Версiя для друку Обговорити в форумi

Світ освіти

1
Я — не татарин, а з діда-прадіда українець з Поділля. Ніколи не жив у Криму. Але я — національно свідомий українець, — страждаю всіма негараздами своїх співвітчизників, незалежно від того, хто вони і де живуть.
Я — спадковий учитель. Мої батьки, діти й онуки працюють у школі. Тому в роздумах моя увага насамперед спрямована на шкільництво, його історію і сьогодення.
А ось тут у кримських татар, як я розумію, на шляхах відродження ще дуже багато перешкод, які потрібно буде їм долати.
Що від нас, громадян України, вимагається? Зрозуміти серцем болі татарського народу. Знати, наскільки це можливо у віддалених регіонах країни, походження їхніх негараздів, сприяти їх подоланню.
А ще я — спадковий козак. Полковник нашого роду — Іван Богун. Він, як відомо, демонстративно покинув так звану Переяславську раду, відмовившись присягати на вірність московському цареві. Мої пращури добровільно ніколи не носили московське ярмо, свято берегли козацькі вольності! І нам, нині сущим, заповіли це робити.
Ось на цьому історичному перехресті автор і хотів би зосередити увагу читачів, ведучи мову про кримськотатарське шкільництво. Переконаний, перед ними, як і переді мною колись, відкриється у краєзнавчому плані незнаний світ — яскравий, своєрідний і повчальний. І стане соромно, що прозріння прийшло так пізно!

2
Запорозька Січ та Кримське ханство, Україна і держава турків-османів – то вогненні сторінки нашої спільної історії. Скільки горя завдали українцям набіги ординців-людоловів! Десятки, сотні тисяч наших співвітчизників конали в рабському ярмі.
В уяві моїх пращурів-подолян, та і в нашій сьогоднішній уяві татарин, що мчить Кучманським шляхом з арканом і ятаганом у руках, то жорстокий, дикий воїн. Це, потрібно думати, закладено в історичній пам’яті нашого народу.
Все тут, у цьому твердженні, відповідає дійсності, що було — то було.
Але, спонукані негативними емоціями, ми мимоволі потрапляємо в полон дещо однобокого сприймання історії. I тоді наукову об’єктивність відтісняють упереджені міфи.
Варто не закривати очі і на таке: відповідаючи жорстокістю на жорстокість, запорожці під час своїх походів робили інколи не менші спустошення на землях Кримського ханства. Такий був час. У горнилі воєн, битв і сутичок безслідно гинув цвіт обох народів.
Ніскільки не виправдовуючи те, що чинили татари й турки на нашій землі, серцем відчуваючи страждання і біль українців-невільників, мені разом з читачами хотілось би повніше, всебічніше придивитись до наших тодішніх ворогів, зокрема до кримських татар, їхньої освітньої системи.

3
I тут уже хтось із читачів знизує плечима: а чи була за Перекопом освітня система? А справді: чи була?
На жаль, наші знання про освітню систему в Кримському ханстві дуже скупі, доводиться з багатьох джерел збирати факти, відповідним чином їх систематизувати. Якби не попередні розвідки професора Кримського університету Р. І. Музафарова, довелось би взагалі відмовитися від цього дослідження. (1)
А тепер уважно прочитаємо ось це ключове для нас речення: Кримське ханство в ХVІ-XVІІІ ст. було ще однією, після України, державою Європи, в якій у ту пору фактично всі діти були охоплені навчанням. Для когось із читачів цей висновок буде несподіваним і навіть неприйнятним, але ми порадили б йому не поспішати зі своїми запереченнями. Краще звернемо свій погляд об’єктивного дослідника до Кримського півострова.
У кожному його населеному пункті були мактеби (школи початкового навчання), що утримувалися за рахунок громади. Таких шкіл, як вважають, було не менше 130. Навчання в мактебах було обов’язковим для всіх дітей — хлопчиків і дівчаток — віком від 6 до 15 років. Звичайно, що навчання тут, як і в інших тогочасних країнах, мало переважно релігійний характер, мактеби і мечеті становили єдиний комплекс, частіше за все мулла виконував не лише релігійні, але й вчительські обов’язки.

4
Існувала на Кримському півострові мережа середніх (медресе) і вищих (духовні академії – університети) навчальних закладів, звичайно, у середньовічному розумінні цього слова. Таких навчальних закладів було не менше 23 (і це на 400 тис. татарського населення!). Ця мережа мала свою багатовікову історію.
Витоки середньої і вищої школи корінного населення Кримського ханства потрібно шукати приблизно у XIII столітті.
Так, за свідченням дореволюційних істориків, у стародавній столиці ханства Солхаті (Старий Крим) у 1266 році були вищі духовні училища (зверніть увагу — множина!), де викладались «різні науки», в зміст яких навіть «втілювались ідеї Аристотеля і Сократа». (2)
В одному з Солхатських училищ студенти «вчили Коран, а у зв’язку з цим арабську мову, займалися законознавством, що являло собою подальший розвиток моральних настанов Корана, вчили риторику, логіку, філософію, арифметику і астрономію». (3)
Подібних вищих закладів було кілька – віджарлі медресе в Бахчисараї (засноване в ХV ст., коли Бахчисарай став столицею ханства), Гезлевське медресе в Євпаторії  (засноване в ХVІ ст.) та інші, що за навчальними планами і змістом фактично були університетами.
У цих навчальних закладах вели викладацьку діяльність десятки мудерисів (професорів), серед яких були історики, юристи, філологи та інші вчені.
Потрібно зважити і на те, що крім власне татарської освітньої системи в Криму були школи інших народів, що компактно тут проживали (греки, вірмени, генуезці тощо).
За наказом хана Менглі-Гірея у 1491 році в Бахчисараї була відкрита громадська бібліотека. Основою бібліотеки стала власна книгозбірня хана.
Театральне мистецтво в Криму також має свою давню історію. Німецький історик Теодор Мухтід відзначав, що в середині ХVІІІ ст. на сцені Бахчисарайського театру ставились п’єси навіть класиків світової драматургії. Як свідчить цей учений, із Бахчисарая в Париж було направлено послання, в якому просили Руфіна, особистого секретаря і перекладача Людовика ХV, перекласти п’єсу Мольєра «Тартюф» татарською мовою.
Доводиться лише дивуватися, що все, про що тут йдеться, — реальність. Бо впродовж століть влада в Криму була нестійкою, хани часто насильницьки змінювали одне одного, сильними були відцентрові тенденції — місцеві правителі намагалися вийти з-під контролю влади Бахчисараю. Не буде перебільшенням твердження: релігія і шкільництво значною мірою цементували єдність нації і держави.

5
Усе це позитивним чином відбивалося на освітньому рівні різних верств населення ханства.
Зокрема, у вищих управлінських колах Кримського ханства не бракувало людей з високою освітою. Візьмемо для прикладу кілька фрагментів з життя останнього правителя незалежного ханства Шагін-Гірея.
Шагін-Гірей народився у 1746 році. Він дуже скоро втратив батька – кримського хана Махмет-Гірея. Мати хлопчика, італійка родом, вивезла Шагіна у Салоніки, бо боялась за його життя. Вдова зуміла зацікавити свого сина освітою та наукою Західної Європи. Перебравшись у Венецію, щоб мати кращу змогу вчитися, юнак опанував грецьку, латинську, італійську та французьку мови, арабську і татарську знав ще змалечку, а російської навчився пізніше, проживаючи у Петербурзі. Крім того, Шагін-Гірей мав поетичний талант, він писав вірші татарською і арабською мовами.
«Вельми здивувався я, коли його ханська милість зволили промовляти до мене мовою латинською, та ще так гарно, мов би який Цицерон», — писав пізніше про Шагін-Гірея один з європейських послів, що перебував у Бахчисараї. (4)
Жив хан просто, трохи на європейський лад, одягався не пишно, не мав гарему. Добре розуміючи непереможну силу освіти і науки, Шагін-Гірей мріяв, що йому через освіту вдасться підняти Кримське ханство до рівня європейських країн.
У кінці 1771 року двадцятип’ятирічний Шагін-Гірей приїздить у Петербург. Тут він усіх зачарував своїми аристократичними манерами, гострим розумом, вишуканою мовою, передовим світоглядом.
З Катериною ІІ хан говорив сміливо і дуже сподобався їй як своєю вродою, так і розумом та освітою. У ті дні цариця писала до Вольтера: «У нас тепер гостює султан-паша незалежного Кримського ханства, людина молода, літ 25, розумна і цікава до всякої освіти». (5)
Про це йшлося і в наступному листі: «Спадкоємець кримського хана дуже приємний татарин, гарний з себе, розумний, освічений не по-татарськи, пише вірші, бажає все бачити і все знати докладно. Всі його полюбили». (6)
Перебуваючи в Петербурзі, Шагін-Гірей особливо цікавився школами, був навіть на заняттях у Смольному Інституті шляхетних дівчат.
Зійшовши на престол, Шагін-Гірей найпершим своїм указом зрівняв кримських християн у правах з мусульманами. А перед тим, у 1772 році, в Криму було скасовано рабство.
Шагін-Гірей щиро вірив, що за допомогою Росії йому вдасться зміцнити незалежність і могутність Кримського ханства. Це була його трагічна помилка. Російській імперії потрібен був вихід до Чорного моря. З півночі на півострів насувалось лихо, бо незалежне ханство було завадою на цьому шляху.

6
У Максиміліана Кирієнка-Волошина — не лише видатного російського і українського філософа, поета і художника, але й видатного знавця історії Криму, є такі рядки: «...У ХVІІІ столітті Дике поле затопило Крим новою хвилею варварів. На цей раз це серйозно і довгочасно, бо ці варвари — росіяни, за їх спинами не плинні води кочового народу, а важкі фундаменти Санкт-Петербурзької імперії». (7)
Як влучно зауважив сучасний французький філософ Ален Безансон, у часи Богдана Хмельницького й Петра Дорошенка «при Бахчисарайському дворі грали комедії Мольєра — у Москві ж задовольнялися видовищем, як ведмідь стрибав на розпеченому листі».
Режим, що був установлений на півострові, спричинив не лише великі жертви, але й масові еміграції татарської народності. Уже через рік з 400 тис. татар залишилося в Криму 112 тис., а в 1785 році — всього 46,5 тисяч! Перш за все назавжди покинули батьківщину діячі культури і релігії, вчителі.
Для того, щоб остаточно знищити національну систему навчання — основу духовності і спротиву народу, — у 1833 році на державному рівні був вчинений нечуваний злочин. За наказом з Петербурга солдати російської армії в один і той же час провели обшук в усіх мечетях Криму. Були конфісковані всі писемні документи, релігійні і навчальні книги, історичні манускрипти татарською, турецькою і арабською мовами. На центральних площах сіл і міст запалали багаття! Хто може сказати зараз, які неоціненні історичні реліквії були в той судний день втрачені назавжди!..
І хто міг подумати, що рівно через століття — у 1933 році — за таким самим сценарієм щось подібне відбудеться у гітлерівській Німеччині — запалають на площах міст вогнища книг!

7
Власне, на цьому і припиняється існування давньої кримськотатарської школи. Почалася насильницька русифікація населення, перш за все, дитячого. Хоч, звичайно, ще довго кращі представники татарської інтелігенції робили все, щоб зберегти національні духовні святині...
І знову рядок з Максиміліана Волошина: «У будь-якому татаринові зразу відчувається тонка спадкова культурність, але дуже тендітна і не здатна себе відстояти...» (8)
Чи завжди пам’ятають сучасні можновладці ці слова, намагаючись розв’язати сучасний клубок кримських суперечностей?
Лише зараз, у складі незалежної України, робляться перші кроки до відродження кримськотатарської мови, культури і шкільництва. Настав час зв’язати розірвану нитку часу... Допоможемо їм!

Павло МАЗУР,
учитель, краєзнавець
і письменник
м. Маріуполь Донецької області

ДЖЕРЕЛА
1. Музафаров Р. Как осуществлялось обучение крымскотатарского населения. Сб. «Крымская АССР», вып. 3, «Таврия», Симферополь, 1990, с. 162-168.
2. Там само, с. 163.
3. Там само.
4. Цит. по М. Л., Останній Гірей, «Київська старовина», № 1, 1993, с. 25.
5. Там само, с. 28.
6. Там само.
7. Цит. по Е. Давиденко. Важке повернення, «Україна», № 26, 1991, с. 13.
8. Там само.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема ""Білі плями" історії"