Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3702)
З потоку життя (6912)
Душі криниця (3712)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1614)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАСИЛЬ ЛАТАНСЬКИЙ: ТУТ БЕРЕГ М╤Й - В КРИМУ
До 82-р╕ччя в╕домого кримського укра╖нського поета, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни


БЕЗКОМПРОМ╤СНА, М╤Л╤ТАРНА, ГОРДА…
доробок само╖ Ольги Петр╕вни - укра╖нсько╖ письменниц╕, публ╕цистки, педагога, етнографа,...


«ДОСТЕМЕННИЙ ПОЕТ, БОЖИЙ ДАР, БОЖИЙ ГЛАС…»
До 95-р╕ччя в╕д дня народження Ореста Корсовецького.


БАЛУХ ПОЧАВ ПРОХОДИТИ РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю
Приватна кл╕н╕ка «Нодус», в як╕й найближчими м╕сяцями проходитиме реаб╕л╕тац╕ю та...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 25.05.2012
«БОР╤ТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!» АБО НЕТИПОВИЙ ГОРЯНИН ╤З СТАРОГО КРИМУ

З мешканцем Старого Криму Олекс╕╓м Супруном я вир╕шив познайомитись в╕дразу п╕сля опубл╕кування його статт╕ «Н╕ страху, н╕ сов╕ст╕…» («КС» в╕д 27.01.2012). Проблема полягала в одному — коли вдасться вирватися до Криму. На щастя, вдалося — причому, саме до Великодн╕х свят! Олекс╕й Михайлович зустр╕в мене на трас╕ в район╕ Груш╕вки, оск╕льки я вир╕шив спочатку пров╕дати знайомих учител╕в Груш╕всько╖ середньо╖ школи. Пан Супрун (до реч╕, у минулому в╕н був моряком) також вир╕шив познайомитися з молодою директоркою Галиною Мустафа╓вою. ╥й вони з дружиною заочно симпатизували ще з 2009 року, п╕сля прочитання мо╓╖ статт╕ «Грушевий рай серед засн╕жених г╕р». А коли знайомство в╕дбулося ╕ ми досхочу наговорилися про життя школи, Олекс╕й Михайлович запросив мене до себе додому. В╕д об╕йстя колишнього моряка було зовс╕м близько до невелико╖ г╕рсько╖ р╕чечки Чурук-Су. Якщо на п╕вн╕ч в╕д не╖ пролягла хвиляста р╕внина аж до Присивашшя, то п╕вденн╕ше — суц╕льним масивом тягнулися вже справжн╕ Кримськ╕ гори. На момент мого при╖зду — прекрасн╕ у сво╖й великодн╕й весняност╕.

Гори — це також сво╓р╕дна стих╕я, хоча й не така, як море. На них в╕дбиток в╕чност╕... Вибираючи м╕сце для подальшого проживання п╕сля зак╕нчення сво╖х морських поход╕в, наш давн╕й читач врахував не лише в╕дстань до Судака ╕ Феодос╕╖, але ╕ красу м╕сцевих г╕р. Зна╓те, я недаремно згадав про «морську» стор╕нку в його б╕ограф╕╖. Олекс╕й Супрун багато рок╕в ходив морями-океанами, тому на зал╕зних воротах його «фазенди» присутн╕й найтрадиц╕йн╕ший морський символ — як╕р. А ще металевий тризуб ╕ дв╕ шабл╕. Останн╓ також непогано характеризу╓ колишнього слобожанця (Олекс╕й родом з Харк╕вщини), у якого т╕льки ╕ ╓ укра╖нського за спиною, що р╕дномовна с╕льська початкова школа. Ус╕ ж ╕нш╕ житт╓в╕ ун╕верситети — рос╕йською. Це мимовол╕ викликало повагу до пенс╕онера з нац╕ональним стрижнем, на якому, вважайте, й трима╓ться все укра╖нське життя Старого Криму. Ще коли ми чимчикували до його садиби, я пом╕тив, що Олекс╕я Михайловича дуже шанують кримськ╕ татари. З кожним ╕з них в╕н прив╕та╓ться, зупиниться на к╕лька хвилин, розпита╓ про справи. Сп╕лку╓ться укра╖нською, ╕ його вс╕ добре розум╕ють. Сам же Олекс╕й Михайлович нер╕дко вжива╓ кримськотатарськ╕ слова ╕ фрази. Зв╕дси такий високий р╕вень вза╓мно╖ «╕нтеграц╕╖». Ще б╕льше я був здивований, коли д╕знався, що дружина його, рос╕янка, також розмовля╓ укра╖нською. Щоправда, ця «рос╕йськ╕сть» ╓ лише паспортною, бо Людмила (Степаненко по батьков╕, а по матер╕ Горбатюк) — сиб╕рячка, нащадок столип╕нських переселенц╕в, народилася у Нововаршавському район╕ Омсько╖ област╕. Судячи з «екзотичност╕» географ╕чних назв (Сиб╕р ╓ м╕сцем не лише переселенц╕в, але й засланц╕в), там не було нав╕ть «слобожанських» можливостей для вивчення укра╖нсько╖ мови та культури. ╤ все ж, тут, у Криму, подружжя Супрун╕в ╓ справжн╕м еталоном укра╖нсько╖ родини, яку можна ставити у приклад не лише кримчанам укра╖нського походження, але й мешканцям Одещини, Харк╕вщини, Запорожжя, Донбасу... Майже оптимальна модель повед╕нки укра╖нця у тих рег╕онах, де вони не становлять б╕льшост╕. З╕ сво╖м укра╖нством Супруни не ховаються, навпаки про нього здаля попереджа╓ синьо-жовтий прапор на висок╕й щогл╕ будинку.

«З ГЕОГРАФ╤╢Ю У МЕНЕ ПРОБЛЕМ Н╤КОЛИ НЕ БУЛО…»

Про свого чолов╕ка пан╕ Людмила говорить так: «Я за Олекс╕йчика вийшла зам╕ж, бо в╕н дуже хороша людина. Вс╕х любить, ус╕м допоможе, за будь-яку роботу береться, усе встига╓… Ось ╕ цей наш д╕м зводить практично сам. А головне, в╕н так любить Укра╖ну, що живучи поруч з ним, не можеш бути ╕ншою. Це саме в╕н пробудив мо╖ укра╖нськ╕ гени…»
Олекс╕йчик — це в╕н для дружини. Коли треба, може бути жорстким ╕ непоступливим Олекс╕╓м Супруном. Я намагався роз╕братися — зв╕дки ж оцей козацько-морський феномен? Адже такого посади в «чайку» — в╕н ╕ на турецьку галеру п╕де штурмом. Пот╕м зрозум╕в: безсумн╕вне козацьке походження значною м╕рою було п╕дкр╕плене ще й позиц╕╓ю р╕дного батька. Той був великим правдолюбом, а оск╕льки пройшов ╕ Першу св╕тову в╕йну, ╕ громадянську, то знав, поч╕м фунт лиха, ╕ активно, без страху боровся проти утиск╕в б╕льшовицько╖ влади. Мабуть, так╕, як в╕н, орган╕зували на Богодух╕вщин╕ два селянських повстання у 1932 роц╕ — п╕д час Голодомору. В ╕нших селах району повстань не було.
Якось за ча╓м я прохопився: мовляв, якщо вже ви так любите Укра╖ну, Олекс╕ю Михайловичу, то чому не кинули як╕р десь на Волин╕ чи в Галичин╕? Адже на п╕востров╕ таким, як ви, бува╓ незатишно… Господар здивовано скинув бровами: «З географ╕╓ю у мене проблем н╕коли не було. Знаю, що Крим — це Укра╖на. То чому ж я на р╕дн╕й земл╕ повинен поводитися, як за╓ць? У мене настанови ╕нш╕: там, де ми з дружиною, — там ╕ ╓ справжня Укра╖на».
Ось так, усе просто. Пот╕м, ледь стримуючи роздратування, Олекс╕й Михайлович розпов╕в про реакц╕ю м╕сцевого старокримського укра╖нця на його прохання передплатити «Кримську св╕тлицю». Коли в╕дновили випуск газети, в╕н на свою адресу передплатив п’ять прим╕рник╕в, розносив ╖╖ землякам, а пот╕м аг╕тував ╖х робити те ж саме.
Один землячок висловився негативно про газету, мовляв, не те пишуть, не на тих р╕вняються... ╤ додав, що дружина у нього рос╕янка. А чому ж, кажу, безхребетна твоя душа, дружина-рос╕янка не скаже: «М╕й чолов╕к — укра╖нець, а тому цю газету ми неодм╕нно передплатимо!» Дружина цього пана ма╓ вищу медичну осв╕ту, а тому вивчала ╕ волод╕╓ на певному р╕вн╕ мертвою мовою — латиною. А живу, наймелод╕йн╕шу мову в св╕т╕, яка до того ж ╓ державною, чомусь учити не хоче! Пот╕м, тр╕шки заспоко╖вшись, Олекс╕й Михайлович розпов╕дав про свою участь у виборах 2009 року:
— Коли я був головою ком╕с╕╖, то розмовляв виключно укра╖нською. Це не викликало якогось особливого спротиву, для людей було важлив╕ше, щоб я забезпечив точний п╕драхунок голос╕в. Я й забезпечив, бо не люблю н╕якого крут╕йства. Але в т╕ дн╕ нав╕ть районне начальство змусив розмовляти з╕ мною укра╖нською. Спочатку вони закидали: ви що, рос╕йсько╖ не розум╕╓те? Розум╕ю, — кажу, — але вибори ╓ вибори, треба хоч у такий день вшанувати державну мову. ╤ що ви дума╓те — перейшли вони на укра╖нську, куди ж ╖м д╕ватися.

ДОРОГА НА СУРБ-ХАЧ

Ми так ретельно, немов прац╕вники якогось державного анал╕тичного в╕домства, обговорювали мовну ╕ культурну ситуац╕ю в Криму, так багато говорили про його ╕стор╕ю, що Олекс╕й Супрун вир╕шив подарувати мен╕ книгу м╕сцевого автора Анатол╕я Пот╕╓нка: «Старый Крым: город музеев, город-музей». Книга написана з любов’ю ╕ заслугову╓ на високу оц╕нку. Там ╓ чудов╕ рядки московсько╖ поетеси Юл╕╖ Друн╕но╖, яка запов╕ла поховати себе в Старому Криму:
И в тяжелом бреду суховея,
В беспощадной колючей пыли
Продолжаю любить, не трезвея,
Каждый метр этой трудной земли…
Ц╕ рядки «лягли на серце», бо коли дивився на гори, то в╕дчував щось под╕бне. Подумав: ось ╕ Анатол╕й Пот╕╓нко, певно ж, укра╖нського роду, але як шану╓ кримськ╕сть! Як в╕н закоханий у минуле п╕вострова! ╤ москвичка стала в╕чною полонянкою Криму. Ск╕льки ж тут народ╕в ╕ культур залишили св╕й в╕дбиток… Був при╓мно здивований, коли д╕знався з книги, що в Криму ╓ не лише чисто укра╖нськ╕ села, але й компактн╕ б╕лоруськ╕ поселення. Це ╤шунь та Во╖нка Красноперекопського району, Мар’ян╕вка Красногвард╕йського, село Широке С╕мферопольського району тощо. Але ж де вона тепер, ота р╕дна мо╓му пол╕ському серцю (д╕ди-прад╕ди з п╕вн╕чно╖ Черн╕г╕вщини) б╕лоруськ╕сть у Криму? Щось не чув про не╖. Чому ж одн╕ народи збер╕гаються краще, а ╕нш╕ не здатн╕ чинити оп╕р асим╕ляц╕йним процесам? Олекс╕й Михайлович сказав, що недалеко у горах ╓ древн╕й в╕рменський монастир Сурб-Хач (у переклад╕ це означа╓ «Святий Хрест»), побудований ще в 1358 роц╕. Оце, мовляв, приклад нац╕онально╖ ст╕йкост╕ маленького народу! Вир╕шили п╕ти туди п╕шки, аби в пам’ят╕ назавжди заф╕ксувалася подолана в╕дстань. А ще для того, щоб помилуватися кримською г╕рською весною. А ще нам дуже хот╕лося уявити себе на м╕сц╕ тих перших в╕рменських поселенц╕в, як╕ звели тут монастир. Вважа╓ться, що засновником храму був арх╕мандрит Ованес Себастаци. Ц╕каво, що ж в╕н в╕дчував, плануючи буд╕вництво монастиря (потенц╕йний осередок р╕дно╖ культури) серед предков╕чних дубових ╕ букових л╕с╕в? Чи здогадувався про його роль у майбутньому? В╕домо, що часто в╕дв╕дував Сурб-Хач найв╕дом╕ший в╕рменин Криму ╤ван Айвазовський. В╕н товаришував з настоятелем монастиря Хореном Степане, який п╕зн╕ше став кримським ╓пископом.
Духовне життя монастиря тривало до 1925 року. Радянська влада вир╕шила, що в╕н не в╕дпов╕да╓ духов╕ часу ╕ його варто л╕кв╕дувати. Планувалося нав╕ть роз╕брати буд╕вл╕ ╕ реал╕зувати будматер╕али, однак феодос╕йц╕ якимось дивом в╕дстояли монастир. Лише в 1992 роц╕ почалися роботи з в╕дновлення храму, а в 2002 роц╕ Рада м╕н╕стр╕в Криму передала Сурб-Хач п╕д охоронний догов╕р в╕рменськ╕й рел╕г╕йн╕й громад╕ Старого Криму. Кер╕вники громади вважають, що без вир╕шального внеску к╕лькох подвижник╕в монастир уже не вдалося б в╕дродити...
Дорога на Сурб-Хач для нас з Олекс╕╓м Михайловичем не була виснажливою. Скор╕ше, навпаки — щедро порадувала красотами. Кв╕тень у г╕рському Криму — це справжня казка… ╤ монастир ми побачили в доброму стан╕. Опосередковано св╕дчив про в╕дроджену нац╕ональну г╕дн╕сть нав╕ть невеличкий стенд, де в╕рменська мова була на почесному м╕сц╕. Це було при╓мним «дисонансом» на тл╕ побаченого напередодн╕ двомовного рос╕йсько-кримськотатарського напису на в’╖зд╕ до м╕ста. Там укра╖нська не те, що «в╕дсунута на другий план», а й взагал╕ в╕дсутня. Сурб-Хач самим сво╖м ╕снуванням п╕дтвердив прописну ╕стину: часом маленьке нац╕ональне диво творить невелика група людей. А пот╕м воно довго служить всьому народов╕.

САДИ НА М╤СЦ╤ СМ╤ТНИК╤В…

П╕сля в╕дв╕дин монастиря п╕д под╕бним кутом зору я почав дивитися ╕ на роль Олекс╕я Супруна. Чомусь лише завдяки випадку ми д╕зналися про його ╕снування. В╕дстояв-таки колишн╕й моряк честь Укра╖ни — рег╕онали п╕сля його листа до «КС» зняли рос╕йський триколор з╕ свого оф╕су та вив╕сили державний стяг. Г╕рко думати, що за ╕нших обставин ми могли б ╕ не знати про цього самородка. Певно, в╕дданий недругам ╕нформац╕йний прост╕р Криму «хова╓» в╕д сусп╕льства ще й не таких геро╖в. А ╖х же треба знати по╕менно, бо що ж то за державотворення? А стосовно родини Супрун╕в, то не лише ╖хн╕й мовний патр╕отизм заслугову╓ на увагу. Коли ми вийшли на схили р╕чки Чурук-Су, Олекс╕й Михайлович показав мен╕ перекопану д╕лянку земл╕ ╕ молод╕ гор╕хи, посаджен╕ його руками. «Це щоб см╕ття тут б╕льше н╕хто не викидав», — сказав колишн╕й моряк. Споглядання майбутнього саду породило в мен╕ почуття гордост╕ за шляхетного укра╖нця. Водночас деяке розчарування викликала пасивна старокримська б╕льш╕сть. Невже не можна садити вишнев╕, яблунев╕ ╕ гор╕хов╕ сади на г╕рських схилах просто так? ╤ чому лише слобожанець з козацькими генами додумався до тако╖ д╕╓во╖ «альтернативи» стих╕йним см╕тникам? Чому кримська земля так р╕дко тепер народжу╓ людей зразка Максим╕л╕ана Волошина, Юл╕╖ Друн╕но╖, Анатол╕я Пот╕╓нка? Деградац╕я сусп╕льства — проблема всеукра╖нська, нав╕ть пострадянська, але мен╕ чомусь зда╓ться, що краса кримсько╖ природи повинна бодай трохи пригальмовувати кожну негативну сусп╕льну тенденц╕ю. Скажете — на╖вно? Але в цю верс╕ю дуже хочеться в╕рити, особливо в Криму ╕ особливо навесн╕.
Розм╕рковуючи про патр╕отизм та високу еколог╕чну св╕дом╕сть нашого читача ╕з Старого Криму, докопуючись до першопричин, до виток╕в: «Зв╕дки це все?», — я, певно, забув згадати про ще один важливий фактор. Це усп╕шно зд╕йснювана священицька м╕с╕я отця ╤вана з Перевального. Виявля╓ться, до нього щонед╕л╕ ╖дуть помолитися люди з Груш╕вки, Старого Криму та з ╕нших навколишн╕х поселень. Зовс╕м неблизький св╕т: сто двадцять к╕лометр╕в у одному напрямку, сто двадцять у зворотному… Та ще й з пересадкою у С╕мферопол╕. Чим же так притягу╓ прихожан невелика церковця в Перевальному? Мабуть, отим ╕стинно християнським духом, який присутн╕й далеко не в кожн╕й велик╕й сучасн╕й церкв╕. Пригадав слова старого, мудрого льв╕вського в╕рмена: «Т╕льки священик може наповнити церкву християнським духом. Якщо в╕н присутн╕й, то й церква буде благодатною. А якщо християнського духу нема╓, то не допоможуть н╕ ╕кони, н╕ гарно розписан╕ ст╕ни…» Про отця ╤вана тепло й емоц╕йно говорить Людмила Супрун:
— В╕н зум╕в ус╕х нас об’╓днати ╕ створити з прихожан справжню християнську родину! Зна╓ про д╕тей, про с╕мейн╕ стосунки, про стан здоров’я. Якщо у когось ╓ проблеми з роботою чи з житлом, то в╕н намага╓ться допомогти, спираючись на добру волю сво╖х же прихожан. Зна╓те, у т╕й в╕йськов╕й частин╕ тепер нав╕ть солдати не хвор╕ють, ╕ значно менше нещасних випадк╕в стало…

ПРО СПОК╤ЙНУ ЗГУРТОВАН╤СТЬ ТАТАР ╤ НЕДООЦ╤НЕНУ ПАС╤ОНАРН╤СТЬ НАШИХ ОДИНАК╤В

Олекс╕й Супрун сам спов╕ду╓ принцип «╤ один у пол╕ во╖н», а тому дуже ц╕ну╓ те, що роблять ╕нш╕ патр╕отичн╕ одинаки. Тому, коли вийшла стаття ╤горя Дуди «Чому не ростуть укра╖нськ╕ «культури» на кримському ╜рунт╕?» («КС» в╕д 17.02.2012), в╕н показав ╖╖ сво╓му сус╕дов╕ родом з Р╕вненщини. Мовляв, дивися, що пише кор╕нний кримчанин! Бери з нього приклад, вчися патр╕отизму! Звичайно, одна стаття не може переконати кон’юнктурну ╕ надто вже обережну людину. Треба писати так╕ статт╕ пост╕йно, треба «Св╕тличку» нашу доносити нав╕ть у найглух╕ш╕ закутки Криму! Ось тод╕ буде д╕ло. По-доброму заздрячи кримським татарам, Олекс╕й Михайлович емоц╕йно розпов╕да╓ про ╖хню любов до свого «Голосу Криму»:
— Передплачують цю газету в переважн╕й б╕льшост╕ родин. ╤ коли виходить п’ятничний номер, то м╕сцева листоноша бере соб╕ чолов╕ка в пом╕чники, бо надто важко одн╕й нести такий тягар… Тому кримськ╕ татари в╕дчувають себе такими згуртованими ╕ захищеними. Адже газета, д╕йсно, об’╓дну╓! Вони можуть соб╕ дозволити оцей спок╕йний, без надриву, патр╕отизм. ╤ при цьому толерантн╕сть проявляють стосовно укра╖нц╕в. В╕д старших вона д╕тям переда╓ться. Якось зателефонувала до мене маленька д╕вчинка (видно, помилково) ╕ каже: «Позовите дядю Мустафу!» Я кажу укра╖нською: «Нема тут такого!» А вона в╕дразу так чемненько: «Пробачте, будь ласка…» Бо в школ╕ ж учила нашу мову. Але спробуйте зачепити кримських татар, образити ╖хн╕ нац╕ональн╕ почуття, — одразу отрима╓те в╕дс╕ч. Бо дружн╕ вони. У нас же укра╖нський патр╕отизм чомусь завжди ╓ патр╕отизмом меншост╕. ╤ в такому випадку доводиться бути б╕йцем, тобто треба назавжди забути про страх. ╤ коли це вда╓ться, то укра╖нське середовище навколо тебе форму╓ться значно швидше. Особливо там, де б╕льше людей, де ╓ виб╕р. Якось ми з дружиною ╖здили в Херсон, вдягнувшись у вишиванки. Т╕льки-но вийшли з по╖зда, як незнайомий молодий херсонець, побачивши нас, приязно усм╕хнувся ╕ рад╕сно вигукнув: «Слава Укра╖н╕!» Може, в╕н був нашим однодумцем ╕ його при╓мно вразила отака демонстративна укра╖нськ╕сть? Пот╕м були зустр╕ч╕ з ╕ншими херсонцями, ╕ вони також висловлювали до нас свою симпат╕ю. А ще ми ╖здили у вишиванках до Дн╕пропетровська, хот╕ли потрапити у м╕сцевий театр з ориг╕нальною назвою «Крик». Це театр одного актора — Михайло Мельник там ╕ за режисера, ╕ за виконавця. Потрапити на виставу дуже важко — треба квитки замовляти за м╕сяць наперед. Нам це вдалося, оск╕льки ми сказали, що живемо в Криму ╕ нам дуже не вистача╓ укра╖нського театру. Коли зак╕нчилася вистава, Михайло Мельник сказав, звертаючись до залу: «Люди добр╕, ви можете соб╕ уявити таке по╓днання — Крим ╕ вишиванка?» Дещо розгублен╕ глядач╕ сказали, що н╕, не можуть. «Тож подив╕ться, ось вони, наш╕ геро╖чн╕ кримчани!» — сказав Мельник, ╕ вс╕ присутн╕ звернули сво╖ ясн╕юч╕ погляди на нас. ╤ це тепло укра╖нських сердець, цю любов ми в╕дчува╓мо й дос╕... Тому й радимо молодим кримчанам: не б╕йтеся ╕ не соромтеся свого укра╖нства. Навпаки — пишайтеся ним, наполегливо в╕дстоюйте його. ╤ тод╕ вас ус╕ поважатимуть.

Серг╕й ЛАЩЕНКО
Льв╕в — Старий Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10300

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков