|
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2003 > Тема "Душі криниця"
#27 за 04.07.2003
"Я О СЕБЕ - ЧАСТИЦЕ УКРАИНЫ - С ДОСТОИНСТВОМ ПО-РУССКИ ЗАЯВЛЮ..."
Сергiй ЛАЩЕНКО
Якось, у самому кiнцi травня, менi зателефонував рiвненський поет Сергiй Назаров:
- Незабаром у мене презентацiя нової книги. Приїзди!
Я був радий успiхам свого друга i чомусь вiдразу пригадав, що познайомились ми завдяки "Кримськiй свiтлицi". Три роки тому я написав статтю "Зрозумiти душу нашого росiянина", де зацитував i його вiрш про Україну. Потiм вiдбулася наша зустрiч у Львовi, а трохи згодом вiн запросив мене до себе у Рiвне. З тих пiр намагаюся стежити за його творчiстю, а заодно - тримаю руку на пульсi лiтературного життя мiста. Зокрема, завдяки Сергiєвi я бiльш-менш в курсi справ клубу "Баюн" (вiн об'єднує росiйськомовних лiтераторiв, але газета "Яръ" нерiдко друкує прозовi i поетичнi твори мiсцевих авторiв українською мовою). Саме ця обставина i зацiкавила мене. Адже у Львовi українськi i росiйськомовнi поети iснують нiби у рiзних площинах, майже "не перетинаючись", тобто не контактуючи мiж собою.
Дехто з наших патрiотiв вважає, що саме так i повинно бути, - мовляв, "у них своє, а у нас своє". Та чи добре це? Адже в однiй державi живемо... І ось я у Рiвному. Державна обласна бiблiотека, що на Короленка, для подiбних презентацiй має простору, затишну, добре умебльовану кiмнату iз рiдною для мене назвою - "Свiтлиця".
Автор представляє книгу "Прошлые стихи", що вийшла у видавництвi "Волинськi обереги" i пiдсумовує всю попередню лiтературну дiяльнiсть. Це переважно лiричнi, глибоко психологiчнi, часом ностальгiйнi твори, у яких поет нiби повертається в минуле. Водночас кожен вiрш є надзвичайно актуальним.
Серед присутнiх - Степан Бабiй - голова обласної органiзацiї Нацiональної Спiлки письменникiв, Євген Шморгун - директор видавництва "Азалiя", Тетяна Горбукова - керiвник клубу "Поетарх" Палацу дiтей та молодi, мiсцевi поети, лiтературознавцi, видавцi, члени росiйської общини, викладачi рiвненських вищих навчальних закладiв, журналiсти, музиканти, спонсори. Як з'ясувалося потiм (вже пiсля того, як менi, першому серед гостей, надали слово саме як представниковi "Кримської свiтлицi"), у залi було двоє шанувальникiв i передплатникiв цього видання - вiдомий бандурист Анатолiй Грицай i ректор народного унiверситету обласної "Просвiти" Олександр Волощук. Приємно було зустрiти "своїх", радувало й те, що бiльшiсть з присутнiх належним чином оцiнила внесок газети у розвиток україно-росiйських мiжетнiчних стосункiв (причому, не лише в Криму, але й на теренах Захiдної України). Щоправда, дехто iз землякiв гостро вiдреагував на мiй заклик тiснiше контактувати з росiйськомовними лiтераторами, оскiльки вони високо тримають "планку якостi" i багато в чому можуть бути для нас прикладом. Менi наголосили: рiвень української поезiї не нижчий, а може, й вищий - треба лише її знати. Не став заперечувати. Але, говорячи про "планку якостi", я мав на увазi не лише рiвень поетичних творiв.
Поет - це перш за все громадянин. Росiйськомовнi поети мiста приваблюють своєю активною життєвою позицiєю, небайдужiстю, вiдкритiстю, щирiстю. А ще якоюсь пасiонарнiстю, характерною для українцiв кiнця 80-х рокiв, але не теперiшнiх. Звичайно, дехто з них перебiльшує рiвень української нетолерантностi i небезпеку "розчинитися в українському морi", хтось надто акцентує увагу на своїх культурницьких проблемах (хоча, живучи в Українi, може, й варто було б бiльше цiкавитися українськими проблемами). Та чи ми самi сприяємо цьому?
Пригадую свою давню розмову з україномовним кримчанином: "Важко, практично неможливо, повноцiнно контактувати з росiйською iнтелiгенцiєю у Криму, - стверджував вiн, - у нас як: кинеш палицю i вiдразу влучиш у росiйського шовiнiста...".
Але ж у Захiднiй Українi ситуацiя зовсiм iнша! Росiяни (особливо молоде поколiння) мову знають, шанують її. Сергiй Назаров - великий патрiот росiйського слова - всi свої листи до мене написав бездоганною українською.
Є у нього i поетичнi твори українською:
Серед ковдр
волошкових,
Тих бiблейських,
казкових,
Що не витне нiяка рука,
Серед запахiв м'ятних
Школа рiвненська п'ята,
Рiдна школа
на мене чека...
А оцiнiть-но вiрш росiйськомовної поетеси Валентини Захарової:
Пане Мiсяцю!
Прошу до столу!
Не соромтесь!
Хутчiш - крiзь вiкно!
Та не лiзьте у пляшку:
вiдколи
В нiй хлюпоче таврiйське
вино.
Всiм би українцям так знати мову...
Росiйською пише i Любов Орлова. Але "Вересневий лiс", "Чи гуляє в полi вiтер", "Остання любов" та деякi iншi поетичнi твори написанi саме українською.
Люблю три мови i творю, -
І чуєш? - вiльно говорю
Трьома, тому що три Русi
З народження в менi
злились.
Це уривок з її вiрша "Не
в iнших землях i краях". Третя мова, як ви, мабуть, вже зрозумiли - бiлоруська, оскiльки родом вона з Гомельської областi. Всi перелiченi мною поети входять до "Русского собрания" (лiдер - Алла Потапова). Про цю органiзацiю Лесь Танюк колись висловився так: "Я з повагою ставлюся до дiяль-ностi "Русского собрания", оскiльки ця органiзацiя, твердо захищаючи свої позицiї, разом з тим з великою повагою ставиться до проблем iнших нацiональностей". І тут важко щось заперечити. Звичайно, дехто з симпатикiв "Русского собрания" свого часу досить болiсно сприймав новi українськi реалiї:
Сколь чужаку не пристали
имперские спеси,
Знает младенец сегодня.
Но больно без меж,
Что подались от меня
твои грады и веси,
Хоть и за самый
доступный, ближайший рубеж...
(Ірина Сидорова,
"Стихи к России", 1992).
Звичайно, можна було б нагадати Іринi, що чимало українцiв i дотепер почувають себе дискомфортно не лише у Севастополi чи Харковi, але й у Києвi, Кiровоградi, Вiнницi, тобто у своїй же Українi, i навiть у своєму ж (тобто "вiдносно україномовному" регiонi). Але ж у її вiршах лайки немає, тож до творчостi Ірини Сидорової можна поставитися цiлком серйозно. Вона - талановита поетеса, i це головне.
Що ж стосується головного героя сьогоднiшньої розповiдi - Сергiя Назарова, то всi присутнi вiдмiчали: вiн поет з оголеними нервами душi. Тому й критика деяких явищ нашого життя (причому гостра) у нього є. А як же без неї? Можна лише подякувати за правду, бо хiба самозаспокоєння i окозамилювання автоматично вирiшать усi нашi проблеми? Сергiй не розумiє тих псевдопатрiотiв, якi всю енергiю витрачають на мiтингове галасування, на пошуки "зовнiшньої" загрози i в той же час не помiчають тих кричущих проблем, вiд вирiшення яких i залежить наш спокiй, добробут, процвiтання держави. Поет усвiдомлює, що "любов через ненависть" не може бути рушiєм прогресу, i закликає "ура-патрiотiв" мислити конструктивнiше, по-християнськи:
Попробуй, полюби,
пусть это ново,
Пусть этот сад
истоптан и изрыт,
Я не прошу меня -
себя родного,
По-взрослому,
спокойно, не навзрыд.
І дiйсно, якби дух любовi запанував скрiзь (у тому числi i в Криму!), якби всiх нас захопила iдея розвитку, творення, - Україна стала б iншою. Дай, Боже, щоб такий час колись настав. І тодi всi ми пишатимемось своєю державою, i кожен росiянин матиме пiдстави цитувати оптимiстичнi рядки з поезiї Сергiя Назарова:
И вынув сине-
жёлтый из штанины,
Судьбу свою
вверяя кораблю,
Я о себе -
частице Украины -
С достоинством
по-русски заявлю.
м. Львiв
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2003 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1043
|
ЩОБ ДОПОМОГТИ УКРА╥Н╤
28 МР╤Й МАР╤УПОЛЬЦ╤В У DOMA
НЕ ДАМО СПЛЮНДРУВАТИ ШЕВЧЕНК╤В САД
ПОЕЗ╤Я ЧАСУ В╤ЙНИ УКРА╥НСЬКОЮ ╤ ФРАНЦУЗЬКОЮ
