖нц╕в.
Таке ж саме — вишн╓, обожествляюче ставлення у поета до р╕дно╖ земл╕, до природи, до всього сущого на наших теренах.  ╢, наприклад, щось велично животворче та ф╕лософське в картин╕ Марчука «Ос╕нн╕ води», мен╕ вона дуже ╕мпону╓, ╕з задоволенням тримав би ╖╖ у себе вдома, бо створю╓ в╕дпов╕дний настр╕й. Але ж яким дзв╕нким приазовським соловейком Олег витьохку╓ тут, як тонко в╕н бачить ус╕ прихован╕ нюанси! Куди мен╕ до нього... Принаймн╕, в╕дчуваю себе трохи присоромленим, бо так не написав би. Зате з рад╕сним хвилюванням ╕ вдячн╕стю вчитуюся в рядки:

Ну ось ╕ прийшла ще одна твоя ос╕нь.
Все важче, все дальше ходить по меди…
Ти бився. А осен╕ легко вдалося
П╕знать та╓мницю важко╖ води…

Недаремно ж великий галицький художник, якого закордонн╕ авторитети причислили до сотн╕ найген╕альн╕ших людей стол╕ття (╓диного з укра╖нц╕в, до реч╕), любовно назива╓ Олега «впертим воликом Поез╕╖». Т╕льки в╕н, тавричанин ╕ онук-правнук тавричанина, м╕г би назвати сум «дом╕нантом до нив». ╤ запевнити, що в цьому нема╓ н╕яко╖ ф╕зики, а ╓ т╕льки «зриме стемн╕ння тон╕в»:

Та й т╕льки. А як все одразу зм╕нилося —
╤ ти, й небеса, ╕ л╕си, ╕ земля.
Дощ просто з╕брався, нарешт╕, ╕ вилився,
Щоправда, коли вже заснули поля...

Ех, якби можна було проводити ось так╕ марчук╕всько-гончаренк╕вськ╕ уроки в школах! У терноп╕льських, мел╕топольських, с╕мферопольських, ки╖вських, черн╕г╕вських, льв╕вських… Ну, коли вже св╕т зачислив одного з них до когорти «найген╕альн╕ших», а другий ген╕ально дару╓ ╕нше, паралельне поетичне життя п╕втисяч╕ художн╕х шедевр╕в побратима, то чому б ╕ справд╕ не спробувати проводити у травн╕, напередодн╕ випускного балу, так╕ сво╓р╕дн╕ «уроки гордост╕» для старшокласник╕в? (Будемо вважати цю пропозиц╕ю маленькою п╕дказкою нашому М╕н╕стерству осв╕ти!)
Уяв╕ть соб╕, наск╕льки зближував би молодь Зах╕дно╖ ╕ Сх╕дно╖ Укра╖ни в╕рш «На полонин╕». Зауважимо, бачення сх╕дняка, мел╕топольця ╓ дуже прихильним до Зах╕дно╖ чи (як нин╕ умовно називають соц╕ологи, виходячи з результат╕в голосувань на виборах) «бандер╕всько╖» Укра╖ни. Ба, нав╕ть компл╕ментарним. Спочатку в╕н скрушно констату╓, що його р╕дний степ уже «перехрестили суржиком чужинським», а земляки-мел╕топольц╕ «розпорошили запорозький гарт, розмаяли махновське в╕льнолюбство…» Зате полонина сприйма╓ться степовиком як щось сво╓, р╕дне:

╤ ось ти начебто зайшов не у сво╓,
А в╕дчува╓ш, що прийшов додому:
Тут н╕ очей, н╕ серця не з╕п’╓
Тоб╕ н╕ зрада, н╕ журба, н╕ втома.
У полонини св╕й ос╕нн╕й шарм,
Своя жагуча, неповторна строга врода.
Земля об╕тована ╕ плацдарм,
Останн╕й в╕рний прихисток народу…

Олег Гончаренко м╕г би бути ориг╕нальним (╕ ген╕альним) педагогом, викладачем середньо╖ (та й вищо╖) школи. Певен: виховав би ц╕лу плеяду патр╕отичних ╕сторик╕в ╕ ф╕лолог╕в. Образне мовлення поета виклика╓ захоплення:

Тачанки просочаться аж до савани,
Просочаться во╖ни в зароб╕тчани.
Лиш Габсбург нав╕ки ста╓ Вишиваним.
Й лиша╓ться п╕сня чекать Болбочана…

Варто нагадати, що Олег ╓ нашим автором ╕ давн╕м передплатником — цим додатково може пишатися вся «св╕тличанська» родина. Тим б╕льше, що кримськ╕ мотиви у поета також присутн╕:

Не знаю, що й сказати наостанку,
Так безпросв╕тно й боляче тепер...
Прив╕з оце учора з Криму (!) вишиванку,
Таку, га-ай, притулився б ╕ помер.
╤ все-таки даруй, буття на слов╕,
Пробач мен╕ оцю журбу стару:
Нема╓ сили н╕ на що вже, кр╕м любов╕,
А гад такий — не в╕длюбивши, й не помру...

Якось у лист╕ я висловив св╕й сумн╕в щодо того, чи оц╕нить народ книгу, яка далася авторов╕ так непросто: «Твоя, друже, поетична ╕нтерпретац╕я чудова! Дещо складне ╕ малозрозум╕ле марчук╕вське ти нав╕ть п╕дносиш, перекладаючи на зрозум╕л╕шу ╕ милозвучн╕шу мову укра╖нсько╖ поез╕╖. Отже, чудовий приклад (╕ досить р╕дк╕сний у наш╕й ╕стор╕╖!) найефективн╕шого культурного сп╕вроб╕тництва, а не заздрост╕ ╕ укра╖нського вза╓мопоборювання. Так, ця книга — ун╕кальне явище, але б╕да в тому, що ╖╖  треба… «розжовувати» кожному нашому перес╕чному земляков╕. ╤накше — б╕льш╕сть не розум╕тиме. Так╕ ось сумн╕ укра╖нськ╕ реал╕╖, як╕ ╓ тлом до вашо╖ творчост╕. Нам повноц╕нн╕ укра╖нськ╕ структури потр╕бн╕, розвинуте громадянське сусп╕льство, тод╕ й результат цього художньо-поетичного подвигу буде в╕дчутним. А поки що у нашому атом╕зованому укра╖нському простор╕  книга буде «ресторанною поживою» для гурман╕в…»
В╕дпов╕дь Олега не забарилася: «Серг╕ю, думки у тебе правильн╕, але занадто фатал╕зован╕. Згоден, що якби книга творилася за принципом «картина — в╕рш», то це був би взагал╕ «бронеб╕йний снаряд» на м╕дн╕ лоби ╕ черств╕ душ╕. Але я й так багато з не╖ опубл╕кував на л╕тературних сайтах в ╤нтернет╕, то, з картинами чи без них, — в╕дгуки однозначно доброзичлив╕, якщо не сказати захоплен╕. Те ж саме чую ╕ в╕д тих, кому д╕сталася книжка, хто прочитав доб╕рки з не╖ у р╕зних часописах та газетах. Так що не все так погано, як ти оце п╕дносиш... Люмпен╕зац╕я сьогодн╕ — явище всесв╕тн╓, — очевидно, людство робить м╕нусовий оберт у сп╕рал╕ свого буття. Та х╕ба це означа╓, що не треба н╕чого робити, хоча би на майбутн╓? Треба! Бо сьогодн╕ наш╕ читач╕ — «гурмани», а завтра вони ж — Будител╕! Я вол╕ю мислити благ╕сно, бо мисль все-таки матер╕альна…»
Будител╕? А що, ц╕лком можливо! Як в╕н там сказав: «Нема╓ сили н╕ на що вже, кр╕м любов╕»? Потрапив у сам╕с╕ньку точку! Як перевалило мен╕ за п’ятдесятку — в╕дчувати почав те ж саме. Але ж ╕ любов — велика сила!
Книга «Катрени оголошених картин» нин╕ — серед чотирьох ф╕нал╕ст╕в на вручення прем╕╖ ╕м. Михайла Коцюбинського. Гадаю, вона достойна ╕ б╕льшого! А нин╕ хочу побажати ╕ Олегов╕ Гончаренку, й ╤ванов╕ Марчуку нових творчих звитяг та нових перемог на ╖хньому творчому шляху.
Хочеться, щоб довго жили на св╕т╕ ╤ван Марчук та Олег Гончаренко, люблячи Укра╖ну ╕ дорогу, безц╕нну нашу планету, даруючи ╕ нам символи В╕ри, Над╕╖ ╕ Любов╕.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

╤ван Марчук. «Тихо мелод╕я звучала...»


ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукра╖нську загальнопол╕тичну ╕ л╕тературно-художню газету «Кримська св╕тлиця» та ╕нш╕ культуролог╕чн╕ видання ДП «Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура ╕ життя», журнали «Укра╖нська культура», «Укра╖нський театр», «Театрально-концертний Ки╖в», «Музика», «Пам.ятки Укра╖ни: ╕стор╕я та культура») можна в будь-якому поштовому в╕дд╕ленн╕ зв.язку Укра╖ни. У кра╖нах далекого заруб╕жжя оформити
передплату на ц╕ видання можна через сайт
www.presa.ua на стор╕нц╕ «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окрем╕ прим╕рники видань в електронн╕й верс╕╖ можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-як╕й кра╖н╕ св╕ту. Дов╕дки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10494

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков