Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3702)
З потоку життя (6912)
Душі криниця (3712)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1614)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ АДАПТОВАНИЙ ДЛЯ Д╤ТЕЙ ПОС╤БНИК З ╤СТОР╤╥ КРИМУ
Про це кер╕вник громадсько╖ орган╕зац╕╖ "Кримська родина" Ан╕фе Куртсе╕това розпов╕ла в середу...


У КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТОВАНО СИГНАЛЬН╤ ПРИМ╤РНИКИ ДРУГОГО ╤ ТРЕТЬОГО ТОМ╤В «ВЕЛИКО╥ УКРА╥НСЬКО╥ ЕНЦИКЛОПЕД╤╥»
На думку Алли Киридон, в╕дм╕нн╕сть ВУЕ в╕д попередн╕х ╕ численних ╕нших енциклопед╕й, як╕...


У РОС╤╥ УКРА╥НСЬКОГО ПОЛ╤ТВ'ЯЗНЯ З СИМПТОМАМИ COVID-19 КИНУЛИ В КАРЦЕР – МАТИ БРАНЦЯ ЗВЕРНУЛАСЯ ДО ЗЕЛЕНСЬКОГО
Ф╕гуранта одн╕╓╖ з╕ "справ Х╕зб ут-Тахр╕р" Теймура Абдулла╓ва з високою температурою, слабк╕стю ╕...


ОКУПАНТИ УР╤ЗАЛИ С╤МФЕРОПОЛЮ ПОДАЧУ ВОДИ
З 17 листопада окупац╕йна влада в Криму запровадила новий, б╕льш жорсткий, граф╕к водопостачання...


В УКРА╥Н╤ РОЗСЛ╤ДУЮТЬ ПРОДАЖ МАЙНА КЕРЧЕНСЬКО╥ ПОРОМНО╥ ПЕРЕПРАВИ ╤ «НАЦ╤ОНАЛ╤ЗАЦ╤Ю «МАСАНДРИ»
Про це пов╕домля╓ Укр╕нформ з посиланням на Фейсбук Представництва Президента в АР Крим.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 25.05.2012
«А НА ХАХЛА НЕ ЗГОДЖУЙСЯ...»
Василь ЗАХАРЧЕНКО

Новела

ОТ ╤ ВСЕ. З╕брано солдатськ╕ реч╕ в запл╕чник. Попрощався з палатою, де в╕н помирав ╕ де його рятували, попрощався з тими, кому було до прощання, а хто лежав у безпам’ятств╕ — тому т╕льки подумки побажав одужання. Зайшов у сестринську попрощатись ╕з сестричкою Асею, русявим, синьооким д╕вчиськом, у яке закохувалися вс╕, кому хоч трохи легшало п╕сля поранення. Закоханий був у не╖ й Григор╕й, та т╕льки тримав це при соб╕. У палат╕ знали, що Ася з тривогою чека╓ в╕д свого лейтенанта-однокласника листи з фронту, ╕ коли вона з’являлася ще в дверях з веселими очима — це означало, що нарешт╕ дочекалася чергового листа в╕д милого.
Ася сид╕ла задумана, оч╕ були в не╖ напружен╕, як╕сь сторожк╕. Так╕ вони в не╖ вже ось ц╕лий тиждень.
— От ╕ все, Асю. Зайшов одкланятись.
Вона скинулась уся, глянула сп╕вчутливо:
— Знову туди?..
— До поб╓дного к╕нця. Залатали мене кап╕тально. Повою╓мо.
— Плече болить ще?
— Ни╓, кляте.
— Не л╕нуйтеся масажувати. ╤ хай вас Бог береже, — омила його синявою очей, тепло, дружньо, ╕ йому зробилося так, наче це хтось р╕дний глянув на нього.
— А вам, Асю, д╕ждатися лейтенанта. Жд╕ть невпинно, щохвилиночки. Це спаса╓ там.
— Правда? — звелась Ася й так ╕ потяглася до нього вс╕╓ю сво╓ю стрункенькою постаттю в б╕лому халат╕, враз якось виростаючи, доросл╕шаючи юним, н╕жним обличчям. «Яка ж вона гарна!..» — з болем подумав в╕н.
— Це правда, Гришо?..
— Аякже! Ваше кохання перейма╓ вс╕ кул╕ й осколки ╕ в╕дводить ╖х уб╕к.
— Я ждатиму його, Гришо... Ви ж бачите, як я жду!.. Григор╕й узяв ╖╖ руку й поц╕лував. Вона була тепла, н╕жна й пахла йодом. ╤ довг╕ пальц╕ були жовт╕ од йоду, як у курця в╕д цигарок.
— Хай вас Бог береже... — повторила вона сво╓ побажання.
Пон╕с тепло д╕вочо╖ руки ╕ запах йоду на перший поверх, у канцеляр╕ю шпиталю. У канцеляр╕╖ хлопчакуватий старший лейтенант покл╕пав на нього б╕лявими в╕ями, став виписувати атестат.
— Бондарцов Гр╕гор╕й Ст╓панов╕ч. Нац╕ональн╕сть — русск╕й...
— Н╕как н╓т! — заперечив Григор╕й.
— Как ето — н╓т? Бондарцов же?
— Я — укра╕н╓ц.
— Ну, чудак ч╓лав╓к. Да фам╕л╕я же русская?! Ти что, хахлом хочеш бить? Вот так, за здорово ж╕вьош? Дабравольно? — щиро здивувався старший лейтенант.
— Н╕как н╓т, старшой! Я — н╓ хахол. Я — укра╕н╓ц. Старший лейтенант стр╕пнув б╕лявою чуприною, залився дзв╕нким, нап╕вхлоп’ячим голосом:
— Н╓ пан╕маю т╓бя, сержант! Фам╕л╕я русская, зач╓м же т╓б╓ держаться за свайо, хахлацко╓?
— В чом д╓ло, старший лейтенант? Что за шум? — строго спитав раптом хтось позаду Григор╕я низьким, розкотистим баритоном.
Григор╕й оглянувся на голос ╕ побачив кремезного генерала ╕з широким, немолодим уже обличчям. В╕н спирався на палицю. З-п╕д насуплених кущуватих бр╕в приц╕льно дивилися невелик╕ с╕р╕ оч╕. Григор╕й виструнчився й завмер. Старший лейтенант п╕дхопився з-за столу, сухо зарип╕в новеньким рем╕няччям з кобурою, осмикнув ╕ так ошатно заправлену г╕мнастерку.
— Так в чом д╓ло? — повторив запитання генерал.
— Да вот, тавар╕щ г╓н╓рал, ╕нт╓р╓сний случай. Сержант упрям╕тся, н╓ ж╓ла╓т п╕сатся русск╕м, хоч╓т хахлом бить! — випалив старший лейтенант.
— Во-от оно што,— протяг генерал. — Как фам╕л╕я, сержант?!
— Бондарцов, товар╕щ г╓н╓рал! — в╕дпов╕в Григор╕й.
— Н-да. Чего же ви, Бондарцов, вздумал╕ отказиваться от сво╓й нац╕ональност╕?
— Я н╓ отказиваюсь, товар╕щ г╓н╓рал! Я — укра╕н╓ц, ╕ мне н╕какая чужая нац╕ональность н╓ нужна. Настоящая наша фам╕л╕я — Бондар. А ето д╓да в царской арм╕╕ когда-то зап╕сал╕ Бондарцовим.
Генерал дозволив старшому лейтенантов╕ с╕сти й займатися сво╓ю справою.
— А как же мн╓ зап╕сивать ╓во нац╕ональность, тавар╕щ г╓н╓рал?
— П╕ш╕те, как говор╕т сержант. Ми же н╓ царская арм╕я.
Генерал усе дивився на Григор╕я, спершись на палицю. ╤ раптом Григор╕й пом╕тив, як у генерала потепл╕ли оч╕. Григор╕й не втримався й посм╕хнувсь.
— Так кажеш, укра╖нець?.. — неспод╕вано промовив генерал по-укра╖нському.
— Укра╖нець, товаришу генерал, — в╕дпов╕в Григор╕й. Тепер уже й генерал усм╕хнувся. Сказав:
— Це добре, що укра╖нець. Дуже добре. А на хахла не згоджуйся. З яких будеш кра╖в?
— ╤з Черкас.
— Осокори... Абрикоси... Сосн╕вка, Кривал╕вка, Митниця, Казбет. ╤ Дн╕про... А за Дн╕пром трави по плеч╕ ╕ села в деревах. Рай...
— Товаришу генерал! Так ми земляки?..
— Виходить, що так, синок... Молодець, що не цура╓шся свого... Куди був поранений?
— У л╕ве плече.
— У серце ц╕лили... Повезло. Довго житимеш. Служи з честю! — сказав неспод╕вано захриплим голосом, р╕зко, якось наче сердито, в╕двернувся й вийшов у коридор. У в╕дчинен╕ двер╕ видно було, як в╕н ╕де довгим коридором, припадаючи на поранену ногу, важко спираючись на палицю, ╕ було щось таке хвилююче в його враз опущених плечах, ╕зсутулен╕й спин╕, наче це батько в╕дходив од Григор╕я.
— Сдал стар╕к, — сказав старший лейтенант, в╕дриваючись од писанини.
— А що сталось?
— Син ╓во в С╓вастопол╓ паг╕б. Лейтенант, падводн╕к. Тяжко зробилося Григор╕ю. Зрадливо занило поранене плече. «Ось чого в╕н про серце сказав... ╤ синком назвав...»
...Попереду було ще два роки в╕йни. Григор╕я ще дв╕ч╕ поранило, але доля була прихильною до нього. Справдилися генералов╕ слова: живе в╕н довго. П╕сля в╕йни зак╕нчив ╕нститут, учителював. Давно вже на пенс╕╖, ма╓ 76 рок╕в, а й дос╕ пам’ята╓ ту розмову з генералом-земляком. Наче це вчора було. Не цурався свого, хоч як це не було важко, ╕ учн╕в наставляв на сво╓, укра╖нське, ╕ з╕ сво╖ми ровесниками-сус╕дами по будинков╕ щодня на палицях мало не б’╓ться за це сво╓.
В╕двойову╓ сво╓ в сво╓му р╕дному м╕ст╕.

3 травня 1997 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10316

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков