"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2012 > Тема "Душі криниця"
#15 за 13.04.2012
НЕ ДОЧЕКАВСЯ
Ольга ЯВОРСЬКА
Дорога до Храму
Опов╕дання
— Васильку, в╕зьми мене на Великдень додому, в╕зьми мене, синку. Я притулюся десь у куточку, до рота прикладу хустинку, щоб не кашляти ╕ перебуду к╕лька дн╕в у р╕дн╕й хат╕, де ╕ ст╕ни л╕кують, бо тут не витримаю. — Ви, тату, як мала дитина. Тепло вам, чисто, ╖сти ма╓те що, ще щось з дому привезу, л╕ки куплю. — Я не хочу ╖сти, Васильку, я вже р╕к не був вдома, — старий Петро намага╓ться зазирнути синов╕ в оч╕. — Я сам залишився в палат╕, вс╕х забрали додому. — Ну добре, добре, до свят ще чотири дн╕, якось буде, — Василь в╕двернувся до в╕кна, а вт╕шений Петро почав ходити по палат╕, розпов╕даючи синов╕, що йому вже набагато легше. Залишившись наодинц╕, припав поглядом до в╕кна. Весна... Плакуч╕ верби, як╕ хтось посадив на л╕карняному подв╕р’╖, розпустилися ╕ зазелен╕ли. Всюди так тихо. — Все-таки не вс╕х забирають р╕дн╕ на свята, залишаються важко хвор╕ ╕ т╕, у кого нема╓ н╕кого. Самотн╕сть знову почала огортати Петра ╕ несамовито давити в грудях. — Як то витримати ще чотири дн╕? Коли при╖ду додому, одразу п╕ду на цвинтар до Мар╕╖. О Мар╕╓, серце мо╓ розрива╓ться в╕д згадки, що тебе нема╓. Легеньк╕ хмаринки пливуть ╕ пливуть по синьому неб╕, то скупчуються, то бл╕днуть ╕ раптово губляться в безмежж╕. Б╕л╕ покривала л╕карняних л╕жок, запах л╕к╕в ╕ гн╕тюча тишина обезкровлюють душу, що рветься на р╕дне подв╕р’я, де розпускаються вишн╕ ╕ цв╕те первоцв╕т. Боже, Боже! Верни мене додому, там шумить сосна коло хв╕ртки, ╕ в╕д смутку за мною сив╕╓ Мар╕╖на могила, верни мене на день-два, а тод╕ роби з╕ мною, що хочеш, — шепоче Петро, задихаючись в╕д кашлю. * * * — В╕руню, я привезу тата на свята додому, — Василь благально дивиться в оч╕ дружини, намагаючись обняти ╖╖ за плеч╕. В╕ра нервово повела плечем — ╕ вив╕льнилась з об╕йм╕в. — Ти добре зна╓ш, що тв╕й тато туберкульозний ╕ може заразити всю родину. — Але ж л╕кар казав, що в╕н не ╓ небезпечний, що давно не вид╕ля╓ туберкульозних паличок. — Ти в╕риш тим л╕карям? Я взагал╕ вже н╕кому ╕ н╕чому не в╕рю. Т╕ л╕кар╕ тепер н╕чого не розум╕ють. Х╕ба л╕кар вбол╕ва╓ за нас? Б╕льше хворих — б╕льше грошей. Чи ти хочеш нас приректи на в╕чну недугу та загибель? В╕ра замовкла ╕ до вечора не в╕д╕звалася до Василя жодним словом, а вноч╕ довго плакала, жал╕бно промовляючи, що Василь ╖╖ не любить. В╕н пригортав дружину до грудей, ц╕лував мокре в╕д сл╕з лице, просив пробачення ╕ вкотре повторював, що н╕чого з батьком не станеться, коли перебуде свята в л╕карн╕. В суботу Петро не в╕дходив од в╕кна. З болем дивився на сонце, що пересувалося по неб╕, ╕ на листочки, що зав’язувались у бруньках, на зелен╕ паростки трави, як╕ тягнулися до св╕тла ╕ на гарних молодих лелек, що кружляли високо-високо. — До вечора ще далеко, ти при╖деш, синку, за мною, при╖деш, Васильку. Десь у церкв╕ Плащаницю прибрали. Мар╕я з п’ятниц╕ на суботу завжди ц╕лу н╕ч сид╕ла б╕ля Плащаниц╕. — За що тебе, ╤сусе, роз╕п’яли? — промовив Петро голосно. — За наш╕ гр╕хи, за наш╕, а не за Тво╖, бо Ти був безгр╕шний. Безгр╕шний, а помер такою страшною смертю, щоб нас, гр╕шних, врятувати. Як╕ нелюдськ╕ муки Ти терп╕в. Прости мен╕, що розхлюпуюся з жалю ╕ не залишай мене одного, не залишай мене. Я чув, як л╕кар казав синов╕, що дозволя╓ взяти мене на к╕лька дн╕в додому, що я вже незаразний. Сонце почало хилитися до заходу, посилаючи останн╕ промен╕ на молод╕ крони. Принесли вечерю — молочну кашу, чай ╕ шматочок хл╕ба. — А вас чому додому не забрали? — немолода ж╕нка, що принесла ╖жу, сп╕вчутливо подивилася на хворого. Не в╕дпов╕в, бо жаль здавив спазмом горло. Коли вона через деякий час зайшла забрати посуд, то побачила — в╕н до ╖ж╕ не доторкнувся. Важко з╕тхнувши, понесла все на кухню. Петро на мить в╕дчув присутн╕сть Мар╕╖ного духу в палат╕, ╕ це в╕дчуття було таке сильне, що в╕н мало не з╕мл╕в. В грудях запекло, св╕т якось дивно хитнувся, а погляд не м╕г покинути плакучо╖ верби, що так журливо опустила сво╖ прекрасн╕ розкв╕тл╕ в╕ти. Притулився гарячою щокою до холодно╖ подушки ╕ так пролежав до ранку, не з╕мкнувши очей. М╕сяць зазирав у велике в╕кно, то ховаючись за хмарами, то виринаючи з них, кидав св╕й холодний в╕дблиск на бл╕де, змучене хворобою лице ╕ на сух╕ блискуч╕ оч╕, в яких залягла невимовна туга. * * * Раненько на Великдень Василь ╕з В╕рою та восьмир╕чним Ромчиком п╕шли до церкви. П╕сля в╕дправи хот╕в ╖хати до л╕карн╕, але при╖хала в гост╕ В╕рина р╕дня. До вечора сид╕ли вс╕ за багатим святковим столом, в╕таючи одне одного з Воскрес╕нням, сп╕вали «Христос Воскрес», а також веселих укра╖нських га╖вок. Василь в╕дчув у грудях такий дикий смуток, що не витримав ╕ вийшов надв╕р. У церкв╕ дзвонили в честь свята, а смуток переростав у страшний душевний б╕ль, що роз’ятрював серце. Згадав, як колись десятир╕чним хлопчиком саме на Великдень лежав п╕сля операц╕╖ на апендицит у реан╕мац╕йному в╕дд╕ленн╕. До нього н╕кого з р╕дних не впускали, а тато ц╕лий день простояв п╕д в╕кном. В╕н усм╕хався до Василька кр╕зь сльози, л╕пив з пластил╕ну тваринок ╕ показував йому. Л╕кар в╕дганяв тата в╕д в╕кна, в╕н в╕дходив, знову повертався ╕ стояв доти, доки Василько не заснув. Прокинувшись другого дня на св╕танку, хлопчик знову побачив тата, що зазирав у в╕кно. Дотепер не зна╓, де ночував тод╕ батько... В╕дпровадивши гостей, сумно сид╕в ще з годину, а пот╕м л╕г спати. Та заснути не м╕г. В╕ра горнулася до нього, ц╕лувала ╕ гаряче шепот╕ла, що коха╓ його. Вранц╕, готуючи передачу для батька, поклала в сумку найсмачн╕шу ковбаску, найдорожч╕ цукерки ╕ к╕лька найкращих мандаринок. В╕дчував себе таким спустошеним, що майже не чув ╖╖ сл╕в. У л╕карн╕ був вражений тишею, що залягла в коридорах. Не став доч╕куватися л╕фта, поб╕г по сходах на сьомий поверх. Батькове л╕жко було порожн╓, т╕льки пружини чорн╕ли р╕зким контрастом до б╕лизни застелених л╕жок. Ледь переставляючи важк╕ ноги, п╕д╕йшов до чергово╖ медсестри. Не чекаючи запитання, вона тихо промовила, що н╕хто такого не спод╕вався. Широкий ╕нфаркт роз╕рвав батькове серце саме на Великдень. — Робили все можливе, але на превеликий жаль.., — ╕ замовкла...
1999 р.
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10167
|