Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#15 за 13.04.2012
НЕ ДОЧЕКАВСЯ
Ольга ЯВОРСЬКА

Дорога до Храму

Опов╕дання

— Васильку, в╕зьми мене на Великдень додому, в╕зьми мене, синку. Я притулюся десь у куточку, до рота прикладу хустинку, щоб не кашляти ╕ перебуду к╕лька дн╕в у р╕дн╕й хат╕, де ╕ ст╕ни л╕кують, бо тут не витримаю.
— Ви, тату, як мала дитина. Тепло вам, чисто, ╖сти ма╓те що, ще щось з дому привезу, л╕ки куплю.
— Я не хочу ╖сти, Васильку, я вже р╕к не був вдома, — старий Петро намага╓ться зазирнути синов╕ в оч╕. — Я сам залишився в палат╕, вс╕х забрали додому.
— Ну добре, добре, до свят ще чотири дн╕, якось буде, — Василь в╕двернувся до в╕кна, а вт╕шений Петро почав ходити по палат╕, розпов╕даючи синов╕, що йому вже набагато легше.
Залишившись наодинц╕, припав поглядом до в╕кна. Весна... Плакуч╕ верби, як╕ хтось посадив на л╕карняному подв╕р’╖, розпустилися ╕ зазелен╕ли. Всюди так тихо.
— Все-таки не вс╕х забирають р╕дн╕ на свята, залишаються важко хвор╕ ╕ т╕, у кого нема╓ н╕кого.
Самотн╕сть знову почала огортати Петра ╕ несамовито давити в грудях.
— Як то витримати ще чотири дн╕? Коли при╖ду додому, одразу п╕ду на цвинтар до Мар╕╖. О Мар╕╓, серце мо╓ розрива╓ться в╕д згадки, що тебе нема╓.
Легеньк╕ хмаринки пливуть ╕ пливуть по синьому неб╕, то скупчуються, то бл╕днуть ╕ раптово губляться в безмежж╕.
Б╕л╕ покривала л╕карняних л╕жок, запах л╕к╕в ╕ гн╕тюча тишина обезкровлюють душу, що рветься на р╕дне подв╕р’я, де розпускаються вишн╕ ╕ цв╕те первоцв╕т.
Боже, Боже! Верни мене додому, там шумить сосна коло хв╕ртки, ╕ в╕д смутку за мною сив╕╓ Мар╕╖на могила, верни мене на день-два, а тод╕ роби з╕ мною, що хочеш, — шепоче Петро, задихаючись в╕д кашлю.
* * *
— В╕руню, я привезу тата на свята додому, — Василь благально дивиться в оч╕ дружини, намагаючись обняти ╖╖ за плеч╕. В╕ра нервово повела плечем — ╕ вив╕льнилась з об╕йм╕в.
— Ти добре зна╓ш, що тв╕й тато туберкульозний ╕ може заразити всю родину.
— Але ж л╕кар казав, що в╕н не ╓ небезпечний, що давно не вид╕ля╓ туберкульозних паличок.
— Ти в╕риш тим л╕карям? Я взагал╕ вже н╕кому ╕ н╕чому не в╕рю. Т╕ л╕кар╕ тепер н╕чого не розум╕ють. Х╕ба л╕кар вбол╕ва╓ за нас? Б╕льше хворих — б╕льше грошей. Чи ти хочеш нас приректи на в╕чну недугу та загибель?
В╕ра замовкла ╕ до вечора не в╕д╕звалася до Василя жодним словом, а вноч╕ довго плакала, жал╕бно промовляючи, що Василь ╖╖ не любить. В╕н пригортав дружину до грудей, ц╕лував мокре в╕д сл╕з лице, просив пробачення ╕ вкотре повторював, що н╕чого з батьком не станеться, коли перебуде свята в л╕карн╕.
В суботу Петро не в╕дходив од в╕кна. З болем дивився на сонце, що пересувалося по неб╕, ╕ на листочки, що зав’язувались у бруньках, на зелен╕ паростки трави, як╕ тягнулися до св╕тла ╕ на гарних молодих лелек, що кружляли високо-високо.
— До вечора ще далеко, ти при╖деш, синку, за мною, при╖деш, Васильку. Десь у церкв╕ Плащаницю прибрали. Мар╕я з п’ятниц╕ на суботу завжди ц╕лу н╕ч сид╕ла б╕ля Плащаниц╕.
— За що тебе, ╤сусе, роз╕п’яли? — промовив Петро голосно.
— За наш╕ гр╕хи, за наш╕, а не за Тво╖, бо Ти був безгр╕шний. Безгр╕шний, а помер такою страшною смертю, щоб нас, гр╕шних, врятувати. Як╕ нелюдськ╕ муки Ти терп╕в. Прости мен╕, що розхлюпуюся з жалю ╕ не залишай мене одного, не залишай мене. Я чув, як л╕кар казав синов╕, що дозволя╓ взяти мене на к╕лька дн╕в додому, що я вже незаразний.
Сонце почало хилитися до заходу, посилаючи останн╕ промен╕ на молод╕ крони. Принесли вечерю — молочну кашу, чай ╕ шматочок хл╕ба.
— А вас чому додому не забрали? — немолода ж╕нка, що принесла ╖жу, сп╕вчутливо подивилася на хворого. Не в╕дпов╕в, бо жаль здавив спазмом горло. Коли вона через деякий час зайшла забрати посуд, то побачила — в╕н до ╖ж╕ не доторкнувся. Важко з╕тхнувши, понесла все на кухню.
Петро на мить в╕дчув присутн╕сть Мар╕╖ного духу в палат╕, ╕ це в╕дчуття було таке сильне, що в╕н мало не з╕мл╕в. В грудях запекло, св╕т якось дивно хитнувся, а погляд не м╕г покинути плакучо╖ верби, що так журливо опустила сво╖ прекрасн╕ розкв╕тл╕ в╕ти.
Притулився гарячою щокою до холодно╖ подушки ╕ так пролежав до ранку, не з╕мкнувши очей.
М╕сяць зазирав у велике в╕кно, то ховаючись за хмарами, то виринаючи з них, кидав св╕й холодний в╕дблиск на бл╕де, змучене хворобою лице ╕ на сух╕ блискуч╕ оч╕, в яких залягла невимовна туга.
* * *
Раненько на Великдень Василь ╕з В╕рою та восьмир╕чним Ромчиком п╕шли до церкви. П╕сля в╕дправи хот╕в ╖хати до л╕карн╕, але при╖хала в гост╕ В╕рина р╕дня. До вечора сид╕ли вс╕ за багатим святковим столом, в╕таючи одне одного з Воскрес╕нням, сп╕вали «Христос Воскрес», а також веселих укра╖нських га╖вок. Василь в╕дчув у грудях такий дикий смуток, що не витримав ╕ вийшов надв╕р. У церкв╕ дзвонили в честь свята, а смуток переростав у страшний душевний б╕ль, що роз’ятрював серце. Згадав, як колись десятир╕чним хлопчиком саме на Великдень лежав п╕сля операц╕╖ на апендицит у реан╕мац╕йному в╕дд╕ленн╕. До нього н╕кого з р╕дних не впускали, а тато ц╕лий день простояв п╕д в╕кном. В╕н усм╕хався до Василька кр╕зь сльози, л╕пив з пластил╕ну тваринок ╕ показував йому. Л╕кар в╕дганяв тата в╕д в╕кна, в╕н в╕дходив, знову повертався ╕ стояв доти, доки Василько не заснув. Прокинувшись другого дня на св╕танку, хлопчик знову побачив тата, що зазирав у в╕кно. Дотепер не зна╓, де ночував тод╕ батько...
В╕дпровадивши гостей, сумно сид╕в ще з годину, а пот╕м л╕г спати. Та заснути не м╕г. В╕ра горнулася до нього, ц╕лувала ╕ гаряче шепот╕ла, що коха╓ його. Вранц╕, готуючи передачу для батька, поклала в сумку найсмачн╕шу ковбаску, найдорожч╕ цукерки ╕ к╕лька найкращих мандаринок.
В╕дчував себе таким спустошеним, що майже не чув ╖╖ сл╕в.
У л╕карн╕ був вражений тишею, що залягла в коридорах. Не став доч╕куватися л╕фта, поб╕г по сходах на сьомий поверх. Батькове л╕жко було порожн╓, т╕льки пружини чорн╕ли р╕зким контрастом до б╕лизни застелених л╕жок. Ледь переставляючи важк╕ ноги, п╕д╕йшов до чергово╖ медсестри. Не чекаючи запитання, вона тихо промовила, що н╕хто такого не спод╕вався. Широкий ╕нфаркт роз╕рвав батькове серце саме на Великдень.
— Робили все можливе, але на превеликий жаль.., — ╕ замовкла...

1999 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10167

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков