Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3702)
З потоку життя (6912)
Душі криниця (3712)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1614)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАСИЛЬ ЛАТАНСЬКИЙ: ТУТ БЕРЕГ М╤Й - В КРИМУ
До 82-р╕ччя в╕домого кримського укра╖нського поета, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни


БЕЗКОМПРОМ╤СНА, М╤Л╤ТАРНА, ГОРДА…
доробок само╖ Ольги Петр╕вни - укра╖нсько╖ письменниц╕, публ╕цистки, педагога, етнографа,...


«ДОСТЕМЕННИЙ ПОЕТ, БОЖИЙ ДАР, БОЖИЙ ГЛАС…»
До 95-р╕ччя в╕д дня народження Ореста Корсовецького.


БАЛУХ ПОЧАВ ПРОХОДИТИ РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю
Приватна кл╕н╕ка «Нодус», в як╕й найближчими м╕сяцями проходитиме реаб╕л╕тац╕ю та...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 25.05.2012
«СПОВ╤ДЬ» В╤КТОРА ЖАДЬКА

Спочатку було Слово...
На здобуття прем╕╖ ╕мен╕ В’ячеслава Чорновола


Якось так сталося, що В╕ктора Жадька читач╕ б╕льше знають як ученого, письменника, на рахунку якого чимало наукових пос╕бник╕в та монограф╕й, художн╕х ╕ документальних роман╕в, дов╕дник╕в, енциклопед╕й. Але чомусь мало публ╕кац╕й про те, що В╕ктор Олекс╕йович у першу чергу – член Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в з 1976 року, за плечима якого сотн╕ публ╕кац╕й у журналах та газетах, що в╕н — володар Сп╕лчанського знаку «Золоте перо» й очолю╓ кафедру журнал╕стики при Нац╕ональному педагог╕чному ун╕верситет╕ ╕мен╕ М. Драгоманова. Що перша «серйозна» його публ╕цистична книжка, яку редагував Шевченк╕вський лауреат за публ╕цистику Степан Колесник у видавництв╕ «Молодь», була «Передай вогонь синам», — це нариси про Героя Соц╕ал╕стично╖ прац╕ з Микола╖вщини Володимира Крамаренка. А пот╕м — «А степ як море», «Маньк╕вщина. Не забуваймо р╕дного порога», але найб╕льш важливе для нього публ╕цистичне видання — це «Спов╕дь розп’ято╖ душ╕». Як пише автор, не написати цю книжку в╕н не м╕г — читач ма╓ знати правду про те, як створювалася ун╕версальна енциклопед╕я «Черкащина», про пережите й бачене у 800 селах ╕ м╕стечках област╕, як╕ в╕дв╕дав Жадько, збираючи матер╕али та фотографуючи.

Власне, це Жадькова спов╕дь  про села, як╕ добре були знан╕ В’ячеславов╕ Чорноволу, який також, як ╕ автор, черкащанин, з конкретними фактами, под╕ями, пр╕звищами – я вперше читаю таке см╕ливе журнал╕стське досл╕дження, роздуми ╕ печал╕, й розум╕ю душевний стан автора, адже це його материзна. Бо якщо ми кажемо про любов до р╕дного краю та патр╕отизм, то це мають бути не пуст╕ слова, а д╕я, справа. ╤накше в кожному конкретному випадку ми шука╓мо винного, посила╓мося на складнощ╕ ╕сторично╖ доби, в як╕й живемо, бачимо ворога там, де його нема╓. Так прост╕ше, н╕ж визнати свою провину. Але пам’ятаймо, що смерть духовна загрожу╓ нам не ззовн╕, а зсередини.
З болем розпов╕да╓ автор про Шевченков╕ м╕сця 2008 року, тод╕ ще занедбаний музей Кобзаря в Канев╕, отой «нац╕ональний довгобуд»,  знищення  прибережно╖ зони Дн╕пра. Кожному укра╖нцев╕  в╕домо, серед яких ландшафт╕в просив поховати себе Тарас Григорович Шевченко у сво╓му «Запов╕т╕». Але не кожен здогаду╓ться, що з високо╖ гори,  на  як╕й  поко╖ться  Великий Укра╖нець, невдовз╕ видн╕тиметься не осп╕вана ним краса, а виключно дахи з «ондул╕ну» та металочерепиц╕, а простий люд ╕ на постр╕л не зможе п╕д╕йти до Дн╕пра — приватна власн╕сть! Але ж Дн╕про — це не т╕льки еколог╕я, економ╕ка, водн╕ ресурси. Це — наша душа, ╕стор╕я, генетичний банк слов’янства. Тут зароджувалися ╕ в╕дходили у в╕чн╕сть р╕зн╕ культури ╕ цив╕л╕зац╕╖: трип╕льська, ╕ндо╓вропейська, к╕ммер╕йська, ск╕фська, слов’янська — причому кожна з них залишила св╕й сл╕д. Нин╕шн╕й стан Дн╕пра — це цив╕л╕зац╕йна оц╕нка к╕льком сусп╕льно-пол╕тичним формац╕ям, причетним до його знищення.
Ц╕л╕ каскади «замк╕в» та «ма╓тк╕в», як╕ нав╕ть сфотографован╕ В. Жадьком, уже гн╕здяться на берегах Славутича,  незаконно  обгороджен╕  триметровими парканами захоплен╕ береги ╕ безповоротно з╕псований пейзаж. Але не  т╕льки буд╕вництво «хатинок»  убива╓ чудову природу. Улюблена Поетова Кан╕вщина та й усе Центральне Придн╕пров’я втрачають романтичну красу ╕ традиц╕йн╕ обриси — ╖х нещадно грабу╓ ╕ нищить дика кап╕тал╕зац╕я, загальний безлад ╕ фактичне безвладдя. Одним  ╕з  небагатьох в╕рних вартових, як╕  бережуть для нащадк╕в природу Шевченк╕вського краю, був ╕ залиша╓ться державний Кан╕вський природний запов╕дник, який оточу╓ Тарасову гору (до реч╕, зверн╕ть увагу: «запов╕т» ╕ «запов╕дник» — слова сп╕льнокоренев╕!).
Ось т╕льки лихо — маленький в╕н, цей запов╕дник, як Нац╕ональна святиня, усього якихось дв╕ тисяч╕ гектар╕в. Тому, щоб зберегти змальовану Кобзарем середньодн╕провську природу, фах╕вц╕ неодноразово пропонували розширити запов╕дник ╕ п╕двищити його статус до б╕осферного. Тод╕ зручно буде  по╓днувати охорону природно╖ та культурно╖ спадщини з туризмом ╕ традиц╕йною господарською д╕яльн╕стю.
Болем пройнята Жадькова спов╕дь про долю молод╕, особливо с╕льсько╖. «Боюся, — пише автор, — що тепер╕шн╓ молоде покол╕ння майже втрачене». Зрос╕йщене у сво╖й б╕льшост╕, уражене в╕русом хамства, розбещене крим╕нальною атмосферою торгу, воно з головою поринуло у перегони-пошуки легкого зароб╕тку ╕ навряд чи здатне сьогодн╕ до буденно╖ подвижницько╖ прац╕ в ╕м’я розбудови незалежно╖ держави. Треба час для прозр╕ння, св╕домого анал╕зу помилок…
Ще б╕льше шкода хлопц╕в  та д╕вчат, особливо с╕льських, як╕ страждають в╕д безроб╕ття, закритих будинк╕в культури ╕ б╕бл╕отек, п╕дпри╓мств. Вироста╓ у нас молодь без душ╕, без християнського сумл╕ння в серц╕, хоч церкви й в╕дроджуються. Пор╕вняймо: ран╕ше безвус╕ парубки записувалися в с╕чов╕ стр╕льц╕, в оун╕вц╕, уп╕вц╕, в лави арм╕╖ на захист Батьк╕вщини, св╕домо йшли на смерть за волю Укра╖ни. Якщо юнака не взяли в солдати — над ним насм╕халося село, а  д╕вчата обходили десятою  дорогою. То була крилата молодь! Нин╕шн╕й двадцятир╕чний юнак — безкрилий. Його мало обходить (коли не брати до уваги виступи окремих студент╕в, зокрема ки╖вських, п╕д час голодування на колишн╕й площ╕ Жовтнево╖ революц╕╖, тепер Майдан Незалежност╕) доля Укра╖ни, ╖╖ державн╕сть, в╕дродження нац╕╖. У всякому раз╕ в╕н для того майже н╕чого не робить. Юнак чи д╕вчина ╕ не приховують, що ненавидять пол╕тику, старше покол╕ння, власних батьк╕в за те, що не створили для них умов, у яких нин╕ розкошують ╖хн╕ заруб╕жн╕ ровесники та б╕снувата «золота молодь». ╤ кинувся юнець ус╕ма правдами та неправдами наздоганяти сучасних м╕льйонер╕в, як╕ «заробили» на гор╕ сво╖х же укра╖нц╕в-трудар╕в, перелицьовувати на ╖хню моду батьков╕ штани. Йому куди б╕льше до душ╕ притягти контрабандою «з-за горба» торбу жуйки, «прокрутити комерц╕ю» з сумн╕вним контрабандним товаром, спекульнути виг╕дно,  заробивши к╕лька «зелененьких», аби було за що купити  «випивону» чи найняти легковажну д╕вку. Що святого у того юнака ╕ у то╖ д╕вул╕? «Що вони можуть дати нац╕╖, яких д╕тей виховають на тому моральному ╕ матер╕альному барахл╕?» — запиту╓ у нас з вами та влади автор «Спов╕д╕».
Об’╓ктивна для Укра╖ни думка Жадька про долю творчих людей. У частини укра╖нц╕в склалася думка, переконаний автор «Спов╕д╕», що журнал╕ст ╕ письменник ма╓ жити в д╕жц╕ Д╕огена, його мають пост╕йно пересл╕дувати, обов’язково кидати до в’язниц╕, йому можна брехати, загравати з ним, як з песиком чи котиком, а пот╕м стусонути ногою. ╤, боронь Боже, мати йому машину чи дачу — тод╕ в╕н уже не великомученик, а такий, як ус╕. Насправд╕, в╕н – журнал╕ст, хоч ╕ творча особист╕сть, але хоче жити, як ус╕, — в пристойн╕й квартир╕, повноц╕нно харчуватися, мати дачу для душевного збагачення, спокою та роздум╕в над буттям, мати повагу як в╕д земляк╕в, так ╕ в╕д сусп╕льства. Чому ж так не любимо або байдуже ставимося до тих, хто пише  ╕стор╕ю сучасност╕?! В╕домий журнал╕ст чи письменник  традиц╕йно вважа╓ться пророком, але слово його не осмислю╓ться до глибини.  Умовно кажучи,  читач╕в  того  ж Маланюка чи раннього Тичини, чи Стуса в нас значно менше, н╕ж фан╕в чергового  «культового» письменника  чи обсценно╖ лексики. А чому – треба крепко задуматися?
Сьогодн╕  в Укра╖н╕ чимало проблем, як╕ автор «Спов╕д╕»  детально опису╓ й запиту╓: «Дивишся на все, що робиться, ╕ замислю╓шся: невже ми так╕ невм╕л╕ й невдал╕, що ╓дин╕ в ╢вроп╕ за тисячу рок╕в не спромоглися створити сво╓╖ стаб╕льно╖ держави? Н╕би цю землю хтось  в карти програв, бо весь час на н╕й кров, трагед╕╖, народ н╕як не може скинути то одних, то других, то трет╕х». Г╕рко було почути, що нас намагаються п╕двести п╕д пол╕тичну формулу: «Кра╖на, що не в╕дбулася». Шкода, що н╕хто з наших пол╕тик╕в ╕ людей при влад╕ не дума╓ про перспективу, намагаються використати щастя, яке впало на голову у вигляд╕ портфеля м╕н╕стра, аби гарячково вир╕шити власн╕ зиски ╕ проблеми родич╕в.
П╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни фашисти вивозили з Черкащини чорнозем, кор╕в, зерно... Та як не дивно, можновладн╕ укра╖нц╕ теж поводяться, як окупанти. Це, може, найтраг╕чн╕ше — вони не в╕дчувають Укра╖ну як свою Батьк╕вщину, м╕сце, де житимуть ╖хн╕ д╕ти, онуки. У них ментал╕тет загарбник╕в: прийшли, пограбували, побудували в╕лли. ╥хн╕ д╕ти й родич╕ — вже там, за кордоном, ╕ вони там опиняться. Щоправда, т╕шить, що за деякий час будуть там, де вс╕ ми будемо... Як тут не згадати В’ячеслава Чорновола, який закликав нас «...урятувати те, що так тяжко здобувалося, — укра╖нську державн╕сть. Зберегти те, що ╓ найц╕нн╕шим для кожно╖ людини, – г╕дн╕сть ╕ самоповагу, чесн╕сть ╕ мужн╕сть бути чесним. Перед собою. Перед сп╕вв╕тчизниками. Перед Укра╖ною».
Такого патр╕отичного, справедливого журнал╕стського твору про сьогодн╕шн╕ проблеми я давно не читав, написане спонука╓ до роздум╕в, а значить, не залиша╓ байдужим. Автор з в╕двертою прямотою ╕ чесн╕стю торка╓ться вс╕х проблем, як╕ хвилюють кожного укра╖нця. «Спов╕дь» треба читати наодинц╕ й з ол╕вцем у руц╕…

Борис ТКАЧЕНКО,
письменник
Лебедин, Сумська область

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10307

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков