"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема "Українці мої..."
#13 за 30.03.2012
ТОЙ, ХТО ВИПЕРЕДЖАВ СВ╤Й ЧАС
До 100-р╕ччя в╕д дня народження видатного мел╕топольського кра╓знавця ╕ ученого-енциклопедиста М. О. АЛЕКС╢╢ВА Для того, аби з’ясувати приховану в╕д стороннього ока сутн╕сть людини, не потр╕бно йти з нею пл╕ч-о-пл╕ч усе життя. З легендарним мел╕топольським досл╕дником Миколою Алекс╓╓вим мен╕ пощастило, хоч ╕ не досить часто, зустр╕чатися лише упродовж к╕лькох рок╕в — з 1974 до 1978 р. Проте нав╕ть ц╕ короткочасн╕ зустр╕ч╕ залишили глибокий сл╕д у мо╖й пам’ят╕. Значно старший в╕д мене Микола Олександрович випром╕нював величезну ф╕зичну м╕ць, невгамовну енерг╕ю, дивовижну впевнен╕сть у соб╕ та у сво╖й д╕яльност╕. Вже п╕сля першого знайомства з ним я переконався, що маю справу з неординарною особист╕стю, глибоким знавцем не лише Мел╕топольщини, але й всього Тавр╕йського краю. До того ж ця людина без якогось показного хизування демонструвала енциклопедичн╕ знання не лише з ╕стор╕╖ П╕вн╕чно╖ Тавр╕╖ та кра╓знавства, але й з г╕дролог╕╖, г╕дроб╕олог╕╖, геох╕м╕╖, медицини та ╕нших природничих наук. В╕д нього я дов╕дався про ╕снування свердловини у садиб╕ Корвацького, про те, що саме йому Мел╕топольщина ма╓ завдячувати в╕дкриттям ун╕кально╖ мел╕топольсько╖ м╕нерально╖ води. П╕сля в╕йни досл╕дник дав ╖й «друге життя». Микола Олександрович наполягав, щоб я, як фах╕вець з сад╕вництва, взявся за досл╕дження сад╕вничо╖ д╕яльност╕ Андр╕я Корвацького. Адже причетн╕сть видатного л╕каря, одного з орган╕затор╕в земсько╖ медицини на Мел╕топольщин╕ до розвитку промислового сад╕вництва та осво╓ння сипких п╕ск╕в у той час заперечувалась науковцями м╕сцево╖ садстанц╕╖. Кра╓знавець розпов╕дав мен╕, що його намагання повернути добре ╕м’я л╕каря й сад╕вника Андр╕я Корвацького наштовхувалося на протид╕ю не лише прац╕вник╕в Мел╕топольсько╖ садстанц╕╖, але й на шалений спротив парт╕йного кер╕вництва району. Зухвальцю не раз влаштовували промивання м╕зк╕в не лише у парт╕йних, але й у кадеб╕стських каб╕нетах. В╕дважний кра╓знавець Микола Олександрович не побоявся п╕дписатися п╕д статтею «П╕ски, приборкан╕ садом», яку я п╕дготував для вельми тиражно╖ газети «С╕льськ╕ в╕ст╕» (№ 35, в╕д 10.06.1977 р.). Кра╓знавець ╕ учений добре ор╕╓нтувався у тогочасн╕й пол╕тичн╕й ситуац╕╖. Його обурювали нев╕гластво ╕ свав╕лля компарт╕йних чиновник╕в. В╕дчувалось, що ця людина перебувала у мовчазн╕й опозиц╕╖ до тотал╕тарно╖ системи. А вона, як мен╕ зда╓ться, пост╕йно стояла на його шляху. Адже Микола Олександрович за сво╖ми ╕нтелектуальними даними ╕ сво╖ми енциклопедичними знаннями м╕г би захистити не лише кандидатську, але ╕ докторську дисертац╕ю, м╕г би керувати кафедрою у м╕сцевому педагог╕чному ВНЗ, м╕г би усп╕шно працювати ╕ в наукових установах Запор╕жжя. На мою думку, тогочасна система робила все можливе, аби завадити ц╕й надзвичайно талановит╕й ╕ високоморальн╕й людин╕. Проте вс╕ утиски та перешкоди не завадили йому залишатися Людиною ╕ бути справжн╕м науковцем-енциклопедистом. Саме таким в╕н ╕ залишився у мо╖й пам’ят╕. Микола Олександрович був справжн╕м згустком енерг╕╖ ╕ його ф╕зична м╕ць та працездатн╕сть були просто вражаючими. Пересувалася ця вже немолода людина по м╕сту на велосипед╕. На ньому Микола Олександрович ╖здив не лише до Кирил╕вки, на Б╕останц╕ю, але ╕ до Криму, по якому досить часто подорожував. У захопленн╕ велосипедними мандрами та сво╓ю пульсуючою через край енерг╕╓ю Микола Олександрович нагадував мен╕ мого близького ╕нститутського товариша Миколу Якимовича Горбовича. Вже п╕сля зак╕нчення ╕нституту, будучи викладачем Верхньодн╕провського с╕льгосптехн╕куму, в╕н щор╕чно мандрував з╕ студентами на велосипедах по всьому П╕вн╕чному Причорномор’ю та Криму. Микола Олександрович з його невтомною енерг╕╓ю, нестриманим ритмом життя та широким колом наукових ╕нтерес╕в не встиг створити яко╖сь фундаментально╖ науково╖ прац╕. Але т╕ публ╕кац╕╖, як╕ в╕н нам залишив, засв╕дчують, що до не╖ в╕н ╕шов усе сво╓ життя. Впевнений, що в╕н ╖╖ неодм╕нно п╕дготував би, якби життя цього багатогранно обдарованого ╕ талановитого науковця, чесно╖ ╕ високоморально╖ Людини не об╕рвалося на стр╕мкому творчому злет╕. У мо╖й пам’ят╕ в╕н залишився Людиною, яка в усьому випереджала св╕й час.
Петро ВОЛЬВАЧ, голова Кримсько╖ ф╕л╕╖ Наукового товариства ╕м. Шевченка, заслужений д╕яч науки ╕ техн╕ки АР Крим
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10108
|