Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

Надто багато спільного у нас із сябрами. Дехто навіть каже, що Білорусь – це та сама Україна, тільки… через 30-40 років. Маються на увазі масштаби зросійщення. Про це подумалося, коли група людей (як білорусів, так і українців) відзначала 94-ту річницю проголошення Дня незалежності Білорусі – вперше це сталося 25 березня 1918 року. Як на таку важливу, символічну для білоруського народу дату, то людей було обмаль. І все ж під білоруським посольством біля самісінького пам’ятника Володимиру Короткевичу весело майоріли на березневому вітрі білоруські та українські прапори, а під ними стояв гурт небайдужих інтелігентів.
Серед присутніх був і український бард Сергій Василюк. Він чудово виконував як українські, так і білоруські пісні. Йому щиро аплодували. Подумалося: в Україні бардів, які без акценту співають білоруською, не так і багато. І якщо вже такі є, то вони на вагу золота… Тому вирішив скористатися подарунком долі і поспілкуватися з Сергієм. Запитав: коли його взяла в полон білоруська культура? Що саме було поштовхом? Як оцінює нинішню ситуацію з білоруською в Мінську і з українською в Києві? Чи існують способи з допомогою пісні швидко підняти національну свідомість столичних жителів? Київський бард відповідав щиро і без заминок. Видно, й сам неодноразово ставив перед собою ті ж запитання.

— У мене лише одна бабуся — росіянка, а всі інші родичі — українці з Чернігівщини, Черкащини, Вінниччини… Тому любов до української культури є закономірною. А білоруською піснею зацікавився завдяки ансамблю «Пісняри».
— Але ж в часи вашої ранньої юності цей гурт уже не існував?
— Не було вже «зоряного» складу «Піснярів», але ж пісні виконувалися і знаходили своїх нових шанувальників. Не лише в Білорусі, але і в Україні. Тому, коли ми говоримо про способи підвищення національної свідомості молоді, то гарна пісня – якраз один з таких шляхів. У білорусів це були «Пісняри», в цей же час у нас були «Смерічка», «Кобза», Софія Ротару. Звичайно ж, незабутній Володимир Івасюк. Трохи раніше — Олександр Білаш, Платон Майборода... Для мого кола і досі улюбленими є ранній «Скрябін» та «Кому Вниз». При хорошому збігу обставин пісня може мати потужний вплив як на молодь, так і на старше покоління, причому в будь-якому регіоні! Я виступав і в Одесі, і в Харкові, і в Донецьку, і можу сказати, що навіть пересічні люди тягнуться до української пісні. Ніколи не забуду, як, виступаючи в Одесі на захист лиману Куяльник, почув від літньої жінки: «Ну, наконец-то, у нас появилась молодежь, стоящая внимания!» Повинна бути державна політика щодо пісні. Поки що у нас нема жодного продюсера, який би займався розвитком української рок-музики. Ніхто не зацікавлений у поширенні чогось нового, якісно кращого. Те ж саме і в Білорусі. Підтримки немає, час від часу щось там пробивається, як травичка крізь асфальт… Навіть якщо для Лукашенка ідеалом є радянська епоха, то не треба забувати, що символом цієї епохи були «Пісняри»! Але в Білорусі тепер виразно домінує російськомовна естрада…
— А чи нема тут вини опозиційних сил?
— Мені важко судити про сусідній народ, адже я можу чогось не знати, але часом і мені здається, що якби опозиціонери насамперед зосереджувались на просуванні білоруської культури, а не на антилукашенківських гаслах, користі було б більше. Тобто я не заперечую, що Лукашенко заслужив на таке несприйняття з боку національно свідомих кіл, проте проведення відкритої ворожої політики щодо глави держави, який з різних причин так міцно закріпився при владі, не дає можливості проводити інші важливі для білоруської культури заходи. Наприклад, якщо згадати царські часи, то навіть попри різноманітні заборони української культури, провідникам нашого національного відродження (Миколі Лисенку, Марку Кропивницькому, Євгену Чикаленку та ін.) якось вдавалося творити і виступати. При цьому вони не виступали проти царя, але дуже успішно пропагували українське...
— Свого часу я і від білорусів чув закиди на адресу Білоруського Народного Фронту. Мовляв, білоруський народ загалом не сприймає радикалізму, тому чітко задекларована антиросійськість з боку деяких патріотів була лише на шкоду справі – за БНФ не пішли широкі маси. Наймудріше – робити ставку на народ. А якщо так, то треба враховувати традиційну білоруську толерантність…
— Відсутність радикалізму певною мірою свідчить про слабкість... Але треба завжди тверезо оцінювати свої можливості. Мені дуже шкода, що деякі білоруси так героїчно борються за свої ідеали, чимало людей перебувають в ув’язненні, але системного процесу в плані покращення ситуації немає. Не виправдовую і владу – чим  більше вона буде тиснути на опозицію, тим більше вона ставатиме антилукашенківською. Але як білоруси, так і ми повинні в цьому питанні витримувати раціональну рівновагу. Треба проводити мудру політику, не відмовляючись від своїх принципів.
— У Києві та інших великих містах ситуація з мовою, може, трохи краща, ніж у Мінську, але засилля «суржику» не додає оптимізму. Чомусь літературна мова не в пошані серед молоді. Тут навіть Львів нічим не може похвалитися.
— За соціологічними опитуваннями у Києві понад 70 % населення називають рідною мовою саме українську. Але знаю багато прикладів, коли людина в сім’ї розмовляє «суржиком», при цьому російською володіє досконало. Завжди було чомусь престижніше розмовляти російською, це й зараз залишилося. Зараз стає модним добре знати англійську, дехто володіє нею просто блискуче! А на свою мову вже не вистачає ні часу, ні бажання… Коли я читав книгу Василя Шкляра «Чорний ворон», спочатку ледь не з кожної сторінки виписував у зошит якісь нові, невідомі мені слова. Але ж над удосконаленням української працюють одиниці. Надто рідко зустрічаємо у молоді бажання вразити оточення гарними знаннями української мови. Зайвим буде повторювати, що таку моду покликані запроваджувати не лише українські митці, але й політики та представники вищих ешелонів української влади, які мають усвідомлювати, що українська мова є душею держави, якою їм випало керувати...

Сергій ЛАЩЕНКО

На фото: український бард Сергій Василюк на білоруському мітингу

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2012 > Тема "Українці мої..."