Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
9 жовтня у С╕мферопол╕, в Кримськ╕й ун╕версальн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤. Я. Франка, в╕дбувся...


«ФРАНКО» ╤З АМЕРИКИ
В Музе╖ укра╖нсько╖ д╕аспори в Ки╓в╕ продовжу╓ експонуватися виставка «Нью-Йорк –...


ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ: РОМАНТИК ТА ╤ДЕАЛ╤СТ
╤м’я Олега Ольжича (1907-1944) – в╕домого пол╕тичного д╕яча, державника, нац╕онал╕ста...


ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ
7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка.


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2012
ЗЛИЛИСЬ МЕЛОД╤Я ╤ СЛОВО...

Пам’ять

Злились в мен╕
мелод╕я ╕ слово во╓дино,
Як батька-матер╕
любов в дитин╕,
Як два однакових крила,
Що п╕дн╕мають
в небеса орла.
Ц╕ в╕ршован╕ рядки належать нашому видатному композитору, авторов╕ багатьох сп╕ваних-непересп╕ваних нами п╕сень, з-пом╕ж яких найпопулярн╕ш╕ «Два кольори», «Лелеченьки», «Ясени», «Треба йти до осен╕», «Цв╕туть ос╕нн╕ тих╕ небеса», «Сину, качки летять» та багатьох ╕нших, як╕ давно вже стали народними, Митцев╕ в╕д Бога Олександру Б╕лашу, лауреату Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, Герою Укра╖ни.
З його п╕сенною творч╕стю ми бодай поверхово знайом╕, але ж не вс╕, певне, знають, що в╕н був ╕ талановитим самобутн╕м поетом.
Ось як про його поетичну творч╕сть в╕дгукувався поет-академ╕к Борис Ол╕йник: «Олександр Б╕лаш почав писати в╕рш╕ давно. Певне, ще до того, як ступив на композиторську дорогу. Хоч сам в╕н про це скромно примовчу╓. Отож поез╕я для нього не принаг╕дна забаганка, не хоб╕, а справа серйозна, обов’язок серця.
...В╕н прийшов у л╕тературу не поза городами, не навмання, а ор╕╓нтуючись на в╕хов╕ здобутки сучасно╖ поез╕╖. Особливо при╓мно, що Олександр Б╕лаш не ╕люстру╓ себе як композитора, а виводить поез╕ю за меж╕ свого фаху на маг╕страл╕ нашого пол╕фон╕чного життя. Його в╕рш╕ не придаток до музики, а самост╕йн╕ художн╕ твори, котр╕ мають свою музику – музику слова. У них — все те, що можна сказати лише словом».
╤ в справедливост╕ цих сл╕в Б. ╤. Ол╕йника перекону╓шся остаточно, читаючи поез╕╖ Олександра Б╕лаша в його книгах «Мелод╕я» та «Криниця», котр╕ побачили св╕т у ки╖вському видавництв╕ «Молодь» — перша 1977 р., а друга – 1981 р.
Олександр Б╕лаш з великою теплотою ╕ щир╕стю пише про свою любов до р╕дних батька й матер╕, котр╕ йому «подарували св╕т», про стареньку «прад╕д╕вську хату», укв╕тчану яблуневим цв╕том ╕ перевиту солов’╖ним щебетом.
Дуже хвилюючий ╕ бентежний в╕рш «Матер╕», в якому поет з болем у серц╕ розпов╕да╓ про втрату найдорожчо╖ на земл╕ людини:
Померла мати —
от ╕ вс╕ слова,
Померла мати –
коротко ╕ ясно...
Я чую, як сив╕╓ голова,
╤ за сльозою оч╕ мо╖ гаснуть.
Померла мати –
тут не до сльози,
Померла мати –
нав╕ть не до крику!
Яко╖ ж мен╕
вимолить грози,
Щоб розбудить ╖╖,
малесеньку й велику?!
В от╕ контрастн╕ еп╕тети «малесеньку й велику» вкладено таку величезну напругу син╕всько╖ любов╕, такий невимовний б╕ль ╕ щемку печаль, котра здатна схвилювати ╕ найскам’ян╕л╕шу, найзбайдуж╕л╕шу душу. Р╕дна, напрацьована, згорьована – то усе вона: Мати. На всьому сл╕ди ╖╖ роботящих рук, тепло ╖╖ серця:
П╕ду до сонця –
з ним вона вставала,
У пол╕ разом з ним росу пила.
Його пром╕ння
в житн╕й сн╕п в’язала,
Мене його пром╕нням сповила.
А ск╕льки тепла, ск╕льки незабутн╕х дитячих вражень ╕ спомин╕в лишило по соб╕ р╕дне село, в якому народився, виростав ╕ набирався сил та одв╕чного селянського житт╓вого досв╕ду майбутн╕й митець:
Було село,
Було ╕ в╕чно буде,
До нього завше
Йтиму молодим...
...Там батьк╕в сад –
Зеленочубе диво
╤ яблука – вогонь,
╤ сливи – дим!
У кожного з нас ╓ своя мала батьк╕вщина, а в н╕й як╕сь особлив╕, до щему р╕дн╕ м╕сця, що лишаються в душ╕, в пам’ят╕ в╕хою ╕ вт╕хою на все життя. Для Олександра Б╕лаша такою житт╓вою в╕хою ╓ гора Пивиха б╕ля його села:
Коли ╕ хто назвав
тебе Пивихою,
Не знають люди
в нашому сел╕.
Промчались роки над тобою
Вихором
По-запорозьки,
хвацько у с╕дл╕.
╤ сто╖ть уже багато в╕к╕в б╕ля села ця гора Пивиха, «покраяна яругами, укрита запахущим чебрецем», до яко╖ б╕гали с╕льськ╕ д╕тлахи напитися прохолодно╖ водиц╕ «до схованого в скел╕ джерела».
Поетичне слово Олександра Б╕лаша – то не просто слово, то музика слова. Майже в кожен в╕рш привнесено ним якийсь чудовий музично-п╕сенний образ. Трава у в╕рш╕ Олександра Б╕лаша «звучить тихою г╕тарою», в╕три «грають на в╕тах романсеро», «зор╕, н╕би нотн╕ знаки», а молод╕ п╕вн╕ «розбивають н╕ч на такти»... А ось ця м╕н╕атюра наскр╕зь пронизана музичними образами:
Перед╕ мною клав╕ш╕ лежать
У строгому порядку –
 чорн╕ й б╕л╕.
Хлоп’ята-пальц╕
весело б╕жать
У сад мелод╕й
 рвати звуки сп╕л╕.
Олександр ╤ванович Б╕лаш народився в Градизьку на Полтавщин╕ 6 березня 1931 року, а в╕д╕йшов за в╕чну межу 6 травня 2003 року в розкв╕т╕ творчих сил. В╕н був не лише визначним митцем, а й громадським д╕ячем, тривалий час очолював Ки╖вську орган╕зац╕ю Сп╕лки композитор╕в Укра╖ни, нагороджений в╕дзнакою Президента Укра╖ни «Герой Укра╖ни» з врученням ордена Держави.
Мен╕ лише один раз довелося зустр╕тися з Олександром ╤вановичем Б╕лашем, але та зустр╕ч назавжди закарбувалася в серц╕. Пам’ятаю, у середин╕ 90-х рок╕в минулого стол╕ття в╕дбувався в Ки╓в╕ розширений Пленум Товариства «Укра╖на — Св╕т». Я як заступник голови Кримсько╖ орган╕зац╕╖ цього Товариства ╕ як голова Кримсько╖ письменницько╖ орган╕зац╕╖ мав виступати на пленум╕ з розпов╕ддю про життя укра╖нц╕в Криму. С╕в у перших рядах велико╖ зали, аби, коли запросять мене до виступу, можна було швидше д╕статись трибуни (не б╕гти ж через всю залу ╕з задн╕х ряд╕в!). Як завше перед виступом хвилювався. Мо╓ хвилювання пом╕тив поважний чолов╕к, котрий сид╕в поруч. Я його в╕дразу ж уп╕знав – це був в╕домий композитор ╕ поет Олександр Б╕лаш. В╕н легенько торкнувся мо╓╖ руки ╕ лаг╕дно промовив:
— Не хвилюйтеся, все буде добре.
╤ ось оголосили мо╓ пр╕звище. Я заквапився до м╕крофона ╕ почав розпов╕дати про проблеми укра╖нц╕в Криму: про в╕дсутн╕сть в автоном╕╖ укра╖номовних шк╕л, про стан р╕дно╖ мови, театру, про проблеми з виданням ╓дино╖ на п╕востров╕ укра╖номовно╖ газети «Кримська св╕тлиця». Коли ск╕нчив св╕й п’ятихвилинний виступ ╕ с╕в на сво╓ м╕сце, Олександр ╤ванович м╕цно потиснув мен╕ руку ╕ почав докладн╕ше ц╕кавитися нашим укра╖номовним життям у Криму, розпитувати й про «Кримську св╕тлицю», в як╕й я очолював в╕дд╕л л╕тератури та мистецтва. Я презентував к╕лька прим╕рник╕в нашого видання Олександру ╤вановичу ╕ попросив його над╕слати сво╖ в╕рш╕, якщо газета йому сподоба╓ться.
В╕н, переб╕гши поглядом стор╕нку за стор╕нкою, сказав:
— Бачу, газета й справд╕ наша, укра╖нська, обов’язково щось над╕шлю новеньке...
Але, мабуть, за повсякденними клопотами, за роботою йому було н╕коли п╕дготувати доб╕рку в╕рш╕в. Тому нин╕, через багато рок╕в, я все ж хочу, аби читач╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ознайомилися з чудовими в╕ршами Олександра Б╕лаша. Адже саме в ц╕ дн╕ на мал╕й батьк╕вщин╕ митця в╕дкрили йому пам’ятник.
Гадаю, що Олександр ╤ванович був би щиро радий, коли б хтось ще за життя йому сказав, що мине якийсь час ╕ ╓дина укра╖номовна газета Криму «Кримська св╕тлиця», пройшовши чималий в╕др╕зок свого тернистого шляху, опиниться п╕д над╕йним крилом М╕н╕стерства культури Укра╖ни, в якому ╓ сво╓ Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво, де генеральним директором – донька Олександра ╤вановича Олеся Б╕лаш. Це саме за ╖╖ сприяння настало нове, як╕сне в╕дродження на теренах Криму укра╖номовно╖ газети «Кримська св╕тлиця», за що кримськ╕ укра╖нц╕ пан╕ Олес╕ вельми вдячн╕.
Св╕т, як кажуть, широкий, а от шляхи Господн╕ в ньому неспов╕дим╕...

Данило КОНОНЕНКО

На фото: У смт. Градизьк Полтавсько╖ област╕ урочисто в╕дкрили пам’ятник Герою Укра╖ни, композитору Олександру Б╕лашу

Олександр Б╤ЛАШ
*   *   *
Моя любов — невтомн╕
 мама й тато,
Вони мен╕ подарували св╕т.
А в тому св╕т╕ прад╕д╕вську хату,
╤ солов’я, ╕ яблуневий цв╕т...
Судьби мо╓╖ калинова з╕рка
З╕йшла ╕з ╖хн╕х полинових л╕т.
Було всього: ╕ солодко, ╕ г╕рко,
╤ мед натхнення, ╕ солоний п╕т.
╤ду у в╕чн╕й в╕р╕ ╕ дов╕р╕
Шукати в╕чно й в╕чно щось губить,
Щоб правд╕ ╕ неправд╕ знати м╕ру,
Ум╕ти ненавид╕ти й любить.

МАТЕР╤

Та ж сама стежка, ╕ дерева т╕,
╤ т╕ ж поля, ╕ хати при дороз╕,
Лиш ворон у тривожн╕й чорнот╕,
Немов чаклун на отчому пороз╕,
Роковано черкнув сво╖м крилом
╤ шугонув ╕з двору чорним шумом.
╤ стала чорна хмара над селом,
╤ б╕лий день вгорнувся
 чорним сумом.
Померла мати — от ╕ вс╕ слова.
Померла мати — коротко ╕ ясно.
Я чую, як сив╕╓ голова,
╤ за сльозою оч╕ мо╖ гаснуть.
Померла мати — тут не до сльози.
Померла мати —
 нав╕ть не до крику!
Яко╖ ж мен╕ вимолить грози,
Щоб розбудить ╖╖,
 малесеньку й велику?!
П╕ду до сонця —
 з ним вона вставала,
У пол╕ разом з ним росу пила.
Його пром╕ння
в житн╕й сн╕п ховала,
Мене його пром╕нням сповила.
Та коли й сонце вже не допоможе —
Життя земного в╕чне джерело, —
Я м╕сяця ╕ зор╕ розтривожу,
Схилю в мольб╕ сво╓ сумне чоло:
Нехай ╖╖ до себе заберуть,
Раптово обернувши
 дивним птахом,
Щоб завше ╖й стелилась тиха путь
П╕д зоряним Чумацьким в╕чним
Шляхом.

БУЛО СЕЛО

Було село.
Довкола нього луки.
Ще дал╕ — ниви навсеб╕ч пливли.
Село гуло —
Тр╕щали закаблуки,
П╕сн╕ до ранку мед-вино пили.
╤ м╕сяць був.
Незайманий, цнотливий.
Ховався в хмарах, як любов цв╕ла.
Гули в╕три
╤ шален╕ли зливи,
Коли любов ображена була.
А ще гора...
Як св╕т стара — Пивиха,
В мо╖м житт╕ найвища з ус╕х г╕р.
Внизу Дн╕про,
А в неб╕ п╕сня тиха
Вигострювала слух мен╕ ╕ з╕р.
Було село,
Було ╕ в╕чно буде.
До нього завше йтиму молодим.
Там батьк╕в сад —
Зеленочубе чудо,
╤ яблука — вогонь, ╕ сливи — дим.
Дитинство там
Сховалося за гору
╤ вигляда з дор╕г мене сюди.
╤ я лечу до сонячного двору,
Щоб ц╕лувати мамин╕ сл╕ди.
Мо╓ село...
Кленове ╕ вишневе,
╤з п╕ками тополь на виднот╕,
Завжди було
╤ в замет╕ль — травневим
╤ стало пам’яттю ╕ сов╕стю в житт╕.

КОВАЛЬ

Ку╓ коваль, покову╓,
П╕сню вусом прихову╓.
Гудуть м’язи на все т╕ло —
Горить в його руках д╕ло.
Ку╓ коваль, постуку╓,
Стуком людей погуку╓,
Мов гра╓ться в╕н молотом,
Ударить — ╕скри золотом.
З╕тха коваль чорним м╕хом —
Горить вогонь лютим см╕хом,
Аж б╕л╕╓ весь од злост╕
Та зал╕зу ломить кост╕...
Ку╓ коваль, покову╓,
Вусом п╕сню прихову╓.
Гудуть м’язи на все т╕ло —
Добре коваль робить д╕ло!

Д╤ДИ

Сидять п╕д клунею навпоч╕пки д╕ди,
Немов стар╕ ц╕пи,
 спрацьован╕ на жит╕,
Немов човни, на берег
 кинут╕ з води,
Що штормами ╕ в╕трюганом бит╕.
Скуп╕ слова, як яблука досп╕л╕,
Зл╕тають з уст ╕ входять у вуста.
На руки голови схиливши поб╕л╕л╕,
Пливуть д╕ди, як лебед╕, в л╕та.

ГОРА ПИВИХА

Коли ╕ хто назвав тебе Пивихою,
Не знають люди в нашому сел╕.
Промчались роки над тобою
 вихором,
По-запорозьки, хвацько у с╕дл╕.
А ти сто╖ш, покраяна яругами,
Укрита запахущим чебрецем.
Прийшли до тебе ╕з хорошим
 другом ми
За першим вересневим в╕терцем.
Прийшли до тебе запашними
 луками
Сво╓ дитинство зв╕рити тоб╕,
Аби вертати з рад╕стю ╕ муками,
Що м╕ж людьми надбали ми соб╕.
Ти нас вела та╓мними стежинами
До схованого в скел╕ джерела.
О, ск╕льки раз у спрагл╕ дн╕
 тужили ми
За тою прохолодою села!
Як до матус╕, до гори припали ми,
Пили з криниц╕, та й не напились,
На двох купальське вогнище
 розпалене
Загогот╕ло ранком, як колись.
Коли ж ╕ хто назвав тебе Пивихою,
Не знають н╕ д╕ди, н╕ вчител╕,
Та все життя для нас
 ти будеш в╕хою
На ц╕й велик╕й батьк╕вськ╕й земл╕.

ЖУРАВЛИН╤ КЛЮЧ╤

Чому вас називають журавлями,
журавл╕,
Невже за п╕сню, що тремтить
 журбою?
Ви замика╓те крайнебо у мо╖м сел╕
╤ забира╓те ключ╕ з собою.
Куди, кому сво╖ жал╕ несете,
 журавл╕,
Коли вас в ╕р╕й п╕д╕йма╓ ос╕нь?
В як╕м кутку тривожно╖ земл╕
Ви в╕дмика╓те ключами неба
 просинь?
Яке б на вас не впало бездор╕жжя,
журавл╕, —
Лет╕ти вам ╕ днями ╕ ночами...
Не загуб╕ть ключ╕ сво╖ в чуж╕й ╕мл╕
╤ повертайтеся в село мо╓
 з ключами.
*   *   *
Напився л╕та в батьков╕м саду.
Тепер хм╕льним
╕ду шукати весну.
Бо т╕льки з нею я воскресну
╤ т╕льки з нею зиму перейду.

ВДОМА

П╕д старою петр╕вкою-грушею,
За столом, дерматином покритим,
Ми сид╕ли ╕з дядьком Павлушею,
Колись теслею знаменитим.
Сидимо та тихенько гутаримо,
То про се, то про те, то про ╕нше.
— А давай в п╕дкидного ударимо, —
Каже дядько мен╕ м╕ж ╕ншим.
Вигинаються брови п╕дковами —
Мабуть, в «дурнях» бути
плем╕ннику.
— Пам’ята╓ш, — спитав, —
як м╕ж дровами
Вперше грати почав на в╕нику?
— Пам’ятаю, — кажу, —
не забувся, н╕,
Нав╕ть скрипочку теж пригадую,
Як топили ╖╖ на Писарщин╕,
У колодяз╕, вс╕ — бригадою.
Потяглися туманами спогади...
Ми й незчулись, як л╕г на плеч╕,
Простягаючи яблука й ягоди,
Ароматний липневий веч╕р.
М╕сяць вил╕з на липу й слуха╓,
Як см╕ються ╕ плачуть баяни.
Дядько в засл╕нку гордо буха╓ —
Що куди там тому барабану!
Так не вгледиш, коли ╕ посходяться
Як не родич╕ — друз╕-сус╕ди,
╤ тод╕ вже п╕сн╕ хороводяться,
Забуваються лиха та б╕ди.
Раптом клав╕ш╕ др╕бно розсипались,
Кров заграла перед гопаком,
╤ стогнала земля, як давно колись,
Коли був я ╕ще хлопчаком.
Н╕ч гарячими зорями сипала,
Що лет╕ли нам прямо п╕д ноги.
Десь луна покотилась, захлипала,
За селом, мабуть, збившись
з дороги.
Знову тиша у дв╕р повернулася...
За вор╕тьми лишилася втома,
╤ до ранку мен╕ не заснулося...
Бо при╖хав у Градизьк — додому!

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукра╖нську загальнопол╕тичну ╕ л╕тературно-художню газету «Кримська св╕тлиця» та ╕нш╕ культуролог╕чн╕ видання ДП «Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура ╕ життя», журнали «Укра╖нська культура», «Укра╖нський театр», «Театрально-концертний Ки╖в», «Музика», «Пам’ятки Укра╖ни: ╕стор╕я та культура») можна в будь-якому поштовому в╕дд╕ленн╕ зв’язку Укра╖ни. У кра╖нах далекого заруб╕жжя оформити передплату на ц╕ видання можна через сайт www.presa.ua на стор╕нц╕ «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окрем╕ прим╕рники видань в електронн╕й верс╕╖ можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-як╕й кра╖н╕ св╕ту. Дов╕дки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10291

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков