Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2012
КВ╤ТКА НАД╤╥ СВ╤ТУ


КАЗКА
Колись дуже давно у св╕т╕ була гора, яка називалася горою Спод╕вань. Старш╕ люди кажуть, що вона ╕ зараз ╕сну╓, але н╕хто не зна╓, де вона знаходиться. Таку назву вона отримала тому, що на самому вершечку гори росла чар╕вна кв╕тка. Ця кв╕тка була незвичайна — це була Кв╕тка над╕╖. Кожна пелюсточка дарувала людям над╕ю на що-небудь.
Кажуть, що сюди приходили люди, торкалися одн╕╓╖ з пелюсток, ╕ пелюстка завжди давала ╖м над╕ю. Це були спод╕вання ╕ на швидше одужання, ╕ на отримання гарно╖ роботи, ╕ на побудову великого м╕ста, ╕ на подорож у далек╕ кра╖ни, ╕ ще багато ╕ншого.
Але н╕хто н╕коли не просив над╕╖ на любов, в╕ру та злагоду, тобто на мир в усьому св╕т╕. ╤ про це д╕знався злий чаклун. Забажав в╕н тод╕ знищити увесь св╕т. Злод╕й вир╕шив розкинути по усьому св╕ту вогонь. Це був вогонь ненавист╕, тривоги, зла та жаху. Язики полум’я усе знищували на сво╓му шляху. Люди запан╕кували, кожен рятувався, як м╕г. Н╕хто н╕ на кого не над╕явся ╕ н╕кому не в╕рив. Вони почали знищувати одне одного, по всьому св╕ту почалися в╕йни. ╤ н╕хто не спод╕вався, що коли-небудь настане мир.     
Потрохи жахливе полум’я почало д╕ставатися чар╕вно╖ кв╕тки над╕╖. Пелюсточки почали тремт╕ти в╕д страху.
— Що ж нам робити? Ми ус╕ загинемо, — казали ус╕, кр╕м одн╕╓╖.
— Давайте полетимо зв╕дси дуже далеко, тому що тут занадто зле, — сказала одна з них.
А та, що мовчала, мовила:
— Н╕, я н╕куди не полечу. Я повинна врятувати увесь св╕т ╕, нарешт╕, подарувати кожн╕й людин╕ спод╕вання на мир.
╤ ось пелюстки в╕длет╕ли, а одна з них, та, що залишилася, почала кружляти по усьому св╕тов╕. Сво╖ми помахами вона почала потрохи гасити полум’я злого чаклуна. Також пелюстка на сво╓му шляху торкалася серця кожно╖ людини ╕ дарувала над╕ю на спок╕й.
Нарешт╕ вогонь лютост╕ було знищено, ╕ по всьому св╕ту оселилися В╕ра, Над╕я та Любов. Спочатку н╕хто не розум╕в, як така маленька пелюсточка врятувала св╕т. Але пот╕м здогадалися, що в жодного з них не було в серц╕ нав╕ть крих╕тно╖ над╕╖ на порятунок.
Люди ╕ зараз кажуть, що ця пелюсточка й дос╕ л╕та╓ по св╕ту ╕ дару╓ ус╕м над╕ю на злагоду. А пелюстки, як╕ в╕длет╕ли, повернулися. Вони ╕ дос╕ л╕тають по св╕ту, даруючи людям над╕ю на св╕тле майбутн╓, ╕ розпов╕дають про подорож на ╕нш╕ планети. Тому люди ще й тепер спод╕ваються потрапити в ╕нш╕ св╕ти. Адже людина н╕коли не спиня╓ться на досягнутому.

Дарина ЗБРИЦЬКА,
учениця 6 класу
Груш╕всько╖ ЗОШ
м. Судак

СМУГАСТИК

Одн╕╓╖ ос╕нньо╖ ноч╕, коли теплий в╕терець кружляв у вальс╕ золотих листочк╕в, народилося кошенятко. Воно було маленьке ╕ зовс╕м безпом╕чне. Мама-киця н╕жно облизувала сво╓ малятко, гр╕ла його теплом свого т╕ла. А кошеня пило мамине молочко ╕ солодко спало.
Минали дн╕. За в╕кнами затишного хл╕вця, де було кошаче кубельце, вирували под╕╖. То холодний ос╕нн╕й в╕тер бив кулаками-краплинами у в╕кно, ╕ його гучне завивання лякало мале кошеня. То часом лаг╕дне сонечко сво╖ми грайливими пром╕нцями пестило кр╕зь шибку котикову шерсть.
За цей час кошеня вже трохи п╕дросло. Воно було дуже гарненьке: велик╕ зелен╕ оч╕ та с╕ро-коричнева смугаста шерсть. Мама-киця доглядала сво╓ маля. Вчила язичком вимивати шерстяну шубку, вушка. Вже не киця, а турботлива господиня наливала у мисочку котика тепле коров’яче молочко. Добре жилося Смугастику у затишному хл╕вц╕. В╕н уже навчився гратися з мамою, б╕гав наввипередки з ос╕нн╕м в╕терцем за пустотливими листочками, а часом, нав╕ть, власного хвостика доганяв.
Одного дня все зм╕нилося. Господиня взяла Смугастика на руки ╕ кудись п╕шла. Кошеня ластилося до ╖╖ рук, що пахли молоком, та тихенько муркот╕ло. Воно ан╕трохи не боялося, бо господиня н╕коли не кривдила н╕ його, н╕ маму-кицю. Але надвор╕ Смугастика чекав якийсь чолов╕к. В╕н узяв його на руки ╕ п╕шов.
Кошенятко з-за плеча незнайомця бачило, як в╕ддаля╓ться в╕д нього р╕дна дом╕вка, як жал╕бно нявка╓ мама, шукаючи сво╓ дитинча.
У новому дом╕ Смугастику зовс╕м не сподобалося. Кошеня сид╕ло у куточку паперового ящика на м’як╕й п╕дстилц╕ ╕ сумно плакало. Його жал╕бне нявчання лунало на всю к╕мнату.
Аж ось до кошенятка нахилився хлопчик ╤ванко. В╕н лаг╕дно притулив Смугастика до сво╖х теплих щ╕к, погладив пухнасту спинку. Але котик плакав ╕ плакав. В╕н не хот╕в н╕ теплого молочка, що налив йому хлопчик, н╕ м’яса, н╕ хл╕бчика. Кошенятко хот╕ло додому, до мами.
Так минуло к╕лька дн╕в. Смугастик помалу звикав до ново╖ осел╕, до свого друга — маленького ╤ванка. А той дуже любив с╕ренького котика, годував його, нав╕ть казочку ввечер╕ розпов╕дав.
Настала холодна зима. Хлопчик та Смугастик разом п╕дростали, разом гралися в к╕мнат╕ ╕грашками, разом б╕гали по скрипучому сн╕жку, в╕д якого мерзли котиков╕ лапки, разом гр╕лися б╕ля тепло╖ печ╕. Смугастик щиро полюбив свого маленького друга. ╤, коли хлопчик хвор╕в, котик лаг╕дно тулився до нього, муркот╕в про щось на сво╖й котяч╕й мов╕.
З приходом весни Смугастик уже добре вир╕с. В╕н став великим пухнастим котом. Але для маленького хлопчика к╕т залишився все тим же грайливим кошенятком, яке найб╕льше в св╕т╕ любило його ╕ тепле коров’яче молочко. ╤ванко та Смугастик стали справжн╕ми друзями.

Назар╕й ПАЦАЛОН,
учень 6 класу НВК «Топор╕вська ЗОШ I-III ступен╕в» Буського району Льв╕всько╖ област╕

СУМНА ╤СТОР╤Я
Тихого надвеч╕р’я над нашою хатою прол╕тали журавл╕. Вс╕, хто був на сво╖х городах, дивились ╖м усл╕д. А я пригадав сумну ╕стор╕ю, яку мен╕ розпов╕дав м╕й д╕дусь Геннад╕й Миколайович Корж, який усе життя працював агрономом. В╕н любив стр╕чати ранки в пол╕, ходити колгоспними полями ╕ рад╕ти щедрому врожаю. Ось яку ╕стор╕ю в╕н мен╕ розпов╕в.
Це було навесн╕,  рок╕в п’ятнадцять тому. Якось в╕н при╖хав додому ╕ побачив у двор╕ журавлиху. Вона стала жити на об╕йст╕ мого д╕дуся. В╕н назвав ╖╖ Журкою. Журка знесла яйце ╕ с╕ла на нього. Згодом з нього народився маленький журавлик. В╕н швидко р╕с. Невдовз╕ мама-журавлиха почала вчити його л╕тати. Спочатку б╕ля дому, а пот╕м вони нав╕ть вил╕тали за село. Вже вс╕ люди знали, що це журавл╕ мого д╕дуся, ╕ з усм╕шкою, ╕ ласкою в очах спостер╕гали за ними. Та ось одного разу, коли Журка вчила л╕тати сво╓ дитинча, воно зачепилося за електричн╕ дроти ╕ впало. П╕сля цього журавлик помер. Д╕дусь його поховав.
Настала ос╕нь, вже треба було птахам в╕дл╕тати у тепл╕ кра╖, але наша Журка залишилася жити у нас. Вона дуже звикла до людей ╕ завжди с╕дала на дорогу, а коли ╖хала машина, то п╕дл╕тала. Але якось один вод╕й не пом╕тив птаха ╕ машина збила його. Д╕дусь поховав Журку на пол╕, де вл╕тку було багато журавл╕в.
А я тепер добре знаю значення сл╕в, що люди в╕дпов╕дають за тих, кого приручили...

Андр╕й ЛУПОВКА,
учень 6 класу Славн╕всько╖ ЗОШ Роздольненського району АР Крим

Добридень, «св╕тличани»!
Я знову турбую вас, надсилаю в╕рш╕ мо╓╖ учениц╕ Мар╕╖ Шевчук.

З повагою, Мар╕я ОЛ╤ЙНИК
с. Куропатники Бережанського району Терноп╕льсько╖ област╕

Я ЖИВУ В СЕЛ╤

Називаюсь я Мар╕чка.
╤ струнка я, мов смер╕чка.
Я живу в сел╕,
Де нам сонечко см╕╓ться,
Де водиця чиста лл╓ться,
Й хл╕б ╓ на стол╕.
Де л╕си шумлять др╕муч╕,
Люди вс╕ у нас сп╕вуч╕,
Де ус╕ — сво╖.
╤ луги в нас зелен╕ють,
Ниви колосом жовт╕ють
Гарн╕ в нас кра╖!

Мар╕я ШЕВЧУК


ВЕСНЯНА ГРОЗА
Була гроза ╕ гр╕м грим╕в,
Дощ захот╕в полити
Дахи буд╕вель ╕ степи,
Весел╕ трави й кв╕ти.
А в╕терець бешкетував –
Над нами хмари роз╕гнав.

З. ГАНЧЕВА,
╤лл╕ч╕вська загальноосв╕тня школа

*   *   *

О н╕, не йди!
Я буду дуже сумувати,
Тебе на ст╕нах малювати...
Бо чую я – не виживу без тебе,
Бо чую, що не бачитиму неба,
А небо – то життя.
О н╕, не йди!
Тебе ╕з в╕кон виглядаю,
Бо ж я тебе кохаю!

Анжела ПОГАНЮК,
учениця 7-го класу НВК «Школа-г╕мназ╕я» № 10 м. С╕мферополя

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10293

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков