|
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2003 > Тема "Крим - наш дім"
#27 за 04.07.2003
ЩО ПОСІЄШ - ТЕ Й ПОЖНЕШ
Тамара СОЛОВЕЙ
Знайомство з проректором з навчальної роботи та перспективного розвитку Кримського державного агротехнологічного університету Володимиром Степановичем Ярмолою розпочалося з телефонної розмови. Вразила чистісінька українська мова фахівця, котрого «в перекладі російською» мені чомусь представили як... Єрмолова.
І ось я опинилася в приміщенні, яке ще й досі по-старому в побуті називають «сільгоспінститутом», у той час як він вже двічі змінив свій статус, ставши спочатку аграрним університетом, а в квітні цього року, за вимогою часу, - агротехнологічним. Справа в тім, що, як підказало життя, переробка продуктів сільського господарства у відриві від місця їхнього виробництва та пов’язані з цим витрати можуть зробити і саме їхнє виробництво нерентабельним. Тому продукцію навчально-дослідного господарства КДАТУ, зокрема молоко, почали переробляти на місці. Це ж стосується і бродильних виробництв та виноробства. Цілком логічно, що наступним кроком стане консервування в місцевих умовах овочів та фруктів. До речі, подібним шляхом кримчани пішли першими серед аграріїв.
І якщо ще п’ять років тому у цьому навчальному закладі спеціалістів готували лише за шістьма фахами, то сьогодні їх стало шістнадцять. Тут готують агрономів з різними ухилами, економістів, інженерів для сільського господарства тощо. А з недавніх пір - і фахівців для садово-паркового та лісного господарств. І знов-таки першими в Україні цього року вперше набрали молодь, що стане кваліфіковано працювати в галузі мисливствознавства.
Це лише незначна частка того, що розповів Володимир Степанович. Але вже вона дає можливість відчути динаміку процесів, які відбуваються в КДАТУ під керівництвом його ректора з 1984 року Михайла Михайловича Мельникова. Не випадково ж мину-лого літа саме цей заклад було обрано для проведення щорічного зльоту відмінників навчання - іменних стипендіатів - під гаслом «Надія ХХІ століття». 350 відмінників аграрних технікумів та ВНЗ стали гостями Криму. Саме цією подією, задля якої ректор КДАТУ взяв півмільйонний кредит на ремонт приміщення, пояснив Володимир Степанович той не просто доглянутий, навіть розкішний вигляд, що має воно зараз. Але річ, здається, не в тім - просто повсюдно, куди б не впало око, відчувається рука дбайливого господаря.
Цікавими виявилися міркування Володимира Степановича про бакалаврство. Це нова ланка у здобутті вищої освіти, яку умовно можна прирівняти до середньої спеціальної. Але, на відміну від технікумівської, вона надає широкої гуманітарної підготовки на збиток спеціальній. Тож чи варто на це витрачати чотири роки? Магістратура (6-й рік навчання) теж, на думку проректора, не є поки що достатньо затребуваною. Міністерство праці лише шукає нішу для використання таких спеціалістів та робить кроки по наближенню цієї інституції до аспірантури.
Дійшла черга і до питань «гуманітарного» спрямування, і тут щонайперше зацікавило мене, яким це чином КДАТУ вдалося «заволодіти» україномовним керівником такого високого рівня, адже це теж - складова престижу ВНЗ в межах України. Виявилося, що Володимир Степанович працює в цьому навчальному закладі вже 30 років, сам свого часу тут навчався на заочному відділенні і закінчив аспірантуру. Студенткою та випускницею КДАТУ є і його доньки Таня і Наталка. Тобто, здавалося б, Володимир Ярмола увесь тут - з корінням і насінням.
Але ж ні. Народився він на Київщині в с. Карапиші, там закінчив україномовну одинадцятирічку і лише потім приїхав до Криму, де вже оселилася його мати за рекомендацією лікарів. Батько Володимира Ярмоли пропав безвісти під час Великої Вітчизняної. Зазнала сирітської долі і його дружина Ганна. Але всупереч усім труднощам здобула вищу медичну освіту.
- Нещодавно їздив у рідне село на зустріч з колишніми однокласниками, - розповідає Володимир Степанович. - Зустріч ця була присвячена 40-річчю з дня закінчення школи. Розумів, що доведеться говорити, обмірковував свою промову, але, звичайно ж, російською, як звик, - боявся, що не вистачить українських слів чи то десь помилюся. Та й сам не помітив, як заговорив рідною мовою, все це було так легко і природно.
Сьогодні Володимир Степанович намагається якомога більше спілкуватися українською, зокрема, з проректором з навчальної роботи Миколою Григоровичем Осіннім. Гордий з того, що в університеті немає проблем ні стосовно підготовки державномовної документації, ні в спілкуванні.
Щоправда, є у нього в цьому відношенні і надійна помічниця - викладачка української мови підготовчих відділення та курсів, яка водночас веде ділове мовлення у студентів, Марія Василівна Дмитрук, доцент, кандидат наук. Подібних фахівців, які б працювали над проблемами, зокрема, формування саме ветеринарної лексики, в Україні взагалі одиниці. На рахунку Марії Василівни 43 наукові праці, що стосуються формування ветеринарної лексики, починаючи з XVI століття, та методики викладання обраного фаху. А передумовою такого вибору став досить незвичний збіг обставин: закінчивши на Тернопільщині медучилище (звідкіля сама і родом), Марія Василівна потрапила за розподілом в смт. Чорноморське і незабаром вступила на філологічний факультет Сімферопольського державного університету, де і одержала спеціальність викладача української мови та літератури. Ось так і поєдналися знання з медицини та
досвід фахівця-мовознавця.
Марія Василівна зауважила, що коли ще кілька років тому знаходилися студенти, які не розуміли, навіщо їм потрібне володіння українським діловим мовленням, то сьогодні вже всі відчули необхідність відповідних навичок. Особливо старанною в цьому плані
(і помітила це вона не перша) є кримськотатарська молодь.
Донедавна з ділового мовлення студенти складали іспит, прирівняний до державного. Та чомусь останнім часом (і ніхто не помітив, як це сталося) його замінили на звичайний залік. Дуже хотілося б, аби ректор університету В. В. Мельников, для кого, здається, немає нерозв’язних проблем навіть за умов нашої непередбаченої економіки, взяв це питання під свій особистий контроль. Не завадило б створити при університеті і кафедру української мови.
Зрозуміло, що КДАТУ - ВНЗ не гуманітарний і спілкуватися з живою природою можна без слів - достатньо любити її та вміти практично і дбайливо використовувати в інтересах людини, але ВНЗ обслуговує увесь південний регіон України, де чимало молоді володіє лише російською та суржиком, а для культурного високоосвіченого фахівця досконале знання державної мови було б не зайвим.
- Ми опитуємо студентів, якою мовою вони хотіли б слухати лекції, - зазначає Володимир Степанович, - є у нас і такі викладачі, що за власної ініціативи читають лекції двома мовами. І це нікому не забороняється.
Зрозуміло, що саме в такий спосіб наукова термінологія державною мовою вільно входила б в побут майбутніх фахівців, які могли б гідно нести марку свого навчального закладу по всій Україні. Звичайно, як пояснив Володимир Ярмола, це ускладнює навчальний процес, вимагає додаткового часу. Але ж не дарма кажуть: що посієш - те й пожнеш...
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2003 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1036
|
НОВ╤ П╤ДОЗРИ КОНСТАНТИНОВУ
