Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У БОРН╤ ЗА ЗЕМЛЮ ╤ ВОЛЮ
В ознаменування 100-р╕ччя под╕й Укра╖нсько╖ революц╕╖ в Кривому Роз╕ за громадською ╕н╕ц╕ативою...


Б╤ЛЬШ╤СТЬ РЕЛ╤КВ╤Й КИ╥ВСЬКО╥ РУС╤ ВИВЕЗЛИ ДО РОС╤╥ ТА ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ
Про це пов╕домля╓ Рад╕о Свобода з посиланням на досл╕дження укра╖нських науковц╕в, викладене в...


РАДЯНСЬКА ДОБА: М╤ФИ ╤ РЕАЛ╤╥
24 вересня в Музе╖ ╤вана Гончара в Ки╓в╕ в╕дкрилася виставка «М╕фи та реал╕╖ радянсько╖...


╤гор Горд╕йчук, Герой Укра╖ни, генерал-майор: САВУР-МОГИЛА — ЦЕ ФАКТИЧНО БУВ КВИТОК В ОДИН К╤НЕЦЬ
Нещодавно виповнилося п’ять рок╕в геро╖чн╕й оборон╕ Савур-Могили. Ця висота стала символом...


ДОСЛ╤ДЖЕННЯ КОЗАЦЬКО╥ ДОБИ ТРИВА╢
Зб╕рник присвячено 100-р╕ччю в╕д дня народження в╕домого фах╕вця з археолог╕╖ перв╕сного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 30.03.2012
СЕ М╤Й БАТЬКО

Шевченк╕ана

Шевченко Григор╕й ╤ванович – (Грушевський); 1781, Кирил╕вка Звенигородського пов. – 21.03.1825, там само) – батько Т. Г. Шевченка; кр╕пак, був письменним. У 1802 р. одружився з Катериною Бойко. П╕сля смерт╕ дружини залишився з п’ятьма д╕тьми ╕ невдовз╕, 7 жовтня 1823 р., одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко. Чумакував, брав з собою й малого Тараса – в ╢лисаветград, Умань, Ки╖в. У грудн╕ 1824 р., повертаючись ╕з чумацькою валкою з Ки╓ва, простудився. Тарас намалював його портрет. У в╕рш╕ «Якби ви знали, панич╕» поет описав долю батька.
1810 року стельмах ╕ коваль Григор╕й Шевченко оселився в садиб╕ кр╕пака Кол╕сника, якого в сел╕ називали за бунтарство Коп╕╓м, п╕сля того, як його заслали до Сиб╕ру. Коп╕й — не в╕д того, що вм╕в класти копи, скиртоправити; не в╕д коп╕йки... А це в╕д т╕╓╖ копи, про яку кажуть: копа переможе й попа! З вол╕ пом╕щика Василя Енгельгардта, тод╕шнього власника Кирил╕вки й Моринц╕в, батько Тараса став до ковадла й кол╕с. В╕дбулося це одразу, п╕сля того, як колишнього господаря або ж поголили в солдати, або ж у кайданах запроторили до Сиб╕ру, й село залишилося без майстра.
Робота б╕ля ковадла й кол╕с, затяжн╕, ╕нод╕ аж до зимових замет╕в, чумацьк╕ переходи загартували чолов╕ка, в╕н мало хвор╕в ╕ багато трудився, щоб нагодувати велику родину. До коваля сходилися люди з мозолями, так╕ знали ц╕ну всяк╕й робот╕. Були гончар╕, копач╕, кожум’яки, шевц╕, бондар╕, тесл╕, скиртоправи, пас╕чники... Всяку працю освячувала ╖хня душа. Але й серед цих ум╕льц╕в Григор╕й вир╕знявся сво╖м рукомеслом, заживши в Моринцях шаноби чи не найщир╕шо╖. Бо що ти зробиш ╕ чого ти вартий у сел╕ без кол╕с, без вправно виготовлено╖ ковалем лопати чи сапи?
У Моринцях родина Григор╕я Шевченка жила недовго. П╕сля того, як Коп╕й ут╕к ╕з заслання ╕ став нав╕дуватися до сво╓╖ хати, вимагаючи в╕д Шевченк╕в то харч╕, то ще щось, Шевченки повернулись до Кирил╕вки. Про це записано в «рев╕зькому ре╓стр╕» 6 березня 1816 року, де «Г. ╤. Шевченко та його сини Микита та Тарас були вже записан╕ як жител╕ Кирил╕вки». А дал╕? Можна т╕льки здогадуватися... Але перш за все – каторжна кр╕пацька праця.
Ще не зл╕гся горбик св╕жо╖ земл╕ на могил╕ матер╕ – Катерини Яким╕вни, яка померла 20 серпня 1823 року, коли Тарасов╕ було дев’ять ╕з половиною рок╕в, й не висохли сльози р╕дних, а батько вже на сорок восьмий день знайшов сиротам мачуху. Молода вдова Оксана Терещенко привела з Моринц╕в у дв╕р зам╕сть посагу тр╕йко голодних д╕тей: Явдошку, Оксанку, Степанка. Нестерпною мукою стало життя в т╕сн╕й чумаков╕й хат╕, а найб╕льше — для дов╕рливого, звиклого до материно╖ ласки Тараса.
«Хто хоч здалеку бачив мачуху ╕ так званих «зведенят», той, отже, бачив пекло в його найогидн╕шому вияв╕. Не було години без сл╕з та б╕йки м╕ж нами, д╕тьми, ╕ не було години без сварки ╕ лайки м╕ж батьком ╕ мачухою; мене мачуха особливо ненавид╕ла, мабуть, за те, що я часто лупцював ╖╖ недолугого Степанка» – сумна Шевченкова розпов╕дь про дитинство.
Не раз, коли батько барився в дороз╕, до п╕зн╕х сут╕нк╕в зганяла мачуха зло на затят╕й дитин╕ – Тарасиков╕. В╕н мовчки терп╕в принизлив╕ побо╖, т╕льки зц╕плював од болю зуби... ╤, бувало, оп╕вноч╕ т╕кав у бур’янища, в кур╕нь п╕д калиною, до гупал╕вських печер, на Педин╕вську гору, а п╕зн╕ше — то й аж ген у Зелену Д╕брову — до сестри Катерини.
Тарас поважав батька, але в Григор╕я не було часу «для пустощ╕в» з сином — з кузн╕ сп╕шив на город, порався в кор╕вников╕. Х╕ба що дорогою ╕з церкви – тод╕ батько вдавався до спомин╕в про те, що колись турбувало, в╕д чого «не спалося». «Розпов╕дь його, — пише О. Лазаревський, — в╕дзначалась рел╕г╕йним характером: в╕н любив переказувати жит╕я святих ╕ вс╕ляких подвижник╕в благочестя». Ймов╕рно, батько вбачав у синов╕ природн╕ задатки, зд╕бност╕ «чогось такого, як не в простих людей» й намагався дати Тарасов╕ осв╕ту, п╕дхвалював за малювання.
Восени по╖хав Григор╕й за чимось до Ки╓ва, застудився в дороз╕, бо промок п╕д дощем, занедужав. А до того ще й прикрий випадок, про який згаду╓ неб╕ж поета Петро Микитович Шевченко. Цей факт зберегли арх╕ви. Хтось бив Герасима, чолов╕ка ╢вдок╕╖ ╤ван╕вни молодшо╖... Зять кликав на пом╕ч. Григор╕й, що спав надвор╕, схопився й поб╕г ╕з гори вниз. А на долин╕ була картопля, то в╕н зачепився за бадилля й упав на стежку грудьми. Григор╕я п╕дняли й привели до хати ледве живого. В╕н сид╕в не розгинаючись не один день – важко ставало дихати, обличчя бл╕дло, не слухалися руки й ноги…
Перед смертю Григор╕й, запов╕даючи сво╓ майно д╕тям, немовби прор╕к Тарасов╕ особливу долю: «Синов╕ мо╓му Тарасов╕ з╕ спадщини п╕сля мене н╕чого не треба. В╕н не буде людиною абиякою; з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; його спадщина, по мен╕, або н╕чого не значитиме, або н╕чого не поможе». Так, сидячи, й вмер... Була вербна нед╕ля 1825 року...
У метричн╕й книз╕ Кирил╕всько╖ церкви за 1825 р╕к, у розд╕л╕ «Кто именно померли», за березень м╕сяць п╕д номером 9 записано: «Число 21, села Кириловки житель Григорий Грушивский умер. Лет отроду 39. Кем исповеданы и приобщены: иереем Григорием Кошицем. Похоронен — на учрежденном кладбище».
...Там батько, плачучи з д╕тьми
(А ми мал╕ були ╕ гол╕),
Не витерп╕в лихо╖ дол╕,
Умер на панщин╕...
Батькова смерть поставила перед Тарасом багато житт╓вих проблем, з цього часу в╕н умить став дорослим, треба було щось думати про менших сестер, як╕ «...розл╕злися межи людьми, мов мишенята», — з╕зна╓ться п╕зн╕ше поет. «О, сестри. Сестри, горе вам, мо╖ голубки молод╕╖»…
«Я син селянина-кр╕пака...» — писав Шевченко про сво╓ дитинство. Тому неспроста у В╕льно в Тараса проявилася ностальг╕я за минулим, за батьком, якого шанував, тому й намалював його, яким запам’ятав.
Малюнок, який в╕днайшли шевченкознавц╕, було вир╕зано й накле╓но на б╕лий картон, а ол╕вцем виведено ледве пом╕тний напис: Rys. Taras Szewczenko. У грудн╕ 1917 року у В╕льно цю роботу для передач╕ до Нац╕онального музею у Львов╕ вручив ректоров╕ Льв╕всько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖ отцю Йосипов╕ Боцяну (1879-1926) в╕домий б╕лоруський пол╕тичний д╕яч Янко Луцкевич (р. народ. нев╕д. — 1920), котрий перед тим ╕ виявив його в як╕йсь маленьк╕й крамничц╕. ╤сну╓ також думка, що Шевченк╕в малюнок збер╕гався у В╕льно, у зб╕рц╕ публ╕циста Олександра ╢льського з М╕нщини. У вм╕щен╕й в каталоз╕ виставки статт╕ доктор Й. Боцян лог╕чно й переконливо доводить, що малюнок ╕ напис п╕д ним зроблен╕ рукою Тараса Григоровича, що зображений тут селянин — справд╕ його батько, а згаданий у монограф╕╖ О. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» малюнок бородатого чолов╕ка, очевидно, сл╕д вважати «зображенням Шевченкового д╕да ╤вана».
У сучасному шевченкознавств╕ малюнок «Се м╕й батько» схильн╕ зараховувати до сумн╕вних твор╕в Шевченка, а вже напис п╕д ним вважають зробленим ц╕лком ╕ншою рукою, посилаючись на зд╕йснену кимось ╕ колись палеограф╕чну експертизу. Напевно, серед Шевченкових (особливо п╕зн╕ших) автограф╕в можна знайти так╕, характер букв у яких не буде под╕бний до зробленого 1830 року п’ятнадцятил╕тн╕м Тарасом напису «Се м╕й батько». Але досить пор╕вняти його, прим╕ром, з автографом поез╕╖ «Сон» («Гори мо╖ широк╕╖») з «Мало╖ книжки», аби под╕бн╕ сумн╕ви зникли. Декому здавалися зовс╕м «неукра╖нськими» смугаст╕ шаровари, але досл╕дник Шевченково╖ творчост╕ Володимир Яцюк спостер╕г цю та ╕нш╕ паралел╕ в малюнку й в╕дпов╕дному офорт╕ «Знахар». Кр╕м того, сам характер образу в цьому першому з в╕домих нин╕ малюнк╕в Шевченка — ╕ селянських типаж╕в хоч би в офортах «Судня рада», «Старости» й п╕дготовчих начерках до них, спос╕б зображення тут ╕ там одягу й аналог╕╖ в його подробицях, у сам╕й постановц╕ ф╕гури видаються переконливим аргументом на користь авторства Тараса Шевченка. А х╕ба недостатньо перекону╓ притаманна мистецьким творам Шевченка (╕ наявна тут) глибока прониклив╕сть, що особливо в╕дчува╓ться саме в образах селян? Тим б╕льше запада╓ вона в душу при погляд╕ на цей малюнок, на це сумне й мудре обличчя людини-трударя, про якого хвиля часу донесла т╕льки скупий опис: «Григор╕й був середнього зросту, 5 вершк╕в ╕ 2 аршини, охайний ╕з себе, темно-русий, б╕довий».
На час виконання малюнка п’ять рок╕в не було вже на св╕т╕ батька, але Тарас, мабуть з╕ сп╕льних чумацьких мандр╕в, пам’ятав його саме таким: зажуреним пост╕йною нуждою, з╕ складеними перед собою руками, пальц╕ нап╕взахован╕ в рукави, з бат╕жком, що висить на л╕в╕й руц╕. Зрештою, незважаючи на сумн╕ви академ╕чно╖ науки, малюнок «Се м╕й батько» в╕д часу його першо╖ аргументовано╖ атрибуц╕йно╖ публ╕кац╕╖ в каталоз╕ шевченк╕всько╖ виставки 1920 року незм╕нно й п╕зн╕ше, уже у Льв╕вському музе╖ укра╖нського мистецтва, н╕коли не переставав вважатися автентичним твором Тараса Шевченка. Малюнок св╕дчить ╕ про досить вправне орудування пером ╕ пензлем, про вм╕ння по-ювел╕рному тонко промоделювати добре нарисоване обличчя, не кажучи вже про точно в╕дтворений психолог╕чний стан. Очевидно, нав╕ть ╕ нечисленн╕ уроки у в╕ленського художника Яна Рустема дали правильний напрям для розвитку природного дару юного Тараса. Водночас деяку приземкуват╕сть чи «вкорочен╕сть» пропорц╕й людського т╕ла можна пояснювати не лише недостатньою ще майстерн╕стю юного художника. Ця риса простежу╓ться у багатьох селянських персонаж╕в ╕ в його подальш╕й творчост╕. Отже, це один з принцип╕в поетики Шевченка – художника пензля у побутових та жанрово-╕сторичних композиц╕ях. Саме у них найв╕дчутн╕ше проступа╓ винесене Шевченком з р╕дного селянського середовища народне розум╕ння естетичного ╕деалу, вплив на його мистецтво образотворчого фольклору.

В╕ктор ЖАДЬКО, письменник

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10111

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков