"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "З потоку життя"
#28 за 13.07.2012
ПОВЧ╤ТЬСЯ УКРА╥НСЬК╤Й МОВ╤ У ТАТАРИНА!
НАПИСАНО ДАВНО, ЧИТА╢ТЬСЯ — ЯК НИН╤...
Знову про не╖ — гнану, биту, принижену, ╕гноровану укра╖нську мову. Понад 30 рок╕в ми в╕дчували планом╕рну систематичну русиф╕кац╕ю. Це загрожувало не лише подальшому розвитку нашо╖ культури, а й самому ╕снуванню укра╖нсько╖ нац╕╖. В╕двертий наступ на мову, яка оф╕ц╕йно вже стала державною, трива╓ й понин╕. Склада╓ться враження, що ╕мперський синдром, котрим уражено рос╕йський ментал╕тет, — хвороба невил╕ковна. Зрозум╕ло, що рос╕йськомовн╕сть в Криму та в Укра╖н╕ не склалася сама собою. Це результат як м╕грац╕╖ народ╕в, так ╕ мовно╖ пол╕тики рос╕йських цар╕в та кремл╕вських ╕деолог╕в, що тривала впродовж стол╕ть. ╤ хоча рос╕яни сьогодн╕ н╕бито становлять б╕льшу частину населення Криму, фактично вони не ╓ б╕льш╕стю. Б╕льш╕сть тут укра╖нц╕, як╕ втратили мову ╕ культуру внасл╕док колон╕ального становища. Укра╖нц╕ теж здавна живуть в Рос╕╖, робили ╕ роблять значний внесок у розвиток ╖╖ економ╕ки та культури, проте не порушують питання про надання там укра╖нськ╕й мов╕ статусу державно╖. Так само й ╕нш╕ нац╕ональн╕ меншини, незалежно в╕д м╕сця свого мешкання. Хоча сам╕ (особливо в кра╖нах далекого заруб╕жжя) збер╕гають свою мову, культуру. Не те що наш╕ етн╕чн╕ укра╖нц╕, багато з яких нав╕ть в умовах незалежно╖ держави не зна╓ ╕ не бажа╓ чути р╕дного слова. А приклад отако╖ зневаги подають можновладц╕. Це ╓ кримська Верховна Рада, ╕ уряд, ╕ численн╕ чиновники, що пригр╕лися в тепленькому кримському княз╕вств╕ ╕ спок╕йно порушують тут нашу Конституц╕ю. Не завжди на висот╕ виявляються нав╕ть перш╕ посадов╕ особи Укра╖ни. Мен╕ соромно було за нашого Президента Л. Кучму, коли в╕н при╖здив до Донбасу, де лестив шахтарям, звертаючись до них на «общепонятном языке». ╤ взагал╕, коли Л. Кучма ╖де з укра╖нською делегац╕╓ю до Москви, то не зрозум╕ло, яку державу вони представляють, бо сп╕лкуються виключно ╕ноземною мовою. Уяв╕мо соб╕ Президента ╢льцина, що в╕дпов╕да╓ укра╖нським роб╕тникам на промислах Тюменщини укра╖нською! А що вже дивуватися ситуац╕╖ ╕з засобами масово╖ ╕нформац╕╖ Криму, де для таких чудових укра╖нських передач, як «Два кольори», «Початок», «Ковчег» ледь знаходиться по п╕вгодини. ╤ це вважа╓ться за нормальне, бо шов╕н╕сти переконан╕, що кримська земля повинна працювати лише на них: школи, театри, газети, журнали, рад╕о- ╕ телепередач╕. А для представник╕в ╕нших нац╕ональностей не залишають вони геть н╕чого. Що то за народ такий! А тим, хто планував наше знищення через «слияние», ╕ п╕сля проголошення незалежност╕ Укра╖ни — честь ╕ шана. Ц╕каво, чи знайдеться у св╕т╕ ще хоча б одна держава, яка дивилася б кр╕зь пальц╕ на тих, хто бореться за ╖╖ л╕кв╕дац╕ю? А у нас це роблять п╕д прапором захисту прав людини, але людини тако╖, яка не хоче, щоб ця держава ╕снувала. Бо ж в╕д кого тод╕ захищати рос╕йськомовне населення, як не в╕д само╖ держави, ╖╖ мови? Чому ж бо ми так╕ мляв╕, нер╕шуч╕, загальмован╕, бо╖мося, аби когось не вразити, не в╕длякати нашими нац╕ональними ╕деями. Чи не настав уже час кер╕вникам держави гримнути кулаком по столу! Пам’ятаю, був колись в Криму Укра╖нський музично-драматичний театр, до котрого з ус╕х куточк╕в п╕вострова при╖здили глядач╕. Бо це був справжн╕й храм, в якому працювали чудов╕ актори, улюбленц╕ глядача: Бурменко, Сорокатий, ╢рьом╕на, Бойко, Любченко, Жадановський, Д╕дусенко, Григораш, Сапай. Вони п╕шли ╕з життя, але залишили по соб╕ незабутню пам’ять. Хочу згадати ╕ мо╖х кумир╕в: Жанну Фад╓╓ву, Н╕ну Сорокату, Аню Ковалюк, Варю Петренко, Наталочку Аврамову. Вс╕х ╖х послав у Крим сам Бог. Вони були першими пропагандистами в╕дродження в Криму укра╖нсько╖ мови, культури. Поряд з ними привертали увагу ╕ зовс╕м молод╕ актори Алла Петрова та Олександр Польченко, як╕ теж зробили чималий внесок у в╕дродження укра╖нського слова. Дай ╖м, Боже, довгих л╕т життя! Низький укл╕н за любов до неньки-Укра╖ни, ╖╖ народу, за в╕дродження театру! Зараз в ньому, на м╕й погляд, не лишилося н╕чого укра╖нського, окр╕м назви. Сучасний колектив театру перетворив його на рос╕йськомовний. Актори забули, що нац╕ональний театр — це один з найдорожчих духовних скарб╕в. Адже в ньому жив╕ творц╕ творять нац╕ональне благо, в╕дроджують духовн╕сть, формують свободн╕сть людських душ. Волею обставин в╕д╕рван╕ в╕д театру, маючи сильну волю ╕ любов до Укра╖ни, Алла Петрова ╕ Олександр Польченко взялися за в╕дродження укра╖нсько╖ мови, створення укра╖нських клас╕в. Тут би кримськ╕й влад╕, М╕н╕стерству осв╕ти п╕дтримати таку гарну справу. Та де там! Почався шалений оп╕р зв╕дус╕ль. Директори в╕дмовляли батьк╕в учн╕в, аби т╕ не подавали заяв до укра╖нських клас╕в. Петрова ╕ Польченко й дос╕ не мають н╕зв╕дки н╕яко╖ п╕дтримки, у тому числ╕ ╕ в╕д укра╖нц╕в, н╕бито укра╖нськ╕ класи потр╕бн╕ т╕льки ╖м самим. Залиша╓ться лише позаздрити кримським татарам, ╖хн╕й дружност╕, згуртованост╕, патр╕отизму. А ще й тому, що серед них ╓ люди, котр╕ не нехтують державною мовою, так╕, як в╕рний син кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Нашим омоскаленим укра╖нцям варто брати у нього уроки.
В╕ра ЛИТВИНЕНКО м. С╕мферополь «Кримська св╕тлиця», 5 вересня 1997 р.
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10493
|